Тема за вибором розробника. 3 страница

Залежно від запланованих цілей окремі форми уроків можуть бути віднесені до різних типів, наприклад, інтегровані уроки-дослідження. Так, на інтегрованих уроках учні можуть засвоювати нові знання по різних навчальних предметах, їх нерідко ведуть два-три вчителя. Однак, якщо вони проводяться на відомому учням матеріалі, то це скоріше уроки систематизації знань, їхнього узагальнення й повторення. Те ж саме можна сказати й про уроки-подорожі, експедиції.

Особливо складно класифікувати уроки ігрової форми. Ігрові технології навчання відрізняються винятковою розмаїтістю. Основний мотив гри - не результат, а процес. Це підсилює їхнє розвиваюче значення, але робить менш очевидним освітній ефект. Безсумнівно, в ігрових уроків є й освітні можливості, якщо їх розглядати не розрізнено, а в системі. Можна, наприклад, пересуватися від засвоєння й використання фактів до їхніх зв’язків (від вирішення кросвордів до їхнього складання), від описів (уроку-подорожі) до пояснення (уроків-експедиції, дослідження).

Короткова Н.В. пропонує свою класифікацію форм навчальних занять в основі якої - різні види навчальної діяльності: гри-реконструкції (наявність уявлюваної ситуації, що відбувалася в минулому або сьогоденні, розподіл ролей); гри–обговорення (наявність ситуації, що моделює різні форми обговорення, створення конфлікту думок, аналіз минулого експертами з погляду сучасності); гри-змагання (наявність фіксованих правил, відсутність сюжету й ролей, на перший план виносяться суб’єктно-об’єктні відносин).

На основі дискусійної діяльності:

- семінари (індивідуальна робота);

- структуровані дискусії (групова робота);

- проблемно-практичні дискусії (колективна діяльність класу).

На основі дослідницької діяльності:

- практичні заняття (колективна діяльність класу);

- проблемно-лабораторні заняття (групова робота);

- дослідницькі уроки (індивідуальна робота).

На думку педагогів виникнення цих уроків збіглося з виникненням нових дитячих потреб, створило необхідну дидактичну підставу для їхнього прояву. Прагнення до демократичних відносинах виразилося в уроках типу „Суспільний огляд знань” і „Прес-конференція”; тяга до міркувань, дискусіям і спорам, у ході яких тільки й може бути доведена правота якої-небудь точки зору, - в уроках-диспутах; потреба в ініціативі, творчо мислячих людях і умовах для їхнього прояву - в уроках, що будуються на дитячій ініціативі, в уроках винахідництва й творчості, творчих виставках і звітах.

Чітке усвідомлення важливості ділового партнерства, творчої співдружності й уміння їх вести, до яких ми ще дуже слабко привчені, розвивається на уроках з використанням групових форм роботи. Потреба поважати норми моралі, уміння їх кваліфіковано виконувати й судити про людину по його конкретних здійсненнях (а не тільки за словами) розвиваються при організації уроків-рольових ігор. Поворот суспільства до людини її внутрішнього світу, прагненням, потребам - на уроках-консультаціях і уроках з дидактичними іграми, які добре пристосовані до особливостей натури підлітка, а також використання на уроках різноманітних прийомів, які враховують психологію учня. Потреба людей у милосерді, розширенні й зміцненні людських контактів - у тих видах організації навчальних робіт на уроці, де широко використається взаємодопомога учнів (уроки взаємного навчання новому матеріалу в мікро-групах - „екіпажах”, діяльність на уроці „швидкої допомоги”, учнів-консультантів і референтів).

Необхідно виділити наступні групи уроків [64]:

1. Уроки, що відбивають сучасні суспільні тенденції: урок, побудований на ініціативі учнів, урок - суспільний огляд знань, урок-диспут, урок із застосуванням комп’ютерів.

2. Уроки з використанням ігрових ситуацій: урок-рольова гра, урок-прес-конференція, урок-змагання, урок-КВВ, урок-подорож, урок-аукціон, урок з використанням дидактичної гри, урок-театралізована вистава.

3. Уроки творчості: урок-твір, урок-випуск „живої газети”, урок винахідництва, комплексно-творчий урок, урок-огляд самодіяльної виставки.

