Інноваційні методи у формуванні творчої особистості учнів

Урок є і залишається основною організаційною формою навчально-виховної роботи в школі. Однак модернізаційні процеси, які відбуваються у всіх сферах освітньої галузі, у тому числі й у найважливішій її ланці – шкільному педагогічному процесі, – вимагають від учителя суттєвих змін у визначенні мети уроку, організації пізнавальної діяльності учнів, системі інформаційних, дидактичних засобів навчання. Нові технології навчання викликають особливий інтерес у педагогів. Саме застосування інновацій передбачає докорінні зміни існуючих стереотипів організації навчального процесу, його змісту. Виникає потреба у розвитку творчої ініціативи учителів, у пошуках нових форм і методів роботи.

Досвід сьогодення доводить, що педагогічні інновації – це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем. Педагогічним продуктом інновацій як процесу творчої діяльності є зростання педагогічної майстерності вчителя і керівника, рівня його культури, мислення, світогляду [53, с.6].

Ядром, смисловим центром інновацій є нова ідея, її джерелом може бути дослідницька діяльність ученого-педагога або пошукова практика вчителя, керівника, колективу закладу.

Педагогічна інновація – процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які досі розв’язувалися по-іншому.

У педагогіці існує декілька класифікацій методів навчання, запропонованих А.Алексюком, Ю.Бабанським, І.Лернером, М.Мамутовим, М.Скаткіним, та багатьма іншими вченими.

Групу методів самостійного набуття знань виділяє у своїй класифікації польський педагог і психолог В.Оконь. Він характеризує їх як проблемні, засновані на творчій пізнавальній активності учнів у ході розв’язання навчальних проблем, і виділяє наступні методи: класичний і проблемний метод, метод випадковостей, ситуативний метод, банк ідей, мікровикладання та дидактичні ігри [22, с.20].

Методи самостійного набуття знань є системним об’єктом, що включає види і прийоми взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на розвиток самостійності школярів, формування в них творчого ставлення до навчання та вмінь раціональної організації самостійної пізнавальної діяльності. Цю спрямованість можна розглядати як певні дидактичні.

Для організації самостійної пізнавальної діяльності учнів застосовується робота з текстом підручника, ілюстраціями до нього, таблицями, практичними завданнями, створюються проблемні ситуації.

Дослідження Н.Ілюхіної свідчать, що застосування наочних методів і прийомів навчання сприяє урізноманітненню самостійної роботи з підручником. Крім цього, використання ілюстрованих посібників значно розширює можливості учнів у сприйнятті навчального матеріалу, підвищує міцність і усвідомленість знань. Вважається, що в процесі роботи з ілюстраціями учні оперують тільки «готовими» знаннями в межах репродуктивної пізнавальної діяльності та формально-логічного мислення. Але це спостерігається тільки тоді, коли перед учнем не ставиться завдання знайти відповіді самостійно, коли його розумова діяльність обмежується метою і засобами, поясненням і демонструванням, здійсненими вчителем. Застосування методів самостійного набуття знань із прийомами ілюстративного подання навчального матеріалу дає принципову можливість підвищувати рівень пізнавальної активності і самостійності учнів у навчанні засобами про­блемності, особливо, якщо вони подаються опосередковано, через систему диференційованих завдань для самостійної роботи, що спонукають учнів до самостійних міркувань і відкриттів [21, с.8-9].

Творчі самостійні роботи використовуються для того, щоб розвивати мислення учнів і активізувати їхню пошукову діяльність. В основу таких робіт покладено створення та розв’язання проблемних ситуацій, що сприяє самостійному здобуттю знань. Виконуючи подібні завдання, учні не тільки розв’язують проблему, працюють із підручником, додатковою літературою, ілюстраціями, але й готують доповіді, складають план і тези за ходом розповіді вчителя.

Одним із методів розвитку пізнавальних здібностей є застосування проблемних ситуацій. Вирішуючи проблемну ситуацію, учень спирається на аналогію, яка поєднує предмети не за формою, а за змістом. Втручання вчителя у творчий пошук учня має бути обережним, зваженим, таким, що містить приховані підказки. Вчитель має спрямувати дитину на власні розв’язки, а не насаджувати свої.

