II Універсал Центральної Ради

II Універсал від 3 липня 1917 р. став наслідком переговорів керівництва Центральної Ради з міністрами Тимчасового уряду (Керенським, Терещенком, Церетелі, Некрасовим) у Києві і закритих засідань V сесії Центральної Ради 30 червня і 1 липня. Тимчасовий уряд був змушений піти на деякі поступки щодо автономії України. Результати двосторонньої угоди Центральна Рада обнародувала в II Універсалі.

В Універсалі офіційно було заявлено, що «Петроград подає руку представникам української демократії», закликає «у згоді з ними створювати нове життя», Тимчасовий уряд визнає Генеральний Секретаріат «як носія вищої крайової влади» в Україні, допускає представників Центральної Ради «до кабінету військового міністра, до Генерального штабу Верховного Головнокомандуючого» для участі в українізації армії без порушення її боєздатності. Склад Генерального Секретаріату мав затверджуватися Тимчасовим урядом за узгодженням із Центральною Радою.

В Універсалі вказувалося, що Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту «національно-політичного статуту України» і проекту про вирішення земельного питання для їхнього винесення на розгляд Всеросійських Установчих зборів. Центральна Рада проголошувала, що у відповідь на ці поступки вона не розгдядає питання про автономію і виступає проти «намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів».

Незабаром після видання Універсалу Центральна Рада змушена була прийняти до виконання видану 4 серпня Тимчасовим урядом «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату», котра істотно обмежила її повноваження. Відповідно до інструкції, територія, що знаходилася під управлінням Генерального Секретаріату, обмежувалася 5 губерніями: Київською, Подільською, Волинською, Полтавською і частково Чернігівською. Український уряд – Генеральний Секретаріат перетворювався на орган місцевого управління, підпорядкований Тимчасовому уряду, а сама Рада позбавлялася законо­давчих повноважень.

Виступ “Самостійників”.

В Україні 2-й універсал засудили “самостійники”. На початку липня 1917 р. члени ЦР М. Шаповал, Л. Ган, І. Луценко, голова братства “самостійників” В. Отамановський здійснили спробу збройного повтання з метою захопити владу в Києві та примусити ЦР проголосити незалежність України.

Головна ударна сила – українські полки розміщєні в Києві.

Іх мали підтримати інші українські частини в Одесі, Чернігові, Кременчуці.

В ніч з 4 на 5 липня 1917 р. вони зайняли приміщення ЦР привівши 5 тис. озброєних українських вояків в складі 2-го Укр. Полка імені П. Полуботка.

Проте ЦР не підтримала це повстання і звернулася до військових частин Тимчасового уряду з пропозицією придушити виступ.

Без підтримки ЦР спроба збройного повстання провалилася та була придушена. Всіх його учасників відправили на фронт, а головних організаторів навіть ув’язнили.

“Тимчасова інструкція Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні”. (конфлікт ЦР та Тимчасового уряду).

Липневі події 1917 р. змінили політичну обстановку в Росії — завершився період двовладдя. Вся влада була захоплена Тимчасовим урядом. Генеральний секретаріат у своїй телеграмі від 6 липня запевнив Тимчасовий уряд у своїй підтримці його дій проти спроб більшовиків захопити владу.

Тимчасовий уряд відмовився навіть від тих мінімальних поступок, які обіцяв Центральній Раді. Так, прем'єр-міністр О. Керенський затвердив замість «Статуту вищого управління України», складеного УЦР, «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові», яка обмежувала права України:

- Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

- Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав;

- до складу Генерального секретаріату входило не 14, а 9 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками національних меншин;

- територія України обмежувалась не 9, а лише 5 губерніями — Київською, Волинською, Полтавською, Подільською та Чернігівською без північних повітів.

9 серпня Центральна Рада, кваліфікуючи Інструкцію як прояв імперіалістичних тенденцій щодо України, все ж визнала її як тимчасову.

Послаблення позицій ЦР.

На І Всеукраїнському робітничому з'їзді 11—14 липня 1917 р. рішення Центральної Ради зазнало гострої критики. З'їзд рішуче висловився за негайне впровадження широкої автономії України.

Проте Тимчасовий уряд не дотримувався і цієї Інструкції – це значно підривало становище ЦР.

Корніловський заколот і Україна.

12 серпня 1917 р. в Москві праві сили, представники великого капіталу, офіцерського корпусу та правих і консервативних російських організацій та партій зібрали – Державну нараду на якій були 2000 делегатів.

Вирішено:

1. вимагати від Т.У. навести лад в країні або саморозпуститися.

2. Надати право російським військовим силою зброю придушувати безпорядки в середині країни та на фронті.

3. Наведення ладу в країні покласти на генерала Л. Корнілова – верховного головнокомандуючого російськими збройними силами.

ЦР делегатів на ці збори не надіслала.

