Держава в системі суспільного відтворення. 4 страница

-організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

-творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Можна виокремити також наступні функції:

-стимулювальна (дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб);

-управлінська(пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою);

-захисна (передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов для функціонування підприємництва, усунення наявних проблем на макрорівні).

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:

самостійність і незалежність господарювання;економічна відповідальність за прийняття рішень;

орієнтація на максимальний прибуток.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.

Підприємець розглядається як суб’єкт,що поєднує у собі новаторські,комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів вир-ва,нових благ та їх якостей,нових сфер застосування капіталу.

Звідси маємо визначення «Підприємництво»-це тип госп.поведінки підприємців з організації розробки вир-ва і реалізації благ з метою отр.прибутку і соц.ефекту,якому притаманні ініціативність,пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу,готовність наражатись на ризик,цілеспрямованість,наполегливість у екон.д-ті,гнучкість і постійне самооновлення.

Бізнес-це спрямована д-ть на комерційний успіх та творчість(саме творча частина є підприємництвом).Осн.складовими бізнесу є: вел.капітал,прибуток як мета,ризик.

Субєктами підпр-кої д-ті є громадяни,фіз.особи,не обмежені законом,а також юридичні особи. Обєктами під-цької д-ті є товари,продукти,послуги.

Серед орг.-екон.форм виділяють три основні: одноосібне володіння,товариство(партнерство),корпорація(акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. Ця особа і є підприємець,що виступає як і власник,і працівник,і управлінець.

Товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

Акціонерне товариство(корпорації)-госп.організація,створена на осн.обєднання(централізацій)грошових коштів,шляхом продажу акцій(inside/outside).

З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

39.Витрати та результати підприємницької діяльності.

Перш ніж отримати підприємницький дохід, підприємець повинен зробити певні витрати.

Витрати-виражені у грошовій формі,витрати різних видів екон.ресурсів у процесі вир-ва,обігу,розподілу продукції.

Розглянемо витрати виробництва, до яких належать елементи факторів виробництва: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми); витрати на придбання будівель та обладнання (інвестиції); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали; витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.

Витрати вир-ва-вартість(грошова оцінка)спожитих факторів в-ва в процесі перетвор.їх на товарну продукцію.

Виробничі витрати – це фактичні витрати виробника на придбання й використання всіх необхідних умов вир-ва, які забезпечують досягнення кінцевого результату госп.д-ті. Це частина реалізованої вартості товару,що авансується на продовження безпосереднього вир-ва. Це витрати на придбання факторів в-ва для виготовлення товарів або надання послуг протягом певного періоду. Це те у що обходиться підприємству виготовлення товару.

Витрати вир-ва поділяються на: зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) – це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Та внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов’язані з використанням факторів вир-ва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток – мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Виокремлення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.

Із виділенням зовн. та внутр. витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх витрат, які оплачуються безпосередньо після отр. рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами. Економічний підхід передбачає врахування не тільки зовн., а й внутр.витрат, пов’язаних з можливістю альтернативного викорис. ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Таким чином, економічні витрати – справжні витрати вир-ва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які сусп.-во може отр. за умов оптимального викорис. ресурсів.

Для фірми дуже важливо також аналізувати витрати вир-ва з огляду на чинник часу. Існують два періоди функціонування:довгостроковий – це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити усі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності та короткостроковий – це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є змінною (природні й трудові ресурси), а друга частина – постійною. Тому короткостроковий вважають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а інша – змінні.У довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва(TC=FC+VC,де FС – постійні витрати, VC – змінні витрати).

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Вона є мірилом витрат і доходів підприємства. Оптимальними треба вважати такі витрати на вир-во і реалізацію продукції, які забезпечують підприємницькій структурі отримання максимально можливого прибутку.

Ефект-досягнутий результат у різних сферах вияву-мат.,грошовій,просуванню по службі,соц.та ін.

Ефективність-здатність створ.ефект,результативність процесу,проекту тощо. Визначається як відношення ефекта(результата)до витрат,що його обумовили. Ефективність, взагалі, – це “відносний ефект, результат процеса, який визначається як відношення ефекта (результата) до витрат, що обумовили його отримання”.

Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

40.Продуктивність праці.

