Вегетативні типи реагування на стимул

Вища нервова діяльність іннервує внутрішні органи, гладкі м'язи, залози, кровоносні і лімфатичні судини, здійснює адаптаційно-трофічну функцію по відношенню до всіх тканин і органів (ШКТ, сечовий міхур, статеві органи), а також регулює артеріальний тиск та дихання. Функціональний стан симпатичної і парасимпатичної частин ЦНС регулює гіпоталамус.

Вища нервова система завжди функціонує несвідомо, ми не знаємо яку з важливих завдань вона виконує щохвилини кожен день. ВНС ділиться на дві підсистеми: симпатичну нервову систему і парасимпатичну нервову систему. За твердженням Кеннона, основна функція симпатичного відділу вегетативної нервової системи полягає в регуляції внутрішніх вегетативних функцій, у зв'язку з зовнішньою діяльністю, особливо в екстремальних ситуаціях. Іншими словами, симпатична нервова система бере участь у підготовці організму до боротьби і втечі, впливаючи на вегетативні процеси так, щоб вони були максимально корисні в екстремальній ситуації. При підготовці до боротьби і втечі, а також при здійсненні самих цих дій вона гальмує всі анаболічні процеси. Тому вона стає інгібітором шлунково-кишкової діяльності. Однак вона стимулює діяльність серця і легенів і перерозподіляє кров, відводячи її від вісцеральної області та підбиваючи до м'язів, легким і до головного мозку; де потрібна додаткова енергія для їх інтенсивної діяльності. Одночасно підвищується кров'яний тиск, вуглеводи виводяться з депо, стимулюється мозкова речовина надниркової.

Парасимпатична нервова система надає заспокійливу, розслаблюючу дію на більшість функцій організму; знижується збудливість ЦНС і міокарда, зменшуються інтенсивність метаболізму, сила і частота серцевих скорочень, кров'яний тиск, об'єм легеневої вентиляції, температура тіла; збільшується секреція інсуліну. При цьому одночасно посилюються моторна, секреторна, всмоктувальна функції шлунково-кишкового тракту.

Характер ендокринного компонента стрессорного відповіді розрізняється у залежно від психологічного типу: люди подiляються на тих, у кого переважає симпатична система, і тих, у кого переважає парасимпатична. Існує маса назв кожної з груп класифікації, проте ми використовували тільки деякі.

Симпатотоники – ті, для кого в стресі більшою мірою характерна реакція «бий» або «біжи». У них вища секреція адреналіну, активніше працює симпато-адреналова система. На фізичному рівні виплеск в кров адреналіну з подальшою реалізацією стратегії «flight» проявляється наступним чином. Прискорене серцебиття, підвищується тонус насамперед скелетних м'язів – тобто підготовка до реалізації активних дій з порятунку свого життя. Безсумнівнопристосувальне значення має розслаблення мускулатури бронхів під впливом адреналіну, завдяки чому поліпшується легенева вентиляція, більше кисню надходить у кров. На психологічному рівні цю реакцію можна коротко сформулювати так: потреба в русі, в емоційної розрядки, не «знаходжу собі спокою», тривога аж до паніки, метушливість, автоматичне повторювання рухiв (стукання пальцями по столу, механічні однотипні дії). Це стан найбільш виснажує (хоча ще гірше, якщо воно не знаходить виходу, наприклад, через необхідність дотримуватися соціальні норми: у такому випадку страждає вже не тільки соматика, але й психіка). Ця категорія людей ще носить назву – тип А.

Парасимпатотоніки (ваготонікі) в ситуації стресу, навпаки, завмирають, ціпеніють (посилена секреція ацетилхоліну). Ця категорія відповідно носить назву люди типу Б. У організмів з психічним типом Б в ендокринному стресорному відповіді переважають глюкокортикоїди, більш високий вміст яких відзначається у них також і в стані спокою. Тут має місце уповільнення частоти серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, стан заціпеніння, загальмованості. Характерний застиглий погляд «в нікуди». Мляві, уповільнені, обережні реакції. Слабка, бідна міміка. Бліда, холодна шкіра (млявий кровообіг). На психологічному рівні цю реакцію можна коротко сформулювати так: відчуття байдужості, жертовності, покірності долі, нереальності того, що відбувається (людина немов спостерігає себе з боку).

Отже, типи А і Б характеризуються протилежними стилями поведінки, тобто полярними типами стресорної реакції. Відмінності не обмежуються протилежною поведінкою при стресі – активними спробами перетворення середовища існування у типу А і реакцією затаювання, тобто активною спробою пристосуватися до виниклих змін середовища, у типу Б. Відмінності між психологічними типами А і Б охоплюють і ендокринну сферу. Як було зазначено, у людей з поведінкою типу А переважає секреторна активність мозкового шару надниркових залоз, а у людей типу Б – коркового. Відповідно, основним стресорним гормоном для типу А є адреналін, а для типу Б – кортизол. Відмінності в організації ендокринного компонента стресорної реакції тісно пов'язані з відмінностями в поведінці при стресі. Висока активність коркового шару надниркової залози забезпечує реакцію затаювання (визначальний тип поведінкової реакції Б), взаємодіючи безпосередньо зі структурами ЦНС, а адреналін модулює мобілізацію енергетичних ресурсів при активних спробах змінити зовнішнє середовище, що становлять сутність поведінкової реакції типу А.

Дата добавления: 2015-08-31