Етикет як морально-естетична культура спілкування 1 страница

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної лю­дини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхід­ності для неї співіснувати із собі подібними.

Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спосте­рігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'яза­ний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.

Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І—II ст. ст.) у «Рим­ських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведін­ки, які були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотри­мання правил пристойності є умовою доброзичливих стосун­ків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого

- 178-

-179-

значення і сьогодні, вони складають частину нормативних мо­ральних та етикетних вимог до сучасної людини.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, аб­солютних монархій. Тут він пов'язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність сво­го оточення від голови держави, а також внутрішньостанові відносини. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі государя, а також у світ­ському суспільстві. Дотримання цих правил було обов'язко­вим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар'єра, а й життя придворних і навіть самих мо­нархів. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потре­бах (у чистоті, охайності, красоті, доцільності дії); в духовно-змістовому плані — зберігав давні традиційні форми спілку­вання і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристой­ності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихова­ності. До норм етикету входили загальнолюдські ціннісні орієнтири, перш за все, ті, що відповідали потребам, які ви­никали щодо поваги гідності особистості і презентували куль­турний вигляд взаємодіючих індивідів.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення ес­тетичних і моральних потреб людського співіснування. їх цін­ність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигля­ду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Як визначити етикет?

Етикет (від франц. «etiguette» — «ярлик, етикетка») — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків.

В етикеті можна виділити ряд особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний тощо, які регламентують поведінку і сто­сунки людей на прийомах, зустрічах у відповідних ситуаціях і мають специфічний кодекс необхідних норм.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, фор­ма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його вико­нання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прий­ому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосун­ків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімей­ний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним мо­ральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів­відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві­домості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зов­нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо­те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принци­пами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип есте­тичності.

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети­кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так­товність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сер-вантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний

- 180 -

-181 -

вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають мож­ливість запобігти конфліктам і привернути до себе співбесід­ника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдркі очі, при­хильні жести і пози.

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що виклика­ють поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бу­ти чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних випад­ках на перший план має вийти коректність — вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотри­муватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, від­чуває, що, в який час, в якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого по­винні виявлятись дрке обережно, не надокучливо, тобто делі­катно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити не­зручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність по­ведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівнова­жена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обі­цянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовніш­німи виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогно­зувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не да­вати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ни­ми, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишитись на ви­сокому рівні загальнопристойності.

Розділ XI. Моральна цінність товариськості, дружби, любові та шлюбно-сімейних стосунків

Праця, пізнання і спілкування є, як відомо, основними формами соціальної активності особистості, самостійними життєвими цінностями, вищими соціальними потребами.

Виділення у спілкуванні безособистісної (функціональної, етикетної) і особистісної форм покликано підкріпити обме­женість функціонального спілкування, показати, що етикетна регуляція не може передати всю гаму моральних спонукань і взаємодій людей. Особистісне (міжособистісне) спілкування є, по суті, формою існування моральності. Повноцінне між­особистісне спілкування, тобто коли інший сприймається як рівний собі, як мета, сенс стосунків, показує, як одна людина стає потребою для іншої. Саме в цьому виявляється мораль­ний характер міжособистісних стосунків. Моральна цінність їх виявляється в орієнтації на іншого і визнанні його значу­щості в морально-психологічному взаєморозумінні, обопіль­ній довірі, повазі й самовіддачі, потребі утверджувати людське в людині, творити добро, дарувати щастя іншому. Симпатії, потреба в емоційній підтримці, співчутті, співпереживанні, взаємодопомозі й взаємопідтримці та їх реальне здійснення надають стосункам людяності, відчуття радощів буття, викли­кають бажання допустити у свій внутрішній світ іншого. У найбільш повному і розвинутому вигляді ці цінності виявля­ються у стосунках товариськості, дружби, любові.

Товариськість, дрркба і любов виступають і справжньою мірою гуманності, людяності, і типами спілкування, і видами міжособистісних стосунків, і специфічними емоційно-почут­тєвими й морально-естетичними станами, і, врешті-решт, мо­ральними цінностями людини, які стають основою шлюбу і стосунків у сім'ї.

