Аналіз рентабельності капіталу

Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток у процесі господарсь­кого використання та визначають загальну ефективність форму­вання капіталу підприємства. Для здійснення оцінки використо­вують такі основні показники:

1) коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;

2) коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Його розрахову­ють за формулою

де ВП — загальна сума валового прибутку; ∑ К — величина ін­вестованого (загального) капіталу.

Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство і визначається за формулою

де ЧП— загальна величина чистого прибутку; ВК— величина власного капіталу.

Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов'язані між собою:

Такий взаємозв'язок відображує залежність між ступенем фі­нансового ризику та прибутковістю власного капіталу. Очевидно, що в міру зниження рентабельності сукупного капіталу підпри­ємство має збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забез­печити бажаний рівень дохідності власного капіталу.

Розширити факторну модель рентабельності власного капіта­лу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рен­табельності сукупного капіталу, тобто

Перший фактор — рентабельність продажу (ЧП/Vp) характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою під­приємства.

Другий фактор— коефіцієнт оборотності капіталу (Vp/∑K) — відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.

Третій фактор — фінансова структура підприємства (∑K/BK) — проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутст­ва підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капі­талу.

Розглянемо вплив факторів на рентабельність власного капі­талу за даними, наведеними в табл. 5.5.

Загальна зміна рентабельності власного капіталу, %

∑РВК = 57,7-49,4 = 8,3,

У тому числі за рахунок змін:

1)фінансової структури:

(1,712 -1,74) * 1,671 * 17,0 = -0,8;

2)оборотності капіталу:

(2,34-1,671) *17,0 *1,712 = 19,47;

3)рентабельності продажу:

(14,4 -17,0) * 1,712 * 2,34 = -10,42.

Отже, дохідність власного капіталу зросла в основному за ра­хунок прискорення оборотності капіталу. Негативно вплинули на показник, що досліджується, зниження рентабельності продажу та збільшення (на 1 %) частки власного капіталу в складі його за­гальної величини.

Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки ступеня важли­вості використання ним фінансових важелів для поліпшення ре­зультатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що за ін­ших рівних умов віддача власного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових коштів у складі сукупного капіталу.

Однак безмежно збільшувати суму позикового капіталу під­приємство не може, оскільки діють певні обмеження у виді кое­фіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості під­приємства власними оборотними коштами, які слід обов'язково врахувати при заміщенні частки власного капіталу позиковим.

Розглянемо взаємозв'язок між рентабельністю власного капі­талу й названими коефіцієнтами.

Для того щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показ­ників у залежність від одних величин, здійснимо деякі перетво­рення:

1) Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за формулою

Кпл = ОА / КП

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5—2,0), запишемо:

Кпл = ОА / КП = 2(1.5);

ОА = 2 (1.5) КП

2) Рентабельність власного капіталу:

РВК = ЧП \ ВК;

ВК = ОА + НА – КП – ДЗ,

де НА — необоротні активи; ДЗ — довгострокові зобов'язання. Тоді вихідна формула набуде такого вигляду:

РВК = ЧП / (ОА + НА – КП – ДЗ)

Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА = 2 (1,5) КП), то

РВК = ЧП / (КП + НА – ДЗ)

3) Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборот­ними коштами

Кз = ВОК / ОА,

де ВОК — власні оборотні кошти.

Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборот­них коштів

ВОК = ОА - КП,

формулу визначення коефіцієнта подамо в такому вигляді та здійснимо деякі перетворення

Якщо врахувати, що ОА = 2 (1,5) КП, то формула буде такою:

Розглянемо умовне підприємство А, що має таку структуру майна:

Враховуючи офіційно встановлені мінімальні значення роз­глянутих вище показників, можна визначити величину коротко­строкових пасивів:

КП = 0,7-ОА -0,7-6000 = 4200 грн.

При валюті балансу 10 000 грн величина власного капіталу дорівнюватиме 5800 грн, тобто структура пасиву підприємства А буде такою:

Якщо розмір прибутку становить 1044 грн, то рентабельність власного капіталу 18 %.

Отже, для того щоб підвищити рентабельність власного капі­талу (при незмінній структурі активів), потрібно зменшити його величину. Однак оскільки діє обмеження КП = 0,7 О А, то це зро­бити можна лише за рахунок збільшення величини довгостроко­вих зобов'язань.

Якщо припустити, що величина довгострокового позикового капіталу становить 2000 грн, підприємство А матиме таку фінан­сову структуру:

У цьому разі (при незмінній величині прибутку) рентабель­ність власного капіталу зросте і дорівнюватиме 27,5 %.

Отже, можна зробити висновок, що рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнтів поточної ліквідності та забезпечення підприємства власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення величини позикових коштів у складі пасиву на довгостроковій основі. Однак при залученні довгострокових джерел фінансу­вання слід ураховувати вартість та напрями їх використання. Якщо підприємство планує за рахунок довгострокових зо­бов'язань формувати поточні активи, навряд чи таке залучення буде виправданим. Тому, не в усіх випадках можливі зміни у фінансовій структурі.

Досягти збільшення рентабельності власного капіталу мож­на також за рахунок змін у структурі майна. Для цього слід знизити величину необоротних активів, що дасть змогу збіль­шити величину поточних активів, а отже, короткострокових пасивів. Тобто якщо структура активів підприємства А змі­ниться і буде такою:

Рентабельність власного капіталу (при величині прибутку 1044 грн) становитиме 23,7 %.

Проте такі зміни в структурі майна можливі тільки в деяких сферах діяльності. У промисловості, сільському господарстві, а та­кож в інших галузях, що займаються безпосередньо виробницт­вом продукції, структура активів характеризується суттєвим (у кілька разів) перевищенням частки необоротних активів над оборотними. Тому в більшості випадків зміни в структурі активів більш теоретичні, ніж практичні.

Отже, повертаючись до факторної моделі розрахунку рентабель­ності власного капіталу і враховуючи результати наведених при­кладів, можна стверджувати, що підвищити рівень результатив­ного показника лише за рахунок зміни фінансової структури не­можливо. Очевидно, що для цього необхідне зростання обсягів реалізації та прибутку. Це означає, що третій чинник моделі має підпорядкований характер щодо першого та другого. Іншими словами, збільшувати величину позикового капіталу для підви­щення рентабельності власного капіталу можна лише, тоді коли економічна рентабельність перевищує рівень ставки банківського відсотка.

Для того щоб кількісно визначити, на скільки відсотків під­вищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля:

де РІК (1 - К_оп)— рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків; К_оп — коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку); СВ — ставка від­сотка за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов'язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми).

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1) різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та став­кою відсотків за кредит

2) плеча фінансового важеля ЗК / ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тому разі, якщо [РІК (1 - Ков) - СВ] > 0. У цьому випадку різниця між еко­номічною рентабельністю та ставкою відсотків за кредит вказус на доцільність збільшення плеча фінансового важеля, тобто част­ки позикового капіталу, оскільки це приводить до підвищення рентабельності власного капіталу. Якщо [РІК (1 - К_оп) - СВ] < 0, створюється від'ємний ефект фінансового важеля, у результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу, що може стати причиною банкрутства підприємства.

Ситуація з ефектом фінансового важеля дещо змінюється, як­що при розрахунку оподатковуваного прибутку враховуються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Тоді за рахунок по­даткової економії реальна ставка відсотка за кредит зменшується порівняно з розрахованим рівнем. Вона дорівнюватиме СВ (1 - Коп).

У таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати так:

Дата добавления: 2015-05-26