Етикет як морально-естетична культура спілкування 2 страница

Історія людства й література, як дзеркало життя, зберегли імена закоханих, які залишилися на віки: Абеляр та Елоїза, Тристан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Поль і Віргінія, Луїза і Фердинанд, Манон Леско і кавалер де Грісс та інші.

Сучасна індивідуальна статева любов — результат тривало­го історичного розвитку. Первісне суспільство не знало такої любові. Щоб тваринний інстинкт продовження роду набув людської форми вищої духовної потреби, потрібні тисячо­ліття.

Перша нерозвинена форма індивідуальної статевої любові, в якій переважав фізичний потяг, пов'язується з так званою пастушою любов'ю, що виникає у середовищі рабів, які не за­лежали ні від власності, ні від влади, ні від соціального стату­су. Давньогрецькі письменники Харитон, Лонг, Геліодор та ін­ші оспівували кохання, його торжество і вірність йому, ігідкреслювали його незалежність. Якщо почуття кохання ви­никало між вільними і замоленими громадянами, то тільки як порушення подрркньої вірності (див. напр. І. Єфремов «Таїс Афінська»).

Наступна вища форма статевого потягу — вільна лицар­ська любов, яка на всіх вітрилах летіла до порушення подррк­ньої вірності, оскільки шлюби між кріпосними бралися з волі феодала, а не за індивідуальним вибором. Представники ви­щих верств розглядали шлюб як засіб закріплення своєї полі­тичної, економічної могутності чи добробуту. Феодальне су­спільство визнавало лише любов до Бога, а шлюби бралися за обов'язком, примусом, або з розрахунку. Лицарська любов за

Гегель. Лекції з етики // Гегель. Тв. т. 13, кн. 2. — М., 1940. — С. 107.

- 190 -

-191 -

своїм характером була вільною, романтичною, позашлюбною. У ній домінувало емоційно-духовне ставлення до жінки свого чи вищого кола.

Давньогрецька міфологія оповідає, що спочатку на землі були люди трьох статей: чоловіки, жінки й андрогіни, які по­єднували в собі кращі ознаки перших двох. Вони були фізично сильні й хотіли заволодіти Олімпом. Тому Зевс наслав на них страшну кару — розсік кожного на дві половини і розкидав по всьому світу. Відтоді вони шукають одне одного для віднов­лення колишньої повноти і могутності. Коли якась половина зустрічає свою другу половину, їх охоплює таке дивне почуття прив'язаності й близькості, що вони не хочуть розлучатися. Ерос і є прагнення розкиданих половинок знайти одна одну заради поновлення цілісності. Це жага цілісності, єднання за­коханих пар на основі їх незборимого потягу.

Людство прагнуло у своїх невпинних пошуках визначити, з'ясувати сенс любові (кохання). Любов у її справжньому значенні завжди є прагненням до гармонії між закоханими, гармонії розуму, серця і тіла, духовного (морально-людського ідеалу) і його реального тілесного втілення. По-іншому — це єдність еросу, агапе і сексу. Про сенс кохання можна судити за прийнятим у конкретно-історичному суспільстві способом кристалізації переживань людини і ритуалізації її поведінки. У межах однієї епохи і навіть однієї культури зрілість і специ­фічність переживання кохання знаходяться у залежності від віку закоханих і статевої субкультури.

^Ринкові відносини формували примітивно-фізіологічне ставлення до жінки, і нерідко любов ототожнювалася з сексу­альною насолодою, «суто м'язовим задоволенням». У період соціальних трансформацій нерідко інтимні стосунки між чо­ловіком і жінкою зводилися лише до задоволення фізіологіч­них потреб. У такі періоди поширювалися теорії «соціалізації жінок», «крилатого» і «безкрилого» еросу, «склянки води», «пробного шлюбу» тощо, в яких уявлення про любов примі-тизувалися, а жінка розглядалася як «служниця громадського любострастя».

