Розуміння поняття «міліції» у контексті ОВС

Окрім поліції в деяких державах світу існує аналогічний соціальний інститут – міліція.

Міліція – об’єднувало такі поняття як «війна», «військова служба», «войовничість». В епоху Просвітництва означало «озброєний народ, що самостійно, без підтримки на органи влади, забезпечував власну безпеку». Так теоретики марксизму вважали, що в процесі відмирання держави, функція охорони суспільної безпеки буде покладена на простий народ – міліцію. В.І. Ленін вважав, що поліція це каста яка відірвана від народу і протистоїть йому. Нам потрібна, заявляв він дійсно народна міліція, яка по-перше, складається виключно із населення… по-друге, яка об’єднує в собі функцію народної з функцією поліції. Роль органів поліції (міліції) є різною в тоталітарних, політичних системах і демократичних. В тоталітарних державах завдання поліції в першу чергу полягає у використанні репресивних форм діяльності при реалізації волі і політики держави. У правовій демократичній державі, репресивні і каральні функції поступаються місцем, серед яких головним завданням поліції є забезпечення правопорядку і громадській безпеці, профілактиці і контролю над злочинністю, надання широкого спектра соціальних послуг населенню.

Для захисту життя, здоров’я, прав та свобод людини, власності, інтересів громадянина, суспільства та держави від протиправних посягань на міліцію України державою і Законом “Про міліцію” покладені наступні завдання:

ü забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод та інтересів;

ü запобігання правопорушенням та їх припинення;

ü охорона і забезпечення громадського порядку;

ü виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

ü забезпечення безпеки дорожнього руху;

ü захист власності від злочинних посягань;

ü виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

ü участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

Органи міліції при реалізації завдань з охорони і забезпечення громадського порядку, підтримують встановлений у державі порядок правовідносин між людьми. Вони також покликані забезпечувати захист життя, здоров’я, безпеки і власності осіб, які опинилися у надзвичайних (стихійні лиха, аварії, пожежі тощо) чи у небезпечних умовах, що можуть бути створені джерелом підвищеної небезпеки (транспорт, вибухові речовини, зброя). Важливою і складною є завдання з розкриття злочинів. Для забезпечення розкриття злочинів проводяться дії, спрямовані на виявлення злочинів і розшук осіб, що їх вчинили. Значне місце у процесі розкриття злочинів відводиться заходам оперативно-розшукового характеру. Багатопланова правоохоронна діяльність з забезпечення виконання значного обсягу роботи, яка пов’язана з охороною, захистом і виконанням функцій, покладених на міліцію, будується на основі принципів: законності; гласності; гуманізму і поваги до особистості; взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Міліція – важливий соціальний інститут – тісно пов’язана із державою як частина і ціле. Міліція – частина політичної системи суспільства, цілісної політичної реальності. Система ж – сукупність елементів, що перебувають у взаємозв’язку і утворюють цілісну організацію. Політична система – комплекс суспільно-політичних відносин, організацій і установ, що реалізують політичну владу на основі таких принципів і норм, які виражають політичну природу суспільства, його політичний устрій, ступінь реальності політичних прав і свобод громадян.

Основними елементами політичної системи є політична організація, політичні і правові норми, політичні відносини та політична свідомість. Кожний з цих елементів – складна система або підсистема у політичній системі. Взаємовідносини і взаємодія частин (елементів) усередині будь-якої системи є, як правило, суперечливими, що й характерне для розвитку системи. Але ефективність функціонування будь-якої системи, у тому числі й політичної, значною мірою буде залежати не стільки від існуючих суперечностей між елементами, скільки від їх узгодженості, гармонійного зв’язку і взаємовідносин. Ця діалектика об’єктивно позначається і на діяльності міліції в її взаємовідносинах з іншими соціальними системами і елементами в політико-правовій сфері. Важливий вплив на функціонування всієї системи ОВС мають політичні фактори (політичні рішення, політичні об’єднання або боротьба і протистояння різних політичних сил та їх лідерів, а також політичні акції).

