Означення

Примітка

1. Порівняльний зворот може також виконувати роль означення: Пущу над сонцем хмару, (яку?) як брову (Тичина). та іменної частини складеного присудка: Хлопець був наче молодий дубок.
В останньому випадку кома перед сполучником не ставиться.

2. Якщо перед порівняльним сполучником стоять слова зовсім, майже, то порівняльний зворот комою не відокремлюється: День був майже як влітку теплий.

3. Не виділяється і зворот, що став фразеологізмом: Товариства виникали по селах як гриби після дощу (В. Минко).

Серед обставин трапляються синонімічні — однакові за значенням, але різні за способом вираження:
Біль у душу мою закрадається вужем (Симоненко) —... закрадається, як вуж;Гості приїхали легковоюмашиною — > на легковій машині.

12.

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (у всіх їхніх відмінкових формах): Допоможу (чиїй?) маминій (якій?) старій тітці (Ю. Логвин).

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово:

Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (Симоненко).

Узгоджені означення виражаються прикметниками, займенниками прикметникової форми (як у наведеному прикладі), а також порядковими числівниками, дієприкметниками:
Вже третій день тривали лови (Франко).
Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (Симоненко).

У ролі поширених узгоджених означень виступають дієприкметникові звороти:

Коник (який?), запряжений у лінійку, тюпав собі потиху (Г.Тютюнник).

Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:

§ іменниками в непрямих відмінках із прикметником або без нього:
Година (яка?) для праці настала (Леся Українка).
Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня).

§ займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (Франко).

§ прислівниками: Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок).

§ неозначеною формою дієслова: Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись( Довженко).

§ словосполученням: Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (Копиленко): Ми звернули увагу на хлопчика (якого?) років десяти.

Як і узгоджені, неузгоджені означення можуть бути поширеними залежними від них другорядними членами:
Чимчикує жартун Хома Хаєцький (який?) з пишними лукавими вусами (Гончар).

Прикладкою називається означення, виражене іменником:
Всіх владарка-ніч покорила (Леся Українка).

Прикладки вказують на:

§ емоційне сприймання предмета: Гульвіса-вітер пригинав вигорілий полин. Зима морозцем дмухнула (Глібов).

§ професію: Лекцію читав відомий учений-орнітолог;

§ національність: Перекладач-грузин чудово володіє українською та ін.

Одиничні прикладки-загальні назви узгоджуються з пояснюваним словом у відмінку.

У сполученні двох іменників — загальної і власної назви — прикладкою може бути кожен із них. Порівняйте:
На нараді виступив інженер Іванчук (котрий саме інженер?) і Про батька розповів молодший Іванчук, інженер (який працює інженером).

Прикладки-власні назви узгоджуються з пояснюваним словом не завжди. Наприклад:
Я хочу на озеро (яке?) Світязь (Л. Костенко).
Але: На заводі "Оріон" виготовляють різні електроприлади.

Правила написання прикладок:

§ якщо прикладка і пояснюване слово є загальними назвами, між ними ставиться дефіс (лікар-терапевт, студент-першокурсник);

§ дефіс ставиться, якщо загальна назва стоїть після власної (Дніпро-ріка, Сапун-гора);

§ прикладки-власні назви книжок, журналів, газет, підприємств, кораблів тощо пишуться з великої літери і беруться в лапки: Флагманом Військово-морського флоту України є корабель "Сагайдачний".

Прикладки, як і звичайні означення, можуть бути поширеними:
Перемогла команда "Динамо-2" — молода зміна прославлених майстрів.
Пісню виконав Михайло Боєчко — п'ятикурсник педагогічного університету.

Узгоджені та неузгоджені означення і прикладки можуть бути синтаксичними синонімами. Порівняйте:
Золота обручка — обручка із золота;
велосипедне колесо — колесо від велосипеда;
майстер-шахіст — майстер із шахів;
буковинські артисти — артисти з Буковини — артисти-буковинці.