Поява любові як морально-естетичного почуття, визнання, соціальної і моральної цінності любовних стосунків, пов'язане з гуманізацією суспільних відносин, зростанням моральної й естетичної культури людини, естетизацією статевого потягу. Складність любовного почуття визначається тим, що у ньому, як у фокусі, переплітаються протилежності біологічного і ду-

ховного, особиспсного й соціального, інтимного и загально-значимого. Усунення суперечностей між протилежностями у кожному конкретному випадку може призвести до абсолюти­зації на індивідуальному рівні якоїсь із сторін. У зв'язку з цим давні греки розрізняли типи любові або її фази: «ерос» — сти­хійна жага володіння коханою істотою, любов-пристрасть, яка не залишає місця жалості, милості; «філія» — любов-дружба, прихильність одного індивіда до іншого, обумовлена соціальними зв'язками й індивідуальним вибором; «сторге» — любов-прихильність, прив'язаність, особливо сімейна; «модус»

— любов-гра, яка не відзначається глибиною почуттів; «агапе»

— ніжна любов-самовідданість, жертовна, милосердна, яка
виражається у прагненні закоханого розчинитися у коханому.

Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особ­ливості. Романтичний тип любовної культури пов'язується з натхненною любов'ю середньовічного лицаря до дами свого кола. Ця любов, як правило, жертовна, публічно маніфестова-на, позашлюбна. Залицяння до жінки свого стану, оспівуван­ня своєї любові до неї, публічне визнання свого почуття було невід'ємною частиною лицарського етосу, кодексу честі лица­ря. Романські народи вважаються спадкоємцями цього пуб­лічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський, тип любовної культу­ри склався на іншому історичному фоні, його базовими кри­теріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерова­ність повинна бути виключена з центральних життєвих цін­ностей. Тому любовне почуття, як правило, зводиться у цьому типі до сексуального задоволення. Не випадково саме з періо­дом розквіту класичного капіталізму збігається найвищий «сплеск» проституції.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні, практичні міркування (задоволення сексуального потягу, не­обхідного для здоров'я, продовження роду, стабільності шлю­бу тощо), то у слов'янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність — інтимність, глибинне співпережи­вання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосун­ків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв'язок зако­ханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв'язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми

- 192 -

1З — 2-3276

-193-

тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття, яке не залежить від соціальних умов, свобода і прав­дивість¹.

Мабуть, існують й інші типи любовної культури, особливо в межах східної цивілізації. Розвиток світової культури, вза­ємодія, взаємопроникнення, взаємозбагачення культур ство­рюють умови для формування нових типів любовної культури.

Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність — суттєві ознаки людського почуття любові (кохання). Життя виробило загальні моральні вимоги в ко­ханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і рівень розвитку якої є показником багатства особистості; бачити в коханому друга і розуміти, що без дружби не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бу­ти гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках.

§ 4. Моральні основи шлюбно-сімейних стосунків

У шлюбно-сімейних стосунках найбільш повно реалізу­ються цінності любові, дрркби, товариськості. І шлюб, і сім'я

— явища історичні, які залежать від суспільних відносин, що
змінюються, і впливають на конкретно-історичний стиль
життя суспільства.

Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована су­спільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка вста­новлює їх взаємні права й обов'язки. Головна ознака шлюбу

— суспільна санкція статевого спілкування. Залежно від інте­
ресів суспільства шлюб може виступати у моральній, право­
вій, релігійній та інших формах. Сучасний шлюб базується на
добровільному єднанні, визнанні рівних прав чоловіка і жін­
ки. Шлюб і кровна спорідненість є основою і фундаментом
сім'ї.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, члени якої пов'язані шлюбом і кровною спорідненістю, спільним побу­том, веденням господарства і взаємною моральною відпові­дне, докладно Голод С. И. Личная жизнь: любовь, отношения полов.

— Ленинград, 1990. - С. 8-12.

дальністю. Вона є найважливішим елементом відтворення суспільного життя. Історично сім'я з'являється значно пізніше шлюбу. Суспільство через сім'ю як соціальний інститут забез­печує фізичне відтворення і соціальне існування людини Шлюбно-сімейні стосунки, їх форма, соціальне призначення визначаються характером конкретно-історичних суспільних відносин.