На міліції відображаються родові якості держави, її як внутрішньої, так і зовнішньої політики, а також родові властивості політичної системи, яка включає в себе політичні партії, організації і рухи, недержавні інститути й організації. Міліцію, різні політичні та соціально-громадські інститути зв’язують самі різнобічні, розгалужені внутрішні зв’язки: структурні (як частина і ціле), генетичні (створюються державою), функціональні (виконує функції держави, інтересів суспільства від протиправних посягань), юридичні (розвивається і діє відповідно з вимогами існуючої Конституції, нормативно-правовими актами), економічні (веде боротьбу із злочинністю в економічній сфері, впливає на стан економічної стабільності), ідеологічні (захист конституційного ладу держави і його політико-правового обґрунтування), виховні (виховання у громадян поваги до закону, нормативно-правових приписів). Міліція живе та діє в правовому полі держави і стоїть на сторожі права та закону відповідно до політики держави. У загальному розумінні поняття “політика” сьогодні інтерпретується як мистецтво управління державою, організація суспільного життя за допомогою державної влади. Сукупність усіх політико-державно-правових інститутів суспільства, їх відносини на основі відповідної нормативної бази і утворюють політичну систему.

Оскільки держава виконує волю та інтереси політичних партій, угрупувань, політичної еліти в цілому, виступає як своєрідна політична організація суспільства, то дії і поведінка міліції можуть по-різному проявлятися. Вони можуть бути в гармонії або в суперечності з існуючою політичною діяльністю партій і політичних рухів. Міліція – це, у першу чергу, інструмент загальнодержавної політики, невід’ємна частина політичної системи. При тоталітарному режимі діє одна політична партія, а інші заборонені. Панівна партія стоїть над державою, її апарат зрощений з державним апаратом. Яскравий приклад – СРСР, в якому міліція була повністю політизованою, а керівний склад комплектувався обов’язково з членів КПРС; у службах і підрозділах існували партійні та комсомольські організація.

У законі України «Про міліцію» чітка вказано, що у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних і громадських об’єднань. Важливе значення в забезпеченні законності міліцією має введення в Конституцію України, інші нормативно-правові документи положення, згідно з якими міліція не повинна виконувати злочинних наказів і, насамперед тих, дії яких спрямовані проти конституційного устрою держави. У ст.5 Закону сформульовано положення, яке забов’язує її виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Конституція України визнає свободу проведення мітингів, зборів, вуличних походів і демонстрацій та їх конституційні гарантії. У відповідності зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. В окремих випадках (в інтересах національної безпеки і громадського порядку) можливі обмеження цього права (п.2 ст.39 Конституції) - Міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, - підкреслюється у ст.5 Закону, - обмежує права і свободи громадян. Відомо, що масово-політичні заходи при політичному протистоянні можуть призвести до конфліктів між міліцією і учасниками мітингів. Яскравий приклад такого протистояння – події 9 березня 2001р. у м. Києві під час урочистостей з нагоди вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка. У результаті протистояння різних політичних сил деякі політики розраховували на те, що міліція не стане на захист правопорядку, оскільки вона позбавлена соціальних гарантій і певного соціального захисту з боку держави, отже, опозиція зможе досягти своїх політичних цілей. У результаті протистояння керівники опозиції своїми демагогічними закликами спровокували протизаконні дії учасників опозиційного мітингу за участю членів УНА-УНСО, під час яких отримали поранення 59 працівників органів внутрішніх справ. Слід підкреслити, що політичні акції, які мали місце в суспільно-політичному житті суспільства і фактично загрожували громадянською війною, завдяки активним і рішучим діям міліції, яка виконувала свої обов’язки в рамках Закону і законності, не стали дестабілізуючим фактором та детонатором соціального вибуху. Так, у заяві Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності дано оцінку політичним подіям, а також вказано, що “працівники міліції вкотре стають заручниками власних амбіцій деяких політичних сил”. У заяві підкреслювалось, що “присутні на мітингових акціях народні депутати України, як законні представники влади не тільки не вживали заходів до припинення порушень громадського порядку, а й підбурювали натовп до таких дій, спрямовуючи його на агресивне протистояння правоохоронцям, громадського порядку, а й підбурювали натовп до таких дій, спрямовуючи його на агресивне протистояння правоохоронцям, громадську непокору та насильство, закликали учасників акції до повалення існуючої влади”. У цих складних екстремальних умовах працівники органів внутрішніх справ виконували свій службовий обов’язок, виявили належну витримку і професіоналізм та діяли згідно з чинним законодавством України. Відзначимо, що з багато чисельними як колективними, так і особистими заявами до політичного керівництва держави, до керівників МВС зверталися батьки та родичі потерпілих правоохоронців, вимагаючи змінити політичну лінію щодо статусу працівників ОВС, інших силових структур. Події 9 березня засвідчили, що до честі міліції молоді правоохоронці, в яких летіло каміння, металевій гайки, арматура і пляшки з легкозаймистою рідиною, не піддалися на провокацію.

