Адвокат-медіатор

Конфлікти - досить поширене явище як у повсякденно­му житті, так і у сфері ділового спілкування. У тих ситуаціях, коли продовження конфлікту переростає у серйозну проблему, залишається шанс її розв'язати шляхом переговорів. Проте сто­сунки сторін у конфлікті бувають настільки складними, що це не дозволяє провести прямі перемовини чи вони заходять у глу­хий кут. У цьому випадку практично необхідною виявляється взаємодія з третьою, нейтральною, стороною, яку в давнину іменували „третейським суддею".

Третя сторона є посередником (медіатором), який організовує і проводить переговори, не визначаючи вибір остаточного рішення, дозволяючи конфліктуючим сторонам конструктивно взаємодіяти й узгоджено дійти спільного компромісного рішення. До медіатора звертаються у різних випадках, типові серед яких такі: коли для опонентів важлива конфіденційність і предмет су­перечки не може бути предметом судового розгляду; коли вони готові до пошуку спільного рішення, проте їх спілкування одного з одним із різних причин ускладнене; коли конфліктуючі сторони потребують „контролера" за рішенням, що буде прийняте; коли, бажаючи розв'язати конфлікт чи будучи готовим задля цього йти на поступки, сторони не хочуть виглядати такими, що програли, та коли обидві сторони зацікавлені у збереженні стосунків.

У західному світі медіатор - одна зі спеціальностей адво­ката. Коли американський адвокат стає членом колегії, він дає присягу, в якій є фраза: „Я буду справедливим медіатором". І це підтверджено законодавством. Завдання такого адвоката-медіатора — організація та забезпечення переговорів, досягнення спільної згоди партнерів. Це є суттєвою перевагою перед трива­лими, дорогими і публічними судовими дебатами.

У закордонних кодексах адвокатської етики записано: адвокат не має права бути медіатором, якщо одна зі сторін суперечки хоч б раз була клієнтом його адвокатського бюро. До адвоката-медіатора повинні звернутися одразу двоє. Словом „медіація" визначається процес переговорів, проведений за допомогою незалежної сто­рони - кваліфікованого посередника (медіатора). Конфліктуючі зустрічаються з нейтральним посередником, що, вислуховуючи їх, допомагає прийти до взаємовигідного рішення, що закріплюється відповідним юридичним документом. Завдання медіатора — організувати переговорний процес таким чином, щоб вони самі прийшли до згоди. Медіатор — це більше дипломат, ніж адвокат.

Проте, якщо за кордоном (у Західній Європі й Америці) така професія існує вже протягом десятиліть, а важливість її визнається суспільством, у Росії почали готувати адвокатів-медіаторів як спеціалістів із вищою освітою (сьогодні медіаторів

готує Центр розвитку посередництва і мирних стратегій Санкт-Петербурзького університету), то в Україні мало кому відома сама назва такої адвокатської спеціальності, адже роль посередника у конфліктних ситуаціях, які з різних причин не доводяться до судо­вого розгляду і рішення, виконують зовсім далекі (за призначен­ням) від цього структури (кримінальні чи провладні). Очевидно, Україна не готова до суспільного сприйняття професії „адвокат-медіатор", проте це не може пояснити нерозуміння пересічних українців чи різних організацій, чому за послуги медіатора тре­ба платити, - вищеназвані структури „вирішують" конфлікти різного рівня не завжди за обопільним бажанням сторін і далеко не безкорисно, держава також може втручатися в домовленості бізнес-структур. Тож справа не у незрілості морально-юридичної свідомості українців, швидше - в корумпованої судових органів, недосконалості юридичного законодавства і затримці судової реформи, що досі готується. У нас немає ні поняття про довіру (траст), ні такого інституту. І держава в підсумку може перебра­ти на себе функції цього інституту, що зведе роль арбітражних судів нанівець. Медіаторство адвоката в Україні потрібно законо­давчо затвердити. В Україні потреба в медіаторах величезна, але необхідність ця ще не до кінця усвідомлена. Послуги адвоката-медіатора полягають:

- в організації процесу перемовин;

- виділенні суттєвих проблем і завдань;

- розгляді аргументів кожної сторони і розв'язанні най­болючіших проблем шляхом консультування;

- налагодженні контакту між сторонами, що сперечаються, і знаходженні виходу з конфліктної ситуації;

- оформленні моделі та визначенні структури договірного до­кумента (мирової угоди) за результатами досягнутої згоди сторін.

Для медіатора важливі насамперед особистісні та психічні якості: комунікабельність, доброзичливість, здатність відчути стан іншого, навички спілкування і ведення переговорів; уміння

швидко сприймати інформацію, звертаючи увагу на найбільш значущі елементи; розвинуті логічне мислення, пам'ять, уява та увага.

Для успішності роботи необхідні професійні навички пси­холога і філолога: уміння розбиратися в тонкощах рухів душі та правильно висловлювати свої і чужі думки, приховувати власні почуття, розуміючи почуття інших. Не менш важливі в даній професії моральні якості адвоката та дотримання ним норм юридичної етики.

У багатьох країнах світу медіація - одна з найбільш популяр­них форм врегулювання суперечок. Вона дозволяє уникнути мар­нування часу в судових розглядах, додаткових і непередбачених витрат.

За статистикою, в цій галузі найбільш продуктивно працю­ють досить зрілі люди віком від 45 років, а також молоді люди віком 25-30 років із вищою освітою. Тому навчання медіації -прерогатива не вузівської, а післявузівської освіти (тобто друга вища освіта).

Дата добавления: 2015-05-26