Дитина має усвідомити сутність незрозумілого і знайти причинно-наслідкові залежності. Адже нова ідея виникає лише тоді, коли людина має певний запас знань і на тлі вже відомого може осягнути незрозуміле.

Для того, щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуються необхідні мислительні операції за допомогою спеціальних вправ. В проблемних ситуаціях мозок дитини начебто тренує дійсно людську здібність – створювати нові ідеї, конструкції, продукти, які удосконалюють вже досягнуте, реконструюють його або конструюють щось принципово нове.

На думку В.Климента, функція методу вправи полягає у трансформуванні частини знань учня в навички й уміння з метою сформувати в нього готовність до вмілих практичних дій, відтворювальну і творчу активність у різних умовах. Діагностичне значення вправи в тому, що тільки глибоке розуміння дитиною набутих знань забезпечує можливість оволодіння міцними уміннями і навичками [24, с.25].

Творчі вправи передбачають формування вмінь переносити набуті навички в змінені умови, застосовувати їх у нестандартних обставинах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях.

Як засвідчує аналіз літературних джерел питання впливу творчих вправ на розвиток мотивації навчання молодших школярів досить актуальне; робота над творчим вправами на уроках читання виступає однією з важливих педагогічних умов розвитку творчих здібностей молодших школярів. Однією з найважливіших умов успішного виконання творчих вправ є особливий тип спілкування вчителя та учня, за якого зберігається взаємна рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах, думках один одного.

Творчі вправи сприяють самонавчанню, оскільки зумовлюють визначальну роль діалогічної співпраці, а також дискусії та співробітництва, передбачають завдання для групової, фронтальної, індивідуальної роботи, завдання на вибір, самоконтроль, різні види відповідей та міркувань. Це дає змогу формувати особистісний досвід творчої діяльності молодших школярів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу в цілому і до мовленнєвої діяльності зокрема, суттєво підвищуючи мотивацію навчання та сприяє розвитку читацьких здібностей учнів.

Серед шляхів розвитку пізнавальної активності, самостійності, творчості, самореалізації дітей у багатьох дослідженнях учених В.Моляко підкреслював необхідність використання в роботі з молодшими школярами різноманітних завдань – навчальних, розвивальних, пізнавальних, інтелектуальних, трудових, нестандартних, творчих [36, с.3].

У психолого-педагогічній літературі можна зустріти різноманітну кількість класифікацій творчих завдань, але, як і у випадку з визначенням сутності терміна «творчі завдання», ще й досі немає єдиної загальноприйнятої системи.

Зокрема, Я. Пономарьов поділяє творчі завдання на два класи:

· у завданнях першого класу в ході попереднього аналізу з допомогою відомих засобів творче завдання перетворюється на нетворче, їх вирі­шення настає в результаті й на основі повного та адекватного розуміння вихідних умов задачі. Отримані таким чином рішення та знання долучаються до логіки вже наявної системи;

· у завданнях другого класу повне та адекватне розуміння задачі настає в результаті й на основі вже отриманого інтуїтивного рішення. Отримані в результаті рішення знання не долучаються до логіки вже наявної системи, а потребують її перегляду, перетворення [44, с. 151].

П.Гальперін та В.Данілова виділяють в окрему групу малі творчі завдання. До них автори відносять завдання на кмітливість та різноманітні головоломки. Автори ще називають їх завданнями на кмітливість через суттєву схожість процесу пошуку рішення, в яких чітко розрізняються процеси аналізу (тобто результату порівняно з вихідним станом об’єкта) та конструювання (виявлення того, що є частиною відсутнього).

Виходячи з аналізу психолого-педагогічних аспектів проблеми творчих завдань, а також враховуючи особливості розвитку пізнавальної активності дитини молодшого шкільного віку, В.Суржанська виділяє такі види творчих завдань:

1. Зображувальні творчі завдання на малювання різними матеріалами; різну техніку виконання малюнку; закінчення розпочатого малюнка (коли задається певний набір ліній); малювання із заплющеними очима; конструювання.

