Ст. 315 КПКУ 9 страница

Виконавши зазначені вимоги, суддя-доповідач вирішує клопотання, які надійшли від учасників судового провадження. Перелік та обсяг клопотань, які можуть заявлятися, законом не визначаються, проте фактично вони повинні стосуватися частини вироку або ухвали суду першої інстанції, що оскаржується. Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав (про розгляд судом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

3. Після закінчення підготовчих дій суддя-доповідач оголошує про початок апеляційного розгляду. Він доповідає зміст оскарженого судового рішення у необхідній частині, тобто в обсязі, що має забезпечити розуміння учасниками судового провадження суті вироку чи ухвали суду першої інстанції в цілому, а також більш детально викладає обставини щодо тієї їх частини, яка оскаржується. Він також повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, послідовно і стисло оголошує основні доводи, викладеш в апеляційних скаргах та запереченнях, якщо вони надійшли на них від інших учасників судового провадження, і з'ясовує в осіб, які подали апеляційні скарги, чи вони їх підтримують.

Після з'ясування зазначених питань суддя-доповідач надає слово учасникам кримінального провадження для висловлення своїх доводів і пояснень з приводу поданої апеляційної скарги. Спершу слово надається особі, яка подала апеляційну скаргу.

Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони кримінального провадження, першим висловлює доводи сторона захисту: обвинувачений, захисник, цивільний відповідач, їхні представники. Після цього слово надасться тій стороні кримінального провадження, яка подала апеляцію, а потім - всім іншим учасникам судового провадження. За необхідності проводяться й інші процесуальні дії щодо з'ясування обставин та перевірки їх доказами. З'ясування обставин проводиться лише в частині рішення суду першої інстанції, законність і обгрунтованість якої оскаржується в апеляційній скарзі.

Після висловлення доводів та перевірки їх доказами суддя-доповідач з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити апеляційний розгляд і чим саме. У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати в апеляційному розгляді проводяться за правилами ст. 364 КПК (див. коментар до ст 364 КПК) з такими особливостями: першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу; якщо апеляційні скарги подали обидві сторони кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений. Прокурору може бути надано слово для виступу першим тільки у випадку, якщо він був суб'єктом подання апеляційної скарги, а в інших випадках прокурор виступає останнім. Після цього слово надається іншим учасникам судового провадження.

4. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду за одночасної наявності певних умов: 1) ці особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та 2) не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Апеляційний розгляд відкладається, якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких є обов'язковою згідно з вимогами КПК або рішенням суду апеляційної інстанції. Обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі якщо про це надійшло його клопотання. В інших випадках коло учасників кримінального провадження, участь яких в апеляційному розгляді є обов'язковою, визначається з урахуванням положень статей 323-327 КПК і виходячи із фактичних обставин справи.

Якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду (про наслідки неприбуття обвинуваченого див. коментар до ст. 323 КПК).

Якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник, коли участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою, суд повинен відкласти судовий розгляд та визначити дату, час та місце проведення нового засідання і вжити заходів до прибуття їх до суду (про наслідки неприбуття прокурора і захисника див. коментар до ст. 324 КПК).

Коли в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття потерпілого див. коментар до ст. 325 КПК).

Якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, за винятком випадків, коли від них надійшло клопотання про розгляд позову за їх відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов.

Якщо в судове засідання не прибув за викликом цивільний відповідач, який не є обвинуваченим, або його представник, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за відсутності зазначених осіб з'ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників див. коментар до ст. 326 КПК).

Якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, спеціаліст, перекладач або експерт, заслухавши думку учасників судового провадження, суд після допиту інших присутніх призначає нове судове засідання і вживає заходів для їх прибуття (про наслідки неприбуття свідка, спеціаліста, перекладача і експерта див. коментар до ст. 327 КПК).

5. Останнє слово перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення щодо законності та обгрунтованості вироку суду першої інстанції надається обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді (щодо останнього слова обвинуваченого див. коментар до ст. 365 КПК).