-183-

§ 1. Товариськість

Товариськість — це міжособистісні стосунки, які базу­ються на єдності інтересів у спільній діяльності і передбача­ють духовну (ідейну) єдність та відповідний ступінь рівності. Духовна єдність виникає внаслідок особистісної симпатії і спільності інтересів.

У товариськості як формі моральної культури реалізується потреба людини у спілкуванні, а єдність цілей, схожість жит­тєвих поглядів (як основа товариськості) надають емоційного забарвлення стосункам. Для товариських стосунків найхарак­тернішою є спільна діяльність. Саме слово «товариш» похо­дить від слів «майно», «товар» і означає рівний в усьому, по­мічник, співпрацівник, співучасник. Розрив чи порушення єдності інтересів може зруйнувати товариські стосунки.

Народний епос свідчить про те, що почуття товариськості було притаманне нашим предкам ще у давні часи. Воно ви­никло з необхідності виконувати спільну справу, але поступо­во перетворилося на одну з найблагородніших потреб люди­ни, у незамінну моральну цінність суспільства й особистості. Товариськість збагачує зв'язки, що встановлюються між людь­ми в кооперації, де вони виступають як партнери, і у співпра­ці, де вони — колеги, доповнюючи їх новими формами спіл­кування: спільні дозвілля, спорт, громадська робота тощо.

Специфіка різних сфер соціального життя відображається у багатстві смислових відтінків поняття «товариськість». На­приклад, товариші по зброї, по слркбі, фронтові тощо. Сут­ність цього поняття полягає у взаємодопомозі у спільній спра­ві і прагненні вдосконалити особистісні риси кожного в інтересах досягнення мети.

Формуванню товариських стосунків сприяють також схо­жі життєві умови, які є характерною ознакою розподілу това­риських і приятельських стосунків. Останні виникають між людьми на основі особистих симпатій у процесі повсякденно­го спілкування і якихось менш істотних інтересів. На рівні приятелювання життєві цілі не обов'язково повинні збігатися, може не бути й спільного інтересу, глибокої, серйозної заці­кавленості долею іншого. Ці стосунки зовнішньо доброзичли­ві, підтримуються періодичними контактами, пов'язані з ви­конанням взаємних послуг, обміном думок. Але при цьому не досягається той рівень душевної близькості, коли спілкування людей веде до вдосконалення особистих рис. Приятельські

стосунки не мають твердої основи і досить легко розривають­ся, але можуть перерости і в дружні.

Товариські стосунки виникають на основі спільної діяль­ності і можуть розвиватися навіть за відсутності симпатії. То­варишів об'єднують спільні інтереси і, головне, почуття відпо­відальності за спільну справу. Характер діяльності людей, безумовно, впливає на тривалість товариських стосунків. Вони міцнішатимуть, коли діяльність буде пов'язана з труднощами. Особливої міцності товариським стосункам надає ідейна спільність, однакове розуміння сенсу життя, місця людини в суспільстві.

Кожен народ, країна знають немало прикладів високих товариських стосунків. Саме їм притаманне прагнення і вмін­ня бачити в людині все краще, цінне й добре. Ці властивості не виникають стихійно, а формуються у процесі виховання в дитячому, шкільному, трудовому колективах, в сім'ї тощо. То­вариськості треба вчити, прищеплювати відповідні їй риси, і тоді виникає розуміння тих обов'язків, які покладаються на людину в ході товариських стосунків — поваги до інших, принциповості, нетерпимості до моральних вад, доброзичли­вості тощо.

Товариські стосунки складаються за особливими правила­ми: не зачіпляти інтереси одне одного, але в той самий час не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності й до її результатів; самокритично оцінюва­ти свій внесок у цю діяльність. Якщо мотивами критики є турбота про людину, повага до неї, прагнення допомогти, то така критика стає початком на шляху до самовдосконалення. Подібне критичне ставлення зміцнює товариськість і може стати необхідною умовою дружби.

