Підсумки 3 страница

В сопровождающей документ справке указывается, что данное решение было вызвано «исключительными обстоятельствами, влияющими на безопасность Российской Федерации». К таковым, в частности, отнесены:

1. Превышение восточноевропейскими государствами — участниками ДОВСЕ, присоединившимися к НАТО, «групповых» ограничений ДОВСЕ в результате расширения альянса;

2. Невыполнение странами НАТО принятого в 1999 году политического обязательства об ускоренной ратификации Соглашения об адаптации ДОВСЕ;

3. Отказ Латвии, Литвы и Эстонии, вступивших в НАТО, от участия в ДОВСЕ и, в результате, появление на северо-западной границе РФ территории, «свободной» от ограничений на размещение обычных вооружений, в том числе и вооружений других стран;

4. Планируемое размещение военных баз США на территориях Болгарии и Румынии.

В августе 2008 года новый виток противостоянию России и США дало вторжение грузинских войск в Южную Осетию.^[17] Российские войска очистили территорию почти полностью захваченной непризнанной республики от грузинской армии и в течение нескольких дней продолжали бомбардировки военных объектов на всей территории Грузии, после чего Россия официально признала Южную Осетию и Абхазию независимыми государствами.^[18] Под вопросом оказалось дальнейшее существование Совета Россия-НАТО.^[19][20]

Фрэнсис Фукуяма отмечал, что с избранием Барака Обамы на первый срок: «Я не исключаю, что могут возобновиться отношения периода холодной войны, когда мы имели дело с русскими, которым нельзя было доверять и которые в любой момент могли прибегнуть к военной силе. Разница будет лишь в том, что в отличие от Советского Союза Россия более интегрирована в мировую экономику, а оттого и более уязвима. Это накладывает определенные ограничители на действия России, которых не существовало в период холодной войны»^[21].

На брифинге 07.01.2009, посвящённом политике уходящей администрации президента США Буша-младшего, его советник по нацбезопасностиСтивен Хэдли, говоря об американо-российских отношениях, так сформулировал итоги последних лет^[23]: «…президент Буш работал над тем, чтобы перевести двусторонние отношения из русла противостояния времен «холодной войны» на путь сотрудничества в тех областях, где мы имеем общие интересы, решая при этом имеющиеся разногласия в открытой, последовательной и транспарентной манере». Среди достижений Хэдли отметил американо-российское сотрудничество в области сокращения ядерного оружия, нераспространения ОМП, в решении иранской и северокорейской проблем, поддержании переговорного процесса по достижению мира на Ближнем Востоке.

В 2013 году как темы разногласий между РФ и США выделяются ситуация в Сирии и КНДР, противоракетная оборона, положение некоммерческих организаций в России, «Закон Магнитского» и «Закон Димы Яковлева»^[24].

В ночь с 13 на 14 мая ФСБ при вербовке одного из сотрудников спецслужб России был задержан Райан Фогл сотрудник Центрального разведывательного управления, который работал в должности третьего секретаря политического отдела посольства США в России^[25].

Економическое сотрудничество

Соединённые Штаты, несмотря на проблемы в политической сфере, традиционно являются одним из ведущих торговых партнеров России. В2005 г. двусторонний товарооборот достиг 19,2 млрд долларов, при этом российский экспорт составил 15,3 млрд, а импорт США — 3,9 млрд

19 ноября 2006 г. в рамках российско-американской встречи на высшем уровне на саммите АТЭС в Ханое был подписан Протокол о завершении двусторонних переговоров с США по условиям присоединения России к ВТО в пакете с межправительственными соглашениями о сельскохозяйственных биотехнологиях, о торговле говядиной, об инспекциях предприятий, о торговле свининой, о защите прав интеллектуальной собственности и о процедуре импортного лицензирования товаров, содержащих шифровальные средства.

В 2005 г. поставки в США российской нефти и нефтепродуктов достигли уровня 466 тыс. баррелей в день. При сохранении этой тенденции Россияможет войти в четвёрку основных экспортёров энергоресурсов в США. В 2003 «Газпром» начал работу над проектом поставок в CШA сжиженного природного газа. В 2005 были осуществлены первые «своповые» поставки. В середине 2000-х годов США занимали 6 место (8,3 млрд долл.) по объёму накопленных иностранных инвестиций в России (6,5 % от общего объёма), причём примерно половина американских прямых инвестиций вложена в топливно-энергетический комплекс. В числе основных проектов — «Сахалин-1» иКаспийский трубопроводный консорциум. На российских автозаводах расположены сборочные цеха американских автомобилей марки Форд,General Motors. На непроизводственную сферу приходится четверть прямых инвестиций США, направляемых в первую очередь в банковскую и страховую деятельность, а также в сферу информационных услуг.