Стаття 422. Порядок перевірки ухвал слідчого судді

1. Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.

2. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

31. Порядок з’ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами. Скорочений судовий розгляд.

а)хто має лекцію. То питання там є. Хто не має – звертайтеся – сфоткаю)))

б) Безумовно, положення ч. 3 ст. 349 КПК України щодо визнання судом недоцільності дослідження доказів, які ніким не оспорюються, вступає у суперечність з ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 цього Кодексу, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Отже, тільки за умови доведення вини особа може бути визнана винною у вчиненні злочину.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України також не узгоджується з такою засадою кримінального провадження, визначеною ч. 1 ст. 23 цього Кодексу, як безпосередність дослідження доказів. Тільки в результаті безпосереднього дослідження доказів з’ясовується їх джерело, перевіряється їх належність, допустимість, достовірність і достатність для сформування внутрішнього переконання суду в наявності чи відсутності обставин предмета доказування.

Проводячи спрощений судовий розгляд, суд безпосередньо не досліджує докази, що зібрані слідчим під час проведення досудового розслідування. Ці докази вважаються такими, що є належними, допустимими та достовірними, оскільки учасники судового провадження не наполягають на їх перевірці.

У проведенні спрощеного судового розгляду практично не працює така засада кримінального провадження, як змагальність сторін. Як виявляється, ч. 3 ст. 349 КПК України не узгоджується з такою визначеною п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України засадою судочинства, як забезпечення апеляційного оскарження. Дійсно, сторони позбавляються права оскаржувати вирок суду в апеляційному порядку щодо тих фактичних обставин, які ними не оспорювались, якщо вони не заперечували проти того, щоб докази не досліджувалися під час судового розгляду.

Зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України також можна дійти висновку, що фактично суддя є учасником угоди між сторонами обвинувачення та захисту щодо проведення спрощеного судового розгляду, а також є у ній посередником. Очевидно, що такий порядок вступає у суперечність з принципом незалежності суддів.

Отже, можна стверджувати, що проведення спрощеного судового розгляду не узгоджується з низкою засад кримінального провадження. Тому пропонуємо виключити ч. 3 зі ст. 349 КПК України, відповідно до якої суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

32. Порядок закінчення та відновлення з’ясування обставин кримінального провадження та перевірки їх доказами

Стаття 363. Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами

1. Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме.

2. У разі заявлений клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв'язку з чим мас право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження.

3. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

1. Після з'ясування обставин, установлених під час кримінального провадження та здійснення перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні опитує учасників судового провадження на предмет, чи бажають вони доповнити судовий розгляд, якщо так, то чим саме.

2. Учасники судового провадження вправі заявити як усно, так і письмово клопотання про доповнення судового розгляду, зокрема клопотати перед судом щодо: проведення повторного допиту осіб для уточнення чи доповнення наданих ними відомостей; дослідження документів, які не були оголошені та пред'явлені учасникам кримінального провадження; проведення огляду не оглянутих під час судового розгляду речових доказів або їх повторного огляду; надання додаткових пояснень про обставини кримінального провадження і досліджені докази; долучення до матеріалів кримінального провадження додаткових доказів та їх дослідження тощо.

Суд розглядає кожне клопотання окремо, почергово, у порядку їх заявлення, надаючи за необхідності особі, яка його заявила, можливість додатково пояснити зміст клопотання та з'ясувавши думку інших учасників (сторони кримінального провадження) щодо цих клопотань. У зв'язку із заявленням клопотання суд управі ставити запитання будь-кому з учасників судового провадження, а також іншим учасникам кримінального провадження (свідку, спеціалісту, експерту тощо). У разі задоволення заявлених клопотань суд вживає заходів щодо їх виконання, у тому числі продовжує з'ясовувати обставини, установлені під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами.

3. Суд у разі відсутності клопотань або після вирішення заявлених клопотань, з'ясувавши думку сторін щодо можливості закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами з обов'язковим зазначенням про її постановлення в журналі судового засідання. Після чого переходить до судових дебатів, про що головуючий оголошує присутнім.