Сім'я традиційно виконує низку соціальних функцій. Го­ловними з них є такі: продовження роду (репродуктивна функція), виховання дітей, піклування про старих, ведення домашнього господарства, організація дозвілля, рекреативна функція тощо. За сучасних умов (переходу до ринкових від­носин) пріоритетну роль починають відігравати такі функції сім'ї: господарчо-виробнича, або економічна, та функція на­копичення капіталу.

Виділяються економічні, правові й моральні основи шлюб­но-сімейних стосунків. Єдність любові, дрркби, обов'язку, відповідальності, подрркньої вірності, поваги чоловічої і жі­ночої гідності складають моральну основу шлюбно-сімейних стосунків і відіграють важливу роль у збереженні і зміцненні сім'ї протягом усього життя подружжя. Взаємна любов, вза­єморозуміння, відповідальність, довіра, постійна взаємоповага — гаранти тривалості й стійкості сімейних стосунків. Сімей­не щастя — не дар богів і не доля, воно створюється спільни­ми зусиллями усіх членів сім'ї, та, перш за все, подружжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатнос­ті знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов'язку. Слід пам'ятати, що сімейне життя — це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімей­ного колективу. Отож моральна цінність сім'ї полягає у тому, що в ній задовольняються різноманітні потреби людини: у дружбі, любові, турботі, материнстві, батьківстві, різнобічно­му спілкуванні тощо.

Сім'я є одним з головних соціальних інститутів соціаліза­ції індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, передається соціальний досвід, закладаються осно­ви індивідуальності, унікальності особистості. У сімейному мікросередовищі виробляються уявлення людини про стосун­ки між чоловіком і жінкою, між поколіннями (батьків і ді­тей), формуються суспільні й особистіші ідеали, засвоюються моральні норми, оцінки та принципи, етикетні зразки пове­дінки. Моральні стосунки в сім'ї, що базуються на любові, ду-

- 194-

- 195 -

ховній близькості й чуйності, піклуванні, відповідальності, сі­мейному обов'язку, взаємній повазі, є передумовою збере­ження і зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоди сім'ї завдають такі морально-психологічні властивості особис­тості, як егоцентризм, грубість, утриманство, алкоголізм то­що. Отже, моральна цінність товариських, дружніх, любов­них, шлюбно-сімейних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.

Розділ XII. Професійна етика та етика юриста

§ 1. Умови виникнення й призначення професійної етики

За сучасних умов, коли формуються ринкові відносини, розбудовується громадянське суспільство і правова держава, зростання вільного саморегулюючого першопочатку в праці, підсилення моральних чинників у системі її стимулів, гумані­зація різних сфер праці веде до постійного розширення кола професій, що претендують на формування власних моральних кодексів. Крім традиційно відомих медичної, педагогічної та юридичної, поряд з дипломатичною та військовою етикою, рішуче заявляють про себе адміністративна і депутатська ети­ка, міліцейська і спортивна, етика вченого й журналіста, ін­женера і працівника сфери обслуговування. Дедалі більш оче­видним стає те, що прогресивний розвиток сучасного суспільства, усіх боків суспільного життя залежить від рівня загальноосвітньої та професійної підготовки, загальної культу­ри, моральних якостей працівників — активних і мислячих учасників історичної творчості. Безумовно, кожна трудова ді­яльність (незалежно від професії) базується на моральній сис­темі суспільства. В її лоні можуть обґрунтовуватися особливі моральні норми, що відбивають специфіку професійної діяль­ності.

Професійна діяльність, об'єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємоперехідних, взаємозу-мовлених моральних стосунків. Д,о цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об'єкта праці (слід­чий — обвинувачений, лікар — хворий, вчитель — учень); б) стосунки спеціаліста з колегами; в) ставлення спеціаліста