нагору

13.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ Традиційним залишається погляд, у зв’язку з яким відокремлення в структурі простого речення ототожнюється зі смисловим та інтонаційним виділенням переважно другорядних членів, які таким чином набувають особливого, актуалізованого значення порівняно з іншими другорядними членами. Розрізняють два типи відокремлення: 1) напівпредикативні відокремлені члени речення; 2) відокремлено-уточнювальні члени речення. § 27. Напівпредикативні відокремлені члени речення О. Пєшковський, який уперше ввів термін відокремлення, останнє розглядав у плані ритмомелодики, на основі чого виділяв відокремлені (одиничні та з залежними словами) іменники, прикметники, дієприкметники, дієприслівники, прислівники тощо. Представники формально-логічного напряму в мовознавстві природу речень з відокремленими членами пов’язували зі змінами, яких зазнавала реченнєва структура на основі скорочення цілого речення (шляхом заміни його підрядної частини окремим членом). Порів няймо на матеріалі російської мови у М. Греча: солнце, освещающее землю, замість: солнце, которое освещает землю; мой брат обрадо вался, увидев своего друга, замість: мой брат обрадовался, когда уви дел своего друга1', у Ф. Буслаева: усердно работая, не замечаешь те чения времени, замість: когда усердно работаешь, тогда не замеча ешь течения времени2, що засвідчувало і відповідний підхід до розуміння ускладненого речення як вторинного, пізнішого утворення порівняно зі складним (складнопідрядним). На категоричність по-дібних тверджень О. Потебня вказав у зв’язку з характеристикою прикладки як відносно самостійного атрибута, “більш предикативного порівняно з власне означенням”: “...підрядне з котрий і под. більш розвинене, розчленоване, означене, ніж прикладка. Прикладка не походить від залежного речення і не є таким реченням, а має функцію, середню між власне означенням і означальним реченням із дієслівним присудком”3. Учений висловив думку про наявність у таких другорядних членів часткової (неповної) предикативності, яку пізніше О. Шахматов стосовно до дієприслівника визначив через поняття “другорядного присудка”4. Отже, основна особливість відокремлених другорядних членів речення полягає в додатковій предикативності (напівпредикатив- ності), що ставить їх на ранг вище за невідокремлені члени. Відокремлені обставини Відокремлені обставини виражаються дієприслівником (дієприслівниковим зворотом), іменними та інфінітивними конструкціями. Додаткова, другорядна дія, виражена дієприслівником, дієприслівниковим зворотом, певним чином співвідноситься, корелює з дією дієслова-присудка, при цьому реалізуючись у формі одночасо- вості чи різночасовості. Порівняймо у Л. Первомайського: Лажечников і Жук півголосно розмовляли, обережно просуваючись вперед у темряві; Повернувшись на місце служби, Костецький довідався, що його перевели з штабу корпусу на полк. Незалежно від того, перебіг дії в дієприслівниковій конструкції відбувається паралельно до власне предикативної чи передує дії, вираженій дієсловом-присудком, відокремлений дієприслівниковий зворот набуває відносної самостійності, виступає напівпредикатив- ною одиницею в реченні. Про відносну самостійність його свідчить і той факт, що при заміні особовою формою в контексті реченнєвої структури він може вступати в сурядний зв’язок з дієслівним предикатом або “організовувати” підрядну конструкцію, наприклад: З серйозним виразом обличчя, подумки беручи на пробу кожного зосібна, Магеллан обходить свою команду, нишком зважуючи і прикидаючи, хто у вирішальну хвилину горою стане за нього, а хто — проти (І. Сойко, пер. з С. Цвейга) / 3 серйозним виразом обличчя Магеллан обходить свою команду, він подумки бере на пробу кожного зосібна, нишком зважує і прикидає, хто у вирішальну хвилину горою стане за нього, а хто — проти; або: Колись І. Франко, пишучи про молодого В.К. Винниченка, щиро-радісно вигукнув: “І звідки ти такий узявся?” (В. Стус) / Колись І. Франко, який писав про молодого В.