В юридичній науці джерела права — це спеціальний правовий термін, який означає спосіб, зовнішню форму втілення й закріплення юридичної норми.

Кодифікація імператора Юстиніана. У першій половині VI ст. у Східній Римській імперії була здійснена систематизація римського права. Вона була продиктована змінами, які відбулись у суспільно-економічному і політичному житті суспільства та держави. Право Риму вже не підходило до умов Візантії. Необхідність систематизації диктувалася також правовими аспектами: треба було зібрати до купи всі юридичні тексти, прибрати застарілі норми, усунути суперечності у правових приписах та надати їм однакову форму.

З цією метою імператор Східної Римської імперії Юстиніан І (527—565 рр.) в 528 р. заснував комісію у складі 10 осіб на чолі з магістратом Трибоніаном та константинопольським професором права Тоефілем з метою систематизації імператорських конституцій. В квітні 529 р. Кодекс Юстиніана набрав чинності, і всі конституції, що не потрапили до нього, втратили свою силу.

Одночасно з роботою щодо кодифікації імператорських конституцій проводилася робота з кодифікації творів юристів. Комісії було надане право змінювати та редагувати тексти оригінальних творів, робити власні доповнення і давати коментарі, навіть вилучалися застарілі положення. У грудні 533 р. кодифікація творів класиків юриспруденції була завершена і цей великий звіт дістав назву Дигести Юстиніана (або Пандекти — від грецького "всеохоплюючий"). Це був збірник уривків з 2 тис. творів 39 найбільш відомих римських юристів. Усі цитати розподілені в 50 книгах, книги поділялися на титули, титули — на фрагменти, великі за обсягом фрагменти — на параграфи.

Під загальним керівництвом Трибоніана професори Теофіл і Доротей для навчальних цілей уклали елементарний підручник цивільного права, який дістав назву Інституції Юстиніана. У збірнику викладалися основні положення про осіб, речі, форми процесу. Інституції вступили в дію у листопаді 533 р.

Кодекс, виданий у 529 р., багато в чому вже застарів, і щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія його переробила, і в листопаді 534 р. Кодекс опубліковано в новій редакції.

Імператорські конституції, прийняті після роботи комісії (534— 565 рр.), становили четверту частину кодифікації Юстиніана і дістали назву Новел. Усі названі частини кодифікації Юстиніана з XVI ст. у видавництві Деонісія Готофреда отримали загальну назву, яка зберігається донині —______________________ — Звід цивільного права

14. Діяльність юристів як джерело правоутворення.

Діяльність юристів.У традиції римського суспільства зайняття юриспруденцією було одним з найбільш поважних та благородних видів діяльності. Одне із прислів'їв римського юридичного побуту проголошувало, що знатній та благородній людині ганебно не знати права, в якому вона обертається. Юридичне пізнання розглядалося як щось священне (від традиції жерців).

Юристи користувалися авторитетом і популярністю, оскільки вони мали глибокі знання права, були майстрами юридичного аналізу конкретних правовідносин. Своїми тлумаченнями законів вони надавали окремим правовим нормам потрібного змісту, необхідного напряму і цим самим фактично створювали нові норми. В силу авторитету юристів та їх консультацій такі тлумачення набули загальнообов'язкового характеру.

В III ст. до н. е. почалося формування юриспруденції як самостійного і впливового джерела права. Тіберій Корунканій, консул (280 р. до н. е.) з плебеїв, вперше почав індивідуально від свого імені давати консультації населенню. Секст Елій Пета, світський консул (198 р. до н. е.), вперше письмово прокоментував Закони XII таблиць.

1) Розвитку юриспруденції та широкій діяльності юристів сприяли такі чинники суворий формалізм цивільного права вимагав появи особливих спеціалістів, за порадами до яких могли б звертатися громадяни при укладенні ними різних угод;

2) система побудови римської магістратури і римського суду — для виконання обов'язків претора, квестора, цензора, еділа й інших вимагалося знання права;

3) весь лад римського життя вимагав загального знайомства всіх і кожного з елементарними положеннями права.

Таким чином, не має нічого дивного в тому, що юридична освіта стає обов'язковою частиною загальної освіти. Римський юрист Цицерон зазначив, що Закони XII таблиць заучувалися хлопчиками напам'ять.

