Висвітліть перебіг подій радянсько-польської війни на території України

Наприкінці квітня 1920 р. Україна й Білорусія стали ареною радянсько-польської війни, ц_я війна назрівала поступово. Правлячі колаПольщі, яка відновила незалежність після поразки Німеччини та її союзників, у своїй «східній політиці» прагнули до відновлення кордонів 1772 р. 25 квітня вони розгорнули наступ на радянську територію.Вторгненню польських військ у радянську Україну передувало підписання представниками УНР і Польщі Варшавського договору. Перебуваючи в безнадійному становищі, уряд УНР змушений був шукати угоди зі своїм недавнім противником для боротьби проти спільного ворога. Цілком зрозуміло, що рівноправним договір бути не міг. Польська держава визнавала право УНР на незалежне існування, а Директорія та Головний отаман С. Петлюра визнавалися найвищою владою в Україні. Але це визнання вже не мало реальної сили. І Іетлюра втратив армію, а її залишки перебували на території Польщі під контролем місцевих властей. Згідно з договором Польща одержувала території Східної Галичини, Західної Волині, Холм- щини. Підляшшя, Полісся, на яких мешкало загалом 5,2 мли чол. Юридичне становище польських поміщиків в Україні передбачалося визначити спеціальною угодою. Це означало, що їм готувались особливі привілеї, що вони виводилися з-під юрисдикції УНР. Після таких угод від суверенітету УПР залишилося дуже мало. Не випадково, що договір між УНР і Польщею викликав протести навіть у найближчому оточенні С. Петлюри.

З поста прем’єр-міністра подав у виставку І. Мазепа. Угоди критикували В. Вишшчеико і М. Грушевеький, які ще раніше відійшли від С. Петлюри й перебували в еміграції. Особливо гнітюче враження справив Варшавський договір на галицьку громадськість, для якої він перекреслював надії на національне визволення.

У складі польських військ наступали й військока УНР: дві дивізії під командуванням полковників Удовиченка й Безручка і 5-тисячна військова група, яка на початку травня повернулась із Зимового походу. Загальна кількість військ УНР становила близько 15 тис. чол. Польська армія була в кілька разів більшою. Об’єднаним польсько-українським військам протистояли радянські частими Західного фронту, що діяли на території Білорусії, а також зосереджені в Україні частини Південно-Західного фронту. Чисельність Червоної армії була незначною. Польські армії і частини Директорії мали краще озброєння і спорядження. Це і визначило хід воєнних дій на початковому етані війни. Фронт було прорвано, і радянські війська стали відступати у напрямку Києва і Одеси. 6 травня польська армія і частини УНР вступили до Києва. 9 травня вони форсували Дніпро, але їх подальший наступ було зупинено на лінії Вишгород-Бровари-Бориспіль. На одеському напрямку польські війська також не виконали поставленого перед ними завдання прорватися до Чорного моря. Масового антибільшовицького повстання, на яке сподівався С. Петлюра, у тилу Червоної армії не сталося через вжиті контрзаходи щодо зміцнення тилу. Пропольські й петлюрівські групи у великих містах України не мали підтримки.

На території України, захопленій польськими військами, встановлювався окупаційний режим, створювався польський адміністративний апарат, який відновлював поміщицьку власність на землю, організовував вивезення до Польщі демонтованого промислового устаткування, промислових товарів і сировини. Вплив адміністрації УНР був обмежений. На території Волині та Поділля представників української адміністрації взагалі не було: вся повнота влади тут належала польській адміністрації, що призначалася з польської шляхти і відзначалася особливою жорстокістю щодо місцевого населення.

Більшість населення недовірливо, а часто й відверто вороже ставилася до окупаційної влади. її спроби повернути поміщикам землю і маєтки, репресії, спрямовані проти українського населення, спричинилися до селянських повстань. У тилу польських військ діяли підпільні організації.

Тим часом готувалися передумови контр наступу радянських військ. Розроблений радянсяким командуванням план передбачаввирішальний удар силами військ Західного фронту в Білорусії. Вони мали наступати на Мінськ-Білосток-Варшаву. Військам Південно-Західного фронту відводилася допоміжна роль- наступати у загальному напрямку Рівне-Берестя.Наступ почався 14 травня успішним ударом радянських військ, у результаті чого польський фронт було прорвано. Проте розвинути цей успіх не вдалося. Поляки підтягнули резерви, перекинули частину сил з України і зуміли виправити становище. Це було досягнуто ціною послаблення тут їхніх позицій. Скориставшись цим, радянське командування 26 травня розгорнуло наступ на Південно-Західному фронті (головнокомандувач-О. Єгоров). Вирішальні бої розпочалися 5 червня, коли Перша кінна армія С. Будьонного, зосереджена в районі Умані, навальною атакою прорвала оборону польських військ. Червоні зайняли Житомир і Бердичів 7 червня. Отже, одеське угруповання польських військ було відрізане від київського, а 3-тя польська армія, зосереджена в районі Києва, опинилася під загрозою оточення, бо фронт на північ від Києва було також прорвано. Кинуті у прорив війська стали просуватися назустріч кінноті Бульонного. Польське командування змушене було відвести частини 3-ї армії з району Києва. 12 червня червоноар- мійські частини вступили до столиці України.