2. Музичні творчі завдання на вигадування співомовок; спів пісень «різними голосами»; вигадування танців під музику; пантомімічне передавання образів на зразок «незвичних танців» (вигадування танців, нехарактерних персонажам, або під невластиву певному образу музику); гра у шумовому оркестрі.

3. Словесні творчі завдання на добір рими, складання початку чи закінчення вірша; фонетичне розрізнення звуків та добір варіантів їх застосування; завдання у віршах – діалогах; завдання – загадки.

4. Логіко-математичні завдання варіативного характеру з формами, кольорами, величинами, числами.

5. Творчі завдання комбінованого типу. Наприклад, на слухання «чарівних звуків» та їх подальшу інтерпретацію у рухах, словесній чи зображувальній діяльності [55, с.17].

Представлена класифікація передбачає різні рівні виконання творчих завдань.

Учитель початкової школи вирішує чимало завдань виховання та навчання особистості, що росте й розвивається. Публікації журналу «Початкова школа» засвідчують різнорідність пошуків та знахідок у системах, технологіях, методиках, окремих прийомах навчання. При цьому в педагогічних пошуках ключовою є ідея розвивального навчання. У її реалізації досить складною та важкою є організація уроку таким чином, щоб усі три сфери розвитку особистості молодшого школяра (свідомість, діяльність, спілкування) взаємодіяли у процесі навчання, щоб свідомість дитини була діяльною та комунікативною, діяльність усвідомленою та комунікативною, спілкування – діяльним та усвідомленим.

З метою активізації інтелектуально-інформаційної діяльності школяра Я.Болюбаш та В.Дробчак була запропонована інноваційна технологія щодо переробки та засвоєння навчальної інформації. Суть її полягає в наступному: зміст матеріалу уроку моделюється відповідно до рівня психологічного розвитку дитини та інтелектуально-інформаційних завдань, що вирішуються у конкретний період навчальної діяльності.

Навчальна інформація готується таким чином, щоб вирішити наступні завдання: створити позитивну мотивацію на уроці; забезпечити активну та інтенсивну роботу зі смислового аналізу інформації; розвинути смислову здогадливість; сформувати навички смислового розгортання та згортання навчальної інформації; активізувати лексичний досвід учня та збагатити словниковий запас; сприяти оптимальній організації уваги; озброїти раціональними способами запам’ятовування; виробити необхідний темпоритм сприйняття навчальної інформації; збільшити швидкість читання; розвинути асоціативність у засвоєнні інформаційного простору змісту уроку; привчити до самооцінки процесу та результату власної діяльності на уроці, порівняно з іншими учнями, формуючи навички адекватної самооцінки; активізувати рефлексивні здібності учня та сприяти розвитку навичок рефлексії навчальної діяльності в цілому; здійснювати моральне, естетичне та інші види виховання через сприйняття та розуміння змісту тексту, його аналіз та оцінку [5, с.24].

Практично на кожному уроці можливе вирішення цих завдань. Конкретні ж завдання укладаються залежно від мети уроку та його інформаційної бази. Головне значення має не вибір вправ, а їх логічне поєднання і послідовність, в яких полягає психолого-педагогічний зміст інтелектуально-інформаційного розвитку особистості.

Спостереження В.Барко за навчально-виховним процесом показують, що у системі розвивального навчання виявляли справжню обдарованість діти, чимало з яких вважалося нездібними у традиційній системі навчання і перевірялися традиційними тестами; обдаровані діти за такої системи повною мірою реалізують свій інтелектуальний потенціал та одержують змогу потенційного особистісного розвитку. На основі вищесказаного може бути запропонована програма роботи із обдарованими дітьми, де буде врахована пріоритетність ідей розвивального навчання (РН) для кожної дитини. Вона передбачає:

· відмову від ідеї диференціації навчання за результатами тестів на інтелект при комплектуванні навчальних класів, що працюють за системою РН (розвивальне навчання);

· діагностику обдарованості на основі діагностики особистісного та психічного розвитку дітей, що реалізується в системі РН;

· вивчення умов вияву та розвитку обдарованості в умовах РН у початковій школі;

· вивчення розвитку обдарованості у підлітковому та юнацькому віці в залежності від її розвитку в молодшому шкільному віці;

· порівняння розвитку обдарованих дітей в системі РН у традиційній школі, у спеціальних навчальних групах та при індивідуальному підході;

· вивчення взаємозв’язку розвитку обдарованості та здібності дітей в системі РН [3, с.28].

