Держава в системі суспільного відтворення. 5 страница

Моделі: Модель Рікардо, Модель Сталіна, Проміжна модель. Основним елементом у структурі механізмів економічного розвитку в Моделі Рікардо є абсолютна роль ринкового механізму, при нульовій ролі держави, в Моделі Сталіна – абсолютна роль держави при нульовій ролі ринку, у Проміжній моделі – нескінченна різноманітність співвідношень між долями держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх мінливість, рухливість. Також відокремлюють такі моделі: 1) наздоганяючого розритку(наздогнати високорозвинені країни не шляхом інновацій, а через наслідування досвіду минулого розвинених країн): а) імпортозаміщувальна(відключення ринковх механізмів, зовнішніх зв’язків) б) експортно орієнтована(використання економічної відкритості в)соціалістична 2) випереджаючого розвитку(розвиток в першу чергу науки, освіти, пріоритетним є розвиток високотехнологічних і наукомістких галузей) 3) модель сталого економ розвитку (задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби).

50. Сталий економічний розвиток

Одним із перших, введених у науковий обіг, було визначення сутності сталого розвитку у доповіді комісії ООН: “ Наше спільне майбутнє ”, представленої у 1987 р. на 42 сесію цієї організації. Сталий економічний розвиток у цьому документі розглядався як такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Зростання означає фізичне збільшення кількості речовини/енергії для діяльності у процесі виробництва та споживання товарів. Ресурсопотік, за цих умов, починається з виснаження, а закінчується забрудненням. На противагу цьому якісне поліпшення процесу переробки в межах існуючого потоку ресурсів, досягнуте за рахунок технічних удосконалень або поглибленого розуміння мети, називається розвитком. Стабільна економіка може розвиватись, але не може зростати

Основні принципи такого розвитку: 1) економічний розвиток повинен підпорядковуватись екологічним можливостям навколишнього середовищ до самовідновлення порушених у процесі такого розвитку природних процесів; 2) найдосконалішим критерієм розвитку техніки і технології є її екологізація та гуманізація, що передбачає врахування потреб сучасного і майбутніх поколінь у відтворенні усіх сутнісних сил людини, недопущення негативного впливу на навколишні ліси, грунтові і наземні води, повітря, можливу зміну радіаційного фону, тепловий ефект, хімічний фон та інші чинники, а отже, недопущення екологічної загрози; 3) забезпечення можливості повністю задовольняти екологічні потреби кожного індивіда, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп населення, а також цілий націй і держав, що випливає з вимог закону зростання екологічних потреб, а отже, недопущення екологічної нерівності; 4) найповніша доступність екологічної інформації усім соціальним верствам і групам населення, можливість їх впливу на екологічну політику держави.

51.Циклічний характер економічного розвитк

Є загально прийнята думка, що економіка розвивається шляхом періодичних піднесень і спадів, тобто циклічно. Якщо розглядати динаміку розвитку економічної системи у довгостроковому періоді, то закономірним є її висхідний характер. Проте на економічний розвиток в умовах панування приватної власності впливають багато чинників об’єктивного і субєктивного характеру, які не тільки сприяють розвитку, а й гальмують його. В різні роки темпи економічного зростання можуть бути більшими або меншими, а в окремі періоди економічний розвиток може носити регресивний характер, що супроводжується спадом виробництва і погіршенням багатьох економічних показників.

В реальному світі, і в економіці в тому числі, у будь-якого явища постійно виникають відхилення від рівноваги, що являється результатом дії загально філософського закону розвитку – закону єдності і боротьби протилежностей. Вирішення протиріч знову приводить явище в стан рівноваги. Отже, процес переходу явища із стану рівноваги в нерівноважний стан і навпаки можна назвати закономірним. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Чергування рівноважних і нерівноважних процесів у розвитку явища формує цикл розвитку. Циклічні концепції є методологічною базою багатьох природничих наук. В економіці цикли розвитку отримали назву економічних, ділової активності, бізнес-циклів. Економіка по своїй суті не є статичною. Вона знаходиться в постійному розвитку через вдосконалення її структурних елементів і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Економічний цикл – це період від одного спаду економіки до іншого

Фази циклу: піднесення, криза, депресія, пожвавлення. Криза характеризується падінням виробництва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, затоварюванням, скороченням інвестицій і зайнятості, зниженням доходів підприємців і заробітної плати найманих робітників. Депресія (стагнація, застій) – період пристосування економічних агентів до нових умов господарювання, коли у суспільстві панує невпевненість і неузгодженість в діях. Падіння економіки зупинилось, але тенденції до зростання ще не сформувались. Пожвавлення характеризується відновленням ділової активності, ростом інвестицій і зайнятості. Піднесення (експансія) характеризується зростанням всіх економічних показників: розширюються масштаби виробництва, зростають ціни, зайнятість, прибутковість, заробітна плата, активізуються фінансові і грошові сектори і т. ін. Відповідно до часу протікання цикли бувають: короткострокові, середньострокові, довгострокові.