Ефективність вир-ва і продуктивність сис-ми – це терміни-синоніми. Однак, загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Єдиним народногосподарським екон.критерієм ефективності вир-ва є зростання продуктивності сусп.живої та уречевленої праці.

Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій сусп концепції прод-ть праці – це розумова схильність люд. до постійного пошуку удосконалення труд.д-ті з урахуванням мінливих соц-екон. умов.У вузькій технічній концепції прод-ть праці – це відношення отриманого результату до ресурсів, що викорис. у процесі праці.Отже, на мікрорівні прод-ть праці визнач.як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті виробників або кіл-ті відпрацьованих людино-годин за певний період часу. На макрорівні прод-ть праці визнач.як відношення нац.доходу до сер.чисельності працівників,зайнятих у його створенні.

В узагальненому вигляді прод-ть праці визнач. як ефективність виробнич. д-ті люд. у процесі створ.мат. благ і послуг. Прод-ть праці-ефективність,результативність,плідність люд.фактора,тобто осн.продуктивних сил сусп-ва,галузі,підприємства,вимірюється кіл-тю продукції,виробленої одним зайнятим за певний період часу(годину,зміну,рік).

Оскільки у вир-ві будь-якого товару беруть участь жива та уречевлена праця, зростання прод-ті праці у сусп-ві загалом означає економію обох видів праці або зменшення сусп. необхідного роб.часу на вир-во одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, частка уречевленої зростає,але кіл-ть живої праці зменш.помітніше, ніж зростає кількість минулої(уречевленої),і заг.сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується.

Розрізняють індивідуальну, локальну і сусп. прод-ть праці. Рівень прод-ті праці-одна з найважливіших характеристик, що відбиває прогресивність способу вир-ва.

Підвищення прод-ті праці забезпечує ріст кіл-ті продукції, зробленої в одиницю часу, що сприяє росту ВВП, зниженню собівартості і збільшення нац.доходу.

Зростання прод-ті праці у сусп-ві залежить передусім від рівня розвитку прод.сил. Факторами зростання сусп.прод-ті праці є: викорис.досягнень НТР у вир-ві; поглиблення сусп.поділу праці; впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці;

досягнення реального плюралізму форм екон. власності та ін.

41.Прибуток і рентабельність.

Прибуток-дохід власників підпр-ва,визнач.як різниця між валовим доходом(виручкою від реалізації)та заг.витратами на вир-во та реалізацію продукції.

Прибу́ток – чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грош.накопичень госп.суб’єкту. Екон.зміст продукту Г – Т – Г’. Прибуток — одне з осн.джерел форм-ня фін.ресурсів підпр-ва та форм-ня фондів грош.коштів підпр-ва. На операційну д-ть викорис. близько 95% прибутку.

Функції прибутку:Оцінювальна(ефект використання основних ресурсів підприємства); Стимулююча(прибуток стимулює підприємців до зменш.витрат вир-ва.); Господарського розрахунку(доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв)

Види прибутку:Заг. прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Методи планування прибутку: прямого рахунку; аналітичний.

Торговельний прибуток — являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що хар-є його винагороду за ризик здійснення торговельної д-ті, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

1.За хар-м відбиття в обліку виділ бухгалтерський і економічний прибуток підпр-ва.

2.За хар-м д-ті підпр-ва розділ прибуток від звичайної д-ті й прибуток від надзвичайних подій.

3.По осн. видах госп операцій підпр-ва виділ прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

4.По осн. видах д-ті підпр-ва виділ прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фін.д-ті.

5.За складом елементів, що формують прибуток розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підпр-ва. Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені “очистки” отр. доходів від понесених під-вом у процесі госп.д-ті витрат.

6.За хар-ром оподаткування прибутку виділ оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у форм-ні податкової політики підпр-ва, тому що дозволяє оцінювати альтернативні госп операції з позицій кінцевого їх ефекту.

7.3а хар-ром інфляційної “очистки” прибутку виділ номінальний і реальний його види.

8.За ступенем викорис. виділ нерозподілений і розподілений прибуток підпр-ва.

Прибуток показує абсолютний ефект д-ті підпр-ва без урахування використаних при цьому ресурсів.Тому його слід доповнити показником рентабельності.