4. Традиційні уроки з новими аспектами: урок-лекція, урок-семінар, урок рішення завдань, урок-конференція, урок-екскурсія, урок-консультація, урок-залік.

Кожному уроку, як авторському добутку, повинні бути властиві системність і цілісність, єдина логіка спільної діяльності вчителя й учнів, підпорядкована загальним цілям і дидактичним завданням, що визначають зміст навчального матеріалу, вибір засобів і методів навчання. Тільки при цих умовах процес пізнавальної діяльності школярів стає розвиваючим.

Також необхідно розглянути наступну класифікацію нестандартних уроків:

ü уроки зі зміненими способами організації: урок-лекція, лекція-парадокс, захист знань, захист ідей, урок удвох, урок-зустріч;

ü уроки, що опираються на фантазію: урок-казка, урок творчості: урок-твір, урок винахідництва, урок-творчий звіт, комплексно-творчий звіт, урок виставка, урок винахідництва, урок-„дивне поруч”, урок фантастичного проекту,

ü урок-оповідання про вчених: урок-бенефіс, урок портрет, урок сюрприз, урок - подарунок від...;

ü уроки, що імітують які-небудь заняття або види робіт: екскурсія, заочна екскурсія, прогулянка, вітальня, подорож у минуле (майбутнє), подорож по країні, поїздка на поїзді, урок-експедиція, захист туристичних проектів;

ü уроки в ігровій формі із змаганням: урок-гра: „Придумай проект”, урок-„доміно”, перевірочний кросворд, урок у формі гри „Лото”, урок типу: „Слідство ведуть знавці”, урок-ділова гра, гра-узагальнення, урок типу КВВ, урок: ”Що? Де? Коли?”, урок естафета, конкурс, гра, дуель, змагання: урок-журнал, урок-вікторина, урок-футбольний матч, урок-тест, урок-гра для батьків, урок-рольова гра: „Сім’я обговорює свої відносини”, урок-дидактична гра, урок-кросворд, гра-узагальнення;

ü уроки, що передбачають трансформацію стандартних способів організації: парне опитування, експрес-опитування, урок-залік, захист оцінки, урок-консультація, урок-практикум, урок-семінар, захист читацького формуляра, телеурок без телебачення, урок-суспільний огляд знань, урок-консультація, підсумкова співбесіда, учнівська конференція.

Російські педагоги й методисти виділяють наступні принципи нестандартних уроків:

1. Відмова від шаблона в організації уроку, від рутини й формалізму в проведенні.

2. Максимальне залучення учнів класу в активну діяльність на уроці.

3. Не розважальність, а цікавість і захоплення як основа емоційного тону уроку.

4. Підтримка альтернативності, множинності думок.

5. Розвиток функції спілкування на уроці як умова забезпечення взаєморозуміння, спонукання до дії, відчуття емоційного задоволення.

6. „Схована” (педагогічно доцільна) диференціація учнів по навчальних можливостях, інтересах, здібностях і схильностях.

7. Використання оцінки в якості формуючого (а не тільки результативного інструмента) [54].

НЕОБХІДНО ЗАЗНАЧИТИ, ЩО ВСІ НЕСТАНДАРТНІ УРОКИ ПОВИННІ БУТИ ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО ПІДГОТОВЛЕНІ, РОЗРОБЛЕНІ З УРАХУВАННЯМ ВІКУ ШКОЛЯРІВ, ЇХ РОЗВИТКУ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ.

Виділяються три періоди: підготовчий, властиво урок, і його аналіз.

Підготовчий. У ньому активну участь приймають і вчитель, і учні. Якщо при підготовці до традиційного уроку таку діяльність проявляє лише вчитель (написання плану-конспекту, виготовлення наочного приладдя, роздавального матеріалу, забезпечення), то в другому випадку в значній мірі задіяні й учні. Вони діляться на групи (команди, екіпажі), одержують або набирають певні завдання, які необхідно виконати до уроку: підготовка повідомлень на тему майбутнього уроку, складання питань, кросвордів, вікторин, виготовлення необхідно дидактичного матеріалу й інші види робіт.

