Що це, власне, означає? 26 страница

За умов руйнації, що спіткала культуру нашої країни, її неповторну реальність, важливо пам'ятати, що моральне відродження народу і встановлення на майбутнє надійної системи морально-етичних цінностей передбачають насамперед не ідеологічні баталії й не виховування чергового взірця «нової людини», а вільний розвиток культури як такої, оскільки саме в процесі такого розвитку, з усіма його неминучими втратами, тільки й може утворюватися реальний ґрунт людської моральності, вкоріненість у якому забезпечує

органічне зростання народного етосу, робить життєздатними його визначальні цінності.

Істотним елементом такого «проростання» моралі в товщі культурної реальності (тобто буттєвого зростання власне моральної культури) є процес вербалізації, висловлювання, смислової експлікації основних моральних проблем – сказати б, процес їх мовно-мисленнєвого шліфування. Стрижневим елементом культури недарма завжди вважалися слово, література, здатність продукувати тексти; так і для культури морального спілкування принципово важливою є наявність такої обґрунтовуючої її ланки, як культура морального висловлювання, культура словесного обговорення моральних проблем. Надто добре відомо, що там, де з тих або інших причин перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати на теми моралі, дуже швидко занепадають, вульгаризуються й самі морально-етичні цінності; коли людям (як це трапилося, зокрема, в Європі після першої світової війни) чомусь стає «ніяково», «соромно» говорити про любов, – хиріє, зрештою, й саме любовне почуття. Навпаки, продуктивний розвиток моральної культури, моральних стосунків між людьми передбачає процес їх вільного обговорення – моральний дискурс, що захоплює і освоює дедалі нові й нові шари людського досвіду.

Надзвичайно важливим елементом культури спілкування, який у наш час набуває особливої актуальності, є етика стосунків між індивідами, суспільством і локальними спільнотами, які це суспільство складають. По суті, цей аспект виразно заявив про себе вже в гегелівському вченні про моральність. Але якщо стосунки індивіда й суспільства з того часу обговорювалися досить жваво, проблема локальних спільнот і етики міжспільнотного спілкування саме в наші дні починає привертати до себе зростаючу увагу дослідників, публіцистів, усієї мислячої громадськості.

Нинішнє посилення інтересу до локальних людських спільнот і етики стосунків між ними аж ніяк не можна вважати чимось випадковим хоча б на тлі тих спалахів національно-етнічноі свідомості, що ми їх спостерігаємо сьогодні в найрізноманітніших куточках світу. Дедалі активніше заявляють про свої права й інші спільноти та меншини – від релігійних до сексуальних тощо. Змушені боротися за виживання своїх членів спілки інвалідів, ветеранів різних воєн, самотніх матерів та ін. В будь-якому випадку важливо, що людина, яка вступає нині в процеси

міжсуб'єктного спілкування, все частіше усвідомлює себе при цьому не просто окремим індивідом, а й членом певної спільноти або меншини, виразником її інтересів. З цієї обставини випливає ціла низка практичних моральних проблем, які потребують докладного етичного аналізу; йдеться про проблеми толерантності, рівності прав, самоідентифікації, спільнотної відповідальності тощо. Справжня культура спілкування передбачає неослабну увагу до подібних проблем, що в чималій кількості виникають сьогодні й, судячи з усього, виникатимуть і надалі.

Нарешті, головним показником і водночас основною сферою реалізації моральної культури спілкування є актуальні процеси міжсуб'єктної взаємодії, актуальні стосунки між людьми. Вище досить докладно йшлося про глибинний моральний зміст цих стосунків – хоча вичерпати цю тему, звичайно, в жодному посібнику неможливо. Нині існує чимало збірок конкретних настанов і рекомендацій щодо практичної організації міжлюдських взаємин; загальновідомий взірець подібної літератури – популярні книжки Д. Карнегі (1888– 1955). Згаданого автора, як і інших метрів даного жанру, нерідко звинувачують – і не без підстав – у надмірному практицизмі, що узаконює маніпулювання людською моральною свідомістю. А проте деякі правила спілкування, запропоновані американським фахівцем, безперечно, заслуговують на увагу: «Щиро цікавтеся іншими людьми», «посміхайтеся», «будьте хорошим слухачем», «ніколи не кажіть людині, що вона не має рації» (себто не залишайте нікого у свідомості його повної неправоти) та ін.

