Сутність правової політики

Суб’єкти і основні форми реалізації правової політики

Сутність правової політики

Розділ 17. ПРАВОВА ПОЛІТИКА

Перейшовши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної, правової, соціальної демократичної держави, формування громадянського суспільства, неухильно орієнтуючись на визначені світовою спільнотою демократичні та гуманітарні за своїм змістом і спрямованістю, міжнародні стандарти Україна поставила перед собою завдання – вироблення та впровадження єдиної цілеспрямованої загальнонаціональної правової політики. Як своєрідний суспільний феномен правова політика виникає у суспільстві лише за умови розвитку суспільства демократичним, правовим шляхом. За часи тоталітарного політичного режиму й мови не могло бути про зазначене явище, оскільки і держава і державна політика ґрунтувались головним чином на принципі права сили, відкидаючи принципи сили права. І влада і народ не знали поваги не тільки до права, а й до держави і закону, яких просто боялися.

В умовах незалежної України правова політика є сучасним важливим компонентом процесів демократичної трансформації суспільних відносин взагалі і формування і функціонування ефективної правової системи суспільства зокрема. Від правового хаосу політика страждає не менш, ніж право від свавільної політики. Знаходження між ними оптимального балансу, коли б вони різними властивими для кожного методами сприяли досягненню єдиної загальної мети – сталого основою динамічного розвитку суспільства, тобто коли політика стала правовою. Іншими словами, в принципі будь-яка розумна політика має бути правовою – у тому сенсі, що призначена відповідати законам, юридичним нормам, незмінно знаходитись в правовому полі, відповідати ідеям прав людини.

Поняття “правова політика” в науковій літературі не має однозначного визначення. Одні розглядають її як діяльність держави та інших політичних інститутів, спрямовану на створення ефективного механізму дії права, цивілізоване використання юридичних засобів у досягненні правових цілей (забезпечення прав і свобод, формування правової держави, змінення законності і правопорядку та ін.). Для інших правова політика є комплекс ідей, заходів, завдань, програм, установок, що реалізуються у сферах дії права і через право (мається на увазі сфери відносин зв’язків, інтересів, що охоплюється поняттям “правовий простір” і об’єктивно потребують регулятивного опосередкування (упорядкування) з боку публічної влади.

Поняття “правова політика” може бути визначено у двох смислах – об’єктивному і суб’єктивному. В об’єктивному смислі правова політика розглядається як сфера суспільних відносин, котрі не залежать від волі конкретних суб’єктів. У суб’єктивному смислі правова політика є сукупністю вольових установ, та факторів поведінки, які зумовлюють справедливість і результативність конкретних суб’єктів політико-правових відносин влади і підпорядкування.

Стосовно філософсько-правового змісту політики права вбачають дві протилежні концепції правової політики. Відносно з однієї концепції правова політика розглядається як своєрідна технологія соціального управління, або форма соціальної інженерії і в цьому сенсі втілює в собі сутність влади. Друга модель правової політики відповідає вимогам сучасного постіндустріального суспільства, розглядає право як діалог між суб’єктами правовідносин, насамперед, між інститутами влади і громадянського суспільства.

Як суспільний феномен правову політику розглядають і в широкому і в вузькому розумінні слова. У вузькому розумінні – це вироблення і реалізація політики і стратегії в галузі створення та застосування права на загальних принципах гуманізму. В широкому розумінні правова політика – це діяльність, найперше, державних і муніципальних органів, громадських об’єднань, окремих громадян, що включає систему ідей, цілей, заходів та способів, які забезпечують функціонування й відтворення правового механізму, спрямована на реалізацію інтересів, прав і свобод особи у взаємодії з її обов’язками.

Сучасна інтерпретація змісту правової політики не може обмежуватися лише вузьким, прикладним підходом, який зводить її призначення лише до утилітарних завдань оцінки адекватності чинного законодавства і подальшого удосконалення юридичної системи держави. Вбачається, що за своєю сутністю і соціальними цілями правова політика є особливий і необхідний компонент державної політики, засіб юридичної легітимації, закріплення й забезпечення політичного курсу країни, санкціонованого волею народу і його політичних лідерів, що відбувається у діяльності владних структур.

