Професійно важливі якості представників юридичних професій

Основні джерела юридичної етики

Юридична етика як галузь філософського вчення постійно розвивається і підживлюється з численних міжнародних, офіційних та інших джерел.

Єдність законності й моральності знаходить своє втілення в законодавстві щодо правосуддя, його основних документах, прийнятих світовим співтовариством, а також у конституційному національному законодавстві.

На цей час існує більше десятка міжнародних документів, присвячених етичним аспектам правової сфери. Деякі з них визнані ще радянською державою, а до більшості Україна приєдналася після здобуття власної незалежності. Це Загальна декларація прав людини, 60-річчя якої буде відзначатися в 2008 році, Деонтологічний кодекс (Страсбург, жовтень 1988 р.) та ба­гато інших.

Найважливішим вітчизняним офіційним джерелом юридичної етики є Конституція України, статтею 62 якоїзакріплена презумпція невинуватості як найважливіший принцип судочинства. У цьому ряду стоїть і положення про звільнення від відповідальності осо­би за відмову від дачі показань проти себе, членів своєї родини і близьких родичів, що знайшло своє вираження в ст. 63.

До офіційних джерел юридичної етики варто віднести деякі Закони України (Закон України „Про адвокатуру", прийнятий 19 грудня 1992 p.), Укази Президента (Указ Президента від 30 вересня 1999 р. „Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокату­ри", що затвердив Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), Постанови Кабінету Міністрів (Постано­ва КМУ від 14 травня 1999 р. № 821 „Про затвердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомо­ги в кримінальних справах за рахунок держави").

До офіційних джерел юридичної етики варто також віднести Рішення Конституційного Суду України. Зокрема, рішення від 16 жовтня 2000 р. за № 13-рп/2000, що розширило коло осіб, які допускаються до виконання функцій із захисту прав громадян у кримінальних справах. Будучи суто правовим за своєю суттю, рішення торкається маси етичних питань, що потребують регу­лювання.

Корпоративні деонтологічні документи. Сюди потрібно віднести рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії та дис­циплінарну практику місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

Діяльність кожної юридичної спеціальності містить у собі такі сторони (аспекти):

- соціальну (профілактично-виховну) діяльність (охоплює політичний аспект у діяльності працівника правоохоронних органів і містить профілактичні заходи, правову пропаган­ду участь у перевихованні злочинця для повернення його до соціальної норми поведінки);

- пошукову (пізнавальну) діяльність (полягає у збиранні вихідної інформації, необхідної для виконання професійних завдань; питома вага її найбільш висока в діяльності слідчого, оперативного працівника, судді);

- реконструктивну діяльність (поточний і завершальний аналіз всієї зібраної інформації у справі і визрівання на базі її синтезу, аналізу і спеціальних знань робочих версій; планування робо­ти);

- комунікативну діяльність (полягає в отриманні необхідної інформації у процесі спілкування; велику питому вагу має при допитах, а також у діяльності адвокатів, оперативних працівників);

- організаційну діяльність (полягає у вольових діях по реалізації і перевірці робочих версій і планів; включає самоорганізованість і організацію людей у групах);

- посвідчувальну діяльність (зведення всієї одержаної інформації по справі до спеціальної, законом встановленої форми - постанови, протоколу, вироку тощо).

Поведінку слідчого визначають такі види правил: 1) сутність, форма, зміст слідства визначаються процесуальними законами та положеннями права; 2) методи, прийоми, тактика розслідування дозволяють оптимально розкрити злочин і виявити винних; 3) допустимість, законність застосування цих прийомів і методів з особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики.

Спілкування з підслідними складні, нерідко пов'язані з мо­ральними проблемами, розв'язання яких потребує високих мо­ральних якостей. Слідчий має керуватися процесуальними, криміналістичними, моральними правилами, вести розслідування без упередженого ставлення, об'єктивно розслідувати всі обста­вини справи в інтересах істини і справедливості. Неприпустимо тиснути на підозрюваного. Слідчий зобов'язаний роз'яснювати підозрюваному його права і забезпечувати можливість реалізації цих прав, бути коректним.