-197-

до суспільства. Ці стосунки вивчаються професійною етикою. Конкретизація ж загальних моральних принципів і норм та­ких стосунків відповідно до особливостей того чи іншого виду професійної діяльності являє собою «професійну» мораль. Во­на виникає у зв'язку з суспільним розподілом праці, що по­клав початок відокремленню соціально-професійних груп. З їх утворенням виникла потреба в регулюванні стосунків між професіоналами та професіоналів з клієнтами. Спочатку це було невелике коло професій, котрі у процесі подальшої спе­ціалізації праці все більше диференціювалися, у результаті чо­го виникали все нові й нові професії. Залежно від конкретних історичних умов переважала та чи інша сфера професійної ді­яльності. Ставлення до неї суспільства визначає її цінність. Моральна оцінка професії суспільством зумовлюється двома чинниками: по-перше, тим, що дана професія дає об'єктивно для суспільного розвитку, по-друге, тим, що вона дає людині суб'єктивно, а саме в плані морального впливу на неї. Будь-яка професія, оскільки вона існує, виконує певну соціальну функцію. Представники цієї професії мають своє суспільне призначення, свої цілі. Та чи інша професія визначає вибір специфічного середовища спілкування, яке накладає відбиток на людей незалежно від того, хочуть вони цього чи ні. Всере­дині кожної професійної групи складаються певні специфічні зв'язки і стосунки людей.

Залежно від об'єкта, знарядь праці, прийомів, що вико­ристовуються, і завдань, які вирішуються, виникає неповтор­на своєрідність ситуацій, труднощів і навіть небезпеки, які ви­магають від людини певного типу дій, психологічних реакцій. У кожній професії свої моральні «спокуси», моральні «доблес­ті» і «втрати», виникають певні суперечності, конфлікти, ви­робляються своєрідні засоби їх вирішення. До професійної ді­яльності людина залучається з її суб'єктивним світом почуттів, переживань, устремлінь, способом мислення, моральних оці­нок. Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках починають виділятися найбільш типові, які й характеризують відносну самостійність професій, її специфічну моральну ат­мосферу. А це, у свою чергу, зумовлює специфіку вчинків лю­дей, своєрідність моральних норм їх поведінки. Отже, як тіль­ки професійні стосунки набули якісної усталеності, це привело до формування особливих моральних настанов, що відповідають характеру і змісту праці, відображають практич-

ну доцільність певних стосунків як між членами професійної групи, так і самої групи з суспільством.

Морально-професійні норми історично розвивалися від конкретного до абстрактного. Спочатку їх значення було над­то конкретним і пов'язувалося з певними реальними діями чи предметами. І лише в ході тривалого історичного розвитку їх смисловий зміст набуває загального, власне морального зна­чення.

Кожна епоха має свій комплекс вироблених морально-професійних норм, які стають певною духовною реальністю. Морально-професійні норми можуть жити своїм власним життям і перетворюватися на об'єкт осмислення, вивчення, аналізу і засвоєння, стають силою, що спрямовує поведінку представника тієї чи іншої професії.

Витоки професійної етики простежуються ще в рабовлас­ницькому суспільстві. Давньогрецький філософ Аристотель вважав її особливою галуззю етичного знання. Припускають також, що давньогрецький лікар, «батько» медицини Гіппо­крат розробив вперше в історії професійний кодекс у формі клятви лікаря як вихідний пункт розвитку професійної етики. Пізніше теоретичною проблематикою професійної етики зай­малися І. Бентам, Ш. Монтеск'є, О. Конт, Е. Дюркгейм та ін.

У феодальну епоху професійний розподіл праці досягає свого помітного розвитку, про що свідчить поява численних морально-професійних кодексів, статутів, заповідей цехів, чернецьких та лицарських орденів, купецьких гільдій, суддів тощо. Спочатку ці кодекси виражали прагнення представни­ків панівного класу закріпити за собою привілеї займатися розумовою працею, а пізніше ця тенденція почала виявлятися і серед людей так званих вільних, творчих професій (худож­ників, акторів, письменників тощо). У період Середньовіччя виросла ціла піраміда суворо регламентованих моральних сто­сунків, верствово-корпоративних розмежувань, які обросли застарілими правилами, казуїстикою.