Досить чітко простежується розвиток пізнавальних інтересів у нових підручниках: О.Верес «Ластівка» (2 клас), О.Верес «Писанка» (4 клас), О.Верес «Біла хата» (3 клас), О.Савченко «Читанка» (2, 3 клас) та ін. Тут збільшено кількість вправ, спрямованих на розвиток уваги, спостережливості, вміння аналізувати, порівнювати, помічати приховану закономірність, вирізняти щось нове. Проте висока щільність навчального матеріалу, скорочення навчальних годин практично на кожен предмет не дає змоги вчителю виділити достатньо часу для розвитку творчого мислення школярів. Вчителі початкових класів Світлоградської ЗОШ №11 Н.Банько, Г.Отачук та Л.Сечіна, пропонують вчителям використовувати години, відведені для факультативних і додаткових занять, як спеціальні заняття з розвитку творчого мислення учнів (РТМ). Це дозволяє досягти вагомих результатів:

1. Підвищити рівень розвитку дітей і розширити їхній кругозір для того, щоб:

а) вчити спостерігати, думати, аналізувати, передавати думки і почуття за допомогою слова;

б) розвивати образне і логічне мислення, уяву, збагачувати словниковий запас;

в) формувати навички планування, аналізу, самоконтролю, вміння висувати нові цілі.

2. Допомогти учням розкрити їхні здібності.

3. Викликати бажання самостійно займатися творчою діяльністю.

4. Виховати у дітей наполегливість, волю, впертість у досягненні мети.

Як бачимо, реалізація таких завдань справді сприятиме всебічному розвиткові молодших школярів, підвищить їхню загальну культуру, допоможе успішно опановувати програмний матеріал. Зміст цих заходів тісно пов’язаний із програмою початкових класів, проте не дублює її, а лише поглиблює і розширює. Вони мають ряд розділів та рекомендації щодо погодинного їх розподілу (див. д одаток Б).

Заняття треба організувати так, щоб були задіяні всі учні класу. Робота на цих заняттях не повинна будуватися у формі уроків, на них діти не завчають матеріал, а лише отримують деяку інформацію, окремі алгоритми дії, розмірковування. Завдання можна пропонувати як фронтально так і групам, парам. Вправи на кмітливість, задачі на спритність варто пропонувати для самостійної роботи, і лише тоді, коли більшість учнів не можуть впоратися із завданнями, учитель аналізує їх з усім класом.

На першому етапі більшість занять доцільно проводити в ігровій формі, де можна використати і сюжетно-рольові ігри, й ігри-вправи розвивального характеру із використанням унаочнень, різноманітного дидактичного матеріалу. Важливо забезпечити чіткість у роботі й послідовний перехід від виконання завдань за зразком до віднаходження нешаблонних способів дій, уміння ставити нові цілі, планувати, порівнювати, аналізувати, збагачувати, творчо підходити до виконання будь-якої роботи.

Поєднання уроків та інших форм позакласної роботи з цими заняттями дасть змогу урізноманітнити їх. Можуть бути інтегровані уроки, конкурси, вікторини, ранки тощо [54, с.6].

Школа повинна бути першою моделлю демократичного суспільства, демократичних відносин. Розв’язання цього завдання пов’язане з основним змістом і наповненням шкільного життя – навчально-виховним процесом. Навчати демократії не можна окремо, але тільки за умови, що таке навчання здійснює кожен учитель на кожному уроці шляхом застосування відповідних підходів до навчання. Наведемо приклади деяких підходів до навчання, які сприяють розвитку творчого мислення, креативності, творчих здібностей та самореалізації учнів молодших класів.