У своїй діяльності слідчий керується трьома видами пра­вил: процесуальними, криміналістичними й моральними. Процесуальні норми вказують, що саме, у яких формах, у яко­му порядку повинен робити слідчий, проводячи слідство. Рекомендації, розроблювальні криміналістикою, допомагають слідчому намітити тактичну лінію, відшукати прийоми й мето­ди, які дозволяють найбільш ефективно виконувати завдання, що стоять перед попереднім слідством: швидко й повно розкри­ти злочин і викрити винних. Моральні норми дають можливість оцінити допустимість тих або інших прийомів розслідування з погляду моралі. Зрозуміло, всі види правил перебувають між со­бою в найтіснішому зв'язку й не повинні суперечити одне одному, хоча серед них головує закон, що вважається високоморальним і доцільним.

Слідчий несе особисту моральну відповідальність за виконан­ня завдань попереднього слідства, свого професійного обов'язку. Він повинен бути об'єктивним, безстороннім, справедливим, гу­манним, пильним. У своєму службовому спілкуванні слідчий має бути витриманим, урівноваженим, коректним.

Мета слідчої діяльності - це правова охорона основних соціальних цінностей особистості, суспільства і держави, вста­новлення істини при розслідуванні правопорушень, віддання винних у порушенні закону до суду. Функція слідчого полягає у пошуку істини в процесі розслідуванні. Він повинен повно, об'єктивно і всебічно дослідити обставини справи. Вивчен­ня злочину здійснюється шляхом відшуковування, збирання,

закріплення, перевірки, оцінки отриманої інформації, доведен­ня й обґрунтування висновків у справі. Основу професіограми слідчого складає пошуково-пізнавальна діяльність, яка полягає у збиранні вихідної інформації для виконання професійних завдань. Комунікативний бік діяльності - головний інструмент у слідчій роботі. Отримати інформацію при допиті слідчому допомагають його професійна майстерність, спеціальні наукові знання в галузі психології спілкування, психології ведення допиту, спостережен­ня за співрозмовником, психології впливу на нього.

Слідчий виступає і як організатор розслідування, він, прийма­ючи відповідальні рішення, домагається їх реалізації, організовує не тільки власну діяльність, але й роботу колективу людей. Во­дночас він має добре володіти письмовим мовленням, вміти опра­цьовувати інформацію, приймати рішення. Серед особистісних якостей найважливішими для слідчого є: спостережливість, цілеспрямованість, професійна етика, прямування до істини, вміння виділяти головне, проникливість, вміння встановлю­вати контакт, вміння регулювати стосунки, організованість, відповідальність, вимогливість, вигримка, самоконтроль, винахідливість, концентрація уваги, вміння зберігати таємницю, почуття власної гідності, вміння знімати нервове напруження.

Найважливіша вимога до діяльності судової влади -справедливість. Суспільству й кожній людині потрібний суд тільки справедливий, що стоїть на боці правди, її активно захищає і виражає у своїх рішеннях.

Судова влада повинна бути рівною для всіх, об'єктивною й безсторонньою.

Професійна діяльність судді чітко регламентована законом. Він наділений владними повноваженнями, застосовує владу від імені держави. Це розвиває у судді професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій. Постійна відповідальність судді перед суспільством стимулює його пізнавальні здібності, вимагає від нього чіткості та ясності у прийнятті рішень.

Судовий процес здійснює виховний вплив на всіх, хто бере у ньому участь, а також на певні групи населення, які знаходяться

поза судом. Суди впливають на такі аспекти громадської думки: формують у громадян правосвідомість; створюють соціально-психологічну атмосферу невідворотності покарання; формують навколо злочинця та його прибічників і посібників атмосферу морального осуду. Вся поведінка судді повинна бути такою, щоб одразу викликати повагу до себе, щоб у всіх присутніх створюва­лося враження і формувалося переконання про нього як про лю­дину справедливу, професійну, таку, яка вміє вирішувати складні питання.

Суддя не повинен нав'язувати свою думку іншим. Ця якість виробляється на основі глибокого переконанні судді в тому, що тільки висловлена думка кожного учасника процесу дасть можливість правильно пізнати істину, прийняти правильне рішення. Суддя також повинен підказати норму поведінки, вказа­ти на суперечливість, алогічність поведінки тієї чи іншої особи на суді. Досвідченого суддю завжди вирізняє витримка.