Види державної політики різноманітні, наприклад економічна політика, культурна, соціальна, національна, науково-технічна, фінансова. Правова політика безперечно є одним із видів політики. Правом, так чи інакше, оформлюються, закріплюються усі види державної політики, проте право має свої особливості і свій зміст, вона відбиває, визначає правовий розвиток країни. Разом з тим, правова політика виступає засобом акумуляції та провідником різноманітних соціальних інтересів, потреб, прагнень (економічних, політичних, соціальних, культурних та ін.), вона несе на собі характерні ознаки. Узагальнюючи різні галузі людської діяльності, вона синтезує їх в юридичних нормах і інститутах, наприклад, інститутів прав людини, виборів, парламентаризму тощо, або кодекси – цивільний, кримінальний, податковий, митний, процесуальний. Тобто правова політика здійснює на ці сфери необхідний стабілізуючий вплив. Саме звідси виникли змішані по суті та нерозривні поняття – “економічні закони”, “соціальне законодавство”, трудове, адміністративне, податкове право і багато інших. Отже, правова політика тісно пов’язана з усіма іншими різновидами політики і тяжіє до охоплення всього різноманіття громадських стосунків.

Розглядаючи інститут правової політики, демократичної, правової держави слід виокремити наступні стрижневі принципи: соціальну обумовленість; наукову обґрунтованість; усталеність і передбачуваність; легітимність і демократичний характер; моральність і гуманність; справедливість і гласність; поєднання інтересів особи і держави; пріоритетність прав людини; відповідність міжнародним стандартам. Принципи правової політики випливають з об’єктивних закономірностей правового впливу, його призначення і справедливості. Вони покликані уніфікувати характер цілеспрямованого впливу на системні відносини за допомогою правових засобів. Безумовно всі ці принципи тісно пов’язані і виступають в якості вихідних керівних ідей політико-правової свідомості суб’єктів правової політики, визначають зміст і сприяють їхньої діяльності.

Структура правової політики досить широка і різноманітна, її компонентами є: стратегія законотворчості; принципи правового регулювання, конституційне будівництво; судово-правова і адміністративна реформи; пошук оптимальної реформи парламентаризму; вдосконалення виборчого права і кодифікованих галузей права; зміцнення законності, правопорядку, дисципліни, і в решті, самої державності. Можна виділити два напрями правової політики: зовнішній і внутрішній. Правова політика у зовнішньому напрямі спрямована на забезпечення суверенітету незалежності і територіальної цілісності держави. Внутрішній напрям пов’язаний із демократичними засадами розвитку держави, пріоритетом гарантування людині прав і свобод. Крім того необхідно виокремити ті складові внутрішньої правової політики, які пов’язані із гарантуванням державою цих прав і свобод: державне будівництво, фінансовий економічний розвиток, правоохоронна діяльність, оборона, юстиція, судочинство тощо. Зовнішній напрям правової політики переважно закордонних справ, зовнішньоекономічної діяльності.

Феномен правової політики можна характеризувати через її властивості та риси. Найважливішими властивостями правової політики є її державно-вольовий характер і владно-імперативний зміст. Рисами правової політики виступають: ґрунтуються на праві і пов’язані з правом; здійснюється правовими методами; охоплює головним чином правову сферу діяльності; спирається, коли це потрібно, на примус; є публічною, офіційною; відрізняється нормативно-організаційними началами. Право виступає базовим і цементуючим елементом цієї політики.

Основними методами проведення правової політики є переконання у раціональності, доцільності певних рішень та нормативних положень, а також примус (легітимний, соціально виправданий). Різні форми і сполучення цих методів створюють широкий спектр засобів і технологічних прийомів правового впливу на людей: виховання, покарання, юридична відповідальність (позитивна і негативна), санкції (заохочувальні і карні), превенція, юридична освіта, розвиток правової культури і правосвідомість. Можна стверджувати, що більшість форм реалізації права (дотримання, виконання, використання і застосування) за своєю суттю збігаються з формами проведення правової політики.

Правова політика завжди обслуговувала і обслуговує передусім інтереси держави, а через державу – інтереси всього суспільства, інтереси громадян, зміцнення державності.

Головним завданням правової політики сучасної України є розв’язання юридичними засобами соціальних проблем; підтримання правопорядку; забезпечення функціонування гілок державної влади і місцевого самоврядування, зв’язку індивіда, суспільства, держави; забезпечення миру і стабільності в середині країни та міжнародній арені. У консолідованому вигляді правова політика втілюється у Конституції України, законах, кодексах, інших нормативно-правових актах, спрямованих на охорону і відтворення суспільних відносин, що склалися, і сформованого політичного режиму.

Отже, правова політика складний соціальний феномен, який виступає засобом акумуляції та вираження різних соціальних інтересів, потреб, прагнень, тісно пов’язаних з усіма іншими різновидами політики і тяжіє до охоплення всього різноманіття громадянських стосунків.

Дата добавления: 2015-06-28