33. Порядок отримання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Стаття 247. Слідчий суддя, який здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій

1. Розгляд клопотань, який віднесений згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

1. Слідчий суддя - це суддя суду першої підстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчим суддею, що здійснює розгляд клопотань щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно до ст. 247 КПК, є голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обираються зборами суддів зі складу суддів цього суду. До повноважень слідчого судді, що діє в суді першої інстанції, належить розгляд клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

стаття 248

1. Клопотання щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій вноситься на розгляд слідчого судді слідчим або прокурором. Слід підкреслити, що клопотання слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій потребує попереднього погодження з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 248) покладає на слідчого суддю обов'язок розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання.

Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання, тобто слідчого або прокурора. Розгляд поданого клопотання відбувається в режимі закритого судового засідання, протокол його не ведеться. Слідчий суддя має право затребувати матеріали кримінального провадження, що обґрунтовують наявність підстав на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно слідчий, прокурор зобов'язані представити такі матеріали. За результатами розгляду поданих документів слідчий суддя приймає рішення та надає дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій або відмовляє в ньому.

2. Відповідно до ч. 2 цієї статті КПК у клопотанні обов'язково вказуються найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер відповідно до ЄРДР, короткий виклад обставин злочину, у зв'язку із розслідуванням якого подасться клопотання, правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) КК, відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію, обставини, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, вид негласної слідчої (розшукової) дії та обґрунтування строку її проведення, обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб, відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо. У клопотанні також наводиться обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили. До клопотання слідчого, прокурора додасться витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Слідчим або прокурором, який вносив клопотання, також повинно бути обґрунтовано, що під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з'ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

3. Слідчий суддя постановляє ухвалу про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що вчинено тяжкий або особливо тяжкий злочин. Винятком є зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК), якщо доступ до інформаційних систем або їх частин не обмежується власником, володільцем, утримувачем або не пов'язаний із подоланням логічної системи захисту; обстеження приміщень, що призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (ст. 267 КПК), тобто приміщень із примусового утримання осіб у зв'язку з відбуттям покарання, затримання, взяття під варту, а також установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК), оскільки проведення вказаних негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється за рішенням слідчого судді з метою розслідування всіх злочинів, незалежно від ступеня тяжкості.

4. Ухвала слідчого судці про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК. Окрім цього, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити відомості про:

1) прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням;

2) злочин, у зв'язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала;

3) особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію;

4) вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо;

5) строк дії ухвали.

5. Відповідно до змісту ч. 5 цієї статті, якщо слідчий суддя постановив ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, слідчий, прокурор можуть повторно звернутися із новим клопотанням про надання такого дозволу. Слід зауважити, що в ухвалі суду повинно міститися обґрунтування відмови у наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. У випадку відмови слідчого судді щодо надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії слідчий або прокурор має право повторно звернутися у встановленому КПК порядку до слідчого судді, додатково обґрунтувавши підстави її здійснення.

34. Пред’явлення для впізнання, огляд на місці: підстави, умови та порядок проведення у суді

ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

Процесуальний порядок пред'явлення для впізнання окремо регламентований ст. ст. 174-176, 309 КПК України. Пред'явлення для впізнання, постаючи самостійною слідчою дією, має як процесуальні, так і тактичні особливості.

Пред'явлення для впізнання-це слідча та судова дія, здійснювана в порядку,регламентованому кримінально-процесуальним законом, яка полягає у пред'явленні потерпілому, свідку, підозрюваному, звинувачуваному або підсудному тих або інших осіб, трупів, предметів із метою встановлення останнім за уявним образом тотожності або розходження з об'єктами, котрі він спостерігав раніше у зв'язку з обставинами розслідуваної події.