К. Винниченка, щиро-радісно вигукнув: “І звідки ти такий узявся?” Дієприслівник чи дієприслівниковий зворот детермінує дію ядерного дієслова, передаючи різні семантичні ознаки, виконуючи, таким чином, різні, як правило, обставинні функції. Відокремлення дієприслівникового звороту (одиничного дієприслівника) може за1 ймати будь-яку позицію в реченні. Він може започатковувати речення: Збожеволівши від нектару, Бджоли падали в улики з лип (Б. Олійник); завершувати його: Походжали два якісь матроси, весело насвистуючи мотив з опери (В. Кучер); виступати в інтерпо- зиції: Коли стемніла даль, Ракета в небо, тремтячи, метнулась (М. Бажан); чи обрамляти реченнєву структуру: Забагрюючи космосу блакить, Летить Земля, відкривши смертно рота (М. Вінгра- новський). Обставини, виражені іменними конструкціями (прийменниково- іменниковими тощо), відокремлюються в тих випадках, коли вони виконують певну актуалізаційну (змістово-видільну), індивідуалі- заційно-авторську роль у реченні. Відокремленню таких одиниць сприяє те, що вони становлять слабокеровані групи слів з обставинним значенням: місця: Ліси стояли прозорі, чисті, під голубим небом (О. Гончар); мети: Коли б воля — побіг би він тепер на у лицю до хлопців, у м’яча грати, свинку туряти! (Панас Мирний); причини: Внаслідок “бюджетного існування” — газета сохне і мертвіє, теряє [втрачає] всякий ґрунт (В. Еллан); умови: Жінка так і сказала: вона з’явиться неодмінно о шостій — за умови дотримання попередніх домовленостей (М. Славинський); допустовості: Обличчя сучасної української поезії проступає з потужних традицій, вирізняється передусім талантами і працею провідних наших поетів, тих, які, попри реформації, вистояли, зберегли свою цільність (Ю. Му шкетик). Загалом же в багатьох випадках відокремлення прийменниково- іменникових зворотів є факультативним і, залежно від авторської позиції, позначається чи не позначається пунктуаційно на письмі. Відокремлюються обставини, виражені інфінітивними конструкціями: Тільки ж мій дух не схитнувсь, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду (М. Зеров); Штені полетів стрімголов у загальний зал —• сервірувати столик у затишному закуткові біля буфета (Ю. Смолич). Відокремлені означення Відокремлені означення присубстантивного типу виражають на- півпредикативні атрибутивно-предикативні відношення в структурі простого речення. За структурно-граматичними характеристиками відокремлені означення поділяються на: а) узгоджені відокремлені означення, виражені одиничними прикметниками: Були між ними й силачі, високі, плечисті, здорові (І. Нечуй-Левицький); дієприкметниками: І ти, палаюча, Хрещатиком летиш — І падаєш серед моєї хати (М. Вінграновський); прикметниковими (дієприкметниковими) зворотами: Непомічено з’являється Горлиця, дуже вродлива дівчина, чимсь схожа на Наталку, одягнена по-міському (О. Коломієць); окремими розрядами займенникових слів: Тепер він мав горде переконання, своє, ні в кого не позичене (Ю. Завгородній) тощо; б) неузгоджені відокремлені означення, виражені субстантивними зворотами, окремими субстантивами: Василь Діденко був Пое том — од Бога (Г. Лютий); Косми чорного волосся, подекуди з білими нитками сивини, просто спадали на плечі (М. Коцюбинський); інфінітивними зворотами, окремими інфінітивами: Йому були чужі всі оті настрої — взяти од життя, зуміти прожити (Ю. Мушке- тик); Не зміг позбутися єдиного бажання — перемогти (А. Качан). Завжди (як у постпозиції, так і в препозиції) відокремлюються означення, що стосуються займенникового слова (переважно особового займенника). Це пояснюється насамперед узагальненим характером та обмеженістю синтаксичної сполучуваності займенника: Знесилений, німий, бездушний майже, Я впав тобі до ніг (Є. Плуж- ник); Високий, здоровий, він махав руками, як вітряк крилами (М. Коцюбинський); — Ніяк я, старий, не втямлю, а хто ж його, того місяця, так близько бачив? (В. Дрозд); А той, меткий, пронозливий, мов шило, Уже, дивися, розкладає крам На патріаршій страдницькій могилі (Б. Олійник). У позиції після іменника (або іншої субстантивованої частини мови) відокремлюються узгоджені прикметникові та дієприкметни- ісові означення: а) що безпосередньо стоять за означуваним словом (останнє нерідко має препозиційні означення): Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теплий, рясний (Я. Баш); Вже перший сніг, ніжний і незайманий, встеляє степ (Н. Рибак); б) що дистантно стосуються пояснюваного слова: Він дивиться на своїх солдатів за- туманними очима, блідий, укритий сірою щетиною (І. Микитен- ісо); В вікні мінарета мигнула тінь, і зараз розлігся спів муедзина сумний, скрипучий та жалібний (М. Коцюбинський). Відокремлюються в постпозиції неузгоджені означення, виражені прийменниково-іменниковими, числівниково-іменниковими конструкціями, відмінюваними формами іменника, інфінітивними формами дієслова тощо: Косарі, у білих сорочках, обкошували береги (О. Десняк); За тиждень вернувся і привіз хлопчика на кульбаці, літ дев’яти (М. Старицький); Навіщо вони намагаються привласнити собі право — визначати, що гарно і що погано, що є добро і що і зло? (Ю. Щербак); Завідуючий був старий лис, з медом на