Оцінювання ефективності рекламних і PR-кампаній

Прогнозування

Якщо дослідник прагне передбачати розвиток тих чи інших подій, він може скористатися методом соціального прогнозування. Соціальне прогнозування виходить із принципу діалектичного детермінізму явищ майбутнього. Цей принцип передбачає, що необхідність "пробиває собі дорогу" крізь випадковості. Тому до соціальних явищ майбутнього можна застосовувати ймовірнісний підхід з урахуванням широкого набору можливих варіантів [6]. Прогнозування розраховане на ймовірнісний опис можливого і бажаного. При цьому будь-який прогноз потребує попередньої інформації про досліджувані соціальні явища.

До основних типів прогнозів належать:

· пошукові (дослідницькі, генетичні, трендові, експлоративні) – розвиток явищ прогнозується шляхом умовного продовження в майбутнє минулих і нинішніх тенденцій цього розвитку. Такі прогнози відповідають на запитання: у якому напрямі йде розвиток; що ймовірніше за все відбудеться в майбутньому за умови збереженні існуючих тенденцій;

· нормативні, коли прогнозується, як досягти бажаного на основі заздалегідь визначених норм, ідеалів чи цілей.

Крім цих основних типів соціального прогнозування, є ще підтипи: проектні, організаційні, програмні, планові тощо.

Науковим інструментарієм соціального прогнозування є: 1) опитування експертів, 2) прогностичне моделювання, 3) проста і складна екстраполяція.

Обираючи метод прогнозування, дослідник має спочатку оцінити наявні відомості про об’єкт і прикинути основну тенденцію. Потім можна вирішити, який спосіб прогнозування використовувати.

Моделі прогнозування за допомогою часових рядів. Дані спостережень оцінюють на предмет виявлення тренда (тенденції до зростання, стабільності чи спаду). Передбачається, що на підставі минулих тенденцій / змін можна спрогнозувати майбутні. Необхідно виділити основний тренд, згладжуючи всі сезонні, циклічні та випадкові коливання (статистичний шум). Для цього часто використовують усереднені дані. Є такі різновиди:

· найпростіший метод: базою для прогнозу є дані попереднього періоду. Метод застосовується лише в тому випадку, коли тренд рівний, без піків і провалів;

· ковзне середнє: враховуються дані за останні X періодів. Кожного наступного періоду діапазон даних поновлюється – "сковзає". Іншими словами, якщо є дані за 8 періодів і до них додаються свіжі відомості, то всього періодів виходить 9. Середнє значення розраховують для останніх 8-ми періодів, при цьому перший період (період 1) відкидається. Як правило, число враховуваних періодів дорівнює саме восьми "найближчим минулим періодам";

· експонентне згладжування: це "зважене" ковзне середнє. Чим ураховуваний період ближчий до нинішнього моменту, тим більше його значення для прогнозу, тим більший ваговий коефіцієнт йому надається. Передбачається, що дані за останні періоди є точнішими індикаторами майбутніх тенденцій. Оскільки алгоритм методу досить складний, розрахунок, як правило, ведеться за допомогою статистичних програм;

· аналіз динамічних рядів: це виявлення тренда в наборі даних з використанням простого регресійного аналізу (кількісні дані про досліджуваний об’єкт залежно від часу). Орієнтований на використання комп’ютерних статистичних програм;

· метод Бокса-Дженкінса. Якщо тенденції мають циклічний характер, тоді більшість із перерахованих вище методів не підходять, оскільки не враховують ці цикли. Тоді застосовують алгоритм Бокса-Дженкінса – спеціальний статистичний метод, що реалізується на комп’ютері. Його головний недолік у тому, що треба мати кількісні характеристики об’єкта за 45 періодів. Завдяки такій кількості даних алгоритм дає змогу виявити циклічність, якщо вона властива трендам.