Урок (виділяється 3 основних етапи):

Перший етап. Він є передумовою формування й розвитку мотиваційної сфери учнів: ставляться проблеми, з’ясовується ступінь готовності до їхнього вирішення й знаходження шляхів досягнення цілей уроку. Плануються ситуації, участь у яких дозволить вирішувати пізнавальні, розвиваючі й виховні завдання.

Розвиток мотиваційної сфери здійснюється тим ефективніше, чим ефективніше проведений підготовчий період: якість виконання учнями попередніх завдань впливає на їхній інтерес до майбутньої роботи. При проведенні уроку вчитель враховує відношення учнів до оригінальної форми уроку; рівень їхньої підготовленості; вікові й психологічні особливості.

Другий етап. Повідомлення нового матеріалу, формування знань учнів у різних „нестандартних” формах, організація їхньої розумової активності.

Третій етап. Він присвячений формуванню вмінь і навичок. Контроль звичайно не виділяється в часі, а „розчиняється” у кожному з попередніх етапів. У період аналізу даних уроків доцільно оцінювати як підсумки навчання, виховання, розвитку учнів, так і картину спілкування - емоційний тонус уроку: не тільки в спілкуванні вчителя з учнями, але й у спілкуванні учнів один з одним, а також окремих робочих груп. Очевидно, що розглянуті частковості - це тільки орієнтири, позначки для педагогічної творчості, але вони допомагають почати, встановити „точки опори”.

Розглянемо підготовку й проведення деяких уроків.

УРОК-ЛЕКЦІЯ. Шкільна лекція припускає усний виклад навчального матеріалу, що відрізняється більшим об’ємом ніж оповідання, більшою складністю логічних побудов, образів, доказів, узагальнень, коли необхідно сформувати цілісне подання про предмет. Наприклад:

Тема уроку „Історія моралі і майбутнє людства” 6 клас.

Мета уроку: показати, що історія людства – це історія його самостановлення як виду розумового та морального життя.

Вчитель повинен обґрунтувати, що становлення людства та розвиток окремої особистості – процеси взаємозумовлені: суспільство розвивається та вдосконалюється, в тому числі морально, завдяки суспільному способу життя людей, що є процесом творчим. Навчити розумінню того, що кожна особа – учасник процесу творення загальної моральної атмосфери життя, а тому від кожної залежить загальний стан стосунків. Формувати потребу усвідомленої участі у житті – це значить поєднати особисті та загальносуспільні інтереси.

Основні умови організації уроку у формі лекції.

1. Якщо навчальний матеріал є складним для самостійного вивчення.

2. У випадку використання більш ємкої дидактичної одиниці.

3. Уроки узагальнення й систематизації знань як по одній темі, так і по декількох, а також як заключні для всього курсу.

4. Введення в тему.

5. Уроки, на яких розглядаються нові методи рішення завдань.

6. Застосування знань для рішення практичних завдань [54].

Методика проведення уроку - лекції.

При підготовці до лекції у вчителя повинен бути чіткий план її проведення. При лекційному веденні уроку необхідні прийоми й форми, що дозволяють зробити учнів активними учасниками. Тому варто віддавати перевагу проблемному викладу матеріалу. Проблемна ситуація виникає в результаті цілеспрямованої діяльності вчителі.

План запропонованого уроку-лекції:

1. Поняття природи людини, соціального життя, морального добра, добра соціального.
2. Історія людства і мораль.
3. Соціальна мораль як перспектива розвитку суспільства.
4. Шляхи вдосконалення людством власної природи.

Способи створення проблемної ситуації:

- постановка перед учнями теоретичної проблеми, пояснення зовнішніх протиріч, спостережень у фактах, доказах, отриманих на основі спостережень або в результаті виміру;

- створення проблеми шляхом викладу теорії виникнення й розвитку якого-небудь поняття;

- постановка проблеми шляхом аналізу й узагальнення освоєних раніше знань і вмінь;- виникнення проблеми в результаті знаходження шляхів і способів рішення завдань.

В процесі проведення уроку вчитель повинен підготувати учнів для відповіді на слідуючи творчі завдання:

1. Яку роль ви відводите моралі в історії становлення людства?

2. Чи відкриває історія моралі явище морального самовдосконалення людства?