У новий час, з утвердженням буржуазних відносин, як відомо, триває професійний розподіл праці, зберігаються і поглиблюються професійні суперечності. Анархія капіталіс­тичного виробництва, жорстка конкуренція, невпевненість у завтрашньому дні, індивідуалізм у боротьбі за виживання сприяли створенню замкнених кланів, корпоративних груп. Разом з розвитком буржуазного суспільства, подальшого фор­мування професій набуває розвитку й морально-професійна

- 198 -

-199-

свідомість. Моральний склад людини зумовлювався «кастовіс­тю» професії, що мало вплив на ставлення «професіоналів» до справи, поведінку в повсякденному житті, у суспільстві. На­приклад, професійна етика бізнесменів американського вели­кого бізнесу є визначальним чинником не тільки їх ставлення АО своєї праці (відданість «босу», «фірмі»), а й особистих якостей морального складу.

Мораль буржуазного суспільства була пройнята духом корпоративності — на перший план виставлялись інтереси професійної групи, а вони за своєю сутністю виражають не професійну, а саме вузькокорпоративну мораль. Неважко по­мітити, що наше сучасне життя дрке нагадує згадані вище об'єктивні умови існування корпоративної моралі. З проява­ми її нам доводиться стикатися майже щоденно, наприклад, у працівників торгівлі, водіїв громадського транспорту, чинов­ників усіх рівнів тощо. Корпоративна мораль захищає окремі групові інтереси, створює особливі норми поведінки і оцінки вузького прошарку людей, які часто протистоять нормам су­спільної моралі й носять у своїй суті антисоціальний характер. Інколи, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної мо­ралі виступають як явний аморалізм, своєрідна антимораль, перевернуті норми моралі. У сучасному суспільстві існуванню подібної моралі в окремих соціальних і професійних групах сприяє розбалансованість ринку і фінансової системи, кри­зовий стан виробництва, що збільшує спокусу для морально нестійких людей скористатися професійним і службовим ста­новищем для вирішення власних проблем за рахунок оточую­чих. На перешкоді цим явищам можуть стати як моральний осуд, так і заходи правового характеру, що покликані зупини­ти антисуспільну поведінку людей, котрі керуються у своїй ді­яльності нормами корпоративної моралі.

Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що морально-професійні норми є невід'ємною частиною загальнолюдської моралі та конкретно-історичної моральної системи. Мораль­но-професійні норми, професійно-етичні кодекси, як і мо­ральна система суспільства взагалі, історично і соціально тісно пов'язані з конкретною епохою, є «дітищем» свого часу, ві­дображенням конкретно-історичних суспільних відносин. Ос­кільки морально-професійні норми не ізольовані, а є складо­вою частиною загальної моралі суспільства, і водночас відбивають специфічний характер професійної діяльності, то і професійна етика є частиною загальної етичної теорії.

Професійна етика, крім того, це прикладна соціально-фі­лософська дисципліна, яка вивчає походження, сутність, спе­цифіку, суспільні функції морально-професійних норм і сто­сунків, закономірності їх розвитку на різних історичних етапах. Із цього визначення випливає, що об'єктом вивчення професійної етики є специфічні, морально-професійні норми, стосунки, а також норми, принципи, заповіді пануючої у су­спільстві моралі, трансформовані до особливостей того чи ін­шого виду професійної діяльності, що регулюють поведінку професіоналів при виконанні ними функціональних обов'яз­ків, санкціонованих громадською думою і особистими пере­конаннями професіоналів.

Морально-професійні кодекси, що стали частковим еквіва­лентом суспільної моралі, виковують такі соціальні функції:

— пізнавальну, яка реалізується у відображенні об'єк­тивних процесів суспільно-професійного розподілу праці за конкретних історичних умов;

— регулятивну (забезпечується взаємозв'язок спеціаліс­тів з суспільством; набір специфічних прийомів праці);

— ціннісно-оріентаційну (даються уявлення про мо­ральний ідеал професіонала, професійні обов'язок, честь, со­вість, справедливість тощо).

Професійна етика покликана дати теоретичне обгрунту­вання сутності трансформації загальних норм і принципів мо­ралі до специфічних умов професійної діяльності людей відпо­відно до уявлень про професійний обов'язок, благо, добро і зло, справедливість, совість, честь та інші моральні цінності.

Слід підкреслити, що професійна етика розвивається на перетині теоретичного, нормативного і прикладного складни­ків (компонентів) етики. її зміст визначається специфічними завданнями конкретного виду професійної діяльності. На тео­ретичному рівні розглядаються сутність, специфіка морально-професійних відносин, їх місце і роль у житті суспільства, су­часний стан і тенденції розвитку.