У цілому сформувалося кілька видів правотворчої діяльності юристів. Перша — вироблення рекомендаційно-зобов'язальних формул угод, а також дії щодо реалізації спадкових прав; в епоху рецепції з цього виду сформується нотаріальна функція юридичної практики.

Друга —відповіді на запитання приватних і службових осіб, тобто надання консультацій. Це був найбільш важливий вид діяльності, тому що не всі юристи мали право (обов'язково-рекомендаційні консультації з тлумачення права).

Третій вид — полягав у складанні судових формул, які висловлювали сутність позову, а також поради стосовно процесуального ведення справ.

У римській юриспруденції склалися також дві своєрідні наукові тенденції: сабініанці (названі на честь правознавця І ст. Сабіна) та прокуліанці (названі на честь його сучасника Прокла). Погляди цих двох юридичних шкіл були настільки різними, що в юридичній практиці наказували враховувати до певного часу подвійне тлумачення правових положень. З кінця III ст. н. е. творча діяльність юристів була послаблена.

15. Закон про цитування.

У 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались у своїх творах.

І6. Які Ви знаєте види імператорських конституцій?

Імператорські конституції. З оформленням в державній політичній структурі єдиновладної верховної влади (III ст.) єдиним джерелом права стали постанови імператора. Постанови мали кілька видів, суттєвих не тільки у формальному, а й у змістовому відношенні.

1. Едикти — загальні розпорядження, які були обов'язковими як для службових осіб, так і для населення. Едикти діяли в сфері публічного та приватного права.

2. Декрети — імператорські рішення з конкретних судових справ.

3. Мандати — інструкції посадовим особам (чиновникам, правителям провінцій) щодо правозастосування.

4. Рескрипти — письмові відповіді на запитання приватних або посадових осіб з приводу правових питань.

Наявність великої кількості імператорських конституцій створила складність в їх користуванні. Виникла необхідність систематизації нормативно-правового матеріалу. У 295 р. був виданий перший приватний Кодекс Грегоріана, який містив імператорські конституції від імператора Адріана (II ст.) до кінця III ст. На початку IV ст. (між 314 і 324 рр.) була здійснена друга приватна кодифікація юристом Гермогеніаном. У 424 р. імператор Феодосій II (402—450 рр.) для складання кодексу призначив комісію з 9 осіб. Кодекс був виданий у 438 р. і дістав назву Кодекс Феодосія. Імператорські конституції в кодексі доповнювались творами римських юристів.

17.Поняття джерел права.

У римському праві вперше виникла і юридично сформувалася думка про те, що для надання нормі права (обов'язкової) сили слід дотримуватись певних процедур і дій.

Таким чином виникло вчення про джерела (форми) права, тобто спосіб виникнення й набуття правилами поведінки обов'язкової сили і правової форми.Саме поняття «джерело» означає місце, з якого щось випливає (ще можна назвати «витоки права»).

Юридична норма — це виражене в джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, яке існує як зразок, еталон можливої або належної поведінки, що охороняється від порушення заходами державного примусу.

Уперше термін "джерела права" ввів у науковий обіг римський історик Тит Лівій, який єдиним джерелом усього публічного і приватного права назвав Закони XII таблиць.

Крім того, джерела права в літературі застосовують як джерела пізнання права (звідки ми черпаємо знання матеріалу, які визначають дані, що дозволяють визначити характер і зміст права в різні епохи розвитку держави) — тексти законів, судові рішення, записи звичаїв, виступи юристів, літописи, твори мистецтва, археологічні розкопки, нумізматика тощо.

Інституції Юстиніана згадують два види джерел:

1) закон та інші норми, які походять від державних органів і зафіксовані ними у письмовій формі;

2) норми, які складаються на практиці.

18. Джерела правоутворення римського права.

У римському праві продовж його історії нормами правоутворення були:

а) звичаєве право

б)закон, різновидами якого були:

постанови народних зборів й ухвали центуріатних коміцій (в республіканський період);

сенатус-консульти (у період принципату);

імператорські конституції (в період монархії);

в)едикти магістратів;

г)діяльність юристів (юриспруденція);

д)юридичні пам'ятки права і кодифікації.

Дата добавления: 2015-05-31