вустах, якого, проте, радили мені стерегтися (С. Васильченко). Досить поширені відокремлені означення, виражені прикметниковими та дієприкметниковими зворотами: Крають плуги для нового засіву землю, від ран живоносних щасливу (М. Рильський); Коло ставка гребля, обсаджена вербами (І. Нечуй-Левицький); А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, — І кожен вік до ста літ доростав (М. Він- і'рановський). Такі речення легко трансформуються у складні з підрядними присубстантивно-атрибутивними, причому у складі під-рядної частини присудком може виступати як дієслово, так і дієприкметник, порівняймо: Аркуші паперу, списані дрібним, вигадливим письмом, встигли пожовкнути, чорнило зблякло... (О. Се- нюк, пер. з С. Лагерлеф) / Аркуші паперу, які списали дрібним, вигадливим письмом, встигли пожовкнути, чорнило зблякло. Аркуші паперу, які списані дрібним, вигадливим письмом, встигли пожовкнути, чорнило зблякло і под. Препозиційні дієприкметникові, прикметникові конструкції, як правило, не відокремлюються: Скроплена легеньким дощем земля відпочивала під ласкавим сонячним промінням (А. Хижняк); Перекинута шаланда гойдалась на хвилях, шторм лютував без угаву (10. Яновський). Відокремлення відбувається лише за умови набуття такою препозицією додаткового обставинного (часу, причини, умови, допусту) значення. На відміну від препозиційних зворотів невідокремлених, що ха-рактеризуються атрибутивною семантикою, відокремлені дієприкметникові, прикметникові звороти виконують функцію напівпре- дикативних одиниць у реченні: Обсипана рожевим світлом, свіжа та гарна, Настя здавалась запашною трояндою (М. Коцюбин ський); Окутана вишняками і тінями, німує його хата, і тільки на тому вікні, біля якого завжди спить Дмитро, ледь-ледь коли шеться місячна дрімота (М. Стельмах). Проте слід зауважити, що характер відокремленості таких препозиційних означень у багатьох випадках залежить від авторської інтенції, кваліфікується як факультативний. Сприяє відокремленню позиція дієприкметникового (прикметникового) звороту — наближена до присудка, віддалена від підмета, наприклад: Стоїть, сповита в цямрину віків, На стежках праці мудрості криниця (Г. Кириченко); На візку сиділа, прикрита рядном, стара згорблена жінка (Панас Мирний). Відокремлена прикладка За традицією до узгоджених означень відносять відокремлену прикладку, яка, за словами О. Потебні, характеризується атрибутивністю “в широкому смислі”. Учений порівнює арровШо з предикативним ім’ям, при цьому зазначає, що апозиція більшою мірою тяжіє до свого означуваного, ніж до присудка1. Напівпредикативна функція прикладки дала підстави сучасним дослідникам кваліфікувати прикладку як другорядний субстантивний присудок. Властивість відокремленої прикладки в багатьох випадках транс-формуватися у підрядну конструкцію — важливий аргумент на користь певної самостійності, напівпредикативності прикладкових структур. Порівняймо: Де слід людини око бачить рідко, Малюється на синім небі чітко Мисливська хатка, притулок орлів (М. Рильський) / У горах, серед каменю й снігів, Де слід людини око бачить рідко, Малюється на синім небі чітко Мисливська хатка, що була притулком для орлів. Відокремлена прикладка поєднується з означуваним нею суб- стантивом за змістом і граматично, виступаючи у формі прямих чи непрямих відмінків іменника, субстантивованого прикметника, субстантивованого числівника чи у формі іменникової сполуки, наприклад: Він, Максим, добре знав, як згубно опускати руки в скрутну хвилину, як страшно опинятися на половині дороги (Н. Рибак); Ядвіго, зіронько моя, не лякайся, се я — твій вірний Ясько (М. Ста- рицький); Я, Боже, за них, за великих, весь час голосую І милості їхньої жду, як від Тебе дощу Завжди (в препозиції і постпозиції) відокремлюються прикладки, що стосуються займенникового слова: Він, учитель мови та літератури, колись любив пограти на перерві з дітьми якщо не в футбол, то у волейбол, у скраклі, підтягувався на перекладині, легко видирався по щаблях драбини на спортивному майданчику (Є. Гуцало); Друг рибалок, він і сам схожий на простого рибалку: обвітрений, кремезний (О. Гончар). Відокремлені прикладки, виражені субстантивними словосполученнями з іменниковою загальною назвою, стосуються власних назв — людей, населених пунктів, рік тощо: Василь Кочубей, найвищий суддя, був давнім військовим товаришем Мазепи ще за Дорошенка: вони були навіть свояками, бо сестрінок гетьмана Обидовський оженився з одною донькою Кочубея (І. Борщак); А он старе Монас- тирище, колись козацькеє село (Т. Шевченко). Факультативним є відокремлення прикладки, вираженої