Предмет етики юриста 15 страница

Розуміння моралі як обов'язкового компоненту мотивації та ціле-покладання у політичній діяльності. Це співвідношення означують як "моральна політика".

Розуміння моралі як ціннісного критерію щодо політичних дій, політичних мотивів. Такий підхід кваліфікується як "політичне моралізаторство".

Розуміння політики як морально-нейтрального чи поза морального явища. У такому розумінні вплив моралі на політику завжди є негативний, деформуючий. Тому даний підхід проголошує "морально-політичний нейтралітет".

Розуміння моралі як системи правил, що регулюють поведінку людей, як діячів політичного процесу. Це розуміють як "моральний кодекс політика".

Розуміння моралі як системи оцінок і принципів, у яких оцінюють політику її зовнішні спостерігачі. Це - "політична мораль".

Розуміння моралі як філософської рецепції ціннісно-нормативних аспектів політики. У такому розумінні це - "політична етика".

Таке різноманіття підходів до співвідношення моралі та політики є породженням як різності теоретичних підходів до їх дослідження, так і специфікою їх природи та соціальних функцій. Однак сьогоднішня потреба в політичній етиці - це не стільки потреба критики та спростування якихось попередньо випрацюваних концепцій взаємозв'язку політики та моралі, скільки намагання розв'язання проблеми подальшого існування і перспектив розвитку людства, очевидна залежність яких сьогодні від їх взаємовпливів не підлягає сумніву.

Звернення до взаємодії моралі та політики як до основної проблеми політичної етики викликано, в першу чергу, розумінням універсальності моралі як морально-ціннісного супроводу будь-якої людської діяльності, а, по-друге, розумінням того, що політика як вид діяльності в більшій мірі ніж будь-яка інша діяльність потребує моральних аргументів. "Значна частина сучасних коментарів на тему взаємин моральності та політики вважає центральним припущення, що політика як професія регулярно та майже неминуче вимагає морально непорядної поведінки. І такі вимоги не стосуються передусім брехні заради власної користі чи того, що розуміємо під словом "корупція". Вони скоріше стосуються тих випадків, коли існують (чи видається, що існують) важливі політичні причини, які спонукають до брехні, та в яких відмова політика чи неспроможність збрехати можуть бути рівнозначними його нездатності виконувати власні професійні обов'язки як політика"84.

Політика практикує такі способи діяльності і такі типи стосунків (обман, уведення в оману, примус, насилля, наприклад), які, по суті, мало сумісні із мораллю. Проте її дієздатність часто залежить від виправдання таких явищ, які за логікою моральної свідомості виправданими бути не можуть. Такий характер політики визначає залежність її від морального обґрунтування.

Політика залежить від моралі також і в ідейному підґрунті. Бо для здійснення головного завдання консолідації соціуму потребує ідеї загального блага як основи соціального єднання і кооперації. Крім того, політика має звертатися до моралі і через притаманний їй конфлікт інтересів.

Ці особливості політики були зрозумілі ще за часів Аристотеля як засвідчують його роботи, в яких філософ відшукував заходи подолання спричинених цими особливостями проблем.

Та сучасна соціально-політична практика не тільки не позбавилась таких тенденцій, а ще в більшій мірі виявила нагальну потребу визначення щодо моралі в політиці. По-перше, збільшилась ціна політичних рішень щодо їх впливу на долі людей та людства в цілому. По-друге, перехід людства на стадію інформаційного суспільства призвів до підвищення поінформованості широкого загалу, з одного боку, та запиту щодо прозорості політики - з другого, що збільшує залежність політиків від суспільної думки.

Ці сучасні актуалізації етичних аспектів політичної діяльності виявляють болючу нестачу моральності в реальній політиці, засвідчують постійно відтворюваний конфлікт "між вимогами, які ставить моральність (у звичайному її розумінні) та вимогами, які ставить політика". Тому попри всі попередні розвідки щодо взаємовпливу моралі і політики залишається необхідним вияв глибинних підстав взаємин політики та моралі, відповідь на питання чи в самій політиці містяться витоки етичних складностей її практики, неспроможність її само легітимації. А це потребує попереднього розгляду політики і моралі в порівняльному аналізові їх специфічної природи.

Дослідниками констатується очевидна різність цих двох сфер суспільної життєдіяльності.