Якщо перелічені правила, як і багато подібних до них, явно мають певний раціональний сенс, то поряд із ними в культурному спілкуванні ми дотримуємося й суто формальних, на перший погляд, настанов, так само як і чистісіньких умовностей. Сукупність таких формальних правил, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо), називають етикетом (франц. etiquette – ярлик, етикетка, від фламандського steeken – встромляти).

В недавній нашій історії траплялися часи цілковитого нехтування будь-якими правилами етикету як начебто буржуазним або феодально-аристократичним пережитком, що приховує нещирість, відсутність реальної поваги до людини. Проте наслідком такого пре-

зирливого відкидання етикету незмінно виявлялося поширення грубості, а то й відвертого хамства. І це аж ніяк не можна вважати якоюсь випадковістю.

По-перше, далеко не всі навіть формальні засади етикету мають суто конвенційний (умовний) характер, інколи за ними стоїть досить глибокий зміст, що стосується історії моралі або й її нинішнього актуального стану. Так, відомо, що рукостискання з'являються як знак неозброєності, взаємної довіри; цокатися келихами люди почали, аби засвідчити відсутність у них отрути. Глибоке розуміння суті людини, що залишається актуальним і сьогодні, зумовлює різницю звертання на «Ви» і на «Ти». Адже, звертаючися на «Ви», ми, по суті, підкреслюємо цим свою повагу до наявної в людини свободи вибору, закріплюємо за нею право на множинність можливих утілень. Ви – такий, наче кажемо ми людині, а втім, коли Ваша ласка, можете бути й ще ось таким, і яким завгодно іншим. У той самий час коли ми говоримо малознайомій людині «Ти», ми тим самим вербально «приковуємо» її суб'єктивне Я до якогось певного фактичного його вияву – наче хапаємо його за комір, перетворюємо на своєрідний об'єкт, річ. «Ти» – отже, людина кінчена.

В інших випадках, навпаки, «Ти» підносить людину, «Ви» – здатне глибоко її образити. Це тоді, коли практичне утвердження власної свободи й гідності не є для нашого партнера актуальним у стосунках з нами, коли свій вибір він уже зробив і дорожить саме обраним, зверненим до нас своїм волевтіленням. «Ти» в такому разі фіксує унікальність, незамінність даної людини, такої, яка вона є, так само як і незамінність нашого спілкування з нею. Воно натякає на те «буття-у-правді», котре, як ми бачили, є однією з внутрішніх прикмет любові. Що ж до звернення на «Ви», то воно в даному разі могло б видатися занадто холодним, байдужим, таким, що не рахується з неповторною індивідуальністю нашого партнера.

Таким чином, суто формальні, здавалося б, моменти спілкування здатні містити досить-таки глибокий моральний смисл. Утім, і це по-друге, чисто умовні вимоги етикету теж мають свою вагу: дотримуючися їх, ми тим самим наче декларуємо узгоджуваність нашого способу поведінки й дії з поведінкою і діями наших партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про свою

належність до єдиного з ними морального й смислового простору.

Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми правилами моральних взаємин не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету дієвим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету, включення їх до загальної системи людських моральних цінностей становить необхідне опорядження ввічливості – важливого показника морального стану людської особистості в цілому.

Запитання

Наскільки неминучим є зв'язок толерантності з байдужістю? Обґрунтуйте свою точку зору.

Проаналізуйте ту чи іншу конкретну ситуацію толерантності до нетолерантного

Як Ви розумієте вираз «мужність толерантності» стосовно проблем сучасного світу?

Чи гідний поваги засуджений злочинець? Якщо так – на якій підставі? Чим відрізнятиметься наша моральна повага до негідної й до шанованої людини?

Яка форма співчуття – співстраждання чи співрадість – уявляється вам життєво змістовнішою? Чи вони рівнозначні?

Чи можливе співстраждання (жалість) без милосердя? Милосердя без співстраждання?

В якому розумінні любов можна вважати моральною передумовою людського спілкування загалом?

У чому, на Вашу думку, полягає головна відмінність між еротичною й агапічною любов'ю? Чи мають вони при цьому якусь спільну основу? Яку саме?