Причиново-наслідкові моделі. Створюючи причиново-наслідкові моделі, поведінку об’єкта розглядають не просто в часі, а з урахуванням зміни однієї чи кількох змінних. Різновиди є такі:

· барометричний метод: власники дитячого журналу можуть вважати, що тираж залежить, наприклад, від рівня народжуваності (а чи справді?). Тоді необхідно зібрати дані про народжуваність за кілька років і проаналізувати, чи існує кореляція кількості народжених з даними про тиражі журналу. Недолік полягає в тому, що "найголовніша залежність" не завжди очевидна. Проте цей метод корисний для пояснення деяких тенденцій і навіть для перевірки прогнозів, складених за допомогою часових рядів чи оцінок експертів;

· дослідження намірів респондентів. Якщо регулярно досліджувати наміри, наприклад, виборців, то можна побудувати графік залежності між їхніми намірами, висловленими під час опитувань, і реальними цифрами голосування за той самий період. Далі, використовуючи графіки і найпростіший аналіз кореляції, можна буде визначити кількісну погрішність прогнозів, зроблених на підставі опитувань виборців. Знаючи цю величину, можна точніше оцінити, якою мірою реалізуються наміри виборців. Іншими словами, оцінка результатів минулих досліджень дає ваговий коефіцієнт для майбутніх опитувань;

· причинова регресія – найпопулярніша причиново-наслідкова модель прогнозування. Поведінку об’єкта дослідження співвідносять із кількома незалежними змінними. Послідовність визначення множинної регресії:

1. визначають (на основі аналізу літературних даних або з власних попередніх досліджень) причинові незалежні змінні;

2. збирають дані для часових рядів (це інформація, що відповідає різним моментам часу) і структурні дані (одномоментні, одноразові дані про стан об’єкта);

3. визначають тип залежності між певною характеристикою об’єкта дослідження і незалежними змінними: лінійний (пряма лінія) чи криволінійний (з кількома піками і провалами);

4. кожна зі змінних по-різному впливає на поведінку об’єкта дослідження. Тому проводять аналіз регресії у стандартних статистичних пакетах (SPSS, Minitab і інших) і визначають коефіцієнти кореляції (вага, вплив кожної змінної) і відсоток точності. Високої точності прогнозу не можна досягти доти, доки не визначено всі змінні (фактори), які впливають на досліджувану характеристику об’єкта;

5. кроки 1–4 повторюють, якщо виявляють іще якусь нову незалежну змінну. Це роблять доти, доки рівень множинної детермінації не досягне хоча б 70% (це означатиме, що знайдені причинові змінні детермінують поведінку об’єкта не менше, ніж на 70%);

· економетричні моделі – математичні аналоги, в яких використовуються статистичні прийоми, схожі з множинною регресією, тільки складніші (AID, факторний аналіз та ін.).

Причинова регресія, яка враховує багато змінних, уважається найбільш корисною. Проте варто використовувати кілька методів, а не обмежуватися якимсь одним.

Література до теми "Прогнозування"

1. Борецкий Р.А. Журналистская информация и социальное управление / Проблемы информации в печати. – М.: Мысль, 1971. – 310 с. ВА 159548

2. Игнатьева О.А. Основы прогнозирования. – М.: Знание, 1982. – 16 с.

3. Мезенцев М. Т. Публицистический прогноз. – Ростов н/Д., 1983. – 130 с.

4. Плотинский Ю.М. Математическое моделирование динамики социальных процессов: Учебное пособие. – М., 1992.

5. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М.: Эдиториал УРСС, 2000

6. Прогнозирование в социологических исследованиях. Методологические проблемы / Отв. ред. И.В. Бестужев-Лада. – М., 1978

Дисертант Г. досліджував прийоми навіювання у передвиборчій рекламі партії "Яблуко". Він зробив висновок, що реклама саме цієї партії була найефективнішою. У чому ж полягала ця ефективність? На думку автора, ефективність визначалася тим, що рекламні ролики "Яблука" були якісними та й кількісно переважали на телебаченні інші партійні реклами. Логічно припустити, що партія з найефективнішими прийомами навіювання і більшою кількістю партійної реклами отримає більшу кількість голосів виборців-телеглядачів. Такий перебіг подій і став би найвагомішим доказом ефективності рекламної кампанії. Але автор узагалі не розглядав зв’язок між цими змінними. А шкода, бо хотілося б дізнатися, що він думає про те, чому партія "Яблуко" з її "якісною партійною рекламою" отримала дуже мало голосів виборців і не потрапила до парламенту.

Як оцінити ефективність рекламних і PR-кампаній? Мабуть, варто виходити із загального тлумачення ефективності, як ступеня досягнення поставлених цілей. Тоді у сфері комунікації ефективність рекламного повідомлення визначатиметься не суб’єктивними уявленнями дослідника про якості цього повідомлення, а реакцією сприймачів на це повідомлення.

Різновиди маркетингових досліджень. Солідні рекламні компанії на різних етапах розробки і впровадження створюваного рекламного продукту неодмінно проводять спеціальні маркетингові дослідження, оцінюючи сприйняття реклами цільовою аудиторією. Дослідження ефективності рекламної діяльності передбачає такі напрями:

· дослідження популярності окремих рекламних засобів (носіїв реклами) серед різних цільових аудиторій шляхом визначення рейтингу окремих радіо- чи телепередач, тих чи інших друкованих видань тощо;

· дослідження ефективності рекламної політики певної фірми (партії, громадської організації, ЗМІ) за ступенем поінформованості цільової аудиторії про товари фірми (про партійних чи громадських діячів, про переваги даного ЗМІ) до і після проведення рекламної кампанії;

· порівняльні дослідження ефективності конкретних рекламних кампаній шляхом вивчення реакції цільової аудиторії;

· оцінювання ефекту від спільного використання для рекламних цілей кількох засобів масової комунікації;

· дослідження ринку рекламних послуг для виявлення найбільш кваліфікованих розробників реклами.

Маркетингові дослідження передбачають тестування рекламних повідомлень як на стадії розробки (рre-test – попереднє тестування), так і після проведення рекламної кампанії (рost-test – прикінцеве тестування).

Попередні тестування – це дослідження реакції споживачів на пропоновану рекламну продукцію, виявлення позитивних і негативних оцінок, визначення того, наскільки реклама відповідає основній ідеї, наскільки вона переконлива для споживачів. За результатами пре-тестів уносять необхідні корективи в рекламну продукцію до початку її розміщення. При попередньому тестуванні перевіряються такі основні характеристики рекламного повідомлення:

· увага: скільки людей пам’ятають, що вони бачили досліджувану рекламу;

· ідентифікація: наскільки пов’язаний об’єкт реклами з маркою фірми-рекламодавця;

· зрозумілість: чи доступний пересічному реципієнтові смисл, що його автори хотіли передати у своїй рекламі;

· надійність: чи достатньо аргументації є в рекламі; чи може реципієнт довіряти тому, в чому його запевняють;

· сугестивність: чи пробуджує підтекст (прихований зміст рекламного повідомлення, неявні символи) сприятливі для товару асоціації;

· " позитивний інтерес": чи викликає рекламне повідомлення інтерес, достатній, щоб схилити реципієнта до відповідних дій щодо об’єкта реклами (придбання рекламованого товару, голосування за рекламовану партію, підписку на дане ЗМІ).

Під час попереднього тестування використовують такі методи:

· тестування за принципом рекламних проспектів. Готується кілька варіантів рекламних проспектів (або добірок теле- чи радіо-реклами), які містять різні версії рекламного повідомлення. Для перевірки того, як сприйнято (зрозуміло, ідентифіковано) рекламне повідомлення, опитування проводиться відразу після його прочитання (проглядання, прослуховування), а також через 24 і 48 годин. Недолік: рекламні оголошення подаються у штучній добірці, а не так, як у реальності;

· "пробний випуск" – це спроба усунути момент штучності, наявний у попередньому методі. Рекламні оголошення поміщають у справжнє видання (газету, телепрограму тощо), а потім опитують різні групи реципієнтів. Недолік: дуже коштовний метод.