Вперше в історії існування української міліції 13 березня 2001р. після подій під стінами Верховної Ради зібралися ветерани системи МВС і прихильники їх позицій (серед них – члени їх сімей, працівники міліції, що перебували у відпустках і не зайняті не службі), вимагаючи не лише прозорого розслідування подій 9 березня і притягнення винних до суду, а й повернення незаконно відібраних у них соціальних гарантій. Слово для виголошення з парламентської трибуни вимог демонстрантів було надано відомому вченому з світовим іменем, академіку П.П. Михайленку. Безумовно, ця подія викликала негативну реакцію з боку частини політиків, які бачили в ній порушення Конституції і Присяги, які забороняють працівникам міліції брати участь в акціях політичних партіях, комерційній та інших формах діяльності. Міліція України слабко захищена не тільки в соціальному, а й в юридично-правовому аспекті. Так, лише у 2001 р. за вчинення опору працівникам ОВС порушено 1,5 тис. кримінальних справ, а до адміністративної відповідальності за непокору притягнуто 25 тис. громадян.

Аналіз політичних подій 9 березня 2001 р. наводить на думку, що будь-які політичні акції повинні бути організовані, їх лідери повинні діяти у рамках закону. Як відзначив у свій час З.Фрейд, «в натовпі всяке почуття, всяка дія є заразливою», а індивід у натовпі піддається таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли він буде один. Подібні міркування висловили і такі відомі вчені, як Г. Тард, Г. Леон, У.Макдугалл та ін. Російський філософ А.М. Буткевич писав, механізм масової поведінки може скористатися політик з будь-якими поглядами і будь-якого морального рівня.

Враховуючи ряд негативних факторів соціально-економічного та політико-правового характеру, морально-психологічний стан суспільства, розвиток психогенних нервово-психоматичних захворювань, дуже небезпечним

стають дії міліції під час різних політичних акцій. В умовах нинішнього соціально-економічного стану та загострення соціальних конфліктів в Україні, на думку І.Б. Омелаєнко, близько 55-60% громадян страждають на різні нервові розлади, внаслідок гострих та хронічних стресів і понад 70% громадян постійно відчувають різноманітні невротичні стани: втому, невпевненість, тривогу, депресію тощо. Слід враховувати і ту обставину, що працівник ОВС є членом суспільства і його, як і багатьом його співвітчизникам притаманні соціально-деформовані чинники.

Специфіка діяльності ОВС з охорони громадського порядку при масовому скупченні людей вимагає від правоохоронців високої емоційної напруги, організованості, дисципліни, чіткого дотримання вимог законності, водночас уявіть собі психологічний стан правоохоронців, – наголосив міністр внутрішніх справ, звертаючись до народних депутатів України, – які зазнали незаслужених образ, приниження, в тому числі з боку деяких парламентарів, за чесне виконання своїх обов’язків. На моє глибоке переконання, люди в міліцейській формі, які забезпечували громадський порядок під час масових заходів 16 вересня 2002 р. в м. Києві, заслуговують на повагу за професіоналізм, виваженість, здатність не піддаватися на провокацію. Депутати-правоохоронці у Верховній Раді проводять значну державно-політичну діяльність, спрямовану на вирішення існуючих соціально-правових і економічних проблем в органах внутрішніх справ.