В традиційному розумінні політика є організаційною, регулятивною та контрольною сферою життєдіяльності суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність по досягненню утримання та реалізації влади індивідами та соціальними групами для здійснення власних запитів та потреб.

У ширшому розумінні, що виходить з філософського узагальнення, політика - це людська діяльність по прийняттю та проведенню у життя рішень, що наділені достоїнством суспільних повноважень, від імені яких і в ім'я яких вони приймаються. Політика являє собою регулювання суспільних відносин шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку як різних сфер суспільного життя, так і в цілому. Політика виявляє сенс існування спільноти людей, визначає загальні інтереси всіх співучасників суспільної життєдіяльності, розподіляє між ними функції та ролі, виробляє належні правила поведінки задля забезпечення ефективної взаємодії та взаєморозуміння. Політика як система певних суспільних відносин є результатом спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, підтримання порядку, управління та стабільності; визначення спільних позицій відносно центрів влади, використання насилля.

Зміст політики має вираження в її цілях, в проблемах, які вона вирішує, в мотивах, правилах і механізмах прийняття політичних рішень. В основі політики лежить або співробітництво, кооперація, взаємодопомога людей, або їх конфронтація, ворожнеча, насилля та конфлікти між собою. Адже політика виявляється через людей. Вона адекватно відображує характер суспільства та людей в своїх пануючих нормах і традиціях, цінностях, політичних інститутах. В свою чергу психічні стани людей, їхні якості, що модифікуються в процесі взаємодії із владою, є невіддільним від політики. Якби не хотілося людині, але бути поза певною політичною системою вона не в змозі. Тому в певному сенсі політика в суспільному бутті є неминучою.

За традиційним розумінням моралі, на яке орієнтується зокрема політична філософія у своєму трактуванні її співвідношення із політикою, вона є однією із форм суспільної свідомості, завдяки якій на практиці стверджується суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, виконання яких підтримується та контролюється державними органами, мораль спирається на суспільну думку та дію, на переконання, традицію та звичку. Мораль знаходить свій вираз у вчинках людини по відношенню до суспільства, владних структур, колективу, сім'ї і т. ін. Цінності моралі змінюються із часом і у різних народів та суспільних верств. Основним в моралі є визначення і дотримання того, що є "хорошою поведінкою та діяльністю", що для людини є порядним, пристойним, гідним та ін. Найсуттєвішим при цьому є те, що мораль - це складова індивідуального світогляду, яка в більшості визначає для особи картину соціально-політичного світу.

Сучасне розуміння моралі відійшло від традиційного розуміння її як тільки форми суспільної свідомості, що є значимою у суспільних стосунках. В широкому підході мораль розуміють як певний модус людського ставлення до дійсності, певна форма світоставлення, в якій суспільні стосунки є лише однією із складових. Загалом мораль є таким організуючим фактором людської поведінки, в якому принциповим є формування певних категоричних вимог (імперативів) щодо людського ставлення до дійсності з позицій принципового протистояння добра і зла. У такому широкому розумінні мораль стає обов'язковою стороною будь-якого людського діяльного ставлення до будь-якого елементу дійсності.

Регулюючи таким чином якість та характер людських відносин та ставлення, мораль є, як і політика, неодмінним фактором людського суспільного буття. їх тотожністю є регулятивна спрямованість. І мораль, і політика - це організаційні, регулятивні, контрольні сфери суспільства. Якщо ж суспільні відносини є простором спільним і для політики, і для моралі, то їх функціональне навантаження виявляється нетотожним.

Так, політика здійснює організацію соціальних відносин з позицій інтересу (inter-esse- бути поміж) чи приватного, чи корпоративного, групового, класового, чи загальносуспільного в його ефективності та доцільності. Мораль орієнтує ці ж суспільні відносини з позицій поза-або над інтересами - як універсальне відношення до іншого чи інших за межами власного інтересу.

Політика визначається як "мистецтво можливого" (Realpolitics) конкретністю цілей і завдань, відповідає нагальним потребам соціального життя. Вона орієнтується доцільністю та прагматикою соціальної ефективності.

Мораль орієнтує людську поведінку образами належного (всезагальне благо, наприклад). її нормативну систему обґрунтовують глибинні цінності як базові орієнтири людського життя.

Політика, регулюючи соціальні відносини людей, застосовує механізми влади, яка до певної міри є "легітимованим насиллям" (М. Вебер). Мораль вимагає доброї волі (І. Кант) як дієвого механізму здійснення.