О.Савченко серед усіх мотивів навчальної діяльності центральним і найсильнішим називає мотив, в основі якого – пізнавальний інтерес. На думку вченої, пізнавальний інтерес є найзначимішим з-поміж пізнавальних мотивів, він виникає й зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуального напруження та самостійної діяльності [51, с.131].

На нашу думку, ефективним засобом розвитку пізнавального інтересу молодших школярів є метод проектів. Метод проектів був відомий ще у 20-ті роки XX століття. Ш.Амонашвілі стверджує, що його використання дає змогу реалізувати особистісно діяльнісний і особистісно орієнтований, підходи до освіти школярів. Ці підходи базуються на застосуванні різних дисциплін на різних етапах навчання, їх інтеграції в процесі роботи над проектом. Це забезпечує позитивну мотивацію і диференціацію в навчанні, активізує самостійну творчу діяльність дітей під час виконання проекту [2, с. 101].

Метод проектів на сучасному етапі застосовує О.Соломонюк, учитель початкових класів Київської гімназії східних мов № 1, науковий кореспондент Інституту педагогіки АПН України. На думку педагога, проектне навчання розвиває творчість, індивідуальні здібності і підсилює щире прагнення учнів до навчання, тому що воно: орієнтоване на особистість учня; використовує різні дидактичні підходи: навчання в дії, незалежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, рольову гру тощо; дає змогу вчитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретній справі [47, с.32].

Проектування – спосіб організації взаємодії учня та вчителя, який об’єднує змістовий, процесуальний та методичний компоненти процесу навчання під час створення проектів – поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань. Навчальне проектування зорієнтоване передусім на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову, яку вони виконують упродовж визначеного часу.

С.Данильченко, заступник директора з навчально-виховної роботи школи І ступеня НОК № 49 «Надія» м. Макіївки Донецької обл., пропонує організовувати роботу на проектом в кілька етапів:

1 етап – організаційний. Повідомляється тема, форма проекту, завдання, план роботи. Усе це обговорюється в класі, учні вносять свої пропозиції. Проект може стати діяльністю всього класу, наприклад – видання класного журналу, або утворюється 4-6 груп і кожна з них готує свій варіант проекту, приміром, плакат про спорт, екологічну листівку.

2 етап – підготовчий. Відбувається збір матеріалу, тобто звичайна робота з вивчення нав­чального матеріалу, із тренувальними вправами, з високим ступенем зацікавленості. Часто це пізнавальна робота.

3 етап – проектна робота. Починається проектування «макета», опрацювання зібраної інформації, її коригування. На цьому етапі учні звертаються до довідників, словників, а також до вчителя для одержання додаткової інформації.

4 етап – оформлювальний. На цьому етапі відбувається остаточне оформлення об’єкта, малювання, розфарбовування або друкування (зазвичай після уроків, удома).

5 етап – презентація проекту. Завершальний урок з теми, на якому кожна група представляє продукт своєї діяльності (альбом, плакат, журнал, книгу, газету), розповідає про нього, захищає свою ідею, зміст, відповідає на запитання «опонентів». Відбувається виставка проектів. Форми презентації проектів можуть бути різні: усний журнал, конференція, виставка, тематичний збірник, спецвипуск газети, інформаційний бюлетень, заочна подорож тощо.

6 етап – підбиття підсумків. Це аналіз виконаної роботи, виявлення її переваг і недоліків, труднощів, само- і взаємооцінювання результатів, визначення побажань і планів на майбутнє [47, с.40-41].

Робота над проектом досить трудомістка. Вона потребує культури спілкування та праці, високого рівня організованості. Під час роботи учні зазвичай вільно пересуваються класом, розмовляють між собою, з учителем. Отже, щоб не створювати зайвої метушні, усі повинні дотримуватися певних правил поведінки.