Рент-ть хар-є міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підпр-ва або продукції, що вир-ся. У заг формі рент-ть розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу). Рент-ть застосованих ресурсів є рент-стю під-ва. Рент-ть підпр-ва=прибуток/капітал підпр-ва. Рент-ть продукції хар-є ефективність витрат на її вир-во. Рент-ть продукції=прибуток/собівартість продукції.

Рентабельність хар-є ступінь прибутковості підпр-ва.Прибутковість підпр-ва–здатність під-ва створ.і одержувати прибуток. Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на вир-во, але і для утвор.прибутку.

Рент-ть–якісний вартісний показник,що хар-є рівень віддачі витрат або ступінь викор-ня ресурсів в процесі вир-ва і реалізації продукції.

Усі показники рент-ті можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визнач. планової рент-ті беруть заплановані дані, а для визначення фактичної-фактичні.

Рівень рент-ті всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат вир-ва, величини осн.виробн.фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпеч.зростання прибутку і рент-ті під-ва, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія мат.рес., рівень техн.прогресу. Урахування під-вом таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його д-ті.

42.Економічна рента та її види.

Рента(з лат.повертаю,сплачую)- є результатом(формою)реалізації власності чи влади.

Рента-особливий вид стабільного нетрудового доходу(тобто непов’язаного з витрачанням екон.рес.)отриманого від капіталу,землі,майна,цінних паперів тощо,непов’язаного з під-кою д-тю.

Екон.рента- форма екон.реалізації власності на окр.фактори в-ва,яку привласнює під-ць внаслідок зменш.витрат на 1 продукції порівняно з ін.товаровиробниками.

Поняття екон.ренти обґрунтував Альфред Маршалл,назвавши її «квазірентою». Вона виникає також як впровадження передових форм орг-ції в-ва,підвищ.ефективності управл-ня працею,оптимального розміщ.підпр-в щодо ринків сировини та збуту тощо.

Можна виокремити такі види рентних доходів на підпр-ві:

1)внутр.рента-базується на надлишку та незбалансованості влади в самому під-ві і пов’язана з поведінкою агентів під-ва відносно його активів. Напр.,осн.джерелом доходів як власника,так і менеджера може бути не прибуток під-ва,а доходи комерц.фірм, фін. та товарні потоки яких контролює дане під-во.

Внутр.рента може створ.у таких формах:

-отр.винагороди за створ.привілейованих умов для продажу продукції свого під-ва за зниженими цінами та купівлі рес.для її вир-ва за завищеними цінами;

-отр.винагороди за купівлю чи продаж активів контрольованих під-в;

-отр.індивід.винагороди від надання в оренду нерухомості,що належ.даному під-ву;

-отр.доходу від контролю за фін.потоками під-ва;

-безконтрольне встановлення розмірів власної з/п;

-викорис.активів під-ва для в-ва продукції,що не обліковується;

-отр.доходів від ново створ.власних фірм,пов’язаних з постачанням та реалізацією продукції даного під-ва;

-неповернення коштів від продажу прод.даного під-ва;

-отр.винагороди від підпр.осіб внаслідок укладання договорів щодо викон.певних видів робіт із завищенням розцінок;

-отр.держ.субсидій та пільгових кредитів,викорис.яких спрямоване на особисте збагачення.

2)зовн.рента-доходи,які отр-є під-во за рахунок своїх споживачів і які значно перевищують результати його д-ті для сусп-ва в цілому.

Джерелами зовн.ренти є:

-монопольне становище на ринку;

-отр.держ.субсидій,пільг,преференцій;

-несплата податків;

-неповернення кредитів;

-економія на екозбереженні;

-заниження купівельних цін на виробн.ресурси,завищивши ціни на продукцію.

43. Регулювання підприєм діяльності

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному управлінню та регулюванню. Для виконання підприємством його економічної та соціальної ролі необхідна державна політика підтримки підприємництва (сукупність пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання). Дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахування різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору.

Функції держ. регулювання: підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання; підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів. Методи д. рег.: податково-бюджетна(фіскальна)система; цінове регулювання; кредитно-грошове регулювання; зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти). Органи д. рег.: центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва.