Політика означує людей в соціальних відношеннях певними функціональними амплуа - громадянин, партієць, політик на ін. Тоді як мораль в своєму регулюванні як індивідуальної поведінки, самовизначення, так і соціальних стосунків звертається до власне людськості, людської якості як такої, первинної та безумовної.

Політика реалізується в системі соціальних інституцій. Мораль відзначається не інституційним характером своїх механізмів, для яких характерною є присутність у будь-яких соціальних практиках як оціночно-імперативної складової.

Політика створює мережу горизонтальних взаємозв'язків, а мораль в просторі соціальних взаємовідносин являє собою певний вертикальний вектор - від глибин до висот власне людського самоздійснення - в орієнтації на вище благо та належне.

При всій різності політики і моралі їх завдання стосовно соціальної життєдіяльності ідентичні. Як політика в підсумку покликана створювати гарантований соціальний лад, так і мораль покликана виступати підґрунтям та певними "рамочними умовами" простору спільного буття, взаємності. Як діяльність по систематичному відтворенню соціального порядку (хоч і у механізмах публічної влади) політика має звертатись до первинних аксіологічних засад людського життя, які репрезентовані у моралі як системі. Тому питання сьогодні в політико-етичній площині не ставиться "чи повинна політика спиратись на етичні засновки, а є питанням про те, яку частину моральних цінностей вона здатна асимілювати без катастрофічних наслідків для самих цих цінностей та без втрати власної практичної ефективності"85.

5.3. Політична етика: пошуки визначення

Якщо звернутися до результатів деяких спроб систематичного висвітлення політичної етики, можна побачити різноманітність її визначень та різність означених об'єктів дослідження.

Політична етика, за К.Г. Баллестремом, це - "частина практичної філософії, яка займається основними нормативними питаннями політики: принципами справедливого соціального устрою, конституцією; критеріями легітимного управління, правами та обов'язками керівників та громадян (включаючи право протидії та обов'язок послуху), проблемою справедливості у стосунках між державами. До політичної етики у широкому сенсі відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих війн, а також теорія правильного використання влади правлячими колами"86.

Енциклопедичний словник "Етика" в статті В.І. Бакштановського та Ю.В. Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину суспільної моральності, соціальної етики - як "моральні вимоги громадян до наділених владою професіоналів, чиновників"; як "демократичні принципи політичної діяльності"87.

Для С.В. Пазенка "етика політична - галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики та влади (у широкому розумінні) чи професійна етика суб'єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні)"88.

На думку Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували політично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного рахуватися із загальним благом)89.

Політолог Б. Капустін, вступаючи у дискусію з приводу розуміння політичної етики як прикладної етики, доказує неправомочність етичної точки зору на політику. Він вважає, що правильніше говорить про участь моралі в роботі політики. "Це - внутрішня проблема політичної філософії, розв'язання якої ні в якому випадку не може дати проекція загальної чи "чистої етики на політику"90.

Можна продовжувати перелік визначень, що буде лише демонструвати різноманітність трактувань, але, найсуттєвіше, - це добре виявляє не лише теоретичні труднощі становлення нової галузі знання, а досить широке її проблемне поле.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна означити, що під політичною етикою розуміється:

o ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, вияв її сенсу та нормативних засади;

o професійна етика політичного діяча; політична культура широкого загалу;

o процедура досягнення консенсусу та балансу інтересів;

o дослідження взаємовідносин моралі та політики, прояснення етичної структури конкретних політичних проблем та ситуацій;

o моральний вибір у політиці та ін.

Проте чи є політична етика лише сукупністю моральних цінностей та норм, що мають відношення до політичного світу - до його інститутів, відношень, політичного світогляду та поведінки членів того чи іншого суспільства, та використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому та політичної діяльності окремих осіб зокрема? Варто звернутися до трактування політичної етики не лише в сфері політичної філософії, в якій вона часто сприймається як більш раціоналізована версія моралі. Чи можна розглядати політичну етику як самостійну складову етичної науки як такої?

Для цього потрібно відповісти на питання, чи важливим є звернення до політичної дійсності для вирішення власних етичних теоретичних проблем. Думки з цього приводу можна віднайти серед філософських поглядів попередників та сучасників.