Звичайно, вибори – важлива політична компанія, в якій активну участь бере особовий склад органів та підрозділів внутрішніх справ. У цьому випадку кожен працівник є не тільки громадянином, представником електорату, а й службовцем, який зобов’язаний забезпечувати правопорядок під час проведення виборів. Міліція повинна дотримуватися нейтралітету в період виборчої кампанії, у день виборів. Її завдання – забезпечити належний громадський порядок на виборчих дільницях, запобігти різним ексцесам, можливо обстежити місця голосування з метою виявлення недоліків, які б могли завдати волевиявленню громадян. У період проведення передвиборної агітації встановлюють певні обмеження, і обов’язки працівників міліції – дотримуватися чинного законодавства. Воно повинно забороняти передвиборну агітацію, що супроводжується наданням наданням виборцям безплатно або на пільгових умовах відповідних товарів, послуг, цінних паперів, грошей кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей. У разі виявлення окремих осіб або груп людей, які розміщують матеріали передвиборної агітації на будівлях, що є пам’ятниками архітектури, а також в місцях, де вони перешкоджають безпеці дорожнього руху, вони затримуються і доставляються до найближчого органу внутрішніх справ, дена порушників складається адміністративний протокол ст. 152 КпАП, який скеровується для розгляду в адміністративну комісію місцевого органу державної влади. Якщо при затриманні порушники не виконують законних вимог працівники міліції (продовжують розміщувати агітаційні матеріали, відмовляються слідувати до органу внутрішніх справ та ін.), то застосовується примус відповідно до ст. 185 КпАП – злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівників міліції.

Згідно зі ст. 3 Законом України «Про міліцію» працівникам міліції забороняється брати участь у перевиборній агітації. В одному з документів мова йде про те, що напередодні виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ми рішуче відкидаємо спроби будь-яких сил втягнути органи внутрішніх справ у політичну боротьбу. Однак в період проведення різних політичних акцій, в тому числі і виборів, міліція нерідко стає заручником політичних битв і амбіцій окремих політиків. Яскравим підтвердженням цього стали події, пов’язанні з виборами міського голови м. Мукачева 29 червня 2003 р., де у жорсткій боротьбі за владу зіткнулися дві політичні сили: блок «Наша Україна» і СДПУ(о). Фактично міліція міста охороняла правопорядок на виборчих дільницях. Якщо проаналізувати діяльність ОВС під час підготовки і проведення виборів усіх рівнів то, міліція працювала у напруженому режимі, забезпечуючи охорону громадянського порядку. Цей період став серйозним випробуванням з честю: на виборчих дільницях не було допущено жодного резонансного правопорушення. У такому ключі, наведені факти переконливо засвідчують, наскільки важливу функцію покладено на ОВС щодо дотримання законності і правопорядку в усіх галузях суспільного життя. У наш бурхливий час, коли в суспільно-політичному житті держави постійно відбуваються зміни, організовуються та проводяться як політичні, так і різні громадянські заходи, міліція обов’язково залучається до посередньої участі в них. Під час проведення масових заходів Об’єктивно можливі правопорушення, як з боку їх учасників, так і збоку правоохоронців. Таким чином, політика втручається в адміністративно-службову діяльність міліції, тому вона як суб’єкт та об’єкт політики і права впливає на стан і функціонування політичних процесів у державі.

Оскільки держава виконує загальні справи, що витікають з природи сучасного суспільства, а також пов’язанні з інтересами партій, угрупувань і політичного керівництва, то в діяльності міліції, її морально-психологічному стані, в її реакції може по різному відображатися політична діяльність. У демократичних країнах існують організаційно-правові механізми, щоб в умовах багатопартійності і зміни пануючих партій на виборах, не настало перетворення правоохоронців з інструмента загальної державної політики в інструмент політики правлячої партії.

Важливу роль має введення в Конституцію і нормативно-правові акти, статути, положення щодо протизаконних наказів, до яких перш за все відносяться дії, спрямовані проти конституційного устрою і органів державної влади. Професійна діяльність працівників органів внутрішніх справ не може повністю бути ізольованою від політичних процесів суспільства. На різних етапах і в різних політичних ситуаціях, службова діяльність міліції тісно пов’язана з політичним процесaми. Працівники органів внутрішніх справ, як правило, проявляють постійний інтерес до політичних подій. Слід зазначити, що чим вищий рівень освіти і досвіду тим більше кваліфіковано робиться аналіз політичної діяльності. Працівників міліції необхідно та диференційовано рахувати стосовно оцінки політики і її результатів. Серед них, як і в цілому суспільстві, є ліві, праві, центристи, нейтрали, спостерігачі. Серед працівників існує різні відношення щодо партій, рухів, і їх лідерів. Слід підкреслити, що міліція і армія в колишньому СРСР в кінці 80-х-на початку 90-х років активно включались в політичну боротьбу спрямовану на придушення антикомуністичної Боротьби в республіках Прибалтики, Середньої Азії і Грузії.