До визначення мети пред'явлення для впізнання в криміналістиці існує два підходи. Відповідно до першого, метою цієї слідчої дії може бути встановлення тотожності (тобто проведення ідентифікації) та групової приналежності (А. Н. Колєсніченко, Н. В. Терзієв). Прибічники другого підходу метою пред'явлення для впізнання вважають встановлення лише тотожності (А. В. Дулов, Н. В. Жогін, Ф. Н. Фаткулін), що в тактичному аспекті є більш виваженим, адже слідчий, приймаючи рішення щодо пред'явлення для впізнання певного об'єкта, має на меті фіксацію факту впізнання чи невпізнання певного об'єкта. Сутність пред'явлення для впізнання полягає в тому, що впізнавач, зіставляє пред'явлені йому схожі об'єкти з уявним образом об'єкта, сприйнятого ним раніше (пов'язаного з розслідуваною подією), і визначає тотожність чи відмінність цього об'єкта, тобто за сутністю пред'явлення для впізнання є криміналістичною ідентифікацією за уявним образом у процесуальній формі.

Суб'єктом впізнання може бути потерпілий, свідок, підозрюваний, звинувачуваний, підсудний (тобто впізнавач).

Об'єктом впізнання може бути: людина (ст. 174 УПК України), труп та його частини, різні предмети (ст. 175 УПК України), домашні тварини.

Види пред'явлення для впізнання виділяють за такими підставами:

1) за об'єктом, що підлягає впізнанню, виділяють: пред'явлення для впізнання людей, предметів (різноманітних речей матеріального світу; стосовно документів питання є дискусійним у науці), тварин, трупів людей і тварин, приміщень та ділянок місцевостей (також є дискусійним у науці);

2) за суб'єктом упізнання (за процесуальним статусом суб'єкта): впізнання свідком, потерпілим, підозрюваним, звинувачуваним, підсудним;

3) залежно від того, в якому вигляді пред'являють об'єкти: в натурі чи за копією (фотознімками, відео -, кінозображеннями, звукозаписом, масками, зліпками, заливками);

4) залежно від ознак, за якими впізнають людей: за анатомічними чи функціональними ознаками (мова, хода, міміка, жести тощо);

5) залежно від контакту між особою, яка впізнає, і особою, яку впізнають: з безпосереднім контактом чи без такого між ними (поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають, що здійснюється з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає);

6) залежно від черговості впізнання: початкове та повторне (припускається лише у виняткових випадках за умови повного дублювання початкового, зокрема: якщо в момент першого впізнання впізнавач перебував у стані тимчасового суттєвого розладу психіки, зору, слуху, через що не міг адекватно сприймати те, що відбувається; коли під час початкового впізнання умови сприйняття об'єкта були гіршими, ніж при початковому спостереженні особи або предмета (забруднення предметів, змінений зовнішності особи, пред'явлюваної для впізнання, наприклад, наявність бороди, вусів, відрослого волосся, ушкоджень на обличчі);

7) залежно від спрямованості процесу при впізнанні живої людини: одностороннє та зустрічне (або двостороннє впізнання, коли слідчий планує пред'явлення для впізнання, наприклад, потерпілому звинувачуваного, де обидві особи виступають поперемінно в ролі впізнавача й особи, яку впізнають). Пред'явлення для впізнання тісно пов'язано з психологічною діяльністю - "впізнаванням". Це складний психофізіологічний процес, під час якого людина зіставляв об'єктивну реальність, що сприймається в конкретний момент, із зафіксованими раніше суб'єктивними образами і доходить висновку про наявність тотожності (М. О. Головецький та М. В. Салтевський). Процес упізнавання вміщує певні етапи, які збігаються з етапами формування свідчень впізнавача, зокрема:

1. формуючий етап, на кому здійснюється сприйняття людиною об'єкта за допомогою органів чуттів, їх запам'ятовування (здатність нервової системи людини і тварин зберігати інформацію, що за певних умов може бути виведена з цієї системи без порушення її властивостей і характеру);

2. репродукційний етап, на якому здійснюється відтворення інформації, повторне запам'ятовування об'єкта (словесне пригадування його ознак, наприклад, під час допиту);

3. етап власне порівняння та розпізнавання об'єкта (безпосереднє зіставлення особою раніше сприйнятого об'єкта з уявним образом).