52.Економічна криза.

Економічна криза являється однією з фаз економічного циклу. Економічна криза – це форма прояву невідповідності інтересів економічних агентів на всіх рівнях їх життєдіяльності і життєзабезпечення. В основі характеру виробничих відносин лежить особистий інтерес, який спрямовує поведінку учасників суспільного виробництва. А державні структури не в змозі контролювати поведінку господарюючих суб’єктів з приводу відповідності їх дій реалізації суспільного інтересу.Виникнення економічної кризи вказує на недосконалість існуючої системи економічних відносин, які проявляються економічні інтереси. В аспекті циклічності економічний розвиток є нічим іншим як рух економіки від однієї кризи до іншої. З цього можна зробити висновок, що економічні кризи притаманні всім типам виробничих відносин. Вони є неминучими в першу черге тому, що людству досі не вдалося в повній мірі відлагодити рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів усіх членів суспільства, і окремих соціальних груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. Зараз діє закон невідповідності розвитку продуктивних сил характеру і рівню розвитку виробничих відносин. В основі цього закону лежить протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення результатів виробництва. Воно є специфічним для кожної країни, що зумовлено особливостями розвитку економіки тої чи іншої країни. Але, тим не менш, сформовані в економіці кризи носять прогресивний характер, бо в процесі їх поглиблення гине чи відходить на задній план все застаріле(засоби виробництва, технології, методи виробництва та управління). Криза відкидає ті економічні ланки, які відстають в економічному розвитку і тим самим підвищує середній технічний рівень виробництва, забезпечує рух суспільства вперед.

53.Цивілізаційний вимір економічного розвитку.

Розвиток будь-яких соціальних і економічних процесів пов’язаний з діяльністю індивіда, людини. Саме людина є невід’ємною складовою, елементом будь-якої складної соціальної системи. Таким чином, цивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації. У ХХ ст складаються умови як для зміни ролі людини у системі виробництва, так і для формулювання якісно нової парадигми розв’язання теоретичних і практичних проблем такої зміни, тобто умови виникнення нової цивілізаційної епохи. В основі цієї парадигми уява про те, що людство повинно надалі об’єднуватися інтересами. Деякі вчені вважали, що ключовими принципами методології досліджень впливу цивілізаційних чинників на економічний розвиток повинні бути такі чинники економічного розвитку, як свобода, творчість, місце особистості в господарстві. Отже, головною ознакою, принципом сучасних філософських поглядів на природу економічного розвитку стає “ олюдненість ” економічних відносин, перехід від побудови абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному середовищі людини, як цілісності, в усіх її проявах. Критеріальною основою такої еволюції можна вважати, по-перше, стрімке зростання інформації про оточуючий світ, його взаємозалежності та протиріччя, розвиток форм, методів, можливостей обробки, осмислювання, конвертації цієї інформації у певну систему знань, адже, із рештою, матір’ю інтуїції є саме інформація, помножена на знання, трансформована у них, а по-друге, так само стрімке зростання потреби та можливостей щодо ви-користання в економічних дослідженнях досягнень інших наук.

54.Еволюція та сучасний зміст категорії капітал.