Що, на Вашу думку, означає бути людиною ввічливою? Чи можна вважати ввічливість суто зовнішньою характеристикою моральної вдачі людини?

Рекомендована література

Бердяев Н. А. Эрос и личность (Философия пола и любви). М., 1989. 159 с.

Елъчанинов А. В., свящ. Записи. 12-е изд., доп. К., 1999. 203 с.

Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого. К., 1999. 294 с.

Лекторский В. А. О толерантности, плюрализме и критицизме // Вопросы философии. 1997. № 11. С. 46–54.

Льюис К. С. Любовь. Страдание. Надежда. Притчи. Трактаты. М., 1992. С. 125–184, 208–261.

Мир и Эрос. Антология философских текстов о любви. М., 1991. 335 с.

Мэй Р. Любовь и воля. М., К., 1997. 384 с. Равич М. М. Этикет. СПб., 1999. 288 с.

Рікер П. Толерантність, нетолерантшсть, неприйнятне // Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 313–

332.

Рюриков Ю. Б. Самое утреннее из чувств. Культура любви. К., 1985. 136 с.

Соловйов Е. Ю. Толерантність як новоєвропейська універсалія // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. К., 1997. С. 99– 115.

Фромм Э. Искусство любить // Фромм Э. Душа человека. М., 1992. С. 109–178.

Хамитов Н. В. Философия одиночества. Одиночество женское и мужское. К., 1995. 172 с.

[Повернутися до змісту]

[1] Вайсбанд И. Д. Соционика: определите свой тип личности. К., 1992. Вып. 2. С. 2. Див. також: Прокофьева Т. Н. Соционика. Алгебра и геометрия человеческих взаимоотношений. М., 1999. 108 с.

[2] Соловйов Е. Ю. Толерантність як новоєвропейська універсалія // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. К., 1997. С 99.

[3] Cranston M. Toleration // The Encyclopedia of Philosophy / Paul Edwards Ed in Chief. N. Y.; L., Vol. 7. P. 143.

[4] Тишков В. Толерантность и согласие в трансформирующихся обществах // Культура мира и демократии. Культура мира: Учебное пособие М., 1997. С. 173.

[5] Див.: Уотсон Л. Ошибка Ромео // Жизнь после смерти. М., 1991. С. 115, 116.

[6] Эфроимсон В. П. Родословная альтруизма. (Этика с позиций эволюционной генетики человека) // Новый мир. 1971. № 10. С. 196.

* Вводимо це незвичне для української мовної традиції слово з огляду на відсутність у сучасній українській етичній лексиці адекватного терміна, яким можна було б позначити дане фундаментальне поняття.

[7] Шопенгауэр А. Афоризмы житейской мудрости. М., 1990. С. 82.

[8] Франка В. Человек в поисках смысла. М., 1990. С. 304.

[9] Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого. К., 1999. С. 114.

[10] Там само. С. 107.

[11] Там само С. 148, 169.

[12] Див.: Там само. С. 105–117.

[13] Бубер М Я и Ты // Бубер М. Два образа веры. М, 1995. С. 23.

[14] Цит. за: Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. Л., 1971. С. 94.

[15] Див.: Адо П. Плотин, или Простота взгляда. М., 1991. С. 49–69.

* Ще давньоримський філософ Лукрецій (близько 99–55 до н. е.) відзначав «марність зусиль» коханців, що прагнуть «у тіло всім тілом проникнути» (Lucreti. De rerum natuia IV, 1110–1111)

[16] Сартр Ж.-П. Первичное отношение к другому: любовь, язык, мазохизм // Проблема человека в западной философии. М., 1988. С. 218, 215.

[17] Див., напр.: Грабовий Г. Шевченко як міфотворець. К., 1991. С. 74–87.

[18] Див.: Бердяев Н. А. Самопознание. (Опыт философской автобиографии). М., 1991. С. 77.

[19] Див.: Бердяев Н. А. Эрос и личность. (Философия пола и любви). М., 1989. С. 118–119, 122–123, 140.

