Перший Всеукраїнський з'їзд рад. Проголошення радянської влади в Україні

Більшовики зробили спробу усунути від влади УЦР мирним шляхом, вихолостивши національний характер і «реконструювавши» її у ЦВК Рад України. «Переобрання» Центральної Ради планувалося провести на І Всеукраїнському з'їзді рад, на який запрошувалися представники усіх рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Центральна Рада, яка спочатку мала намір проігнорувати з'їзд, за тиждень до його початку надіслала на місця циркуляр з вимогою направити до Києва делегатів від селянських спілок та українізованих військових частин. У результаті від них прибуло на з'їзд більше 2 тис. представників, які скасували мандатну комісію з'їзду й самі почали видавати депутатські мандати.

4 грудня 1917 р., коли відкрився з'їзд, В. Затонського, якому оргкомітет доручив його відкриття, просто зігнали з трибуни. Оголошений С. Петлюрою текст Ультиматуму Раднаркому РСФРР делегати розцінили як замах на УНР, а більшовики-делегати не могли дати жодних пояснень цьому ультиматуму.

Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з'їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, тим більше що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські Установчі Збори

Зазнавши поразки, більшовицька частина з'їзду разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами та деякими безпартійними делегатами (всього 127 осіб) покинула його і переїхала до Харкова, де 9—10 грудня з допомогою російських військ було встановлено радянську владу.

У Харкові делегати, які приїхали з Києва, об'єднавшись з делегатами III обласного з'їзду рад Донбасу і Криворіжжя, 11—12 грудня 1917 р. провели альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад 300 існуючих в Україні) і військово-революційних комітетів. Цей з'їзд схвалив повстання у Петрограді та політику РНК, а 12 (25) грудня проголосив встановлення радянської влади в УНР, яку визнав федеративною частиною РСФРР. До обраного Центрального Виконавчого Комітету рад.України увійшла 41 особа (у тому числі 35 більшовиків), а його головою став лівий український соціал-демократ Є.Медведев. 17 грудня було оголошено про створення маріонеткового радянського уряду України — Народного секретаріату у складі Ф. Сергеева (Артема), В. Аусема, Є. Бош, С Бакинського, В. Затонського, М. Скрипника та ін. Того ж дня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради й Генерального секретаріату, а 18 грудня створив крайовий комітет боротьби з контрреволюцією, якому доручалося керівництво формуванням Червоної гвардії на місцях і організацією нових загонів на всій території України.

Отже, наприкінці 1917 р. в Україні існувало два уряди, між якими почалася не тільки «війна декретів», а й збройна боротьба, яку можна кваліфікувати як громадянську війну.

Похід більшовицьких військ на Україну.

З Росії водночас з інтенсивними поставками більшовикам України озброєння та боєприпасів прибули військові частини, які із загонами Червоної гвардії повели наступ на Донбас і південь України.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат вживали заходів для припинення агресії. 15 грудня 1917 р. було створено Особливий комітет оборони України (М. Порш, С. Петлюра, В. Єщенко). 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв постанову про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати, у тому числі військово-повітряних сил (ВПС). Головкомом, «головою» української авіації став підполковник В. Баранов. Однак цих та інших заходів УЦР було недостатньо. Сказалися прорахунки ЦР у військовій політиці та недооцінка необхідності створення власних збройних сил в попередні періоди. ЦР до війни з Радянською Росією виявилася повністю не готовою.

Маючи у своєму розпорядженні великі резерви Радянської Росії, харківський уряд розширював підконтрольну йому територію. 25 грудня В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ більшовицьких військ проти УНР. Наприкінці грудня 1917 р. було захоплено Катеринослав, потім Олександрівськ (2 січня 1918 p.), Полтаву (6 січня).

Для Центральної Ради такий поворот подій виявився цілком несподіваним. Не змогли змінити становища й відозви Генерального секретаріату до громадян України та солдатів 2 січня 1918 р. На засіданні Малої Ради 6 січня було запропоновано оголосити самостійність України (ідея ця висувалася й раніше).

Четвертий Універсал Центральної Ради

Останню надію на врятування становища Центральна Рада покладала на мирні переговори в Бресті, про участь в яких вона заявила ще на початку грудня 1917 р. Але щоб укласти мир з центральними державами, Україні необхідно було офіційно вийти зі складу Російської Республіки і стати самостійною державою, суб'єктом міжнародного права.