власного назвою іменника у постпозиції до означуваного слова. Такі відокремлення мають індивідуалізаційно-авторський характер і з метою особливої, прагматично-смислової, підкресленості виділяються інтонаційно (в усній мові), за допомогою розділових знаків (на письмі): Писар, Григорій Павлович Копаниця, був таких літ, як і Роман (Б. Грінченко); Він почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавотелем, Васко да Гамою (О. Довженко). При неав- торській інтерпретації наведених речень прикладки Григорій Павлович Копаниця, Васко да Гамою не вимагають відокремлення. Додаткове значення причиновості є визначальним для відокремлення прикладки (поширеної і непоширеної), що починається сполучником як: Як літературний критик, Еллан був першим теоретиком пролетарської літератури, висуваючи імпресіонізм як властивий для неї стиль (О. Ольжич); Він, як найдосвідченіший з молодших командирів, узяв на себе командування ротою (О. Гончар). Відокремлення не відбувається, коли прикладка позбавлена значення причиновості, означає “в ролі кого чи чого виступає предмет”: Прийми мої пісні як дар моєї великої любові (В. Сосюра). Традиційно кваліфікуються як відокремлені додатки іменникові звороти з прийменниками крім, окрім, опріч, замість, за винятком, щодо, на відміну від тощо. Вони поєднуються з реченнєвою структурою зв’язком керування і насправді не виражають об’єктних значень, а тому додатками можуть називатися тільки умовно: Такої кількості переможених не мав ні один древній герой, крім Самсона (І. Сенченко); Коли копають картоплю, — стелеться дим над землею, Листя летить воскувате, ніби метеликів рій, Пахне грибами й медом, вогкістю пахне тією, що, опріч назви осінь, немає імені їй (М. Рильський); І востаннє тобі, замість слів про любов, посилаю я муки і сльози (І. Франко); Щодо мого наміру вступити в монас тир, то справа стояла так (М. Коцюбинський); На відміну від Старицького, у вірші Щоголева відсутнє безпосередньо виражене “вибухове начало” (А. Погрібний); Всі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера (М. Трублаїні). Замість прийменникового компонента в подібних структурах можуть вживатися частки тільки, лише, не змінюючи загальної семантики речення, порівняймо: Нічого не було чути, крім безнастанного, одноманітного, вічного шушушу... шушушу і Нічого не було чути, тільки безнастанне, одноманітне, вічне шушушу... шушушу (М. Коцюбинський). Розглядані прийменниково-іменникові компоненти характеризуються обмежувально-видільним значенням; значенням виключення стосовно певного загального, ширшого ряду; значенням доповню- вальності, включення в тематичний ряд. § 28. Відокремлено-уточнювальні члени речення На відміну від власне відокремлених конструкцій, уточнювальні члени речення позбавлені напівпредикативності. Останні І. Вихованець називає опосередкованими другорядними членами речення1, співвіднесеність яких з ядерними компонентами відбувається через поєднання їх із іншими синтаксично однотипними другорядними членами, які переважно передують їм, пояснювані, уточнювані ними. Крім опосередкованої належності до ядерної структури, вони ха-рактеризуються пояснювальними, уточнювальними відношеннями з тим сурядним компонентом, з яким перебувають у позиції співвіднесеності щодо предикативного центру. При збереженні паралелізму членів ряду, спільної денотативної основи, відношення їх між собою перебувають у певній смисловій залежності. Такі відношення передбачають можливість більшої інформативної наповненості одного компонента ряду через другий, повнішого тлумачення, конкретизації, уточнення семантики попереднього компонента. Функціонально-комунікативна зорієнтованість відокремлено- уточнювальних членів речення виражається вже в тому, що вони “відповідають не просто на питання коли? де? що? і т. д., а на питання а коли саме? а де саме? а який саме? а що саме? і под. Перебувають у співвідносному синтаксичному зв’язку щодо ядра речення відокремлені уточнювальні обставини, виражені головним чином прийменниково-іменниковими конструкціями. Конкретизаційно-уточнювальна функція повторюваного обставинного компонента виявляється в його інтонаційно-смисловому виділенні (частіше в напрямі звуження семантики щодо препозиційної обставини): За річкою ж, за Дунаєм, — бачиш! — сонце (П. Тичина); Поховали діда на вигоні, За селом, над ставком, поховали (В. Мордань); Навпроти хижки, трохи віддалік від бору, спалахом блискавиці освітлюється Столітній Бук (П. Воронько). Однак відокремлення розгляданих синтаксичних структур є фа-культативним за своєю природою і залежить, як правило, від