3. Чи вважаєте ви, що людство здатне і далі здійснювати поступ до морального самовдосконалення?

4. Як ви думаєте, чи зможе людство подолати егоїзм власної природи і спрямувати зусилля на збереження життя природи?

Вчитель ставить проблеми, сам їх вирішує, розкриваючи всі протиріччя вирішення, всю його логіку й доступну систему доказів. Учні стежать за логікою викладу, контролюють її, є спільником у процесі вирішення. Вчитель супроводжує виклад питаннями, на які відповідає сам або залучає учнів. Велике значення має мовлення вчителя: яскраве, емоційне, логічно бездоганне. Учні ведуть у зошитах запис. Тому вчитель повинен продумати зміст, форму запису на дошці й відповідно в зошитах.

Можливі різні варіанти організації роботи. Для кожного учня можуть бути підготовлені таблиці з канвою викладу матеріалу, із пропусками, які заповнюються в процесі слухання лекції. У таких таблицях уже є другорядний текстовий матеріал, учні не витрачають час на його відтворення, а заповнюють ту частину, що є темою даного заняття. Такі таблиці готують у випадку систематизації знань і класифікації понять.

При вивченні певного матеріалу активними методами пізнання стають аналогії, порівняння, узагальнення. Учням напередодні уроку в якості одного з видів домашнього завдання пропонується розділити сторінку на дві частини. У лівій його частині виписати необхідні визначення, поняття до теми, які будуть активно використатися на уроці. Права частина заповнюється на уроці під керівництвом вчителя.

В запропонованому уроці можна дати завдання знайти визначення наступних понять: природа людини, соціальне життя, закони суспільства, перспективи людства.

У проблемно-розвиваючому навчанні уроки-лекції діляться на 8 типів, але для вчителя етики найбільш прийнятні наступні:

1. Проблемна лекція. У ній моделюються протиріччя реального життя через їхню представленість у теоретичних концепціях. Головна мета такої лекції - придбання знань учнями як би самостійно.

2. Лекція вдвох. Являє собою роботу двох учителів (вчителя і учня), що читають лекцію по однієї й тій же темі й взаємодіючи на проблемно-організаційному матеріалі як між собою, так і з учнями. Проблематизація відбувається як за рахунок форми, так і за рахунок змісту.

3. Лекція - прес-конференція. Зміст оформляється по проблемі (з питань) учнів із залученням декількох вчителів.

4. Лекція-провокація (або лекція із запланованими помилками). Формує вміння учнів оперативно аналізувати, орієнтуватися в інформації й оцінювати її. Може використатися як метод "живої ситуації".

5. Лекція-діалог. Зміст подається через серію питань, на які учень повинен відповідати безпосередньо в ході лекції. До цього типу примикає лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку, а також програмована лекція-консультація.

6. Лекція із застосуванням ігрових методів (методи мозкової атаки, методи конкретних ситуацій і інші). Школярі самі формулюють проблему й самі намагаються її вирішити.

УРОК- ЛЕКЦІЯ " ПАРАДОКС".

Ціль - повторення матеріалу, розвиток уваги й критичного мислення.

Організація уроку: будується на основному матеріалі історії дисципліни.

1. Вчитель читає лекцію, у зміст якої включає помилкові відомості, суперечливі твердження, неточності.

2. Учні обговорюють лекцію, виконують завдання, конспектують лекційний матеріал і знаходять в ньому відповіді на поставлені вчителем питання.

3. Учні фіксують помилки, „допущені” вчителем.

4. Роблять запис у зошиті у вигляді таблиці:

Тези лекції

Помилки, відповіді на питання

5. Запис перевіряє вчитель або учень-лаборант.

6. Один з учнів називає допущену помилку, вчитель відтворює відповідний уривок лекції.

7. Обговорення помилки й з'ясування того, чому відзначене твердження невірно.

8. Обговорення наступної неточності. Всі роботи оцінюються, у тому числі й аргументованість „помилки”.

Дані уроки активізують увагу, розвивають аналітичні навички, змінюють мотивацію навчання. Загальновідомі вимоги до лекції: науковість, цілісність розкриття теми, зв'язок з життям, чіткість аргументації, доказовість висновків, емоційність викладу. Лекції-парадокси практикуються в старших класах. Їхня тривалість 25-30 хвилин, інший час уроку приділяється на обговорення й оцінку проробленої учнями роботи.