Тимчасовий уряд назвав учасників цієї наради заколотниками та закликав до боротьби з ними.

Проте спроба встановити в колишній Російській імперії генеральської диктатури провалилася.

В містах були створені для боротьби проти заколотників: Комітети порятунку революції, комітети дій інші організації.

Проти заколотників виступили солдати та офіцери Південного та Південно-Західного фронта. 28 серпня 1917 р. в Бердичеві були заарештовані командуючий П-З фронту А. Денікіна та майже весь штаб фронту.

Демократична нарада і Україна.

В кінці вересня 1917 р. в Петрограді скликано Демократичну нараду, яка повинна була обрати “Раду республіки” (предпарламент). ЦР видала своїм делегатам інструкцію:

1. Контроль на розподілом продовольства.

2. земельна реформа (наділення землею бідних селян)

3. Визнання за всіма націями Росії право на самовизначення.

Проте нічого не було реалізовано. ЦР теж фактично нічого не робила.

Коли восени 1917 р. Центральна Рада вирішила скликати Українські Установчі Збори, між урядом О. Керенського і УЦР почався новий конфлікт.

Між тим країну охоплювала криза, про що свідчили прогресуючий параліч народного господарства, зростаючі соціальні та національні конфлікти, активізація антивоєнних настроїв народу, безсилля державної влади та анархія на місцях, більшовизація Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів тощо.

Соціально-економічні та політичні процеси, які розгорталися в країні, сприяли більшовицьким революційним силам. їх активна пропаганда і агітація, які закликали експропріювати експропріаторів, дали результати. 25 жовтня 1917 р. у Петрограді збройне повстання ліквідувало владу Тимчасового уряду. В ніч з 25 на 26 жовтня II Всеросійський з'їзд Рад, у роботі якого взяло участь 129 делегатів від 69 промислових міст і групи повітових центрів України, проголосив перехід влади до рад, прийняв декрети про мир, землю, сформував перший радянський уряд, скасував смертну кару.

4. Проголошення УНР.

Після перемоги збройного повстання у Петрограді УЦР ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголошувалося на необхідності переходу влади до рук усієї революційної демократії, а не тільки до Рад робітничих і солдатських депутатів.

ЦР, призначивши вибори до Українських Установчих Зборів, направила офіційні запрошення «обласним» урядам (Білорусі, Кубані, Дону, Сибіру) вступити у переговори з приводу конституювання державного федеративного утворення. Рада Народних Комісарів визнавалася керівниками України лише урядом центральних районів Росії, а не загальноросійським органом.

Результати виборів до Установчих зборів на Україні.

В Україні переважна більшість населення підтримувала Центральну Раду та українські національні партії, серед яких не було єдності щодо оцінки політичної ситуації. В той же час у робітничому Донбасі вже в жовтні влада належала радам, у пролетарських центрах Лівобережжя їх вплив зростав. У деяких містах України боротьба за владу рад вилилася у збройні сутички. На грудневих виборах до Всеросійських Установчих зборів за українські партії голосувало понад 70% виборців, а за більшовиків — ледве 10%.

Тактика більшовиків.

У робітничому Донбасі вже в жовтні влада належала радам, у пролетарських центрах Лівобережжя їх вплив зростав. У деяких містах України боротьба за владу рад вилилася у збройні сутички.

Особливо гостро проходила боротьба за владу в Києві. Тут Центральна Рада вже 25 жовтня створила з представників революційної демократії та більшовиків «Крайовий комітет для охорони революції на Україні», до якого увійшли і більшовики, якому підпорядковувалися всі органи влади. Але 28 жовтня цей Комітет саморозпустився, і контроль над ситуацією в місті було втрачено. Більшовики розпочали підготовку збройного повстання.

Встановлення контролю ЦР над Києвом.

Коли Штаб КВО відмовився від співробітництва з крайовим комітетом і отримав підтримку з фронту (козачої дивізії та Чехословацького корпусу), він перейшов до активних дій, передусім проти більшовиків, які готували повстання. 28 жовтня частини штабу КВО заарештували утворений напередодні військовий революційний комітет. Тоді відновлений більшовицький ревком (В. Затонський, А. Іванов, О. Горвіц та ін.) 29 жовтня організував збройне повстання проти Тимчасового уряду, який уособлював штаб КВО.

Основні події розгорнулись на Печерську, де були зосереджені головні сили повстанців — більшовицькі збройні формування та робітничі дружини, а також український полк ім. Б.Хмельницького (чим здивував Центральну Раду) — усього майже 6,6 тис. У розпорядженні штабу КВО було до 10 тис. юнкерів, курсантів, прапорщиків, солдатів і офіцерів частин гарнізону. Центральна Рада маневрувала між більшовиками та Штабом КВО.