* Нагадаємо, що слово «культура» походить від лат. соlеге, що саме й означає «плекати», «обробляти», «вирощувати»

[Повернутися до змісту]

ПІСЛЯМОВА

На закінчення авторові курсу лишається вибачитися за його неповноту й огріхи. Поза розглядом залишилося надто багато – вся історія світової й вітчизняної етики, різноманітність сучасних напрямів етичної думки, низка пекучих проблем, що потребують етичного осмислення сьогодні. Хотілося б сподіватися, що знайомство з лекціями якоюсь мірою допомогло читачам зорієнтуватися щодо репрезентованої галузі людських знань – а в когось, можливо, й пробудило бажання вдатися до детальніших студій

Хоча етика й моральна проповідь – речі різні, автор не стане заперечувати, що у своїх лекціях він обстоював певні життєві цінності, певний моральний ідеал. Ці цінності й цей ідеал важко сформулювати однозначно, засвідчити їх може лише текст самого посібника. Якщо це не так, якщо прочитана книжка лишає сумніви щодо пропонованого в ній морального вибору, кричати про нього навздогін – справа марна.

І все ж одну істотну ознаку того бажаного морального стану людини, до якого автор прагнув привернути увагу читача, тут, у післямові, варто виділити й назвати окремо. В часи небаченого переплетення трагічного й низького, в часи, коли ламання традиційних меж і гіпертрофія найрізнома-

пітніших крайнощів стають узвичаєним стилем поведінки для багатьох, – авторові хотілося б нагадати про ту специфічну рису давньоруської ще моральної культури, котру Г. П. Федотов називав світлою мірністю і котра позначає здатність людини за будь-яких умов і в будь-яких своїх прагненнях зберігати душевну міру свого існування, внутрішню відповідність закликові світла й добра. А ніщо, внутрішньо спрямоване до добра, не минає даремно.

[Повернутися до змісту]

[Повернутися до змісту]

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

ВСТУП

[1] Див: Швейцер А. Культура и этика // Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М., 1992. С 96.

[2] Див.: Panofsky E. Renaissance and Renascences in Western Art. Stockholm, 1960. P. 108, 113.

[3] Шлемкевич М. Загублена українська людина. К., 1992. С. 155.

[4] Див.: Беттельгайм Б. Освічене серце // Всесвіт. 1992. № 8. С. 133–144; № 10. С. 175–181, № 12. С. 179–184.

Лекція 1

[1] Див. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблема человека в западной философии. М., 1988. С. 348–350.

[2] Див.: Рікер П. Етика і мораль // Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 269–283.

[3] Див., напр.: Партийная этика: (Документы и материалы дискуссии 20-х годов). М., 1989. 509 с.

[4] Див.: Маркс К. Сповідь // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1966. Т 31. С. 473.

Лекція 2

[1] Див.. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т. 12 кн. К., 1993. Т. 3. С. 352–377.

[2] Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия // Соловьев В. С. Соч.: В 2 т. М., 1990. Т. 1. С. 454.

[3] Кант И. О поговорке «Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики» // Кант И. Соч.: В 6 т. М., 1965. Т. 4. Ч. 2. С. 78.

[4] Нерсесянц В. С. Философия права М., 1998. С. 17, 20.

[5] Боткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. М., 1989. С. 187.

[6] Там само. С. 214.

[7] Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки; Державець. К., 1998. С. 434.

[8] Там само. С. 440.

[9] Там само. С. 418.

[10] Там само. С. 412, 414.

[11] Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения М., 1990. С. 703.

[12] Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 30.

[13] Див., напр.: Элиаде М. Аспекты мифа. М., 1995. С. 31–47.

[14] Топоров В. Н. Святость и святые в русской духовной культуре. Т. 1. Первый век христианства на Руси. М., 1995. С. 446, 476.

[15] Розгляд політики як «демонстраційної моделі» див., напр.: Бодрийар Ж. О совращении // Ad marginem'93. Ежегодник. М., 1994. С. 352–353.

[16] Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки; Державець. К., 1998. С. 440.

Лекція 3

[1] Див.: Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Ф. Ницше. (Философия и проповедь) // Шестов Л. Избранные сочинения. М., 1993. С. 39–157.

[2] Див.: Воспоминания Рудольфа Гесса // Освенцим глазами СС. Варшава, 1991. С. 25–95.