Кожен етап потребує певного часу і має логічно закінчений зміст. Якщо етапи роботи над проектом розглядати як стадії навчального процесу то можна побачити тут ті ж модулі, що й у звичайному блоці.

Деякі навчальні програми передбачають роботу над навчальними проектами, зокрема з курсу «Я і Україна. Громадянська освіта», «Я і Україна. Довкілля», «Основи здоров’я», «Художня праця». Проте, зважаючи на інтегративний характер проектної діяльності, в будь-якій із навчальних тем початкової школи можна виділити проблему, яку можна розв’язати в формі проекту. Разом з тим, не існує (та й не може існувати) розробленого наперед планування проектів, оскільки в основі їх розробки лежать потреби, мотиви, інтереси конкретного учня або класу. Пропонуємо орієнтовний перелік тем навчальних проектів з деяких предметів початкової школи, складений педагогом О.Онопрієнко, аспіранткою Інституту педагогіки АПН України (див. додаток В) [47, с. 15-22].

пізнавальної активності, яскравим вираженим творчим мисленням.

Для розвитку творчих якостей учнів учителі можуть використовувати інноваційні методи, серед яких, за дослідженнями І. Самойленко, можна виділити наступні [52]:

«Мозковий штурм» – це колективний пошук нетрадиційних шляхів розв’язання проблеми. Під час проведення «Мозкового штурму» пошуковий процес має два етапи:

I етап. Група «генераторів ідей» у бесіді висуває різні пропозиції. Стимулювання активності досягається виконанням таких правил:

1) Висунуті думки і пропозиції не критикуються.

2) Заохочуються вільні асоціації: чим вони несподіваніші, тим краще.

3) Кількість запропонованих ідей має бути якомога більшою.

4) Висловлені пропозиції можна комбінувати як завгодно. Доцільно записувати висловлювання.

II етап. Критики оцінюють результати штурму й вибирають кращі пропозиції.

Найкращим з різновидів «Мозкового штурму» є «Синектика». Особливостями її є дозвіл на критику. А головне – обов’язкове застосування прийомів аналогії 4 прийомів:

1) Прямої аналогії: як раніше розв’язувалися подібні проблеми.

2) Особистісної або емпатичної – спробувати ввійти в образ даного об'єкта й розв’язати проблему з його точки зору.

3) Символічної (дати коротке символічне визначення проблеми).

4) Фантастичної – уявити, якби це розв’язували фантастичні персонажі.

Швейцарський астрофізик Ф.Цвіккі в 30-х роках XX ст. придумав метод під назвою «Морфологічний аналіз». Мета даного методу полягає в наступному:

· формування в дітей уміння давати велику кількість різних категорій відповідей у рамках заданої теми;

· створювати умови для оцінки дитиною отриманих ідей;

· учити деталізувати найбільш продуктивні.

Даний метод дозволяє формувати рухливість мислення. Розумові операції комбінаторного характеру здійснюються за допомогою таблиці, де по вертикалі та горизонталі виставляються будь-які показники. Перетин значень цих показників є основою аналітичної діяльності.

Технологія проведення тренінгу повинна проходити в наступних етапах.

1. Представляється морфологічна таблиця.

2. Заповнюються вертикальні та горизонтальні осі (кількість, підбій показників визначаються метою та змістом уроку).

3. Розглядається взаємодія горизонтальних і вертикальних показників.

4. Проводиться обговорення з дітьми отриманих варіантів взаємодія (морфологічний аналіз).

Наприклад: придумати фантастичну тварину. По вертикалі позначені різні тварини, по горизонталі – частини їх тіла і місце, де вони живуть. Необхідно заповнити клітинки перетину і вказати всі ознаки в кожної з тварин. Після того, як таблиця заповнена, можна вибірково взяти деякі значення і придумати фантастичну тварину, в якої голова буде від зайця, тулуб – від крокодила, хвіст – від лисиці, а ноги – від жирафи. Можливі інші комбінації.

1. Обговорюються способи збереження фантастичних тварину незвичних умовах.

2. Виводяться правила існування, виживання цих об'єктів у незвичних умовах.

