Предмет римського приватного права

Поняття договору.

Договір - це вольовий акт, він не може виникнути проти волі сторін. Якщо в договорі виражена воля однієї особи, то такий договір називається одностороннім. Наприклад, заповіт, прийняття спадщини або відмова від неї. А коли в договорі виражена воля двох сторін (наприклад, купівля-продаж), то такий договір називається двостороннім. Договори трьохсторонні або багатосторонні в римському праві траплялися порівняно рідко.

Договір, якщо він укладений, - це вже певна правова норма, юридичний факт, в результаті якого виникають зобов’язання. Як відомо, поняття зобов’язання ширше від поняття договору: зобов’язання виникають (крім договору) ще й ніби з договору, деліктів і ніби з деліктів. Однак не всякий договір пород­жує зобов’язання, хоч переважна більшість є підставою для їх виникнення. Договір стає основою виникнення зобов’язання лише тоді, коли воля сторін, які вступають у договір, спрямована на встановлення зобов’язальних відносин.

У договірному праві більше, ніж в іншій галузі приватного права, виявилося вміння римських юристів, не відступаючи формально від консерватизму, характерного для римського цивільного права, враховувати нові інтереси й нові потреби і, таким чином, сприяти дальшому розвитку господарського життя. Виконуючи таку стимулюючу роль, римське договірне право було придатним не тільки для господарських відносин у Римі, а й широко застосовувалося у наступні століття для регулювання економічних відносин, які постійно розвивалися на ґрунті промисловості й торгівлі.

Як уже зазначалося, спочатку Гай, а потім і Юстиніан серед підстав, що зумовили виникнення зобов’язань, на перше місце висували договір. Проте ні Інституції Гая, ні Юстиніана не дають чіткого визначення договору. Хоч з окремих визначень різних видів договорів можна встановити, що зобов’язальний договір є взаємною угодою двох або більше осіб (контрагентів) про виконання ними взаємних дій або утримання від них. З наведеного визначення поняття договору видно, що його предметом є якась дія або бездіяльність, тобто відмова від здійснення певних дій.

Римське приватне право є правом найбільшої держави періоду античного суспільства.

Зароджувалося воно у стародавні часи у неве­ликій римській общині (датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 року до н. є.). Будучи нескладною і архаїчною правовою системою, яка обслуговувала примітивний уклад життя невеликої римської общини, римське право цього періоду відзначалося вузько наці­ональним і патріархальним характером. Борючись за своє існування, Рим у подальшому об'єднав майже весь античний світ. Маленька римська община стає могутньою державою. Істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства, руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється, виникають більш складні економічні відносини, закла­дається фундамент для подальшого світового суспільного розвитку. На території Римської держави виникають і встановлюються чис­ленні ділові, торговельно-грошові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Виникає потреба в регулюванні цих нових відносин. Старе римське право для цієї мети не було придатне, потрібне було нове право, яке б могло однаково задовольняти інте­реси всіх учасників суспільних відносин. Правова дійсність вимагала привести старі норми у відповідність до нових умов та потреб суспіль­ства. Римське право проймається такими засадами універсальності: вбирає в себе ті звичаї міжнародного торгового обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, та надає їм юридичної ясності та міцності.

Так виникає те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу.

Отже, предметом вивчення курсу "Римське приватне право" є система правових норм стародавнього Риму, яка регулювала суспільні відносини між приватними особами, а саме:

- сукупність особистих прав, правове становище суб'єктів у майнових відносинах, можливість суб'єктів здійснювати угоди майнового характеру;

- питання правового захисту приватних прав;

- шлюбно-сімейні відносини;

- відносини, пов'язані з власністю та іншими правами на речі;

- зобов'язання суб'єктів, які виникають з різних підстав: договорів, правопорушень, нібито з договорів, нібито з правопорушень;

- коло питань, які виникають з приводу спадкування майна померлих.

64. Поняття делікту.

Поняття “делікт” походить від лат. delictum — проступок.

Делікт — це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні.

У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони. Наслідком учинення делікту була відповідальність. Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту).

Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні. Поняття “делікт” офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим.

У Стародавньому Римі деліктні зобов’язання простежуються вже у Законах 12 таблиць. Юристи Риму вважали, що приватне правопорушення (delictum privatum) породжує обов’язок порушника сплатити потерпілому штраф.

Римляни встановили такі деліктні правопорушення:

- injuria — особиста образа;

- furtum — крадіжка;

- damnum injuria datum — неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.