Так, свого часу стверджувалось, що "етика є пустою наукою, якщо вона не пов'язана з політикою" (К.А. Гельвецій); "наука про мораль людини як таку, взяту поза державної організації, не може бути побудованою"; "політика "актуалізує" мораль і запліднює її життям" (Т. Гоббс); "політична філософія є етикою, що є прикладеною до суспільства" (І. Берлін). Ці думки засвідчують необхідність, зокрема, політики як матеріалу для наповнення етики як теорії моралі тією практичною змістовністю, яку вона розглядає як практичну філософію.

Це показово. Адже при специфічній ситуації навколо моралі у сучасному плюралістичному суспільстві, де вона як поняття все більше оточується байдужістю, саме політичні проблеми є тим об'єктом, щодо якого піднімаються власне моральні питання. Ніщо так не збурює моральні почуття як несправедливість та конфліктність політичної ситуації. Бо саме в цій сфері наочною стає залежність людей, їх добробуту від прийняття рішень, що стосуються кожного. У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв і координат політики через те, що стократно збільшується вартість багатьох політичних рішень, підвищується значення впливу суспільної думки на політику і політиків.

Політичні конфлікти, що посилюють невпевненість, безпомічність та страх все більш викликають моральну забарвленість політичних проблем. Але при цьому моральному навантаженні можливого публічного обурення з приводу реальної політики важливим залишається "уникнути загрози в ідеалістичному дусі висувати зовні до політики піднесенні та прекраснодушні вимоги, які розіб'ються від зіткнення із суперечливою, а часто і злою реальністю, а потім стечуть з неї як з гуски вода"91.

Для конструктивного підходу до розв'язання проблеми співвіднесення моралі та політики необхідним є розгляд етики не як політизованої, що обслуговує вузький політичний інтерес, моралізації, а як дослідження механізмів та способів дії у політичній сфері у відповідності до етичних масштабів.

Розуміючи, що простором дослідження проблематики політичної етики є власне політика, необхідно виокремлювати цю проблематику із кола професійної етики, загальнолюдської моралі, прикладної етики, політичної філософії92.

Так, професійна етика - це правила, що регулюють поведінку людей в їх "особливій якості", яка визначається їх приналежністю до тієї чи іншої професійної групи. Вони не є універсальними, бо не розповсюджуються на тих, хто не входить до такої групи. Не передбачають вільної саморефлексії, яка невіддільна від моралі як такої. В більшій мірі є партикулярним визначенням, з одного боку, допустимого для членів даної групи, з другого - "правилами безпеки". Водночас мораль є універсальною, бо виступає від імені "усіх добропорядних (розумних, нормальних та ін.) людей" і виносить судження про справи, що торкаються усіх. Тому і як політична мораль вона має зберігати притаманну їй універсальність, що буде сприяти компенсації неусувної у політиці партикулярності (як партійність, наприклад).

Прикладну політичну етику розуміють як нормативні вимоги громадян до наділених владою професійних політиків, чиновників і всіх тих, хто виявився залученим до цієї сфери. Але важливішим є не вимоги до політиків, а сама здатність громадян до діяльності - як вони можуть висувати та реалізувати свої вимоги.

Політична етика - це нормативні орієнтири, що реалізуються у колективних діях і завдяки загальній приналежності до певної політичної асоціації. її носії - громадяни, її простір - сфера публічності.

Політична мораль - це нормативне мислення індивідів як приватних осіб. її практикують ті, хто виносить судження про політику не залишаючи приватної сфери. Якщо загально людська мораль в теоретичних інтерпретаціях - це різноманіття теоретичних нормативних моделей, то різноманіття політичної моралі - це різність життєвих позицій тих сил, які дають оцінку політичним явищам.

Політична мораль в актуальный соціально-політичній практиці - це власне формування моральнісного виміру політики, моральнісне орієнтування сили, що є іманентною політиці проблемою без якої не можна зрозуміти, що є власне політика.

Такий підхід обумовлений розумінням політики як організуючої сили щодо розв'язання та стримування тих конфліктів, які не можуть бути стриманими чи розв'язаними іншими засобами, крім політичної сили. Власне наявність і неодмінність такої сили і актуалізує моральний аспект політичної діяльності.

Мораль у політиці - це свідоме індивідуальне самовизначення і самопримус до певного нормативного стандарту поведінки, в силу якого саме індивід наділений тою критичною креативністю, яка, з одного боку, дає можливість розрізняти допустиме та недопустиме в політиці, зокрема, а з другого - не стає пустим нігілізмом чи завищеною абстрактною моралізацією щодо конкретних ситуацій та соціально-політичних обставин.