Прикінцеві тестування (рost-test) – це тести ефективності рекламного повідомлення, призначені для аналізу того, чи досягла реклама поставленої мети. У процесі рекламних пост-тестів вивчаються такі параметри: популярність, упізнаваність, іміджеві характеристики рекламованого об’єкта тощо. Використовують дві групи пост-тестів: прямі виміри і проміжні виміри.

Проміжні виміри дають змогу визначити ефективність впливу реклами на пізнавальні й емоційні реакції реципієнта: залучення уваги, збудження інтересу до об’єкта реклами, створення привабливого іміджу цього об’єкта, довіри до нього, запам’ятовування рекламних аргументів. Тобто проміжні виміри дають змогу визначити, наскільки успішно донесено до реципієнта інформацію про об’єкт і чи сформувалося в реципієнта позитивне ставлення і прихильність до цього об’єкта.

Під час прямих вимірів перевіряється поведінкова реакція реципієнтів на рекламу. Прямі виміри дають змогу визначити, наскільки ефективно реклама впливає на дії реципієнта (тобто на обсяги купівлі рекламованого товару чи на результати голосування за рекламовану партію).

Отже, можна сказати, що проміжні виміри дають уявлення про якісні характеристики рекламного повідомлення, тобто оцінюють рекламне повідомлення як виріб мистецтва, а прямі виміри дають інформацію про ступінь досягнення поставленої мети.

Звісно, тут мова йде про комерційну рекламу, мета якої, як правило, прагматична – збільшення доходів виробника товару (у випадку торгової реклами), або завоювання більшої кількості місць у парламенті (у випадку політичної реклами). Що стосується так званої соціальної реклами, то саме тут першочергову роль відіграє мистецька якість рекламного повідомлення, його вплив на свідомість та емоції аудиторії. Хоча й соціальна реклама має на меті врешті-решт вплинути на поведінку реципієнтів, але організувати прямі вимірювання ефективності такого впливу буває досить важко (наприклад, як виміряти, чи стали сплачувати люди більше податків унаслідок проглядання реклами, яка нас до цього закликає?).

Отже, є всі підстави стверджувати, що описане на початку цього параграфа дисертаційне дослідження ефективності партійної реклами було не повним, оскільки автор обмежився проведенням, так би мовити, проміжного вимірювання й проігнорував пряме.

Методи маркетингових досліджень. Під час маркетингових досліджень ефективності реклами застосовують ті самі вже розглянуті нами методи – опитування (анкетування й усі різновиди інтерв’ю), спостереження й експерименти. Вимоги до інформації, отримуваної в маркетингових дослідженнях, теж уже нам знайомі: достовірність, актуальність, релевантність і репрезентативність.

Особисті інтерв’ю проводять тоді, коли треба продемонструвати респондентові наочний матеріал (наприклад, рекламний ролик). Телефонні опитування використовують для коротких інтерв’ю, якщо немає потреби залучення наочних матеріалів. Телефонні опитування переважають, оскільки вони дають можливість одержати оперативну інформацію. Опитування поштою вважається недорогим методом одержання великих обсягів інформації з порівняно низькими витратами й охопленням великої кількості респондентів.

У маркетингових дослідженнях поширений панельний метод, оскільки часто є потреба проводити кількаразові маркетингові дослідження через певні проміжки часу. Панельний метод обстеження дає можливість порівнювати результати наступних опитувань з даними попередніх опитувань, допомагає виявити тенденції і закономірності досліджуваних процесів, а також забезпечує більшу репрезентативність отриманих результатів.