Основне завдання держ. рег. – створення оптимальних умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку, на цій основі, національної економіки. Існують два підходи до регуляторної реформи: революційний (шляхом швидкої адміністративної реформи, реформування цілими блокам через заміну законів, кодексів та ін.) і поступове регулювання шляхом заміни адміністративних процедур, збільшенням контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань тощо.

Податкове регулювання підприємницької дія-ті здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва та ін. Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій. Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності – заснування регіональних інформаційних центрів, створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу (як різновиду центрів малого бізнесу). Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології.

44. Міжнародна підприєм. Діяльність

Міжнар. підприємництво – економ. діяльність, спрямована на одержання прибутку, в якій беруть участь суб’єкти з різних країн. Передумови міжнар. підпр.: поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світового ринку; розвиток міжнародного кредиту; Розвиток транснаціональних компанії (ТНК). Міжнар підпр існує в таких формах:

- спільне підприємство-діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності. Види: ліцензування, підрядне виробництво, управління за контрактом, спільне підприємствоб, офшорний бізнес.

- вільні економічні зони(ВЕЗ)- це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови. ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності. У ВЕЗ використовуються такі стимули: пільги для підприємницької діяльності як іноземного, так і національного капіталу, податкові знижки, низькі (або нульові) митні ставки,особливий валютний режим. ВЕЗ — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки, лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності. Типи ВЕЗ: вільні торговельні зони, експортні промислові зони, імпортні промислові зони, банківські та страхові зони, технологічні зони, технополіси, технологічні парки, комплексні зони, технополіси.

45. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

Існує багато тлумачень сутності поняття економ роз-ок. Однак більшість дослідників наголошують, що ек. роз-ок є процесом, що має комплексний, багатомірний характер, що включає в себе глибокі зміни в технічній, економічній, інституціональній сфері, у галузях інфраструктури, технологій освіти, а також у головних факторах виробництва – капіталі, природних ресурсах, праці тощо. Загальнофілософське розуміння – це незворотна, спрямована закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. Отже, термін “ розвиток ” переважно вживають для окреслення довготривалого процесу пов’язаного із якісною трансформацією усієї сукупності економічних і соціальних структур суспільства, зокрема, усіх елементів його продуктивних сил та економічних відносин. На думку багатьох вчених, економічний розвиток може розглядатися також як досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення.Отже, ек роз-ок – процес зміни структур суспільства, пов’язаний з економічним зростанням. Він завжди пов’язаний з визначенням і досягненням певних стратегічних цілей, забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно, являє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого.

Мета – поняття, що виражає ідеальне передбачення результату діяльності. Виділяють різні типи цілей: конкретні та абстрактні, стратегічні і тактичні, індивідуальні, групові та громадські, поставлені самим суб’єктом діяльності та задані йому ззовні. Мета, як майбутній стан соціального об’єкта, може і повинна розглядатися з урахуванням його минулого становища, теперішнього стану, тенденцій розвитку. Принцип – основне, вихідне положення певної теорії, керівна ідея,основне правило діяльності. Важливою умовою та принципом ек роз-ку є формування таких цілей функціонування економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови суб’єктів ринку, але й соціальна рівновага у суспільстві.

Оскільки одним із визначальних принципів розвитку є його універсальність, тобто всезагальність і різнобічність, економічний розвиток можна класифікувати, визначати та оцінювати за різними підходами та критеріями. Ще один принцип – наявність певного життєвого циклу в кожній з суспільних форм, в яких він відбувається на певному історичному етапі роз-ку суспільства. Самозавершення того чи іншого циклу перехід до нового, вищого за якістю та ефективністю суспільних форм та механізмів здійснення розвитку і означає сутність прогресу. Принцип системного роз-ку – розвиток охоплює усі елементи економіки, ек. системи, суспільства в цілому. Уява про економічний роз-ок як суспільний процес дозволяє окреслити певні його принципи та закономірності, притаманні саме системам: історичність, цілісність, самоорганізація, адаптивність, динамічність, здатність до внутрішньої трансформації мети та технологічного способу реалізації.