ЛЕКЦІЯ-ОГЛЯД. Лекція-огляд практикується перед вивченням великої теми. Учням дається подання про подальшу роботу і її зміст. Наприкінці деяких питань викладається додатковий матеріал - це перелік літератури, що бажано прочитати. Випереджаючи події, вказуються назви робіт, які має виконати учень; говорячи про цілі, можливі шляхи їх виконання, пропонується подумати й дати свій варіант здійснення поставлених завдань. Понад програмні роботи можна порекомендувати виконання домашніх експериментів. Лекція-огляд - це перший крок у реалізації викладання великими блоками. Зроблений запис - це опора, багаторазово повторювальна на першому й наступному уроках. Починаючи кожне заняття, учнів необхідно попросити відповісти, користуючись записами, що з основних питань уже вивчили й про що піде мовлення на наступному уроці (відповідають коротко, без деталей).

УРОК-ЗУСТРІЧ.

Ціль - "пожвавити" сучасну історію.

Запрошені: ті, хто побував у будь-якій критичній ситуації, вирішення якої базується на моральних засадах.

Варіанти проведення.

1. Гість сам, попередньо приготувавшись за спеціальним планом, розробленим разом із вчителем, розповідає про свої враження, потім - відповіді на питання учнів.

2. Учитель представляє гостя, розповідає про країну, у якій він побував, а потім учні задають йому питання.

УРОК-ГРА. Як зазначає Сікорський І.: „Значна частина ігор дитини розрахована на те, щоб освіжати й збуджувати в розумі процеси відтворення, щоб незгасно підтримувати іскри думки...”. „Треба прогнати з уроків бога сну Морфея й частіше запрошувати бога сміху Момуса” Амонашвілі Ш.А..

До ігрових форм уроку відносять рольові, імітаційні, ділові й інші ігри. У кожній з них учні виступають у різних ролях. Ігрові форми відрізняються тим, що процес навчання максимально наближений до практичної діяльності. Найчастіше їм доводиться грати свою роль у конфліктній ситуації, яка закладена в зміст гри. Рішення в багатьох іграх приймаються колективно, що розвиває мислення учнів, комунікативні здатності. У процесі гри виникає певний емоційний настрій, що активізує навчальний процес.

Навчальні ігри застосовуються для розвитку вмінь використовувати отримані знання на практиці. Це складна форма навчальної діяльності, що вимагає великої підготовки й чималих витрат часу.

Визначимо основні особливості навчальних ігор:

- моделювання певних видів практичної діяльності;

- моделювання умов, у яких протікає діяльність;

- наявність ролей, їхній розподіл між учасниками гри;

- розходження рольових цілей учасників гри;

- взаємодія учасників, що виконують ті або інші ролі;

- наявність загальної мети у всього ігрового колективу;

- групове або індивідуальне оцінювання діяльності учасників гри.

Процес гри дозволяє формувати якості активного учасника ігрового процесу, навчитися знаходити й приймати рішення; розвивати здібності, які можуть бути виявлені в інших умовах і ситуаціях; навчитися змагальності, неординарності поводження, умінню адаптуватися в умовах, що змінюються, заданою грою; навчитися вмінню спілкуватися, установленню контактів; одержувати задоволення від спілкування з партнерами, учитися створювати особливе емоційне середовище, привабливе для учнів.

Ігрові форми можуть застосовуватися й в основний, і в старшій школі, а також використовуватися при проведенні нетрадиційних уроків. Незважаючи на загальне визнання позитивного впливу ігор на розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів, вони не знайшли ще досить глибокого й ґрунтовного рішення в методиках викладання предметів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури по цьому питанню, спостереження за ігровими діями, що вводять у навчальний процес, а також осмислення накопиченого досвіду дозволяють виділити наступні види дидактичних ігор.