Тому процес "впізнавання" є підґрунтям для процесу "впізнання" та більш широким поняттям. Факт упізнавання відображають у протоколах будь-якої слідчої дії (допиту, обшуку, пред'явлення для впізнання тощо) або в рапортах працівників органів дізнання та оперативно-розшукових підрозділів (оперативне впізнання).

Значення результатів пред'явлення для впізнання для розкриття і розслідування злочинів. Результати пред'явлення для впізнання, що містяться в їх джерелах (протоколі пред'явлення для впізнання та носіях інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано цю слідчу дію), використовують як докази для встановлення причетності особи до злочину та інших обставин у справі, передбачених ст. ст. 64,23 КПК України. Вони також відіграють важливу роль у побудові версій, плануванні розслідування, обранні тактики інших слідчих дій, зокрема допиту впізнаної особи, очної ставки між нею та особою, яка впізнає, тощо.

ОГЛЯД НА МІСЦІ

Стаття 361. Огляд на місці

1. У виняткових випадках суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини, - за участю свідків, спеціалістів і експертів. Огляд на місці не може проводитися під час здійснення провадження судом присяжних.

2. Огляд на місці здійснюється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для огляду під час досудового розслідування.

3. На місці огляду учасникам кримінального провадження, які беруть у ньому участь, можуть бути поставлені запитання, пов'язані з проведенням огляду.

4. Учасники судового провадження при огляді мають право звертати увагу суду на те, що, на їхню думку, може мати доказове значення.

5. Проведення огляду і його результати відображаються у протоколі огляду місця та можуть фіксуватися технічними засобами.

1. У виняткових випадках (наприклад, унаслідок отримання від учасників кримінального провадження нових відомостей або таких, що не узгоджуються з протоколом огляду місця та доданих до нього) суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони судового провадження може визнати за необхідне (зокрема, для виявлення та фіксації додаткових або уточнених відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення) оглянути певне місце (місцевість, приміщення) поза межами приміщення суду (зали судового засідання).

Огляд проводиться за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини, на розсуд суду - за участю:

- свідків - для перевірки (підтвердження чи спростування) їх показів;

- спеціалістів - для проведення вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, складання плану і схеми, виготовлення графічних зображень оглянутого місця чи окремих речей, виготовлення відбитків та зліпків, огляду і вилучення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження;

- експертів - зокрема, у випадках, коли протокол огляду місця, складений під час досудового розслідування, не узгоджується з висновками експерта й останній наполягає на правильності його висновків або існує ймовірність вилучення з місця огляду матеріалів, предметів, які в подальшому можуть бути предметом дослідження експерта, виявлення трупа, інших обставин вчинення кримінального правопорушення, для повного з'ясування яких потрібні спеціальні знання.

Огляд на місці відповідно до ч. 1 коментованої статті не може проводитись під час здійснення провадження судом присяжних. Таке застереження законодавця обумовлено тим, що більша частина складу суду (троє присяжних) не є професійними суддями, а отже, вони не володіють необхідними професійними знаннями та навичками, психологічно не підготовлені сприймати інформацію щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, перебуваючи безпосередньо, наприклад, на місці його вчинення чи схову знаряддя, засобів вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим можуть необ'єктивно сприймати побачене та робити висновки, керуючись насамперед внутрішніми відчуттями, тощо.

Слід зазначити, що у такому випадку, тобто у зв'язку з неможливістю проведення цієї процесуальної дії судом присяжних, але за наявної необхідності її здійснення, суд відповідно ДО ч. З ст. 333 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження має право у порядку, передбаченому ч. 5 зазначеної статті, доручити органу досудового розслідування провести огляд на місці. У зв'язку з чим суд має відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення цієї слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Дата добавления: 2015-06-27