Поняття й типологія політичних режимів

Політичні режими.

Бабкіна

Поняття «політичний режим» — одне із загально­прийнятих у сучасній політології. Його застосовують щодо характеристики способів, форм, засобів й методів реалізації політичної влади, оцінювання сутності дер­жави, оскільки в межах однієї форми правління на різ­них етапах її розвитку політичне життя може суттє­во видозмінюватися. Суспільство й держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократи­чними, тоталітарними й авторитарними; воєнізовани­ми, громадянськими і змішаними; клерикальними, теок­ратичними та ін. Усе це зумовлює суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах, що й позначається на своєрідності по­літичного режиму, який тісніше та безпосередніше по­в'язаний із сутністю держави, ніж інші її форми.

Політичний режим — система засобів і методів здійснення полі­тичної влади; модель, форма взаємодії державно-владних струк­тур і населення.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами і способами орга­нізації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільно-політичних рі­шень; 3) відносинами між політичною владою та грома­дянами.

Поняття «політичний режим» охоплює порядок фор­мування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистос­ті, праіа та обов'язки громадян, порядок функціонуван­ня каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

Політичний режим залежить від співвідношення по­літичних сил у суспільному організмі, особистості за­гальнонаціонального лідера та особливостей правлячої еліти; історичних і соціокультурних традицій; політич­ної культури населення. Політичний режим формується спонтанно, внаслідок спільних зусиль багатьох суб'єктів політичного процесу і не може бути встановлений конс­титуціями або іншими законами. Існує багато класифіка­цій політичних режимів. Будь-яка класифікація є умов­ною, позаяк «чистих» і завершених політичних режимів у політичній практиці не існує. Класифікувати політич­ні режими почали на початку XX ст., але до 60-х років XX ст. найчастіше використовували класифікацію М. Ве­бера, який поділяв їх на демократичні та недемократич­ні. На початку 60-х років американський політолог 3. Бжезинський, використавши висновки Р. Даля про ба-гатополярність влади і про те, що жодна держава не до­сягла демократії, вирізнив тоталітарний режим на під­ставі політологічного аналізу політичних систем колиш­ніх соціалістичних країн, довівши, що в більшості з них функціонували авторитарні політичні режими. Характе­ристики та особливості політичних режимів політологія вивчала впродовж кількох десятиліть. Нині вона зосере­джується переважно на філософсько-політичних аспек­тах внутрішньої еволюції конкретних режимів та проце­дури переходу від одного режиму до іншого. Найпошире­нішою є тричленна класифікація режимів на тоталітар­ні, авторитарні й демократичні.

Тоталітаризм. Цей термін запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині. Теорія тоталітаризму склалася в ЗО—40-х роках XX ст. із появою фашизму та його різновидів.

Насильство за тоталітарного режиму є одним із голов­них засобів політичного управління. Він деформує ментальність, політичну культуру, соціально-економічну стратифікацію населення, особисту й соціальну психоло­гію, політичні відносини та внутрісімейні стосунки.

Тоталітаризм (лат. іоіаііз — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним конт­ролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого минулого. Тоталітарними вважають теорію давньогрецького філософа Геракліта про необхід­ність загальної регуляції суспільства, політичні погляди Платона стосовно моделі утопічної держави. Деякі тота­літарні моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабе-фа, А. Сен-Сімона, Г.-В.-Ф. Гегеля, Ж.-Ж. Руссо.

Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму в політичній практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової інформації, колек­тивістський світогляд, могутній державний апарат, особ­ливості соціальної психології (певна ідеологічна та міжособистісна ситуація). Причому засоби масової інфор­мації є необхідним моментом для існування тоталітариз­му взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічна обробка населення, насадження уніфікованих побутових та за­гальнолюдських стандартів, нівелювання загальноцивілі-заційних та особистісних цінностей. Критерієм тоталіта­ризму є поглинання державою сфери громадянського су­спільства, відсутність плюралізму.

Характерним для нього є харизматичний тип лідерст­ва з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутрі-психологічного ентузіазму, а також екстенсивно — за до­помогою репресивно-пропагандистського апарату. Лідерст­во за тоталітаризму має переважно індивідуалізований ха­рактер, причому навіть найближче оточення лідера знач­но дистанційоване від нього. З тоталітаризмом пов'язаний султаністичний політичний режим, який характеризу­ють наявність верховного правителя за відсутності розме­жування державної та приватної сфер; погляд представни­ків влади на суспільство як на неподільну власність пра­вителя, члени родини якого здебільшого обіймають прові­дні посади в державному та економічному управлінні; осо­блива ідеологія (найчастіше названа за ім'ям правителя); неформальний характер усіх державних відносин; клано-

вість; відсутність реальної судової влади. У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

— Наявність загальнообов'язкової ідеології, яка дово­дить необхідність існування даного режиму;

— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;

— ігнорування особистих цілей та інтересів заради за­гальних цілей режиму;

— жорстке переслідування будь-якого спротиву і на­віть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;

— підпорядкування інформаційного простору полі­тичному лідерові чи партії.

Класичними тоталітарними державами були гітлерів­ська Німеччина та СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи: пе­ріод воєнного комунізму 1917—1921 рр. (тоталітарно-ав­торитарний тип політичного режиму); 1921—1929 рр. (авторитарний режим); 1929— 1956 рр. (тоталітарний ре­жим), 1956—1985 рр. (зникли ознаки класичного тоталі­таризму, але загалом режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР розпочався за «горбачовської перебудови», коли впала «залізна завіса» ідеологічного монізму (грец. гаопоз — один) й закритості суспільства.

Авторитаризм. За авторитаризму в суспільстві мо­жуть існувати інститути, притаманні демократії, але основними ознаками, що відрізняють авторитаризм від демократії, є перевага в діяльності державних органів ме­тоду адміністрування (за авторитаризму рідко застосовує­ться компроміс із найважливіших політичних проблем); концентрація влади в руках одного чи декількох держав­них органів; здійснення органами виконавчої влади нор-мотворчих функцій; звуження сфери гласності та вибор­ності державних органів. Загальна риса всіх авторитар­них держав — сильна виконавча влада.

Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Залежно від цілей виокремлюють різні види авторита­ризму, наприклад, авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу, чи альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм встанов­люється в країнах, які переходять від тоталітаризму до де­мократії. Характерно, що за авторитаризму існує і грома­дянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регла­ментації зазнає переважно політична сфера. За цього полі­тичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити ре­жимові свою особисту відданість і лояльність, то за авто­ритаризму відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уні­фікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мо­білізаційні можливості її застосування практично відсут­ні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично зав­жди спотворюються. Авторитарними країнами були в різ­ні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Дата добавления: 2015-06-29