29 жовтня 1917 р. ЦР передала владу в Києві командувачу КВО, проте спирачись на українські військові формування зайняла вичікувальну позицію. Більшовики та штаб КВО послабили свої сили в боротьбі між собою. Тоді українські частини виступили як проти одних, так і проти других. Збройне повстання через 3 дні закінчилося поразкою штабу КВО, який разом з комісаром Тимчасового уряду м. Києва прийняв умови миру, запропоновані узгоджувальною Комісією. Влада переходила до УЦР, а 1 листопада 1917 р. Генеральний секретаріат призначив на посаду командувача КВО підполковника Павленка.

З листопада на об'єднаному засіданні виконкомів Рад робітничих і солдатських депутатів Києва Центральну Раду було визнано крайовою владою. Водночас більшовицька фракція Київської Ради наполягала на скликанні з'їзду рад для реорганізації УЦР в Центральну раду Рад робітничих і селянських депутатів. Але їх пропозицію було відхилено. В. Винниченко пізніше оцінював цю позицію як таку, яка принесла велику шкоду національній справі, відвернувши від неї зрусифікованих міських робітників.

Третій універсал і проголошення УНР.

Вирішуючи державотворчі питання, Центральна Рада анулювала Інструкцію Тимчасового уряду.

7 листопада 1917 р. ухвалила поіменним голосуванням III Універсал, яким проголошувалось створення Української Народної Республіки (УНР). В ньому наголошувалося: «...не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів».

В Універсалі йшлося про те, що до УНР належать Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія (без Криму). Цим документом визначалися головні принципи УНР:

1. Скасування приватної власності на поміщицькі та інші землі «нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення», які передавалися без викупу селянам через земельні комітети; забезпечення свободи слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків, права й можливості вживання місцевих мов; запровадження 8-годинного робочого дня; «національно-персональна автономія» для національних меншин; упорядкування судової системи тощо.

2. Універсалом вибори до Українських Установчих Зборів призначались на 27 грудня 1917 р. Проголошення УНР стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст., завершення важливого етапу розвитку Української революції.

5. Війна Радянської Росії з УНР. Проголошення незалежності УНР.

На практиці Центральна Рада не виявляла послідовності та рішучості в реалізації своїх програмових завдань, особливо соціально-економічних. Тому вона в листопаді—грудні 1917 р. почала втрачати частину своїх завоювань. Так, декларувавши ліквідацію поміщицького землеволодіння, Центральна Рада прийняла земельне законодавство, яке передбачало залишити землю у тих землевласників, які мали менше 50 десятин. Це викликало незадоволення серед малоземельних та безземельних селян, які вимагали поділити всю землю порівну, як передбачав російський «Декрет про землю». Селянські виступи проти великих землевласників уряд УНР наказував придушувати навіть силою зброї.

До прийняття III Універсалу УЦР підштовхнули зовнішні чинники — події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. З міркувань тимчасовості цієї влади УЦР зробила ставку на федерацію з “небільшовицькою” демократичною Росією.

У листопаді—грудні 1917 р. загострилася боротьба за владу в Україні. ЦР й Генеральний секретаріат з метою стабілізації становища в країні закликали регіональні уряди (Кавказу, Казахстану, Сибіру, Дону, Кубані, Криму та ін.) створити однорідний федеральний соціалістичний уряд Росії. 17 листопада було прийнято рішення взяти ініціативу формування такого уряду в свої руки. Проте намагання створити новий федеральний уряд Росії залишилося тільки наміром.

Після прийняття III Універсалу більшовики, вбачаючи в ЦР свого основного суперника в боротьбі за владу, розгорнули проти неї шалену пропагандистську кампанію, характеризуючи її як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну організацію, що веде таємні переговори із «заколотником» генералом Каледіним.

Рішення Генерального секретаріату від 23 листопада про об'єднання Південно-Західного і Румунського фронтів в Український фронт кваліфікувалося як дезорганізація фронту.

В таких умовах Центральна Рада оголосила більшовицьку партію поза законом, почала здійснювати арешти більшовиків, погроми рад, роззброєння червоногвардійських загонів і відправку їх ешелонами до Росії.

Ультиматум РНК РСФРР Центральній Раді.

Наслідком конфлікту УНР і більшовицького Раднаркому став ультиматум РНК РСФРР від 4 грудня 1917 р. Центральній Раді.

В ньому Раднарком, з одного боку, на словах визнавав УНР, її право відокремитися від Росії чи вступити в договір з нею про федеративні чи інші взаємовідносини, а з іншого — грубо втручався у внутрішні справи УНР:

1. характеризував дії Центральної Ради як націоналістичні й контрреволюційні.

2. Від Центральної Ради вимагалося припинити дезорганізацію фронту, роззброєння радянських полків і Червоної гвардії в Україні.

Дата добавления: 2015-06-26