Завдання професійної етики в тому, щоб вивчити склад­ний процес віддзеркалення професійних стосунків у мораль­ній свідомості, у морально-професійних нормах, провести чіт­ку межу між морально-професійними явищами і явищами професійної майстерності, вивчити суспільні завдання, цілі професії і їх значущість у соціальному прогресі, саме цим сприяючи їх успішному виконанню.

-200-

-201 -

Нормативний рівень концентрує в собі вивчення та об­грунтування практичних рекомендацій, конкретних мораль­них норм. При цьому важливо підкреслити, що професійна етика не створює норм, особливих нормативів для спеціаліс­тів тієї чи іншої професії. У такому разі вона перестає бути наукою, перетворюється на моралізаторство.

Завдання професійної етики щодо свого об'єкта — мо­рально-професійних стосунків на прикладному рівні полягає у сприянні й втіленні гуманістичних імперативів у специфічні умови професійної діяльності, встановленні меж бажаного, дозволеного і неприпустимого, обгрунтуванні морально-про­фесійного ідеалу та певного зразку, еталону, взірця поведінки, нормативного ідеалу в конкретній сфері професійної діяль­ності.

Професійна етика далека від дріб'язкової регламентації поведінки людей. Вона своїми рекомендаціями виробляє у працівників здатність до максимальної моральної орієнтації, до встановлення моральних кордонів застосування творчих прийомів, тим самим визначаючи лише основні моральні нор­ми і принципи професійної поведінки. Спосіб же поведінки у кожному окремому випадку визначається самою особистістю, стає справою її морального досвіду, професійного такту¹.

У професійній етиці можна простежити зв'язок тих чи ін­ших видів діяльності й морально-психологічних якостей, по­єднання суспільних інтересів із спрямованістю, інтересами і покликанням окремої особистості. Потреби практики визна­чають ціль тієї чи іншої професії і вимагають від працівників відповідного профілю необхідної кваліфікації (професіоналіз­му, компетенції), з одного боку, її етичної підготовки, що пе­редбачає теоретичне освоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці, — з іншого. Кожна людина в силу обставин життя постійно тією чи іншою мірою втягується у рольове спілкування з різними професіоналами, наприклад, з лікарем, юристом, педагогом тощо. При цьому вона очікує від них не тільки кваліфікованого виконання їх обов'язків щодо задоволення її потреб, інтересів, а й уважно­го, увічливого до неї ставлення. Тому професійна етика покли­кана дати рекомендації професіоналам, посадовим особам, у тому числі й керівникам, щодо моральної складової у вико­нанні професійних функцій.

Внаслідок цього моральна характеристика працівника не може обмежуватися його широкими соціальними позиціями, а за необхідності має поширюватися на його суто професійні властивості, розглядатися завжди під кутом зору стосунків, що формуються у рамках даної професії, її місця і ролі у житті суспільства.

Призначення професійної етики полягає не тільки в тому, щоб розкрити об'єктивні причини виникнення, закономір­ності й тенденції розвитку морально-професійних відносин, не тільки конкретизувати зв'язки моральних норм, принципів та оціночних суджень сучасної моралі, уявлень про добро, справедливість відповідно до особливостей професійної діяль­ності, а й показати сам характер впливу цих загальнолюдських моральних норм і принципів на практику професійних сто­сунків, розкрити те, як вони відбиваються у свідомості пред­ставника тієї чи іншої професії та втілюються в його поведін­ці, ставленні до людини як споживача професійних послуг.

Професійну етику не меншою мірою цікавлять і «антино­мії професійних вчинків», які виявляються у конфліктних формах поведінки, і в зв'язку з цим — розкриття засобів роз­в'язання конфліктів у рамках конкретної професії. На підста­ві цього вона пропонує практичні рекомендації з урахуванням конкретних історичних умов і суспільних завдань. Професійна етика покликана також дати рекомендації щодо розкриття причин деформації морально-професійної свідомості, і шля­хів, методів її викорінення.

Дата добавления: 2015-05-26