[3] Див.: Hare R. М. Freedom and Reason // Moral Philosophy: Text and Readings / Andrew G. Oldenquist. 2 ed. Boston etc., 1978. P. 338–356; Universalizing (Kant, Hare) // Ibidem. P. 22–31.

[4] Див. спеціальну розвідку (щоправда, дещо вже застарілу): Гусейнов А. А. Золотое правило нравственности. М., 1988. 271 с.

[5] Див.: Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994. 261с.

[6] Манн Т. Доктор Фаустус. К., 1990. С. 61.

[7] Див.: Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998. С. 266–269 та ін.

[8] Див.: Бочковський О. Вступ до націології. К., 1998. С. 101–102.

[9] Померанц Г. С. Опыт философии солидарности // Вопросы философии. 1991. № 3. С. 59.

Лекція 4

[1] Див., напр.: Хайдеггер М. Слова Ницше «Бог мертв» // Хайдеггер М. Работы и размышления разных лет. М., 1993. С. 208–215.

[2] Див.: Мур Дж. Принципы этики. М., 1984.С. 66–79.

[3] Див.: Там само. С. 62–63, 66, 73–75, 79–80 та ін.

[4] Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Соч.: В 6 т. М., 1966. Т. 5. С. 330.

Лекція 5

[1] Бубер М. Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры. М., 1995. С. 151.

[2] Див., напр.: Августин А. Исповедь. М., 1991. С. 119, 181–182 та ін.

[3] Лососий Н. О. Условия абсолютного добра: Основы этики; Характер русского народа. M., 1991. С. 104, 105.

[4] Шеллинг Ф. В. Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф. В. Й Соч.: В 2 т. М., 1989. Т. 2. С. 120.

[5] Див.: Повель Л., Бержъе Ж. Утро магов. К., 1994. С. 244–247.

[6] Див.: Августин А. Исповедь. С. 137-138.

[7] Див.: Arendt H. Eichmann in Jerusalem. A Report on the Banality of Evil. N. Y. etc., 1976. 312 p.

[8] Ibid. P. 287.

[9] Лем С. Мифотворчество Томаса Манна // Новый мир. 1970. № 6. С. 252.

[10] Бубер М. Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры. С. 135.

[11] Див.: Шрейдер Ю. А. Человеческая рефлексия и две системы этического сознания // Вопросы философии. 1990. № 7. С. 38– 39.

[12] Див.: Гартман Н. Эстетика. М., 1958. С. 490.

Лекція 6

[1] Див.: Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990. С. 26–27.

[2] Див.: Там само. С. 29.

[3] Франк С. Л. Смысл жизни // Смысл жизни: Антология. М., 1994. С. 509.

[4] Франкл В. Человек в поисках смысла. С. 37.

[5] Бахтин М. М. Из записей 1970–1971 годов // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. С. 350.

[6] Иоанн Дамаскин. Источник знания // Антология мировой философии: В 4 т. М., 1969. Т. 1. Ч. 2. С. 622.

[7] Спиноза Б. Этика, доказанная в геометрическом порядке // Спиноза Б. Избранные произведения: В 2 т. М., 1957. Т. 1. С. 576.

[8] Див.: Гегель Г. В. Ф. Философия религии: В 2 т. М., 1977. Т. 2. С. 31.

[9] Toynbee A. Changing Attitudes towards Death in the Modern Western World // Man's Concern with Death. London, 1968. P. 130, 131.

[10] Давыдов Ю. H. Этика любви и метафизика своеволия: Проблемы нравственной философии. 2-е изд., перераб. и доп. М., 1989. С. 25–27.

[11] Августин А. Исповедь. М., 1991. С. 166, 112, 113.

[12] Франк С. Л. Смысл жизни // Смысл жизни: Антология. С. 509, 570, 519.

[13] Там само. С. 509.

[14] Кюблер-Росс Э. «Весной она вернется...» // Жизнь после смерти. М., 1991. С. 62.

[15] Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Камю А. Бунтующий человек. М., 1990. С. 73.

[16] Цит. за: Никонов К. И. Современная христианская антропология: (Опыт философско-критического анализа). М., 1983. С. 156.

[17] Див., напр.: Муди Р. А Размышления о жизни после жизни // Жизнь после смерти. С. 8–56.

[18] Карсавин Л. П. О личности // Карсавин Л. П. Религиозно-философские сочинения. М., 1992. Т. 1. С. 186.