Гра-вправа. Проводяться як на уроці, так і в позаурочній навчальній роботі. Вони займають звичайно 10-15 хвилин і спрямовані на вдосконалювання пізнавальних здібностей учнів, є гарним засобом для розвитку пізнавальних інтересів, осмислення й закріплення навчального матеріалу, застосування його в нових ситуаціях. Це різноманітні вікторини, кросворди, ребуси, шаради, головоломки, пояснення прислів’їв і приказок, загадок.

Гра-подорож. Їх можна проводити як безпосередньо на уроці, так і в процесі позакласних занять. Вони служать, в основному, цілям поглиблення, осмислення й закріплення навчального матеріалу. Активізація учнів в іграх-подорожах виражається в усних оповіданнях, питаннях, відповідях, у їхніх особистих переживаннях і судженнях. Сюжетна (рольова) гра відрізняється від ігор-вправ і ігор-подорожей тим, що інсценуються умови уявлюваної ситуації, а учні грають певні ролі.

Гра-змагання може містити в собі всі вищезгадані види дидактичних ігор або їхні окремі елементи. Для проведення цього виду гри учні діляться на групи, команди, між якими йде змагання. Істотною особливістю гри-змагання є наявність у ній боротьби й співробітництва. Елементи змагання займають провідне місце в основних ігрових діях, а співробітництво, як правило, визначається конкретними обставинами й завданнями. Гра-змагання дозволяє вчителеві залежно від змісту матеріалу вводити в гру не просто цікавий матеріал, але досить складні питання навчальної програми. У цьому її основна педагогічна цінність і перевага перед іншими видами дидактичних ігор.

У реальній практиці навчання всі види ігор можуть виступати і як самостійні, і взаємно доповнювати один одного. Використання кожного виду ігор і їхніх різноманітних сполучень визначається особливостями навчального матеріалу, віком учнів і інших педагогічних факторів.

Вимоги до проведення дидактичних ігор:

- гра - форма діяльності учнів, у якій усвідомлюється навколишній світ, що відкриває простір для особистої активності й творчості;

- гра повинна бути побудована на інтересі;

- обов'язковий елемент змагальності між учасниками гри.

Етапи гри включають:

1. Попередню підготовку: клас розбивається на команди, приблизно рівні по здібностях, учням даються домашні завдання по командах.

2. Гра.

3. Висновок по уроку: висновки про роботу учасників гри й оцінювання.

ТЕМА: Гра як форма й метод активного навчання етики та естетики.

Потреба в грі існує в кожної здорової дитини й дорослого. Ця потреба властива й тваринам. Ігри дітей істотно відрізняються від ігор тварин: гра дітей спрямована не тільки на майбутню діяльність, але головним чином на діяльність соціального характеру.

У грі як у діяльності укладені її елементи: ціль (укладена в самій діяльності (Д.Б. Ельконін), мотив (нові бажання, відкриття миру дорослого й ін..), ігрові дії.

Своєрідність гри на відміну від інших форм поводження полягає в тому, що «гра є генеральною формою поводження: всі форми діяльності (обумовленого зовнішньою необхідністю) можуть скласти зміст гри» (Д.Н. Узнадзе, Психологічні дослідження.). У силу цього гра може бути включена в будь-який вид діяльності, у тому числі використатися як засіб навчання й дітей і дорослих різним видам діяльності.

Саме тому місце гри в навчальному процесі, мета її використання, відповідність змісту навчання не можна зрозуміти (Вербицький) поза розглядом навчальної гри як частини певної педагогічної системи. Такою педагогічною системою нами вибрана концепція знаково-контекстного навчання, що є одним з напрямків підходу до навчання. Вона розроблена професором Вербицьким і з успіхом впроваджується в практику вузівського навчання.

У процесі вузівського навчання студент опановує двома видами діяльності: освітньої (навчальної) і професійної.

Перша має на меті оволодіння фундаментальними науковими знаннями, навчальними вміннями й навичками, розвиток пізнавальної сфери й особистості майбутнього фахівця.

Друга забезпечує послідовну трансформацію навчальної діяльності в професійну.

У силу вищесказаного ми будемо ділити гру на 2 класи:

а) навчальні (як засіб засвоєння наукових знань);

б) ділові (як засіб професійного навчання).

Не всяке поводження можна назвати грою. Щоб називатися грою, необхідна наявність двох аспектів: „ділового” і ігрового.