Міліція в політичній системі може знаходитися в різних відносинах з державою. Остання може на високому рівні матеріально-технічно і соціально забезпечувати правоохоронців і, навпаки, нехтувати їх інтересами, більш того, дотримуватися нейтралітету щодо критики і не об’єктивної оцінки в її діяльності, як збоку окремих політичних партій і організації так і ЗМІ. Довіра населення до міліції безпосередньо залежить від демократизації суспільних відносин, більшої відкритості ОВС, більш широкого і правдивого інформування суспільства про існуючі проблеми службовій діяльності працівників ОВС. Втягнення міліції у політичні відносини – переконливе свідчення, що вона все більше становиться політизованою організацією. Після проголошення незалежності України був взятий курс на деполітизації міліції. Слід зазначити, що достатньо ґрунтованого наукового визначення «деполітизація» не було розроблено. Так в політологічному словнику вказується, що «деполітизація» – процес і досягнутий результат, прагнення вивести ті чи інші органи (організації) галузі життя і діяльності з-під активного впливу політики і, перш за все, політики окремих (конкретних) партій.

Даний підхід підкреслює тільки відносність, частковість, але не виключення політики. Таким чином, політика представляється як щось зовнішнє, як «стоїть» над деполітизованими соціальними інститутами і їх діяльністю, які не входять в їх сутність і зміст. На наш погляд, дане формулювання вступає у суперечність з об’єктивною дійсністю, оскільки вивести, скажімо, міліцію із-під активного впливу політики практично неможливо. У принципі, деполітизація міліції означає: 1) відсторонення її не від всякої політики, а від конкретної, яка спрямована на підрив існуючого державно-конституційного ладу; 2) зниження рівня політизованості міліції; 3) цілеспрямовані дії держави (правові, контрольні, адміністративні) для відгородження міліції від політичного впливу, будь-яких недержавних політичних груп, партій, об’єднань; 4) виключення організованої участі міліції в політичній боротьбі на боці окремих політичних партій і угрупувань; 5) правова заборона діяльності політичних партій і рухів в ОВС, в їх органах і підрозділах (створювати організації, вести партійну роботу і пропаганду, тощо); 6) законодавче обмеження політичних прав і свобод працівників органів внутрішніх справ, їх можливості приймати участь в політичній діяльності.

Отже, деполітизація включає такі явища, як департизація і деідеологізація. Таким чином, деполітизація є протилежністю політизації. Деполітизація міліції – це не засіб для обмеження від всякої політики, від політики взагалі. Навпаки, її функції, цілі і задачі заключаються в реалізації політики. По-перше, її головне призначення в тому, щоб забезпечити монопольне панування над ОВС і в нутрі їх лише політики держави, впливу політичної ідеології на весь особовий склад органів і підрозділів, які повинні бути надійною опорою держави і влади. По-друге, деполітизація може стати знаряддям внутрішнього розколу серед особового складу в силу розколу і розшарування суспільства.

Зрештою, постає питання, чи можна оцінювати деполітизацію міліції як тільки позитивне чи негативне явище? На наш погляд все залежить від того, від якої політики звільняється або відсторонюється міліція, яка соціальна сутність політики чи відповідає вона національним інтересам і очікуванням народу, його потребам. Міліція є важливим інструментом держави і владних повноважень, це державний орган, діяльність якого є специфічною. Вона в своїй службовій діяльності застосовує примус як елемент насильства. Демократична влада може застосовувати міліцію для ліквідації безпорядків, забезпечення прав і свобод громадян, а також для забезпечення законності і правопорядку. Таке насильство здійснюється відповідно до Конституції нормативно-правовими актами держави, а також міжнародним правом, нормами і принципами загальнолюдської моралі. Важливим обов’язком і функцією поліції (міліції) на сучасному етапі соціально-політичного розвитку є забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

Дата добавления: 2015-06-28