Ефективність рекламної діяльності часто досліджують за схемою так званого інформаційного експерименту. Метою такого експерименту є вимірювання впливу інформаційного повідомлення (одного чи групи повідомлень) на реципієнтів. Спершу добирають дві групи реципієнтів – експериментальну й контрольну. Відтак оцінюють рівень інформованості членів обох груп (наскільки вони знайомі з товаром, партією чи особою, яка цікавить дослідників) і розраховують індекс інформованості кожної групи. Потім членам експериментальної групи ненав’язливо (серед іншого рекламного матеріалу) демонструють досліджувану рекламу. І на останньому етапі повторно проводять вимірювання рівня інформованості членів експериментальної і контрольної груп. Тобто для оцінки ефективності рекламних повідомлень використовують експеримент з попереднім та прикінцевим тестуванням і контрольною групою (план 4 за Д. Кемпбеллом, див. табл. 2). Якщо в експериментальній групі підвищилася інформованість щодо змісту реклами, а в контрольній групі вона не змінилася, то робиться висновок, що реклама ефективно впливає на аудиторію.

Для дослідження реклами часто використовують експерименти з однією контрольованою змінною. Наприклад, треба вивчити вплив на потенційних споживачів поодиноких рекламних телероликів. Відбирають кілька ізольованих один від одного ринків (наприклад, різні регіони). Якщо використовується послідовна методика (сукцесивний експеримент), тоді протягом певного періоду рекламні блоки демонструються без досліджуваних роликів, а потім протягом такого самого періоду – з цими роликами. Згідно з паралельною методикою (симультанний експеримент), в одних відібраних районах (контрольних) реклама йде без досліджуваних роликів, а цей самий час в інших (експериментальних) районах ролики демонструють (план 10 за Д. Кемпбеллом).

При цьому вважається, що всі інші змінні однаково впливають на експериментальні й контрольні регіони. І все одно треба постійно відстежувати інтенсивність (чи сталість) інших змінних. Дані експериментів будуть більш достовірними, якщо інші змінні будуть сталими. А якщо вони змінюються, то, аналізуючи ефективність наших рекламних роликів, ці побічні фактори треба обов’язково враховувати.

Спостереження як метод дослідження ефективності реклами має певні переваги: можливість спостерігати незалежно від бажання об’єкта співпрацювати, простота і низькі витрати.

Тестування (зокрема, pro-test і post-test) – достатньо поширений прийом дослідження споживчих оцінок тієї чи іншої реклами, ефективності рекламних повідомлень.

Критерії ефективності реклами. Для оцінювання чинників, що впливають на ефективність реклами, використовують кілька основних критеріїв: упізнаваність, популярність, здатність згадати рекламу, рівень спонукальності, вплив на споживацьку поведінку. Звичайно, показник упізнаваності тісно пов’язаний зі здатністю згадати рекламу, тому часом важко в чистому вигляді одержати оцінки за окремими показниками. Варто ще раз наголосити, що зазначені критерії є лише проміжними оцінками ефективності реклами, вони не завжди будуть гарантією її ефективного впливу на дії реципієнта (купівлю товару чи віддання свого голосу за партію).

Упізнаваність реклами – здатність респондента впізнати й ідентифікувати рекламу, яку він бачив якийсь час тому. Впізнаваність телереклами досліджують, демонструючи респондентам ключові кадри рекламного повідомлення, не показуючи при цьому ні марку товару, ні назву компанії-виробника. Ступінь упізнаваності марки товару і фірми-виробника визначається як відношення числа респондентів, які правильно ідентифікували рекламу, до загальної кількості респондентів.

Ступінь упізнаваності друкованої реклами досліджується опитуванням читачів конкретного видання після опублікування в ньому досліджуваної реклами. При цьому використовують такі типи показників:

· відсоток читачів, які після опублікування реклами згадали, що бачили таку рекламу;

· відсоток читачів, які звернули увагу на рекламований товар, його виробника і марку;

· відсоток читачів, які прочитали понад половину тексту рекламного повідомлення.