Таке поєднання цілком виправдане через те, що конфлікт як типова політична ситуація, типовий вимір політики провокується протистоянням та зіткненням приватних інтересів, рівноправних у своїх ціннісних обґрунтуваннях. Тому розв'язання такої ситуації можливе через свідоме приборкання індивідуального егоїзму на користь загальній справі єдності та гармонії соціального буття. При цьому активним важелем моралі як політичної виступає домінантна риса - імперативність обов'язку.

Мораль як самостійне мислення з приводу взяття на себе обов'язку є невід'ємної складової власне політичного мислення, особливо з огляду на притаманній їй можливості бути "брудною справою". Саме тому розуміння політичної етики має бути ширшим за нормативний підхід до політики. Так, у ширшому підході в політичній етиці виділяються питання мотивації в політиці етичних принципів (основи), норм (закони і правила) та чеснот (настанови і диспозиції відносин)93.

Також до етичної проблематики політики відносять питання обґрунтування системи базисних цінностей суспільства, формування соціального порядку, який відповідає цим ціннісним уявленням, питання інституціональних взаємовідносин, стосунків соціальних груп та рухів, відносин суспільства та особи і т. ін..

Таке розуміння політичної етики пов'язується із тематикою соціальної етики, яка не стільки задає орієнтири спеціальним соціальним галузям, скільки вивчає притаманний їм етос - стиль і спосіб ладу життя, зокрема політичного.

Якщо розуміти головним завданням соціальної етики сьогодні інтеграцію розірваного спеціалізацією соціального цілого - світу та цілісності людства, то і політична етика як складова соціальної етики має перейматися тими моральними колізіями політики, які виникають на межі спеціальних політичних інтересів та загального інтересу людини та суспільства як таких.

Саме в такому розумінні завдань політичної етики можна трактувати мораль у сфері політики як необхідну сторону власне політичної діяльності, деякі проблеми якої, що не вирішуються політичними засобами, вимагають етичного масштабу. Тому найпродуктивнішим підходом сьогоднішні дослідники політичної етики вважають вияв того, як мораль приймає участь у роботі політики. "Осягнення цієї проблеми починається з осмислення необхідності відношення моралі та політики, поза яким неможливі вони обидві"95.

Більш прозорою стає ситуація суперечливих відносин моралі та політики при деталізації розуміння самого єства політики. Зокрема, Б. Сутор спирається в своєму викладові проблем політичної етики на розрізненні в політичній сфері: 1) проблеми виправдання цілей та програм (policy); 2) проблеми виправдання засобів, що представлені інститутами, правилами та законами політичного порядку (polity); 3) проблеми політичного діяння політиків та громадян у їх взаємодії (politics). В такій деталізації виявляється змістовна варіативність політичної етики у її відповідності як етики цілей, етики інститутів та етики дій.

В аспекті політичних цілей етичною проблематикою стає ціннісне виправдання інтересів в ситуації їх конкуренції та знаходження засобів розв'язання їх конфліктності через віднесення до загального інтересу як всезагального блага. В такому контексті проблематика політичної етики обертається навколо проблеми співвіднесення конкретної політики з її специфічними інтересами та спрямованістю до безпосереднього втілення певних інтересів та об'єднуючими спільноту цілями-цінностями - мир, свобода, справедливість. Останні, будучи лише принципами, які задають ціннісні орієнтири та масштаб політичної діяльності, а не нормують детально дії, перебувають не як метафізичні абстракції, а як постійні запити у процесуальності політичного розвитку. Цим вимірюється політичний порядок в його відповідності балансу цих цілей-цінностей.

В аспекті інститутів політична етика зорієнтована до питань продуктивної соціальної інтеракції. Остання напряму залежить від певного ступеню надійності очікувань щодо поведінки діючих осіб. Більше того, чим складніше соціальне ціле, чим більш розгалужені соціальні зв'язки, чим вища анонімність у групових взаємодіях, тим більш надійними мають бути правила дій. Тому безсумнівно зростає необхідність обов'язкового регулювання відносин в соціальних об'єднаннях, між ними та у їхніх стосунках із державою, реалізувати яку саме і покликаний інститут.

