Варшавське сміття

Б’ють пороги

Було колись в Україні

Будяки та кропива

Буде син, і буде мати

Буде бите

Царями сіянеє жито! А люди виростуть. Умруть Ще незачатиє царята... 49

І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

«І Архімед і Галілей...»

Уже давно пора себе спитати: Чи будуть люди на землі стражденній? Чи буде син на ній, чи буде мати? Шукаймо добре, – може знайдем, де ж ті Джерела наші, чисті аксіоми. Себе спитаймо: Що ми?.. – щоб, нарешті Могли про себе заявити: хто ми?.. Бортняк А. Цикл віршів «Що ми?.. // Літературна Україна. – 1991, 31 січня.

— Щерб. 2001, 49–50.

Будеш, батьку; панувати, Поки живуть люди

Все сумує – тільки слава Сонцем засіяла. Не вмре кобзар, бо навіки Його привітала. Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!

На вічну пам’ять Котляревському

«Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди». Так називається рубрика в газеті «Нескорена нація». Березень 1994 р.

Будеш, батьку, панувати... Теленарис, присвячений Іванові Котляревському на УТ-1,22.08.1993 р. та 7.09.1993 р.

— Щерб. 2001, 50.

Не стане ідола святого, І вас не стане, – будяки Та кропива – а більш нічого Не виросте над вашим трупом.

«Бували войни й військовії свари...»

У «моїй» зоні суворого режиму – напівзруйновані бараки. Високо шіГіуяли берези й липи, а весь простір поріс будяками і кропивою. І все моторошно знайоме. Може, хай заростає? Це ж таки природно: у всесвіті любові поростають храми, собори, а у світі ненависті – кропива і будяки....Кожна людина має навести лад у душі. Інакше там ростимуть будяки і кропива. <…> Навколо нас озлілі і озледенілі люди, яких затягують прірви минулого. Вони обрали таких депутатів, що їх страшно слухати. Там – тільки будяки й кропива. Там нема злагоди з Богом, нема миру в душі, нема вірності дідам-прадідам. <…> Їх були сотні тисяч, що виносили і виконували вироки. <…> Що вони посіяли, окрім злості, будяків і кропиви? Сверстюк Є. Остання зона Василя Стуса. Минуло 13 років від дня смерті поета // Літературна Україна. – 1998, 24 вересня.

— Щерб. 2001, 51.

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці Вміли пановати.

Іван Підкова

Нам, зродженим у цьому пекельному горнилі, виповнювалося по сім-вісім... десять літ. Ми ще нічого, або майже нічого путнього не розуміли, наші серця й душі жили дідівськими та батьківськими оповідями («Було колись в Україні...»), чуття повнилися красою довколишнього світу... Поволі й до нашої свідомості почало доходити: щось тут не так, не все слід сприймати на віру з того, що кажуть учителі, пишуть газети, говорить радіо. Олійник М. Погамуй печаль мою... // Літературна Україна. – 1995, 4 травня.

— Щерб. 2001, 51–52.

??? Б’ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де то наші діти ділись, Де вони гуляють?»

До Основ’яненка

Порівн.: кантата «Б’ють пороги» до слів Тараса Шевченка, композиція П. Углярицького.

«Б’ють пороги» – пісня вояків УПА із «Збірника повстанських пісень», 1949 р. // Українське Слово. – 1996, 23 травня. НА СЛОВА ШЕВЧЕНКО?

— Щерб. 2001, 52–53.

Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили.

І мертвим, і живим, і ненарожденним.

Дивлюся, як брати по долі – Варшавське сміття, грязь Москви – Безстрашно нині знов на волі Тирлуються круг булави. Забаштанський В. // Самостійна Україна. – 1995. – № 34.

— Щерб. 2001, 54.

Дата добавления: 2017-01-14