Під час таких досліджень можна виявити фактори, які найбільше впливають на показник упізнаваності: дизайн, розмір, колір, розташування, тип друкованого видання, змістовий та емоційний смисл рекламного повідомлення тощо.

Здатність пригадати рекламу – відсоток респондентів, які через певний час після завершення рекламної кампанії правильно ідентифікують рекламне повідомлення, запам’ятовують марку товару і хоча б один із візуальних чи текстових елементів реклами.

У маркетингових дослідженнях ефективності друкованої реклами використовують такі показники:

· поміченість – відсоток читачів, які згадали, що раніше бачили цю рекламу у друкованих ЗМІ;

· "доведено викладом" – відсоток читачів, які здатні правильно викласти зміст рекламного повідомлення (тобто, правильно викладаючи зміст, вони підтверджують свою здатність запам’ятовувати);

· "упізнавання" – відсоток тих, хто впізнає повідомлення під час показу;

· "бета-показник " – відсоток людей, які вперше ознайомлені з рекламним повідомленням і запам’ятали торгову марку та хоча б один з візуальних і текстових елементів.

На телебаченні, як правило, аналогічні дослідження проводять через 24–30 годин після демонстрації рекламного повідомлення за допомогою телефонного опитування або у фокус-групах.

Рівень спонукальності рекламного повідомлення визначають за допомогою фокус-групових опитувань. Учасникам демонструють спеціальну програму (20–30 хвилин), у середині якої подають сім рекламних повідомлень, чотири з яких треба дослідити. Потім респондентів просять назвати марки рекламованого товару і визначають відсоток респондентів, які згадали назву марки. Потім упереміж з іншими телевізійними матеріалами повторно демонструють чотири досліджуваних рекламних повідомлення. Після демонстрації ставлять запитання, які дають змогу оцінити, чи є зрозумілим заголовок і зміст реклами, як оцінюють реципієнти рівень мистецького виконання реклами, чи сприймають вони унікальність марки, її відмінність від інших марок тощо. Потім визначають відсоток респондентів із позитивною емоційною реакцією на досліджувану рекламу.

Спонукальність реклами багато в чому визначається її мотиваційним впливом. Спеціальне вивчення сили мотиваційного впливу різних рекламних повідомлень є досить складним завданням. Таке дослідження вимагає тривалого часу і проводиться методом неструктурованого глибинного інтерв’ю. Результати таких досліджень мають суб’єктивний характер, оскільки істотно залежать від особистості інтерв’юера й інтерпретації отриманих результатів.

Вплив на споживацьку поведінку. Методом випадкового добору формуються дві групи споживачів: експериментальна й контрольна. Учасникам обох груп привласнюють кодові номери і дають купони (зокрема й купони на досліджувану марку товару). Ці купони учасники можуть реалізувати в якомусь конкретному магазині. Експериментальній групі демонструють п’ять телевізійних реклам, після чого респонденти цієї групи заповнюють анкети.

Через певний час розраховують, яку частку від загальноої кількості покупок членів експериментальної групи складає товар досліджуваної марки. Отриманий показник порівнюють з аналогічним показником у контрольній групі.

Досліджують також вплив частоти появи рекламного повідомлення на рівень його запам’ятовування. Так можна виявити ефективність різних видів рекламного впливу (наприклад, інтенсивного впливу чи впливу, розтягнутого в часі).