Отже, товариськість передбачає наявність спільної діяль­ності, єдності цілей і відповідної емоційної забарвленості від­носин, прагнення до взаємодопомоги, солідарності й підтрим­ки. Товариські стосунки є одним із виявів принципу колективізму, які забезпечують особистості взаємоповагу, до­віру, моральну і психологічну захищеність.

§ 2. Дружба

Як ми розуміємо значення слова «дрркба»? Безумовно, воно викликає у нас уявлення про почуття глибоке, чесне, яке

- 184 -

- 185 -

базується на довір'ї та відвертості. На відміну від товариськос­ті, дрркба передбачає внутрішню близькість і навіть любов.

Сьогодні дружба є основним елементом нашого життя, не дивлячись на існуючу думку про те, що вона з часом втратить смисл і зникне, поступившися місцем позаособистісним сто­сункам. Однак емпіричні дослідження доводять зворотнє, а головні характеристики дрркби — те, що відрізняє її від ін­ших видів мЬкособистісних стосунків, — залишилися незмі-неними протягом віків.

Історія культури дає можливість прослідкувати процес становлення дрркби як особливого соціального і морального феномена, який має специфічну цінність для суспільства й особистості, і тому забезпечується системою моральних норм, що регулюють дрркні стосунки.

Становлення дрркби пов'язане з поступовою втратою аб­солютної цінності для життя суспільства кровнородинних, ро­доплемінних стосунків. У різні епохи і в різних суспільствах форма дрркби, уявлення про її істинність були різними. Спо­чатку стосунки були ритуалізовані й дуже нагадували родинні, що можна прослідкувати на матеріалі античної культури. (Так у грецькій міфології Кастор і Полідевк, близнюки, сини Зевса, шанувалися як покровителі й втілення дрркби. Без­смертного Полідевка Зевс узяв на Олімп, але через любов до брата Полідевк виділив і Кастору частину свого безсмертя). У класичний період відбувається подальше відокремлення дррк-ніх і родинних стосунків. Формується ідеал дрркби. Слід за­значити, що Аристотель розрізняв три типи дрркби: 1) ути­літарну, яка базується на взаємовигоді; 2) гедоністичну, що грунтується на емоційній прив'язаності до людини, спілкуван­ня з якою втішає, приносить задоволення; 3) моральну, коли друга люблять безкорисливо, заради нього самого. Саме остан­ній тип Аристотель вважав справжнім. Дрркба стає більш ви­бірковою, означає контакти однодумців, об'єднаних спільни­ми інтересами. Таке розуміння дрркби переходить у римську культуру, в якій вона розглядається як стосунки, властиві при­бічникам одних політичних поглядів.

У середні віки васальна вірність і заступництво сеньйора, як головні особливості життєвого устрою феодалів, визначали зміст «лицарської дрркби». Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню уявлень про дрркбу, як інтелектуальне спілкування, що базується на спільності духовних інтересів. Взаємна симпатія людей у найширшому розумінні виділялася

гуманістами серед моральних засад, покликаних підтримувати соціальний мир і гармонію. При цьому підкреслювався доб­ровільний, незалежний характер дрркби. В епоху Просвіт­ництва дрркба осмислюється як моральна цінність. її вважа­ють однією із загальних умов функціонування моралі. Дрркба однієї людини з іншою тісно пов'язана з почуттям обов'язку і перед людиною, і перед суспільством. Така позиція складає уявлення про дрркбу як про вершину істинно моральних людських відносин.