Переслідуючи противника, радянські війська 27 червня ввійшли у Новоград-Волинський, а 4 липня - у Рівне. Противник змушений був залишити Вінницю, Жмеринку, Проскурів, Ка- м’янець-Подільський. Воєнні дії переносилися на територію Західної України.

Успішні дії військ Південно-Західного фронту створили умови для наступу Західного фронту, який розпочався 4 липня

р. Війська фронту під командуванням М. Тухачевського прорвали польську лінію оборони й досить швидко витіснили противника з території Білорусії. У другій половині липня радянські війська вступили на територію Польщі. Польща опинилася перед загрозою воєнно-політичного краху. Прагнучи запобігти такому перебігу подій, міністр закордонних справ Англії лорд Керзон з завданням оволодіння варшавським регіоном. Радянські керівники все ще перебували в полоні ілюзій, пов’язаних з надіями на «світову революцію», яку мали нести радянські війська в Західну Європу. «Революція іззовні була можлива», - казав пізніше у 1923 р. М. Тухачевський.

а дорученням Верховної ради Антанти щелипня 1920 р. звернувся з нотою до радянського уряду, в якій пропонував Росії перемир’я з Польщею. Польські війська мали відійти за так звану «лінію Керзона», визнану в грудні 1919 р. Антантою східним кордоном Иольпц. Ця лінія проходила (з півночі на південь) через міста Гродно-Ялівка- Немирів—Берес- тя-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова і Криліва і далі на захід від Рави-Руської і на схід від Перемишля до Карпат. У своїй відповіді 17 липня радянський уряд відкинув вимоги Керзона, заявивши, що польський уряд має безпосередньо звернутися до Раднаркому РСФРР. Але наступ радянських військ тривав і після 22 липня 1920 р., коли польський уряд від свого імені запропонував розпочати мирні переговори. Червона армія не зупинилася на етнічному кордоні Польщі, маючи головним Переоцінка власних сил, безпідставні надії на європейську революцію породжували аваи-тюрні воєнні рішення. Наступ на Варшаву 1920було вирішено провести силами одного Західного фронту. Південно-Західний фронт мав розв’язувати самостійне завдання - наступати на Львів. Все це відбувалося за умов, коли в Польщі замість очікуваного загострення класової боротьби відбувалася консолідація політичних сил на антибільшовицькій основі, а робітники залишалися байдужими до закликів виступити за встановлення радянської влади. Польську армію поповнили тисячі новобранців, із Заходу надходила щедра військово-технічна допомога, прибували військові спеціалісти. На фронті назрівав перелом на користь польської армії, який радянське командування прогавило. Розв’язка наступила 17 серпня, коли поляки з району Дембліна завдали удару у фланг Західного фронту, поставивши варшавське угруповання радянських військ на межу повного розгрому. Почався загальний відступ Західного та Південно-Західного фронтів. Польські та українські війська перейшли Дністер, розгромивши там радянські частини, і вийшли на лівий берег Збруча. Фронт в Україні стабілізувався на лінії Коростень- Житомир-Бердичів. Польща повела переговори з Радянською Росією і уклала з нею 12 жовтня 1920 р. перемир’я. Це означало розрив з УНР. Українські війська продовжували вести боротьбу самостійно. їхня чисельність зросла до 35 тис. Але, використавши передих, радянське командування перегрупувало свої сили і розгорнуло у листопаді контрнаступ проти українських військ, змушених після тяжких боїв відступити за Збруч. На польській території рештки української армії були інтерновані. Армія УНР перестала існувати як організована військова сила.

Переговори між Польщею та Радянською Ро_сі_ею завершилися 18 березня 1921 р. підписанням Ризького договору. Польща визнавала існування Української Соціалістичної Радянської Республіки. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя. Західна Волинь і Західне Полісся, інші частини Правобережжя ввійшли до складу УСРР. Східна Галичина залишалася за Польщею.

Польський уряд зобов’язався гарантувати мовні й релігійні права українцям у Польщі. Але цих зобов’язань він ніколи не дотримувався

Дата добавления: 2015-05-26