3. Організовується продуктивна діяльність за змістом обговореного (малювання, ліплення, складання казки тощо).

Багато винаходів у нашому житті мають «аналоги» у природі. Літак схожий на птаха, вертоліт – на бабку, підводний човен – на рибу. Щоб винаходити, треба бути спостережливим, уміти придумувати на що схожі різні предмети. Для цього застосовують метод «Думай про інше».

Технологія проведення методу полягає в наступних етапах:

1. На дошці малюють який-небудь схематичний малюнок.

2. Пропонується декілька варіантів, на що схоже намальоване.

3. Пропонується назвати 3-4 об’єкти, які не схожі наданий малюнок.

4. Треба довести, що малюнок схожий на кожний з названих випадкових об’єктів.

5. Порівнюються варіанти відповідей І і II стовпчиків: де розв’язання більш цікаві й чому?

6. Організувати продуктивну діяльність дітей (малювання, ліплення, складання казки тощо).

Нащо схоже	Думай про інше	Доведення
М'яч	Крокодил	Крокодил, який кусає себе щ хвіст
Сонце	Лінійка	Якщо лінійку швидко крутити в повітрі, то вона схоже на круг
Гарбуз	Молоток	Збоку торець ручки молотка Круглий
Шайба	Зошит	Зошит, звернутий у трубочку

Наприклад:

Метод «Емпатії» розроблений У.Гордоном (США) у середині XX ст. Суть методу емпатії полягає в тому, щоб зробити незнайоме знайомим, а звичне – чужим. В основі такої робити лежить особистісне ототожнювання самого себе з ким або чим-небудь, уміння співпереживати об’єкту в цьому стані.

Даний метод навчає дітей міняти точку зору на звичні об’єкти за допомогою перетворення себе на кого-небудь або що-небудь у проблемній ситуації.

Технологія проведення методу наступна:

1. Запропонувати дітям уявити який-небудь об’єкт. ( Наприклад: кімнатна рослина – фіалка).

2. Обговорити об’єкт із звичайної точки зору. (Наприклад: зовнішній вигляді, залежність росту від догляду за квіткою, емоційний стан людини, коли вона сприймає фіалку різними органами).

3. Запропонувати пофантазувати (перетворитися на даний об’єкт в певній ситуації та розказати про свої почуття в даний момент ). (Наприклад: ти – фіалка, яку забули полити і на три дні залишили зовсім одну на підвіконні, освітленому яскравим сонцем. Розкажи про те, що ти відчуваєш при цьому).

4. Організувати продуктивну діяльність дітей: малювання, ліплення аплікація, складання казок.

Метою методу «Добре – погано» є навчити дітей розглядати будь-який об’єкт або явище з позитивної та негативної точки зору.

Технологія проведення методу може бути наступною:

1. Називається об’єкт чи явище.

2. Потрібно знайти в ньому якнайбільше позитивних і негативних сторін (ознак) [52, с.37-44].

Отже, розвиток творчих можливостей учнів важливий на всіх етапах шкільного навчання, а надто – в молодшому шкільному віці. Це пов’язано з тим, що в початкових класах починають формуватися способи навчальної роботи, закладаються прийоми вирішення навчальних завдань, якими учні користуватимуться надалі.

Використання наведених нами інноваційних методів та сучасних педагогічних технологій навчання сприятиме реалізації системи творчої діяльності учнів: по-перше, вихованню в учнів якостей, що слугують передумовою для творчої діяльності, активності в оволодінні знаннями; по-друге, самовираженню індивідуальності, особистості через творчість; по-третє, залучення учнів до дослідницької, а також конструкторської діяльності.

ВИСНОВКИ

Сучасна державна політика в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України. Це вимагає переходу від директивної до особистісно зорієнтованої моделі навчання й виховання, що націлює на пошук нових шляхів і засобів, які забезпечуватимуть розвиток внутрішніх можливостей учнів, їхніх потреб, інтересів, творчих здібностей. Тому творчість, творча діяльність і творчі здібності були і залишаються предметом аналізу багатьох учених (В.Андреев, Г.Вуш, В.Дружинін, Г.Костюк, Н.Кичук, В.Моляко, О.Матюшкін, Л.Пономарьов, С.Сисоєва, Н.Тализіна та ін.).