Розуміння моральної цінності дрркби залежить від рівня внутрішньої культури особистості, на формування якої спря­мована виховна система суспільства. На кожному етапі фор­мування особистості, у кожному віці існує властиве йому ро­зуміння дрркби. Так, у дитинстві дрркба пов'язана з груповою діяльністю — грою. Моральні якості однолітка оці­нюються у ставленні до самого себе. Це той час, коли закла­дається основа дрркніх стосунків, розвивається здатність ро­зуміти інших, співпереживати, а також виникають уявлення по чесність і вірність.,У підлітковому віці спілкування усклад­нюється, при цьому посилюється його індивідуалізація. Ак­тивний розвиток самосвідомості змінює стереотипи поведін­ки, підвищуючи інтерес до «вічних питань». Тому у підлітків і виникає потреба в дрркбі, у другові, якому можна довірити переживання, який зрозуміє все, що відбувається у внутріш­ньому світі молодої людини. Головними моральними ціннос­тями дрркби є розуміння іншого і вміння дати можливість для саморозкриття. Вважається, що ідеалом підліткової дррк­би є романтична дрркба. Юнацькій дрркбі властива втрата романтизму, посилення егоцентризму. Це пов'язано з праг­ненням до розкриття свого внутрішнього світу і усвідомлен­ням власної винятковості. Підвищена емоційна забарвленість дрркби у цей час є своєрідною основою для формування ви­сокого почуття любові. Момент переходу «юнацької» дрркби в «дорослу» досить умовний. Тобто відбувається відносне за­вершення формування самосвідомості, розширення і дифе­ренціація сфери спілкування й діяльності, з'являються нові ін­тимні прихильності. У дрркбі дорослих людей спостерігається більш глибокий, осмислений контроль почуттів і переживань. Можна сказати, що молоді люди прагнуть налагоджувати дрркні стосунки з тим, хто поділяє їхні погляди й інтереси, а для дорослих достатньо співзвучності інтересів. Але, що склад­ніший і багатогранніший світ людини, то складніше (або вза-

-186-

- 187-

галі неможливо) знайти собі подібного. Тому у зрілому віці у людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), і друг-колега (спільність інтересів справи), і друг, з яким об'єднує улюблене заняття (спільність інтелектуальних інтересів і естетичних переживань тощо). Дружба дорослих людей часто поєднується із сімейними ролями; недарма її вва­жають необхідною складовою моральних основ шлюбу і сім'ї. Змінюються правила дружніх стосунків, вони стають більш жорсткими, і для їхньої підтримки не так важливі регулярні зустрічі й спільне проведення часу. Дрркнє спілкування має високу моральну цінність, а наявність друзів вважається од­нією з найважливіших передумов психологічного комфорту і задоволення життям.

Слід зазначити, що дружба передбачає стосунки між віль­ними індивідами. Двоє можуть стати друзями, навіть якщо у них різний економічний і соціальний стан, але лише за умови, якщо обидва є незалежними, вільними людьми, такими, що мають рівні достоїнства. Дружні стосунки потенційно цінні, бо дають упевненість у тому, що є з ким поділитися, є до кого іти за допомогою. Але часто, звертаючись по допомогу до од­ного з друзів, можна потрапити до нього в залежність, а такі стосунки суперечать незалежному характеру дружби і часто руйнують її. Глибокий етичний зміст дрркби полягає в тому, що друзі ставляться один до одного краще, ніж до інших людей, тобто приблизно так, як повинні ставитися один до одного всі люди. Дружба прагне до ідеалу моральної доско­налості.

Пояснюючи моральну цінність дрркби, великий Вольтер давав їй таке визначення: «Дрркба — мовчазна угода між двома доброчесними і тонкими особистостями. Я говорю «тонкими» тому, що монах чи самітник можуть бути добро­чесними людьми, так і не дізнавшись, що таке дрркба. Я ка­жу «доброчесними» тому, що злодій має потребу у спільни­ках, марнотратник життя — у товаришах по чарці, скупі — у компаньйонах, політики збирають навколо себе своїх при­бічників, ледарі заводять лише поверхові зв'язки, імператори перебувають у товаристві придворних, і тільки у доброчесних людей бувають друзі». Отже, моральний феномен дрркби по­лягає в її самоцінності, вона сама по собі благо. Дрркба базу­ється на особистій симпатії, що відрізняє її від близькості, яка властива родинним стосункам, на безкорисливості, на відміну від ділових стосунків, де людина використовує іншого як засіб

досягнення певної мети; на глибині інтимних стосунків, на відміну від товариськості, де стосунки формуються колекти­вом. Вона передбачає не лише взаємодопомогу і взаєморозу­міння, а й внутрішню духовну близькість, довіру, любов.