Позадоговірні цивільні правопорушення, що заподіювали шкоду, але не підпадали під ознаки делікту, у Стародавньому Римі називали квазіделіктами. Це поняття означало відповідальність за такі дії:

- винесення суддею несправедливого вироку;

- викидання чи вилиття з жилого дому;

- небезпечне для перехожих вивішування (виставляння) речей;

- неправомірні дії слуг готелів (кораблів тощо) щодо клієнтів;

- шкоду, заподіяну рабом або свійською твариною чужому майну або особі.

65. Елементи кодифікації Юстиніана.

Кодифікація Юстиніана (Corpus juris civilis - Корпус цивільного права) - систематичний виклад візантійського права VI ст.

Включає: Інституції, Дигести і Кодекс Юстиніана.

Основа кодифікації Юстиніана - римське право, перероблене з урахуванням нових економічних умов. Кодифікація Юстиніана, "Корпус цивільного права" (Corpus juris civilis) - збірник римських законів і творів юристів, складені в VI ст. по розпорядженню візантійського імператора Юстиніана. Впродовж багатьох століть служила головним джерелом права більшості європейських країн (зокрема в Росії), і аж до теперішнього часу залишається основою європейського, так званого романо-германського права.

13 лютого 528 р. Юстиніан створив комісію з 10 чоловік з участю Трибоніана і вже 7 квітня 529 був обнародуваний кодекс Юстиніана, який увібрав в себе всі імператорські ухвали І-VI ст. Потім Юстиніан вирішив таким же чином систематизувати і так зване "стародавнє право" (jus vetus), тобто твори римських юристів, їх коментарі до цивільного і преторського права. 15 грудня 530р. він видав указ про створення комісії з 15 чоловік на чолі з Трибоніаном, у складі двох професорів з Константинопольської Академії (Теофіл і Кратін) і двох - з Беритської (Дорофей і Анатолій), а також 11 адвокатів. Задача комісії - написання Дигест, тобто витягань з творів класичних римських юристів - була виконана до 16 грудня 533р. Одночасно Трибоніан, Теофіл і Дорофей за дорученням Юстиніана підготували Інституції, підручник для студентства; вони набули чинності 21 листопада 533р. Нарешті, 16 листопада 534р. вийшла нова редакція кодексу - додано більше 300 нових ухвал.

Вже після смерті Юстиніана до трьох основних частин корпусу були додані так звані "Новели", написані професором Юліаном з Константинополя в 556р, - збірник імператорських ухвал, що вийшли в 535-556 рр., після видання кодексу.

Сам Юстиніан назвав своє творіння "храмом римської юстиції", середньовічні юристи привласнили йому найменування "Корпусу цивільного права".

Він включає: 1) Інституції (складаються з 4 книг, по структурі і змісту це значною мірою повторення Інституцій Гая);2) Дигести (складаються з 50 книг, увібрали в себе цитати з майже 2 тис. творів 39 юристів); 3) Кодекс (складається з 12 книг, в наслідування законів Дванадцяти таблиць); 4) Новели (містять 122, більш повніший збірник пізнього часу - 168 новел).

Дигести Юстиніана є найбільш значною частиною кодифікації Юстиніана, що дійшла до наших часів. Саме в Дигестах закладено основу загальної теорії цивільного права, основні положення якої були рецепійовані до сучасного цивільного права і законів країн Європи. Крім того, процес рецепції триває і сьогодні, про що свідчить структура та зміст нових кодифікованих актів та інших законів. Завдяки Дигестам до нас дійшли твори видатних римських юристів, як Юліана, Папініана, Павла, Ульпіана та багатьох інших. Твори цих видатних юристів важливі і для пізнання римського права. Але вони мають для нас тим більше значення, що в їх основі лежать праці попередніх юристів. Тобто в творах о видатних римських юристів, що збереглися в Дигестах, начебто зосереджено усе право юристів стародавнього світу. Дигести Юстиніана не є актом безумовним, оскільки безумовних актів взагалі не існує. Але Дигести, як і усе римське право, є результат юридичної праці тієї частини людства, на долю якого переважно над усіма досі відомими історичними народами випало найбільше збагачення культури

Римське право не є саме право, як і грецьке мистецтво не є саме мистецтво; але розумовий капітал людства в такій же мірі виріс від грецького мистецтва, як і від римського права.

Дата добавления: 2015-05-31