У такій обстановці Центральна Рада 9 січня 1918 р. прийняла IV Універсал, який юридично підтверджував відокремлення України від Росії. В ньому наголошувалося: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Підтверджувались демократичні свободи і заходи уряду, проголошені III Універсалом, зазначалося, що Українські Установчі Збори повинні вирішити питання про федеративний зв'язок з народними республіками колишньої Російської імперії. Генеральний секретаріат перейменовувався на Раду Народних Міністрів, головою якої було обрано (замість надто поміркованого В. Винниченка) українського есера В. Голубовича.

Перша радянизація Ураїни.

У січні 1918 р. більшовицькі військові частини продовжували свої наступальні операції. Робітничий клас, підтримуючи більшовиків, створював загони Червоної гвардії, в яких налічувалося понад 100 тис. осіб. У багатьох містах відбулися повстання збільшовизованих солдатів та червоногвардійців (Одеса, Миколаїв, Херсон та ін.). Впродовж січня більшовицькі війська зайняли Лівобережну Україну.

Центральна Рада не змогла організувати дієвого опору. У відповідальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами (станція біля Ніжина), де вирішувалася доля Києва, Рада могла розраховувати лише на багнети 500 осіб, серед яких було понад 300 студентів, гімназистів. Більшість з них героїчно загинула, захищаючи українську державу.

Ситуація стала критичною, коли 15 січня у Києві проти УЦР більшовики підняли збройне повстання, центром якого став завод «Арсенал». Протягом тижня війська УЦР під командуванням С. Петлюри та Є. Коновальця придушили повстання. Але в цей час до міста підійшли більшовицькі війська на чолі з М. Муравйовим, які після п'ятиденного гарматного обстрілу 26 січня 1918 р. захопили Київ, Сюди з Харкова переїхали ЦВК і Народний Секретаріат України. Український уряд 25 січня залишив Київ і змушений був переїхати до Житомира, а невдовзі — до Сарн.

Майже на всій Україні було встановлено радянську владу, а Центральна Рада свій порятунок від остаточного розгрому покладала лише на допомогу країн Четверного союзу.

На території України було створено кілька “радянських республік”: Одеська радянська республіка; Донецько-Криворізька радянська республіка; Кримська соціалістична радянська республіка; в яких були створені власні “радянські уряди”.

Брестський мир.

28 грудня 1917 р. у Брест-Литовському розпочалося перше засідання мирної конференції за участю до 400 представників країн-учасниць. Хоч делегації УЦР, одній з наймалочисельніших, ще бракувало досвіду, вона виявила неабияку активність, захищаючи національні інтереси.

Від делегації УНР О. Севрюк, М. Любинський і М. Левітський 27 січня 1918 р. підписали в Бресті з представниками країн Четверного союзу мирний договір. У ньому зазначалося, що учасники цього договору «хотять самі вчинити перший крок до тривалого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привертання дружніх відносин між народами...».

Політичні діячі УНР, домовившись про військову допомогу країн Четверного союзу, вірили в їх альтруїзм і робили все можливе для формування в Україні громадської думки про Брестський договір як про єдиний шлях до порятунку. У відозві уряду УНР «До всієї людності Української Народної Республіки» від 10 лютого 1918 р. зазначалося: «На Україну для допомоги українським козакам... йдуть дивізія українців — полонених, українські січові стрільці з Галичини та німецькі війська... Ці війська не мають ніяких ворожих нам намірів...».

Згідно з домовленістю з УНР і у зв'язку із заявою Л. Троцького про припинення мирних переговорів і закінчення війни Росії з Німеччиною група німецьких армій «Київ» у складі 23 дивізій і кавалерійської бригади 18 лютого почала займати захоплену більшовиками територію України, а 24 лютого в Україну рушили австро-угорські війська. Загальна чисельність німецько-австро-угорських військ у травні перевищувала 450 тис. солдатів і офіцерів.

За 2 місяці радянська влада в Україні була повалена об'єднаними силами країн Четверного союзу і військами Центральної Ради.

Дата добавления: 2015-06-26