Причому на відміну від організації як певної складової соціальної системи, що підкорена відповідній меті і тим детермінує і обмежує індивідуальність, інститут є нормативною структурою, що нормує певні соціальні стосунки, які постійно відтворюються в соціальному бутті і вимагають певної сталості та стабільності як гарантії безпеки індивідів. Інститути є історичними результатами людської інтеракції, в яких втілено загальні сенси. Вони є типізацією звичного, що сприяє спільній дії в актуальності нових інтеракцій. У такий спосіб політичні інститути забезпечують та регулюють співіснування у великих групах та між ними, встановлюють межі та орієнтацію дій людини та груп.

Звідси зрозумілим є те, що моральна якість політики не може обмежуватись індивідуально-перфекціоністським виміром як моральністю політичних діячів. Моральна якість політики залежить значною мірою і від її здатності та готовності забезпечувати успішну реалізацію політичної діяльності засобами інституціонального порядку. Мають на увазі соціальні, політичні, правові інституційні умови для гуманної інтеракції між групами та їх представниками, які б забезпечували її в незалежності від моральної спроможності чи неспроможності людей.

В аспекті ж політичної діяльності етичні дискусії розгортаються щодо саме моральної спроможності діячів у контексті ситуативної конкретики. В такому ракурсі предметом політичної етики стають моральні якості політично діючої особи та їх роль у нестандартних ситуаціях, які постійно супроводжують політику в її дійсності та які мало продуктивно розв'язуються суто інституціональними засобами. При цьому моральні якості мають відповідати характеру саме "політичної справи": бути тим мінімумом людяності та моральності, який є можливим в певних політичних ситуаціях, які є завжди обумовленими інституціональними чи груповими інтересами. До таких якостей відносяться політична розумність як політична совість, політична мужність, політична поміркованість.

Отже, політична етика на шляхах свого самовизначення являє сьогодні досить широке проблемне поле. Сам факт її актуалізації засвідчує, що на сьогодні головним є не питання чи має політика спиратися на етичні підґрунтя. Запити реальної соціально-політичної практики є наочними свідченнями такої необхідності. Сучасна соціокультурна ситуація як загострення геополітичних суперечок, міжетнічних та міжнаціональних відносин, прав людини, екологічної безпеки та багатьох інших проблем потребує для можливостей їх розв'язання та подальшого нового соціального розвитку продуктивного синтезу інтересів та цінностей на основі визнання необхідності цивілізаційно-ціннісного простору для сучасної політичної практики.

5.4. Влада як фокус взаємин моралі та політики

Нарівні із спеціальними аспектами політичної етики в її проблематиці завжди були присутні моральні дилеми, пов'язані із притаманними політиці феноменами влади, насилля, конфлікту, брехні. Суть моральної дилеми в політиці у тому, що, виходячи із конкретності ситуації цілей та завдань, політик за певних обставин заради добра може порушувати моральні норми. Розв'язання моральних дилем передбачає, що реалізм і мораль у політиці не є альтернативними при дотриманні певних умов. Моральна дилема не виключає консенсусу, так як моральний абсолютизм, який полягає в тому, що існують моральні принципи, які не можна порушувати за жодних обставин, у політиці виявляється не плідним.

Однією з найгостріших моральних дилем в політиці є проблема зловживання владою. Влада - центральне, організаційне і регулятивно-контрольне начало політики. У такій якості вона - одна із найбільш давніх серед об'єктів філософського, політологічного, соціологічного знання, предмет відтворення в літературному і образотворчому мистецтві, проблема культури соціального і індивідуального буття. Проте досі немає одностайного, задовільного визначення її складної і дещо парадоксальної природи.

Різноманіття інтерпретацій влади об'єднується визнанням її тісного зв'язку із політикою, з якою її нерідко ототожнюють. Дійсно, влада і політика є нерозривними і взаємообумовленими. Боротьба за владу, за досягнення та утримання її - один із головних аспектів політичного життя суспільства. Більше того, як засіб здійснення політики владу розуміють і як її ціль, через що породжується ціла низка проблем, зокрема моральних. "Політика в своїй основі в меншій мірі пов'язана з питанням справедливості, ніж з питанням влади", тому "... політична дія розгортається в полі напруги між владою і мораллю"96.

Здавен проблема влади була центральною у трактуванні сутності політики. Відштовхуючись від того, як розуміють владу, формується і трактування сутності політичного начала суспільного буття.

Дата добавления: 2015-05-26