Прямые российские инвестиции в американскую экономику превышают 1 млрд долл. В США работают российские компании «Лукойл», «Норильский никель» (завод по производству металлов платиновой группы), «Северсталь» (компания по производству стали), «ЕвразГруп» (завод по производству ванадия), «Интеррос» (водородная энергетика) и некоторые другие.

Развивается сотрудничество в сфере высоких технологий, инновационной деятельности и информатики. Создан российско-американский Инновационный совет по высоким технологиям, работает Межправительственный комитет по науке и технике, российские компании участвуют в инновационных форумах в США. Ведущие компании аэрокосмической отрасли США — Боинг, Локхид Мартин, Пратт энд Уитни — на протяжении многих лет активно взаимодействуют с российскими предприятиями в рамках проектов по МКС, космическим запускам, производству авиадвигателей, разработке новых моделей самолётов.

Американские компании проявляют значительный интерес к развитию торгово-экономического сотрудничества с регионами России. Более 10 лет действует «Российско-американское тихоокеанское партнерство», объединяющее представителей бизнеса, науки, общественных кругов, федеральных и региональных властей Дальнего Востока России и Западного побережья США.

Билет №14

1. Берлінські кризи 1948-1949 рр. та 1958-1961 рр.

2. 1948-1949:

Першим кроком на шляху до створення західнонімецької держави стала підготовка сепаратної грошової реформи для західних секторів. 23 липня 1948 року західні держави ухвалили рішення про поши­рення реформи на західні сектори Берліна. 24 липня було цілком перекрито наземні комунікації між західними зонами окупації й Берліном!!! Транспортні обмеження триватимуть доти, доки не буде скасовано плани західних держав про створення західно­німецького уряду.

Західні держави організували й розширили «повіт­ряний міст» міх західними зонами окупації й Берліном. Радянський уряд проголосив, що транспортні обме­ження між Берліном і західними зонами окупації будуть зняті одночасно зі згодою на введення в обіг у Берліні німецької марки радянської зони й вилучення з обігу марки. Розраховував ство­рити передумови для повного витиснення західних дер­жав з Берліна.

«Повітряний міст» успішно функціо­нував взимку. Радянський Союз мусив визнати провал блокади Берліна.

Основний Закон Західної Ні­меччини оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН. У той самий день відкрилася Паризька сесія РМЗС (23 травня — 20 липня 1949 р.), яка стала останньою і вже нічого не.могла зро­бити для врегулювання німецького питання. Ще 19 березня 1949 р. Німецька народна рада ухвалила проект Конституції Німецької Демократичної Республіки. У квітні пройшли вибори до Німецького народного конгре­су, а 7 жовтня 1949 р. була сформована тимчасова Народ­на палата (день створення НДР). Створення НДР фактично завершило процес «ре­єстрації»- поділу Німеччини.

3. 1958-1961:

Початок «берлінської кризи» пов'язують із нотами ра­дянського уряду урядам США, Англії, Франції, ФРН та НДР від 27 листопада 1958 р. Вони містили пропозицію про перетворення Західного Берліна на «демілітаризоване вільне місто», шість місяців на роздуми („ ультиматум Хрущова ”). З ноти випливало, що після закінчення шести місяців СРСР перестане вважати себе зв'язаним угодами, які були укладені в попередні роки між ним і західними державами по Західному Берліну. Можна було очікувати, що перестануть виконуватися домовленості про забезпечення доступу західних представників на західноберлінську територію через територію НДР. На Заході радянська нота була розцінена як погроза відновити блокаду міста.

Позиції Західних держав. План держсекретаря Гертера: попередня умова укладання мирної угоди – створення єдиної держави з наданням їй права на участь у військових союзах. План Рапацького – створення безядерної зони у центральній Європі. Травень-серпень 1959 – женевська нарада міністрів зс 4-х держав. Не домовилися, проте ситуація розрядилася

Ключовим моментом берлінської кризи став масовий виїзд громадян НДР на Захід (лише в липні 1961 року НДР покинуло близько 30 тис. осіб), що негативно відображалося на східнонімецькій економіці. Це призвело до зведення Берлінського муру 13 серпня 1961 року. Фактично дії СРСР сприяли зміцненню статус-кво в берлінському питанні. Але німецька проблема залишалася неурегульованої. Не був підписаний мирний договір з Німеччиною, а НДР залишалася не визнаною західними країнами.