Будь-яка гра, на думку Шмакова С., має наступні риси:

1) гра - це те що вільно розвиває діяльність, що вживається лише за бажанням, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки від його результату;

2) це активний творчий процес;

3) гра - емоційна діяльність;

4) обов'язковим атрибутом гри є суперництво, змагальність;

5) наявність прямих або непрямих правил.

Педагогічнасуть навчальної гри — активізувати пізнавальну діяльність студента, підвищити його самостійність, перетворити студента зі споживача інформації в того хто вимагає формувати необхідні особистісні якості майбутнього фахівця.

Приведемо приклади декількох таких ігор.

Поняттєво-термінологічна гра

Може проводитися на основі будь-якої системи понять, будь-якого навчального курсу.

Ціль гри - забезпечити самостійне оволодіння системою наукових понять певної теми курсу.

Наприклад: тема „Етика як наука. Основні поняття етики”.

Технологія проведення гри:

Устаткування. Пакет карток. (картки являють собою повну експлікацію понять по темі. На навчальну групу в 25-30 чол. необхідно 5-6 однакових комплектів карток); довідкова література (енциклопедії, підручники, довідники, монографії по темі, періодична література).

Сценарій гри. Група розбивається на підгрупи по 3-5 чол.

Хід гри припускає 5 етапів.

1-й етап (тренувальний). На цьому етапі кожній підгрупі пропонується обговорити й пояснити значення декількох термінів, нейтральних стосовно теми. (Наприклад, чесність, тактовність, доступність, порядність.) Після обговорення один зі членів кожної підгрупи озвучує результати обговорення. Представники інших підгруп можуть вносити доповнення або виражати незгоду. Викладач робить зауваження й підбиває підсумок.

2-й етап. Кожна підгрупа одержує карту по досліджуваній темі.

Картки однакові й містять до10 термінів.

Пропонуєтьсяяк найшвидше освоїти терміни, користуючись довідковою літературою.

3-й етап. Міжгрупова перевірка якості засвоєння. Всі члени групи розраховуються на перший-другий. Перші стають екзаменаторами, другі - що екзаменуються. Другим - пропонується відтворити своїми словами якийсь термін, привести приклад. Потім перші міняються із другими й процедура повторюється. Екзаменатори мають право допомагати, уточнювати, задавати навідні запитання.

4-й етап. Кожна підгрупа готує свій текст.

Це зв'язаний єдиною темою текст, що включає всі або майже всі вивчені терміни. Це може бути розповідь, фрагмент лекції, характеристика людини й інші види відтворення матеріалу. Потім один зі членів кожної підгрупи озвучує свій текст.

5-й етап. Оцінка й розподіл місць. Оцінка в балах (1-5) виноситься в результаті обговорення текстів. Оцінювання якості (точність, науковість, оригінальність або ін.) може оголосити викладач.

Методичні зауваження. Цю гру доцільно проводити на 1-му курсі. Студенти можуть зрозуміти, як треба вчити етику й взагалі всі філософські дисципліни, як важливо знати систему базових понять курсу.

Робота в групі сприяє взаємному навчанню, оволодінню методами пошуку інформації й роботи з науковою літературою.

Замість термінів можуть бути елементи різних класифікацій, прізвища відомих філософів їх етичні вчення й ін.. І тоді цю гру можна проводити на будь-якому навчальному курсі.

При продуманій організації гри студенти здатні засвоїти досить об'ємний матеріал, який вже недоцільно викладати на лекції.

Засвоєнню теоретичного навчального матеріалу іноді допомагає особистісна причетність до процесу, що вивчається. Таку причетність може забезпечити відповідна навчальна гра.

Прийнято вважати, що гра як форма професійного навчання з’явилася в 80-х роках XX століття в США в школах бізнесу. Однак перша гра на тему «Перебудова виробництва у зв’язку з різкою зміною виробничої програми» була розроблена Ленінградською промисловою академією їм. С.М. Кірова для тренування студентів вузів і керівників фабрично-заводського персоналу. Ця гра проводилася в 1936 р. на ленінградській фабриці «Червоний ткач» у вихідні дні, а також на ряді інших підприємств і у вузах.

Дата добавления: 2015-05-26