індивідуально-авторської запрограмованості. Порівняймо аналогічні приклади без пунктуаційно виражених ознак відокремлення: В понеділок вранці щось дуже рано засвітилось світло у Хомишиній хаті (І. Нечуй-Левицький); Біля холодної криниці край села під вербою стояла Олеся, смутна й тиха, як і всі дівчата в ті часи на нашій на кривавій Україні (О. Довженко). Важливу роль у структурній організації відокремлено-уточню- вальних обставин відіграють конкретизаційні частки та інші службові слова, як-от: саме, зокрема, точніше, передусім, у тому числі тощо. Це було літом, саме в жнива (М. Коцюбинський); Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Л. Глібов); Рада безпеки ООН під головуванням України провела відкрите офіційне засідання, присвячене ситуації на Близькому Сході, зокрема на палестинських територіях (3 газ.); Пополудні, а точніше — в раннє надвечір’я, зібрались вони велетенською зграєю й ширяли над полем між лісом і селом (Є. Гуцало). Відокремлено-уточнювальні означення — це переважно прикметникові (дієприкметникові) та прийменниково-іменникові поширювачі моделі речення, що відзначаються конкретизаційною семантикою щодо препозиційних прикметникових, числівникових, займенникових слів. У функції уточнювальних компонентів виступають: а) узгоджені прикметники, ад’єктивні словосполуки, корелюючи з відповідними прикметниковими, займенниковими, числівниковими означеннями: Зеленіє обабіч дороги перша ніжна весняна травичка, молодесенька, тендітна, ще не налита густим сокол* (Гр. Тютюнник); А влада в Україні може бути одна — наша, народна, й дивно навіть питання ставити інакше (Д. Кулиняк); б) неузгоджені означальні компоненти, виражені і одиничними іменниками в непрямих відмінках, і субстантивними зворотами: Безконечні, рядами, хрести, Без імен невідомі солдати (І. Качуровський); Іван з Марією німо сиділи біля порожнього стола у крайній, під черепицею, хаті (Р. Іваничук); В божого чоловіка довга, до самого пояса, борода (П. Куліш); У чорній шапці, в доброму, сивого сукна, піджаці і в чоботях — поважно йшов він, плечем торкаючися волового плеча (А. Головко). Відокремлено-уточнювальні додатки характеризуються формальною тотожністю з уточнюваними додатками з узагальненою семантикою. Відокремлюються уточнювальні однорідні додатки: Йшли разом до комори, розглядали та упорядковували свої подарунки: хустки, спідниці, полотно (У. Самчук); Справді, О. Олесь, скла даючи свої вірші-пісні, прагнув вигравати їх на музичних інструментах — арфі, лірі, кобзі, які були у великій злагоді з його музою (Р. Радишевський). Відокремлюються додатки, супроводжувані словами точніше, зокрема, передусім, а саме, наприклад, у тому числі і т. ін., які виконують конкретизаційно-уточнювальну, переважно обмежувальну, або й доповнювальну, роль щодо уточнюваного слова: Змістом своїм драматична поема Лесі Українки зв’язана з XVII віком, точніше — з добою Руїни й Петра Дорошенка (М. Драй-Хмара). Серед уточнювальних членів речення виразно виділяються пояснювальні члени, що мають семантичну тотожність з уточнюваним компонентом. Пояснення означає, що той самий об’єкт, явище, ознака представлені в доступншій формі для читача (слухача), через конкретизацію більш загального, абстрактного, ідіоматичного, вираженого словами іншомовного походження, складноскороченими словами, термінологічною, діалектною лексикою тощо: Сказав [Віктор Борозна], що ще не закінчив роботу в групі КСС — концентрованого сонячного світла (Ю. Мушкетик); Ще у XVIII—XIX століттях на Дністрі можна було побачити шкуту — найбільше парусне судно для перевезення солі, зерна (С. Пушик). Тотожні, синонімічні відношення часто увиразнюються сполучниками тобто, цебто, себто та полісемічними сполучниками або, чи, які виступають у тому ж значенні: Прокинувшись, людина дякувала Сонцю-Богові, що дочекала світлого дня, перед сніданком теж добрим словом згадувала своїх Богів, а, ставши до праці, умилостив- лювала своїх покровителів і складала їм треби, тобто жертви (М. Василенко); Тепер, скінчивши з діловим боком своєї праці, познайомлю Вас, шановний добродію, із самою системою, або планом роботи (Панас Мирний). У функції відокремлювано-уточнювальних (пояснювальних) можуть виступати і головні члени речення — підмети: Література, в тому числі й критика, має сьогодні жити з іще більшою творчою напругою (О. Гончар); Ностальгія — туга за батьківщиною — та лаборальгія — туга за працею — вимучували і виснажували Сашка вкінець (Ю. Смолич); присудки: Самі ж форми на -щий позостались у нашій мові, але всі перейшли на прикметники, цебто сприкмет- никувалися (І. Огієнко).

Загальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова.

14.

Однорідні члени речення (ОЧР) – це слова, що відповідають на одне і те ж запитання і відносяться до одного й того ж слова в реченні. Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени. Чуєм що? – крик, що? – рефрени.
Слова крик, рефрени відповідають на одне і те ж запитання (що?) і відносяться до одного і того слова в реченні (чуєм). Отже, вони однорідні.
ОЧР поєднуються між собою сурядним зв’язком без сполучників і за допомогою одиничних сполучників і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи (одиничний сполучник вживається тільки один раз між двома ОЧР); за допомогою повторюваних сполучників і… і, та… та, або…або, чи… чи, то… то, ні… ні (повторюваний сполучник повторюється два або більше разів підряд); за допомогою парних сполучників не тільки… а й, як…так і, хоч.. але, якщо не… то.
ОЧР бувають непоширені (виражені одним повнозначним словом) і поширені (виражені групою слів).
Якщо в простому реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
Якщо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними і неоднорідними (важка, чорна хмара і важка чорна хмара).
Означення неоднорідні, якщо вони в різних планах характеризують предмет (безмежний золотий пшеничний лан); однорідні – якщо характеризують предмет в одному плані (наприклад, у позитивному: холодна, чиста, смачна вода).
Однорідні вони й тоді, коли являють собою перелік ознак (сині, червоні, фіолетові смуги).
Однорідні означення звичайно можна замінити одним словом (важка, чорна хмара – гнітюча). І вимовляються вони, на відміну від неоднорідних, з інтонацією переліку.
Два означення однорідні, якщо першим стоїть непоширене означення, а другим – поширене (літній, залитий сонцем день). Якщо ж вони стоять навпаки – то неоднорідні (залитий сонцем літній день).
Означення, які стоять після означуваного слова, звичайно однорідні.

Дата добавления: 2015-05-31