46. Динаміка ек. розвитку та його фактори

Термін динаміка є похідним від давньогрецького – динамізм [dynamis – сила] – багатство руху, насиченість дією. Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. досліджуючи динаміку економічного розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів економічного розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах економічної системи під впливом сукупності чинників, задіяних суспільством та окремими суб’єктами економічної діяльності з метою отримання прогнозованих результатів. Показники ек роз-ку: 1) що забезпечують порівняльнй аналіз економ. потенціалу країни, її нац багатства, приросту ВВП тощо. 2)забезпечують якісний аналіз рівень системності інноваційного розвитку, характер змін у структурі національної економіки та окремих її секторів, у відносинах власності, у змісті та характері праці, якості життя громадян, рівень розвитку економічної свободи та виробничої демократії тощо.

Економічні чинники: система мотивації; продуктивність праці, її рівень, динаміку, сталість у часі, обсяги та якість структурних елементів капіталу, рівень освітньої підготовки. Також є чинники: екологічні, технологічні, інформаційні, соціальні, політичні, духовні, культурні, менталітет. Кожен з названих блоків чинників є формою, яка відбиває рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, що складаюсь певне інституціональне середовище функціонув ек.системи.

47. Ек. зростання, його критерії та показники

Економічне зростання – процес кількісно-якісних зрушень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту, ВВП. Економічне зростання відносять до техніко-економічних категорій, оскільки воно, на відміну від категорії економічного розвитку, безпосередньо не проявляється у формі інституціональних змін в інших елементах економічної системи, зокрема, у характері та змісті соціально-економічних відносин. Принципова відмінність економ зростання ві розвитку – якщо розвиток відбувається на основі таких законів, що забезпечують йому характер незворотного системного процесу, то зростання, особливо для ринкової економіки, має приривчастий характер(циклічний) і може призупинитися, прийняти зворотній характер. Економ зростання вимірюється за: абсолютними показниками(збільшення реального ВВП за період часу), відносними показниками(збільшення реального ВВП на душу населення).

Критерії: 1)збільшення виробничих можливостей національних економічних систем, обсягів матеріальних продуктів, послуг, за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах; 2) темпи економічного зростання;3) можливі темпи економічного зростання – такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній економічній політиці та менеджменту.

Показники: продуктивність суспільної праці, трудомісткість, продуктивність капіталу, капіталомісткість, матеріаломісткість, показник ефективності витрат природних ресурсів.

48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість

Фактори економічного зростання: праця, земля, капітал, підприємницька діяльність. До факторів їх відносять, насамперед, саме тому, що поза поєднанням і використанням їх у процесі виробництва неможливо створити жодного продукту, жодної послуги. Недарма фактор (слово латинського походження – factor – такий що робить, виробляє) трактується у тлумачних словниках як рушійна сила, причина якогось процесу, явища; істотна обставина у якомусь процесі, явищі. Тобто, в даному разі йдеться про принципові умови забезпечення виробництва, безвідносно до стану, якості цих факторів. За будь-яких умов вони мають бути присутніми й використовуватися у процесі виробництва.

Поняття ресурси (фр. – ressources) означає засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей виробництва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів виробництва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей.

Ресурси можуть існувати у найрізноманітніших формах, таких, наприклад, як природні, фінансові, людські, інтелектуальні, економічні, політичні, екологічні тощо. Водночас, наявні в національній економіці ресурси забезпечують рівень та якість використання як факторів виробництва, так і чинників, що впливають на ефективність поєднання цих факторів у процесі суспільного виробництва з метою створення економічних благ для задоволення потреб суб’єктів господарювання, громадян тієї чи іншої країни.

49. Типи та моделі економічного розвитку

Найбільш поширеними в економічних і філософських дослідженнях є два історично визначені типи розвитку із відповідними їм формами прояву, це: 1) природно історичний базується на марксистській методології щодо характеристики економіко-історичних типів суспільства, тобто на принципах формаційної концепції розвитку, згідно з якою “ розвиток суспільства розглядається як певний “ лінійний ” процес проходження усіма етносами та країнами деяких спільних ступенів суспільного розвитку ”. 2) культурно – історичний типи економічного розвитку базується на принципах цивілізаційного -підходу. Домінуючим принципом стає культурна складова, яка усе більше визначає усталену економічну (й не тільки) поведінку людини, суб’єкта економічної діяльності; усі форми власності визнаються рівноправними, жорстка детермінованість суб’єктивних цілей і дій окремих суб’єктів господарювання втрачає свою силу.

Дата добавления: 2015-05-26