Дуже рідко дослідники звертаються до методу складних імітацій, оскільки його застосування коштує дуже дорого У цьому випадку штучно відтворюють справжні рекламні матеріали й розміщають їх у реальних носіях реклами. Причому ці матеріали мають природним образом сприйматися опитуваними, вибраними з цільової аудиторії. За результатами іспитів рекламне повідомлення або залишають без змін, або вдосконалюють і після цього проводять повномасштабну рекламну кампанію. У межах методу складних імітацій використовують такі прийомами:

· помилковий випуск журналу. Таке видання за всіма параметрами схоже на справжню публікацію і містить один чи кілька варіантів досліджуваного рекламного повідомлення. Журнал поширюють серед вибірки потенційних клієнтів, а після ознайомлення з ним проводять опитування;

· розбивка тиражу. У той самий номер видання (як правило, отримуваного за передплатою) поміщають два варіанти одного рекламного оголошення в кожній з двох половин тиражу. Потім опитують передплатників, які отримали першу і другу половину тиражу, і зіставляють ефект кожного з варіантів;

· "теледоговір" – різні варіанти телереклами показують на різних каналах, а потім опитують реципієнтів;

· імітація зовнішньої реклами – розклеюють кілька варіантів одного плаката в різних місцях, потім опитують реципієнтів, які бачили ці плакати.

Достовірність отриманих результатів. Вимоги до достовірності досліджень ефективності реклами ті самі, що й описані раніше у параграфі 1.4. Велике значення має реакція опитуваних на умови проведеного дослідження. Очевидно, що оцінки респондентів, отримані в реальних умовах, можуть істотно відрізнятися від отриманих під час експериментів. На достовірність результатів впливає і характер демонстрації реклами: одинична демонстрація, демонстрація разом з іншими рекламами, зі звичайними телевізійними програмами тощо.

Оцінюючи ефективність реклами за обсягами продажів (голосами виборців), слід вплив реклами відокремлювати від дії інших факторів, які теж впливають на обсяг продажів (наприклад, вплив ціни товару, місця продажів, рівня кваліфікації продавців, дій конкурентів тощо).

Література за питаннями, окресленими у підрозділі "Оцінювання ефективності рекламних і PR-кампаній"

1. Голубков Е.П. Маркетинг: выбор лучшего решения. – М.: Экономика, 1993. – 222 с. ВА 554443

2. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятие и проблемы измерения. – М.: Знание, 1979. – 64 с. ВА 341614

3. Лауристин М. Опыт и проблемы изучения эффективности районных и городских газет // Массовая коммуникация и развитие социалистического образа жизни. – Тарту: ТГУ, 1986. – 333 с. ВА 455257

4. Лауристин М., Вихалемм П. Роль социальных установок в восприятии газетного текста //Смысловое восприятие речевого сообщения: В условиях массовой коммуникации / Отв. ред. Т.М. Дридзе и А.А. Леонтьев. – М.: Наука, 1976. – 262 с. ВА 281751

5. Мельник Г.С. Mass Media: Психологические процессы и эффекты. – СПб.: СПб гос. ун-т, 1996. – 160 с. ВА 591391

6. Почепцов Г.Г. Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований. – Ровно: Волинські обереги. – 350 с. ВА 592860

7. Почепцов Г.Г. Информационно-политические технологии. – М.: Центр, 2003. – 381 с. ВА 642162

8. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика. – К.: АДЕФ-Украина, 1998. – 392 с. ВА 586016

9. Проблемы эффективности средств массовой коммуникации и пропаганды / Под ред. В.С. Коробейникова. Ч.1. – Минск, 1981.

10. Федотова Л.Н. Реклама в социальном пространстве: Социологические эссе. – М.: NCW Publisher, 1996. – 112 с. ВА 578441

11. Шерковин Ю.А. Психологические проблемы массовых информационных процессов. – М.: Мысль, 1973. – 215 с. ВА 228489

12. Шерковин Ю.А. Возможные сопутствующие эффекты массовых информационных процессов и их социально-психологическая значимость // Прикладные проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1983. – 296 с. ВА 403566

13. Эффективность прессы: вопросы методологии и практики – Свердловск, 1989.

Дата добавления: 2017-01-14