Неупередженість судової влади, що проявляється у відсутності прихильності до якої-небудь зі сторін, здатності од­наково ставитися до їхніх домагань і особистості й діяти лише в інтересах істини й справедливості на підставі закону й совісті -фундаментальна моральна і правова вимога. Судова влада, не здатна або не прагнуча діяти неупереджено, не заслуговує на довіру суспільства.

Судова влада повинна бути компетентною, а кожен суддя -професіоналом високого класу.

Суддя, що головує в справі, зобов'язаний однаково уважно ставитися до клопотань, заяв всіх учасників судового розгля­ду, вислуховувати їх і ставити на вирішення суду поставлені питання.

Судді не повинні проявляти свої симпатії або антипатії щодо кого-небудь із учасників судового розгляду, наприклад, бути підкреслено уважними до потерпілого й ігнорувати звертання або заяви підсудного, демонструючи недовіру до нього. У суді необхідно створити атмосферу процесуальної рівності сторін, очевидну для всіх присутніх.

Судовий розгляд, як правило, завершується прийняттям судом рішення з основного питання кримінальної справи - вироком. До суті й форми вироку, як й інших процесуальних рішень, ставиться низка вимог. Необхідними властивостями будь-якого процесуаль­ного рішення є законність і обґрунтованість. Багато процесуаль­них рішень повинні бути також вмотивовані. Кожне рішення має відповідну процесуальну форму. Вирок —найважливіше рішення, прийняте по кримінальній справі. Це акт правосуддя, що якісно виділяє його серед інших процесуальних актів. Він повинен відповідати високим правовим і моральним вимогам. Кожен ви­рок повинен бути: 1) законним, 2) обґрунтованим, 3) вмотивова­ним. Вирок повинен ґрунтуватися лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Законність вироку означає його відповідність вимогам матеріального й процесуального закону за умови, що він ухвале­ний у результаті процесу, проведеного з дотриманням всіх проце­суальних гарантій. Обґрунтованість - це відповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи при доведеності цих висновків у судовому засіданні. Вмотивованість вироку -наведення в ньому аргументів для обґрунтування рішень, що містяться у вироку.

Справедливість вироку включає ряд складових. Вирок буде справедливий, якщо ним виправданий невинний (осуд невин­ного — крайня форма несправедливості); обвинувальний вирок, відповідно, буде справедливий лише тоді, коли ним визнаний вин­ним і засуджений саме той, хто вчинив злочин. Вирок буде спра­ведливим тоді, коли покарання винного призначене відповідно до правильно застосованого карного закону й відповідно до не­безпеки злочину й особистості винного, коли дотримана вимога індивідуалізації відповідальності.

Важливими якостями судді (згідно з опитуваннями) є: людяність, неупередженість, принциповість, витримка, ерудиція, зібраність, врівноваженість, дисциплінованість, ввічливість.

Приймаючи присягу, суддя урочисто клянеться чесно й сумлінно виконувати свої обов'язки, здійснюючи правосуддя,

бути безстороннім і справедливим, як велять йому обов'язок судді і його совість.

Суддя повинен бути чесний. Чесність — найважливіша ви­мога моральності. Вона включає правдивість, принциповість, суб'єктивну переконаність у правоті своєї справи, щирість перед іншими й перед самим собою відносно мотивів своєї поведінки. Антиподи чесності - неправда, лицемірство, віроломство. Немає потреби доводити, що чесне виконання обов'язків судді, підтверджене присягою, передбачає чесність судці як людини. Не можна бути чесним "на службі" і безчесним у повсякденному житті, будучи без суддівської мантії.

Сумлінність у виконанні обов'язків судді пов'язана з його почуттям обов'язку. Неодмінна моральна якість судді -підвищене почуття обов'язку в його моральному аспекті. Соціальний моральний обов'язок судді - справедливе право­суддя. Він трансформується й в обов'язок перед сторонами й іншими учасниками справи, які чекають від судді захисту їхніх прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, честі й гідності.

Справедливе правосуддя можливе тільки тоді, коли судді безсторонні. Здатність досліджувати обставини справи й при­ймати рішення, однаково ставлячись до сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, не привносячи яких-небудь особистих мотивів, - не тільки припис закону, але й особистісна якість судді як людини.