[19] Карсавин Л. П. Поэма о смерти // Там же. С. 278.

[20] Див.: Бердяев Н. А. О самоубийстве. М., 1992. 23 с.

Лекція 7

[1] Див.: Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей // Шелер М. Избранные произведения. М., 1994. С. 259– 337.

[2] Кант И. Основы метафизики нравственности // Кант И. Соч.: В 6 т. М, 1965. Т. 4. Ч. 1. С. 260.

[3] Див.: Там само. С. 270.

[4] Див.: Там само. С. 273.

[5] Цит. за: Ермоленко А. М. Попередні зауваги про трансцендентальну прагматику // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 2. С. 69, 70.

[6] Бубер М. Хасидские рассказы // Бубер М. Избранные произведения. Иерусалим. 1979. С. 146.

[7] Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы // Достоевский Ф. М. Поли. собр. соч.: В 30 т. Л., 1976. Т. 14. С. 291–292.

[8] Див.: Этическая мысль: Научно-публицистические чтения. М., 1990. С. 214–255.

[9] Константинов А., Дикселиус М. Бандитская Россия. СПб.; М., 1997. С. 17.

[10] Волошин М. А. Пророки и мстители // Волошин М. А. Стихотворения. Статьи. Воспоминания современников. М., 1991. С. 274.

[11] Дао дэ цзин // Древнекитайская философия: Собр. текстов в 2 т. М., 1972. Т. 1. С. 126.

[12] Левінас Е. Між нами: Дослідження думки-про-іншого. К., 1999. С. 124.

[13] Цит. за: Яннарас X. Вера Церкви. Введение в православное богословие. М., 1992. С. 131.

[14] Див.: Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. Л., 1971. С. 5– 134.

[15] Див.: Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998. 416 с. Пор.: Гайденко П. П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора. М., 1970. 248 с.

[16] Достоевский Ф. М. Преступление и наказание: Рукописные редакции // Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч.: В 30 т. Л., 1973. Т. 7. С. 158.

[17] Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. М., 1981 С. 42.

[18] Розанов В. В. Цель человеческой жизни // Смысл жизни: Антология. М., 1994. С. 63.

[19] Цветаева М. И Мой Пушкин. 3-е изд., доп. М., 1981. С. 52.

[20] Макаренко А. С. Коммунистическое воспитание и поведение // Макаренко А. С. Соч.: В 7 т. М., 1958. Т. 5. С. 453-454.

[21] Бубер М. Я и Ты // Бубер М. Два образа веры. М., 1995. С. 79.

[22] Винниченко В. Конкордизм – система будування щастя. (Рукопис). С. 4–5. Цит. за: Лащик Є. Винниченкова філософія щастя // Філософська думка. 1998. № 1. С. 144. Пор.: Гусак Н. І. Щастя в етичній концепції «Конкордизму» Володимира Винниченка: Автореф. канд. дис. К., 1999. 19 с.

Лекція 8

[1] Наводиться за: Оссовская М. Рыцарь и буржуа. Исследования по истории морали. М., 1987. С. 145-146.

[2] Див.: Бандзеладзе Г. Д. О понятии человеческого достоинства. Тбилиси, 1979. С. 100, 25–27.

[3] Там само. С. 74.

[4] Кант И. О мнимом праве лгать из человеколюбия // Кант И. Трактаты и письма. М., 1980. С. 295, 294.

[5] Ницше Ф. Генеалогия морали // Ницше Ф. По ту сторону добра и зла: В 2 кн. Л., 1990. Кн. 2 С. 67, 71.

[6] Швейцер А. Культура и этика // Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М., 1992 С. 223.

[7] Мильнер-Иринин Я. А. Этика, или Принципы истинной человечности. (Принцип совести) // Актуальные проблемы марксистской этики. Тбилиси, 1967. С. 286-287.

[8] Бодлер Ш. Об искусстве. М., 1986. С. 192.

[9] Федотов Г. П. О национальном покаянии // Федотов Г. П. Судьба и грехи России (Избранные статьи по философии русской истории и культуры): В 2 т. СПб., 1991. Т. 2. С. 47.

[10] Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия // Соловьев В. С. Соч.: В 2 т. М., 1990. Т. 1. С. 124, 225.