Вивчення філософської літератури дало можливість отримати визначення творчих здібностей як передумови формування творчої особистості. Творчою є кожна особистість, яка прагне самовиразитися у діяльності, спрямованій на перетворення навколишнього середовища. Міра творчої активності суб’єкта залежить від розвиненості його творчих здібностей.

Аналіз психолого-педагогічних джерел обумовив висновок про складність, багатоаспектність природи творчих здібностей, шляхів розвитку і дозволив тлумачити творчі здібності як інтегративну характеристику особистості, що спрямовує її на перетворювальну діяльність і забезпечує творчий рівень цієї діяльності.

На сучасному етапі проблема розвитку творчих здібностей молодших школярів набула особливої актуальності, оскільки гуманістична тенденція в світі детермінує необхідність упровадження нових підходів до процесу навчання й виховання учнів початкової школи з максимальним використанням творчого потенціалу і сенситивності молодшого шкільного віку.

Проаналізувавши теорію і методику розвитку творчих здібностей, було з’ясовано, що розвиток творчих здібностей має бути невід’ємною умовою змісту усіх навчальних предметів початкової школи, органічно доповнювати навчальний процес, щоб забезпечити єдність знань, умінь і навичок учнів та їхніх творчих можливостей.

Основним засобом розвитку творчих здібностей молодших школярів можна назвати мовленнєву діяльність, яка об’єднує всі навчальні предмети для творчого вдосконалення особистості. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів і здібностей дитини.

Успіху творчої діяльності сприяє також система виховної роботи початкової школи. Для цього застосовуються виховні педагогічні ситуації, тематичні дні і тижні для розвитку творчих якостей школярів; використання особливостей канікулярного періоду; застосування творчої гри в системі виховної роботи, проведення конкурсів, участь у гуртковій роботі, інсценізаціях, залучення школярів до колективно-творчих справ та масових заходів. Адже, відомо, що в умовах виховної діяльності особливо яскраво розкриваються та розвиваються творчі здібності вихованців.

Таким чином, творчі здібності формуються протягом усього життя людини, проте в ґенезі її становлення існують оптимальні сенситивні вікові періоди формування особистості. Тому саме молодший шкільний вік є найсприятливішим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. Саме в цей період активно розвивається уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

У використанні традиційних і нетрадиційних методик учителі повинні надавати пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини. Слід диференціювати педагогічну допомогу учням, усе більше скеровуючи їх до самостійної роботи з дидактичним матеріалом творчого характеру.

Крім традиційних методів розвитку творчості учнів (ігри, творчі завдання, проблемні ситуації та ін.), на сучасному етапі розроблено ряд інноваційних методів (методи самостійного здобуття знань, розвивальне навчання, блочна система навчання, методи розвитку творчого мислення, метод проектів), які допомагають розширити здібності молодших школярів, викликають бажання самостійно займатися творчою діяльністю, а також виховують наполегливість, волю, бажання вчитися.

Аналіз результатів констатувального експерименту, вивчення відповідної літератури свідчить про недостатній розвиток творчих здібностей учнів початкових класів, наслідком чого є відсутність цілісного розуміння вчителями початкової стратегії розвитку тво­рчих здібностей особистості, обмеженість прийомів, які вчителі використовують для розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчально-виховної діяльності; недостатня кількість методичної літератури з розвитку творчих здібностей молодших школярів, яка б органічно впліталася у навчальний процес і не переобтяжувала б його додатковими курсами і годинами; не завжди високий інтерес батьків до розвитку своїх дітей та до їх навчання. Тому першочерговим завданням учених і педагогів-практиків і надалі залишається пошук ефективних форм, методів, засобів і прийомів розвитку творчої діяльності молодших школярів у швидкозмінних умовах динамічного сьогодення.

Дата добавления: 2015-07-13