Капітал являється обов’язковим елементом ринкових відносин. Розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання. Науковий аналіз категорії капітал було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Він ввів поняття “ хремастики ”, що означає нагромадження багатства в грошовій формі. Пізніше А.Сміт

визначив, що капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва.Він розглядав капітал як запас що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Він також стверджував, що праця є єдиним джерелом вартості тільки в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму такими функціями є і інші фактори, в тому числі капітал. Зараз багато дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. Найбільший внесок в аналіз категорії капітал зробив К.Маркс.Він обґрунтував, що рух капіталу починається з грошей, сформулював загальну форму руху капіталу: Г- Т- Г’, де Г – гроші, Т – товар, Г’- гроші з приростом і тому Г’ = Г + ΔГ, ΔГ – це сума приросту грошей над їх первісною сумою – Г, тобто Г- Т. Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ΔГ, тобто зростає. Формулу Г-Т-Г’ К.Маркс назвав загальною формою капіталу. Спочатку існували лише грошовий і товарний капітали. Але потім, поруч з ними, сформувався виробничий капітал, утворюючи специфічний спосіб виробництва, який К.Маркс називав капіталістичним.За марксизькою теорією капітал – це вартість, котра шляхом експлуатації найманих робітників приносить додаткову вартість, тобто ∆Г, яку привласнюють капіталісти. Тепер, розглянувши еволюцію змісту капіталу, ми можемо таке таке його сучасне визначення. Капітал – це накопичене багатство, що утворюється при використанні прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

55.Функції капіталу.

Аналізуючи функції капіталу ми більш глибоко розуміємо сутність капіталу та його ролі й житті суспільства. В основному функції є спільними як для класичного капіталізму, так і капіталізму із сучасною економікою. Зокремв виділяють такі функції капіталу:

виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею;

забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);

використання у виробничому процесі найманої праці;

нагромадження капіталу і його розширене відтворення;

реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів;

вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.

56. Капітал і наймана праця.

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці – обов’язків соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Основними факторами виробництва, є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб поєднання основних факторів виробництва може бути різним. Це зумовлено існуючою формою власності на засоби виробництва.

За умов колективної трудової власності або індивідуальної трудової приватної власності поєднання робочої сили і засобів виробництва здійснюється безпосередньо.

За умов відчуження засобів виробництва від безпосередніх працівників, їх поєднання відбувається непрямо, опосередковано, шляхом або позаекономічного примусу (юридична залежність працівника) або економічного примусу (через наймання або купівлю-продаж робочої сили).

Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх наймання на ринках праці, а їх використання здійснюється під контролем власників засобів виробництва.

Наймання праці – це письмовий або усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду.

Існують дві умови перетворення робочої сили на товар:

1) наявність юридичної свободи;

2) позбавлення працівників життєво необхідних благ та інших джерел (окрім найма) їх одержання.

Формою економічної реалізації наймання праці та найму працівників є отримання заробітної плати працівниками, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку.

57. Людський капітал.

Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково-освітній потенціал стають вирішальним фактором соціального й економічного прогресу. Застосування інструмента сучасної теорії людського капіталу Г. Беккера (60-хх рр. ХХ ст.) дозволило по новому підійти до вирішення проблем, пов’язаних з факторами виробництва, розподілу доходів, економічної ролі освіти, взаємозв’язку інвестицій в людину з рівнем продуктивності праці і доходів, мотивацією до творчої праці та підприємницької діяльності. Особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Людина стоїть на початку виробництва, вона є центром і осередком виробництва, вона стоїть і в кінці його, як мета будь якого виробництва. Отже, людський капітал сучасна економічна теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об’єкт економічної системи.

Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта економічної діяльності. Людський капітал пов’язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва.

Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків). Людський капітал – є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію. Це і є достатньо повне визначення сутності людського капіталу.

Розглянемо також структуру людського капіталу і його нагромадження. З точки зору нагромадження людський капітал – це:

1) затрати на освіту (освіта є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці);

2) затрати на підтримку і розвиток охорони здоров’я (затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві);

3) затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили (здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці – дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал);

4) затрати на інформацію (нагромадження людського капіталу не може проходити ефективно, якщо суспільство не володіє повною, зрозумілою, доступною та постійно оновленою інформацією).

58. Інтелектуальний капітал.

У статті 1992 р. ”Сила інтелекту ” Т. Стюарт визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії і що надає конкретні переваги компанії на ринку: патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників. Об’єднанні разом ці знання складають інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи. Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчутнім капіталом, не може бути скопійованим або відтвореним у жодній іншій організації. Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах. Придбані права власності, ліцензії, бази даних та ін. повною мірою стають активами фірми, відображеними в балансі як основні засоби. Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.

За останні два десятиріччя відбулися суттєві зміни у розумінні основних факторів, що виражають зростання і розвиток економіки. Якщо раніше головну роль відігравали праця і речовий капітал, то останнім часом до них приєдналася третя складова – інтелектуальний капітал. Доведено, що тільки 50% приросту ВВП можуть бути зумовлені ростом трудових ресурсів і фізичного капіталу. Інші 50 % припадають на інтелектуальний капітал.