[11] Див.: Изард К. Эмоции человека. М., 1980. С. 358.

[12] Яннарас X. Вера Церкви. Введение в православное богословие. М., 1992. С. 128.

[13] Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия // Соловьев В. С. Соч.: В 2 т. Т. 1. С. 234.

[14] Див.: Benedict R. The Chrysanthemum and the Sword. Patterns of Japanese Culture. Cleveland; N. Y., 1969. 324 p.

[15] Ярхо В. Н. Была ли у древних греков совесть? // Античность и современность: К 80-летию Федора Александровича Петровского. М., 1972. С. 251–263.

[16] Benedict R. The Chrysanthemum and the Sword. Patterns of Japanese Culture. P. 223.

[17] Гегель Г. В. Ф Энциклопедия философских наук: В 3 т. М, 1977. Т. 3. С. 121.

Лекція 9

[1] Бернард Клервоский. О благодати и свободе воли // Средние века Вып. 45. М., 1982. С. 268.

[2] Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1965. Т. 20. С. 110.

[3] Шеллинг Ф. В. Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах // Шеллинг Ф. В. Й. Соч.: В 2 т. М., 1989. Т. 2. С. 121.

[4] Геродот. Історії. К., 1993. С. 330.

[5] Пинес Ш. О метаморфозах понятия «свобода» // Страницы. 1992. № 1. С. 33.

[6] Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Ростов н/Д, 1998. С. 267.

[7] Сервантес М. де. Дон Кіхот Ламанчський. К., 1955. С. 468.

[8] Донцов Д. Дух нашої давнини. 2-е вид. Дрогобич, 1991. С. 288.

Лекція 10

[1] Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М., 1984. С. 313.

[2] Карри П., Зарате О. Макиавелли для начинающих. Ростов н/Д, 1998. 176 с.

[3] М-н В. Иезуиты // Энциклопедический словарь / Изд.. Ф. А. Брокгауз, И А. Ефрон. СПб., 1894. Т. 13-а. С. 625.

[4] Достоевский Ф. М. Преступление и наказание // Достоевский Ф. М. Поли, собр соч.: В 30 т. Л., 1973. Т. 6. С. 322.

[5] Ильин И. А. О сопротивлении злу силою // Ильин И. А. Путь к очевидности. М., 1993. С. 9.

[6] Там само. С. 132.

[7] Гусейнов А. А. Этика ненасилия // Вопросы философии. 1992. № 3. С. 79–80.

[8] Див.: Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С. 696–697.

[9] Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1959. Т. 3. С. 19.

[10] Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. К., 1980. Т. 42. С. 88.

[11] Шелер М. Положение человека в космосе // Шелер М. Избранные произведения. М., 1994. С. 160.

[12] Фихте И. Г. Основа общего наукоучения // Фихте И. Г. Соч.: В 2 т. СПб., 1993. Т. 1. С. 73. 121–122. Пор.: Там само. С. 127.

[13] Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К., 1994. С. 122.

[14] Там само. С. 128–129.

[15] Там само. С. 125.

[16] Дао дэ цзин // Древнегреческая философия. В 2 т. М., 1972. Т. 1. С. 116, 126.

[17] Там само. С. 128.

Лекція 11

[1] Фейербах Л. Основные положения философии будущего // Фейербах Л. Избранные философские произведения: В 2 т. М., 1955. Т. 1. С. 190, 203, 204.

[2] Там само. С. 186.

[3] Див.: Ясперс К. Комунікація // Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996. С. 132–148.

[4] Див.: Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия). К., 1994. С. 38–40.

[5] Сухомлинский В. А. О воспитании. М., 1975. 2-е изд. С. 262.

[6] Див.: Каган М. С. Мир общения' Проблема межсубъектных отношений. М., 1988. С. 141–156.

[7] Бахтин М. М. К переработке книги о Достоевском // Бахтин М. М Эстетика словесного творчества. М, 1979. С. 312.

Лекція 12

[1] Вайсбанд И. Д. Соционика: определите свой тип личности. К., 1992. Вып. 2. С. 2. Див. також: Прокофьева Т. Н. Соционика. Алгебра и геометрия человеческих взаимоотношений. М., 1999. 108 с.

Дата добавления: 2015-05-26