4. Тайванська проблема в міжнародних відносинах.

До 1949 року у Китаї була громадянська війна, підсумком якої стала перемога Комуністичної партії Китаю і витіснення(втеча) Гоміньдану (націоналісти) з території материкового Китаю на Тайвань.

Ще до цього моменту США, які підтримували зв’язки і з Г, і з КПК, намагалися посадити обидві сторони за стіл переговорів – т.зв. Місія Маршала. І ті і ті були важливі для Вашингтону. Але незабаром США беруть на озброєння доктрину «несамостійності КПК» і переключаються на свою нову іграшку – Гоміньдан. В КПК в той час вже була вироблена позиція щодо СРСР (партнер), а щодо США дискусія тривала.

Так от, США роблять ставку на Тайпей і Пекіну це не подобається. У 1954 році починається Перша Тайванська криза. КНР використовуючи свою доктрину «повернення територій» починає обстрілювати острови у Тайванській затоці. До реальної висадки не готувались, а просто хотіли «звернути на себе увагу» США (інфа 100% з конспекту Костянтинова) і запропонувати всеосяжну нормалізацію. У 1955 все-таки вдалось розпочати переговори. Але КНР хотів дуже багато: щоб США відмовились від підтримки Тайваню, визнали КНР єдиним представником кит. народу. А США хотіли лише, щоб китайці повернули взятих в полон ще під час Корейської війни америкосів. І нічого з цього не вийшло. Переговори йшли без усілякого успіху до 1958. У 1955 році заклечається Договір безпеки між США і Тайванем і на території останнього з’являються американські військові.

Друга Тайванська криза 1958 р. Спроба натиснути на США. На цей раз китайці вже серйозно готувались до висадки на Тайвань. Знову постріляли, але американці пригрозили. Тут вже був важливий радянський контекст. Ні у 1954, ні у 1958 рр. КНР не консультувався з СРСР, з яким ще у 1950 р. уклав Договір про дружбу і співробітництво. Офіційною позицією СРСР була теза, що він захистить КНР у разі нападу, але на закритих переговорах з китайцями Москва дала зрозуміти, що не варто створювати небезпеку початку ядерної війни як мінімум не проконсультувавшись про це із союзником. КНР це дуже гостро сприймає, вирішує, що збираються обмежити її права і свободу. І от ще з 1955, а сильніше з 1958 починаються між двома країнами протиріччя. З 1958 СРСР навіть перестав підтримувати ядерну програму КНР. А КНР не давав місця для підводних човнів.

Наступний раз Тайвань згадується на фоні поліпшення стосунків КНР-США. У 1972 році підписується перше із трьох комюніке – Шанхайське. Один одного офіційно визнали, але ще не встановили дипломатичні стосунки. За цим документом США мали перестати підтримувати зв’язки із Тайванем офіційно, хоча на практиці вони збереглись (на неофіт. рівні).

Третя Тайванська криза – 1995-1996 років. Або ще – ракетна криза, бо китайози ракети прям-прям під самим Тайванем вирішили випробувати. На той час на Тайвані вже підросло нове покоління, яке ніколи не було на материку і вважало себе більше тайванцем ніж китайцем. Ще у другій половині 80-х рр. Тайпей провів ряд демократичних реформ, почали створюватись альтернативні партії. І от в середині вже 90-х рр. з’явились ідеї проголошення незалежності (читай «поставити крапку у питанні возз’єднання»), можливість існування двох Китаїв, окремо членство в ООН і т.д. КНР це не сподобалось. І Пекін не придумав нічого кращого, як постріляти в Тайванській протоці. Так і заявили, що якщо Тайвань зробить «не такий крок», то КНР застосує силу для відновлення територіальної цілісності (а вони ж могли). Кризу врегулювали через неофіційний канал відносин КПК-Гоміньдан (тобто між партійні переговори).

На сьогоднішній день КНР виступає з ідеєю возз’єднання на основі «одна держава – дві системи», прям, як з Макао і Гонконгом. Тайвань більше схиляється до принципу «одна держава – два уряди».

билет №15

1. Проблеми реформування та еволюція НАТО після завершення «холодної війни».

Дата добавления: 2015-05-26