Одним з визначальних зрушень у світовій економіці кін. ХХ – поч. ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності.

59. Інформаційний капітал.

У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Наприкінці 1950–х рр.. Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація. Згідно з технологічним підходом до інформаційної економіки виділяються такі їх ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією.

З часу розгортання НТР (50-ті рр. ХХ ст.) інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально-економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації – космічні, волоконно-оптичні та ін. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації. В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко-технологічній основі.

Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Е. Тоффлер. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал. Капітал і праця індустріального типу уступають місце інформаційному капіталу і праці, основаних на знаннях в інформаційному суспільстві.

Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання матеріальних благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці (машини, верстати тощо) функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів. З іншого боку, варто мати на увазі й те, що існування інтелектуального капіталу, а отже і виробництва ВВП, пов’язані з витратами: це витрати на придбання інформаційних технологій, самої інформації, їх використання у виробничому процесі тощо.

60.Виробничий капітал.

Промисловий (виробничий) капітал – це капітал, що функціонує у будь-якій галузі матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Слово “промисловий” уживається тут у тім значенні, у якому воно охоплює всяку капіталістичну галузь виробництва. Звідси випливає, що поняття промислового капіталу однаково застосовуване до його функціонування в підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і банківської справи.

Промисловий капітал є єдиний спосіб існування капіталу, при якому функцією капіталу є не лише привласнення додатковій вартості, відповідно привласненню додаткового продукту, але в той же час і її створення. Тому промисловий капітал обумовлює капіталістичний характер виробництва; існування промислового капіталу включає наявність класової протилежності між капіталістами і найманими робітниками.

Рухом промислового капіталу є його кругооборот і оборот. Кругооборот промислового капіталу – його рух, у процесі якого він послідовно набуває і позбувається трьох функціонально особливих форм (грошової, продуктивної, товарної) і долає три стадії (обіг, виробництво та обіг).

Промисловий капітал здійснює круговий рух, у якому виступає на різних стадіях кругообігу в таких функціональних формах, як грошовий капітал (підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочну вартість), продуктивний капітал (він включає засоби виробництва і робочу силу, що, з’єднуючись у процесі виробництва, створюють товар), товарний капітал (зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші).

61.Підпримницький капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.

Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу.

Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).

Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:

- об’єктивними – організаційно-правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;

- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця.

До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

62. Фінансовий капітал.

Фінансовий капітал – це капітал який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичковому капіталі. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу (грошовий капітал, який надається у позику і приносить його власнику дохід у формі позичкового відсотка), а з іншого – втіленням дійсного (реального) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо.

Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються і інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Кредитор не вкладає гроші, якщо не буде впевнений, що вони не повернуться йому з приростом – відсотком.

Отже основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави.

Оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом очікувань інвесторів щодо зміни норм прибутку підприємства – емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка (оплати тієї послуги, яка надається позичковим капіталом), то коливається і розмір фінансового капіталу. Він має змінний нефіксований характер. У цьому розумінні обсяг фінансового капіталу – це розмір потенційний.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Але за своїм змістом він є фіктивним капіталом. Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому конспекті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.

63. Кругообіг капіталу та його стадії.

Сутнісні властивості капіталу як самозростаючої вартості (вартості, що приносить додаткову вартість) і сукупність виробничих відносин між найманими працівниками та роботодавцями (капіталістами) ще не дають його повної характеристики. з’ясування потребує третя сутнісна властивість капіталу – його рух у процесі якого гроші як найрозвинутіша форма вартості самозростають – приносять додаткову вартість. Гроші, які не здійснюють такий рух не є капіталом.

Загальна формула руху капіталу: Г- Т < З.в. і Р.с. … В… Т’ – Г’.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній із них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної формули – грошової.

Перша стадія кругообігу капіталу відбувається у сфері обігу і починається з грошової форми капіталу. Грошова форма капіталу — гроші, які авансуються на придбання факторів виробництва з метою одержання додаткової вартості. Змістом цієї стадії є купівля засобів виробництва і робочої сили, створення передумов самозростання вартості, виробництва додаткової вартості.

Дата добавления: 2015-05-26