§ 3. Любов

Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості, є любов. Любов — це істинне морально-естетичне почуття, яке базу­ється на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, що виражається у цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому і самовідданому прагнен­ні до нього.

Поняття любові в етиці багатозначне. Це любов до Бога, ідеї, людини, справи (професії), батьківщини, народу, мате­ринська й батьківська любов до дітей, дитяча любов до бать­ків, кохання між чоловіком і ланкою — тобто любов має найрізноманітніші форми і способи виявлення. Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з'єднанні з ним, взаємопроник­нення, здатність до загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й само-цінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках.

Любов — одна з фундаментальних властивостей людсько­го існування. На думку багатьох мислителів, це феномен, в якому найадекватніше виявляється боголюдська сутність осо­бистості. Вона є найважливішою складовою людського духу. Любов не має жодних зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні вираження людського буття, вона є таємницею.

Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почут­тів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства.

Моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізу­вати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію, створювати і формувати людину і людське в ній. Вона — ос-

- 188-

-189-

нова шлюбно-сімейних стосунків. Це величезна сила, яка мо­же бути творчою і викликати до життя глибинний, прихова­ний потенціал, душевну щедрість. Хоча не виключається і її руйнівний характер. Вона може спричинити моральне підне­сення, облагороджування особистості, надавати особливого сенсу існуванню конкретної людини, а також відчуття щастя, повноти життя, що у поєднанні з почуттям обов'язку, совісті, відповідальності, альтруїзму утворює основу морального світо­гляду. Під її впливом може змінюватися вся система ціннос­тей. Вона також може призводити й до морального падіння. Все залежить від моральної зрілості, моральної культури лю­дини, ступеня її особистісного розвитку. Моральне в любові виражає багатство й красу людських почуттів, пронизує бага­томанітні зв'язки людини з суспільством, іншими людьми. З поняттям любові пов'язується уявлення про щасливе людське життя, про багатство духовного світу людини. Вона є показ­ником людської культури.

З усіх різноманітних виявів любові юнацтво більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки (індивідуальна статева лю­бов). Так, як і дружба, любов відзначається високим рівнем вибірковості й інтимності, близькості, прихильності й потягу, граничною емоційністю, інтелектуальною і вольовою напру­гою у стосунках між закоханими. Важливою особливістю ко­хання (індивідуальної статевої любові) є єдність фізичного потягу, естетичного й морального переживання, насолоди. Як оповідає давньоіндійський трактат «Гілки персика»: «Три джерела мають людські потяги: душа, розум і тіло. Потяг душ породжує дружбу. Потяг розуму породжує повагу. Потяг тіла породжує бажання. Поєднання цих трьох потягів породжує любов». Аналізуючи феномен статевої любові, можна виділи­ти дві її сторони: внутрішньо-психологічну — як здатність емоційно сприймати і переживати почуття любові, і зовніш­ньо-соціальну — реальні стосунки, що виникають між закоха­ними. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов'язані.

Інтенсивність і глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання. Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, а роз­виненістю особистіших рис закоханих. Індивідуально-психо­логічні особливості особистості, ступінь розвинутості емоцій­но-почуттєвої сфери дозволяють говорити про більшу чи меншу потенційну обдарованість у коханні. Вступаючи у ре­альні стосунки з обранцем, закоханий привносить у них наяв-

ний у нього соціальний досвід, досвід переживань. Це й ви­значає індивідуальну здатність кохати. В. Маяковський з цього приводу говорив: «Есть любовь, єсть любовишка и любов-ище». Якщо розум перемагає — отже не він сильний, а по­чуття слабке. Любов не пояснюється психофізіологічними умовами тоді, коли піднімається вище своєї природної стихії. «Істинна сутність кохання, — за висловом Гегеля, — полягає в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе в іншо­му «Я» і, однак, у цьому ж зникненні й забутті вперше знайти самого себе і володіти самим собою¹. Справжнє, велике ко­хання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, підніма­ється вище встановлених стосунків.

Дата добавления: 2015-05-26