Суддя повинен мати розвинене почуття совісті. Це означає здатність здійснювати внутрішній моральний самоконтроль у ході ведення справи й, головне, - при прийнятті рішень. Його сумління повинне бути чистим як при осуді, так і при виправданні; мотиви, якими він керується, повинні бути безкорисливі й мо­рально бездоганні.

Суддя повинен бути гуманний. Жорстока людина, що ба­чить у підсудному, потерпілому, інших особах, які беруть участь у справі, лише „засіб", а не „ціль", не підходить для судової ро­боти.

Жодне порушення закону не повинно залишатися без реагу­вання з боку прокуратури, яка покликана забезпечити дотриман­ня законів на доручених ділянках роботи.

Специфіка діяльності прокурора потребує від ньо­го таких якостей, як гармонійне поєднання аналізу і синте­зу, підвищена чуттєвість до розрізнення правди і неправди, істини і суб'єктивізму, глибина, широта, мобільність розуму, самостійність, цілеспрямованість, вміння підійти до явища з різних сторін, наполегливість, ініціативність, організованість, політична зрілість, моральна чистота, розуміння значущості своєї справи.

Виступаючи в суді від імені держави, прокурор представляє соціальну більшість. Це вимагає від нього ретельного аналізу доказів по справі, об'єктивних висновків, вміння висловлювати вимоги справедливого вироку словами, зрозумілими широкому загалу, народу, від імені якого прокурор виголошує промову.

Судові дебати, в яких бере участь прокурор, становлять лише частину його діяльності по підтримці державного обвинувачен­ня перед судом. Прокурор, виголошуючи обвинувальну промову, виконує функцію карного переслідування. Він — сторона обвину­вачення. Прокурор зобов'язаний виконувати свою обвинувальну функцію об'єктивно.

Поведінка державного обвинувача, його позиція в цілому повинні опиратися на моральні норми і їм відповідати. Прокурор захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави, але він, водночас, покликаний охороняти й законні інтереси підсудного, його гідність.

Моральні засади (вимоги) діяльності прокурора базуються на комплексі функціональних вимог:

- нагляд за виконанням законів органами держуправління, пра­вопорядку, посадовими особами і громадянами;

- нагляд за виконанням законів органами дізнання і поперед­нього слідства;

- нагляд за виконанням законів у місцях утримання затриманих;

- нагляд за проведенням боротьби зі злочинністю;

нагляд і проведення профілактики правопорушень;

- участь у правотворчій діяльності і пропаганді законів.

З боку прокурора неприпустимі прояви грубості та упередженості.

Прокурор повинен:

- застосовувати лише законні засоби обвинувачення;

- твердо відстоювати права громадян на справедливість;

- вміти протистояти сторонньому впливу;

- відмовитися від звинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують висунутого підсудному звинувачення.

Діяльність адвоката значною мірою зумовлюється специфікою його соціально-психологічної ролі. Професійний обов 'язок адвокатів полягає в наданні юридичної допомоги грома­дянам і організаціям. Законом на адвоката покладений обов'язок захисту всіх прав та інтересів підсудного.

До найважливіших якостей, вмінь і здібностей адвоката на­лежать: вміння встановлювати психологічний контакт із людьми, організованість, вміння знаходити і використовувати серед великої кількості доказів такі, які б виправдовували його підзахисного або пом'якшували провину, самостійність, принциповість, вміння протистояти іншим учасникам процесу, наполегливість, рішучість.

Захищаючи людей, адвокат повинен мати на це моральне право. Він має бути принциповим, чесним, непримиренним до порушення прав і законних інтересів свого підзахисного. В особі захисника суспільство ніби протягує звинуваченому руку допомо­ги. У вмінні бачити в людині, яка скоїла злочин, позитивні риси, планувати її майбутнє полягає соціальний аспект діяльності ад­воката. Крім соціального аспекту, в діяльності адвоката присутні реконструктивний і комунікативний аспекти.

Адвокат повинен:

- використовувати лише законні засоби захисту, що оптимально
сприяють правосуддю, вміло взаємодіяти з підзахисним, праг-

нучи не допустити розбіжності його свідчень з об єктивною істиною; - не доводити справу до погіршення стану підзахисного.

Точність, пунктуальність, чесність, правдивість і компетентність - гарантія нормальних відносин адвоката з клієнтом.

Участь адвоката в судових дебатах підпорядкована певним моральним вимогам. Головне в морально виправданому веденні захисту в цілому й у змісті й побудові захисного виступу зокре­ма - це вміння правильно визначити свою позицію, спираючись на правові й моральні орієнтири.

Захисник може застосовувати тільки законні засоби й спо­соби захисту. Виступаючи на боці людини, обвинувачуваної в порушенні закону, він сам повинен неухильно дотримуватися законів.

Захисник може застосовувати лише морально припустимі прийоми захисту. Зокрема, він не має права брехати суду, схиляти суд до неправди, навіть якщо це вигідно його підзахисному.

Захищаючи конкретну людину від обвинувачення в скоєному злочині, захисник не може виправдовувати сам злочин.

Захист повинен здійснюватися на основі погодженості позиції захисника й підсудного у принципових питаннях і насамперед -щодо питання визнання або заперечення провини.

Судова практика останнього часу, як правило, виходить з того, що визнання захисником вини підсудного, коли останній її заперечує, означає порушення права на захист, обов'язок захис­ника - використати всі законні засоби й способи захисту, не діяти на шкоду обвинувачуваному.

Етично значущими на всіх стадіях цивільного і кримінального судочинства є моральні обставини, що виключають участь професійних учасників слідчого і судового процесу в справі, тоб­то інститут відводу і самовідводу.

Слідча і судова практика має безліч прикладів, коли участь тієї чи іншої особи як слідчого, судді, державного обвинувача у

оправі є не лише небажаною, але й шкідливою як для окремих учасників, так і для справи в цілому.

Приводи для усунення учасника процесу від справи, як пра­вило, мають етичний, а нерідко - навіть прихований інтимний характер. Наявність таких моментів припускає можливість необ'єктивного ведення справи, ухвалення несправедливого рішення у справі тощо. У цих випадках використовується пра­вовий механізм попередження можливих шкідливих наслідків -процедура відводу або самовідводу.

Порушеній темі в КПК України присвячений розділ 4 „Об­ставини, що виключають участь у кримінальному судочинстві".

Чималою мірою повага до судочинства залежить від відповідної облаштованості місця здійснення правосуддя, куль­тури ведення процесу і взаємин його учасників.

Практично у всіх демократично зорієнтованих державах атрибутика судових приміщень урегульована в законодавчому плані. Зокрема, Законом Російської Федерації „Про статус суддів" передбачена символіка судової влади, що включає обов'язкову присутність Державного прапора РФ у залі судового засідання, зображення Державного герба. У США неможливо собі уявити кабінет чиновника будь-якого рангу, не кажучи вже про судову залу, де б за спиною хазяїна не було американського прапора.

Україна запозичила своє ставлення до судової системи у влади попередньої, радянської. За рідкісним винятком, суди і зараз знаходяться в абияк пристосованих приміщеннях. Жоден закон чи норма права не передбачають вимоги про обов'язкову наявність у залі суду Державного прапора України. Стаття 341 КПК України „Проголошення вироку" встановлює, що всі присутні в залі судового засідання, зокрема і склад суду, заслу­ховують вирок стоячи.

Однак, на наш погляд, необхідна норма, що визначає обов'язкову атрибутику судової зали, де вершиться суд ім'ям України.

Державна символіка є не що інше, як атрибути офіційного етикету, покликаного підтримувати в кожного громадянина

країни повагу до судової системи як самостійної галузі державної влади.

Подумайте і дайте відповідь:

1. Сформулюйте поняття професійної етики і розкрийте її значення. Які види професійної етики вам відомі?

2. Яке значення для професії юриста має поняття юридичної етики (усно, письмово)?

3. Назвіть особливості професійної етики в юридичній професії (усно, письмово).

4. Що означає єдність етики і права?

5. Ваше сприйняття етики як навчальної дисципліни. Обгрунтуйте свою відповідь (усно, письмово).

6. Яка структура юридичної етики?Назвіть джерела юридич­ної етики.

7. Які Ви знаєте види юридичної етики?

8. Розкрийте значення правового регулювання етичних пи­тань.

9. Що означає вислів „корпоративне регулювання етичних взаємин "?

10. Що Вам відомо про судовий етикет?

3. Становлення української юридичної етики як науки

Дата добавления: 2015-05-26