Ефективність управління, як основа успішної діяльності підприємства

У конкурентному ринковому середовищі успішне функціонування та розвиток підприємств значною мірою залежать від рівня їх управління. В даний час поняття “управління” досить часто ототожнюють з поняттям “менеджмент”. Однак це неправильно, тому що поняття “управління” набагато ширше і застосовується до різних видів людської діяльності (наприклад, управління автомобілем, заводом, ракетою), сфер діяльності (управління живою і неживою природою, управління державою), органів управління (підрозділів управління в різних формах власності, підприємствах та їх об'єднаннях). А термін "менеджмент" застосовується лише до управління соціально-економічними процесами на рівні організації (підприємства, фірми), діючої в ринкових умовах.

Менеджмент − це самостійний вид професійної діяльності, направлений на досягнення визначених цілей шляхом раціонального використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів з обов'язковим застосуванням економічних методів управління [12].

Поняття “менеджмент” походить від англійського “manage”, що буквально означає керувати, управляти, завідувати, стояти на чолі [13].

Зміст поняття «менеджмент» у сучасній теорії розглядається з кількох точок зору (рис. 1.1):

Рисунок 1.1. Зміст поняття “менеджмент”

Менеджмент як процес управління являє собою інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці-менеджери формують організації та управляють ними шляхом постановки цілей та розробки способів їх досягнення [14]. Процес менеджменту розглядається звичайно за стадіями, основних сфер діяльності і функцій управління.

Процес менеджменту передбачає виконання певних функцій. Таких, як прогнозування, планування, створення організаційних структур, командування, координація, стимулювання (мотивація) діяльності, контроль і аналіз [15]. Для реалізації тієї чи іншої функції застосовують різні методи. Наприклад, прогнозувати можна з допомогою статистичних та (або) експертних методів. При цьому можуть бути використані відповідні технічні засоби – комп’ютери, програмні продукти, Інтернет, засоби зв'язку та ін. Менеджмент об'єднує різні складові управлінської діяльності в єдине ціле.

Менеджмент як наука і мистецтво управління являє собою самостійну галузь знань з початку минулого століття. Об'єктом менеджменту як науки є будь-яка складна соціально-технічна система (підприємство, фірма, організація) незалежно від сфери діяльності та форми власності [14].

Предмет вивчення наукового менеджменту − найбільш значимі закономірності, властивості, сторони і процеси, пов'язані з організацією спільної діяльності людей та управлінням нею [14]. В Україні менеджмент зазвичай розглядається як одна з економічних наук. Проводяться науково-дослідні роботи, випускаються журнали і книги, захищаються дисертації з менеджменту. Менеджмент як наукова дисципліна спирається на практику управління.

Менеджмент як апарат управління являє собою специфічний орган управління сучасною організацією [14]. Іншими словами, менеджментом називають організаційну структуру, призначену для управління тією чи іншою організацією, регіоном, країною. Існування та ефективне функціонування організації як цілісного утворення без нього неможливо. До апарату управління входять керівники, спеціалісти та службовці (технічні виконавці). Головне завдання апарату управління полягає в координації та раціоналізації використання ресурсів організації для досягнення її цілей.

Менеджмент як категорія людей – це соціальний прошарок людей, який здійснює управління. Менеджер – це керівник або управляючий, що займає постійну посаду і наділений повноваженнями приймати рішення з конкретних видів діяльності фірми, що діє в ринкових умовах [14].

Залежно від рівня управління прийнято розрізняти топ-менеджерів – керівників вищої ланки, менеджерів середньої ланки і нижчих менеджерів, в залежності від характеру діяльності – лінійних і функціональних менеджерів.

Керівники вищої ланки – президент фірми, віце-президент, генеральний директор, директор, керуючий і т. п. – відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому і несуть всю повноту відповідальності за загальні результати діяльності. Даний рівень, хоча і в особі одного директора на самих малих підприємствах, є в усіх організаціях, тому він отримав другу назву – інституційний [16]. Керівників вищої ланки інакше називають генеральними менеджерами або топ-менеджерами, що підкреслює їх ведучу роль на підприємстві або фірмі.

Керівників середньої ланки іноді називають молодшими начальниками. Вони представлені завідувачами відділів (фінансового, маркетингу, виробничого та ін.), начальниками служб (якості, інформатизації, збуту, тощо), керівниками підрозділів (начальниками цехів, виконавцями робіт та ін.). Керівники середньої ланки готують інформацію для прийняття рішень на вищому рівні управління, а потім ухвалені там рішення доводять до нижчих менеджерів у формі конкретних завдань і специфікацій. Основну частину свого часу вони витрачають на взаємодію по вертикалі управління − з вищестоящими керівниками і підлеглими, будучи свого роду буфером між ними. Звідси друга назва даного рівня – управлінський [16].

Керівники нижчої ланки відповідають за виконання виробничих завдань, надання інформації про хід виробництва на середній рівень управління і раціональне використання ресурсів. Типові посади низового рівня − майстер, фахівець з нормування праців цеху, майстер з якості. Вони безпосередньо взаємодіють з робітниками, що виробляють продукцію та надають послуги клієнтам підприємства, тобто з неуправлінським рівнем, на який спирається управлінська піраміда. Тому низову ланку інакше називають технічним рівнем управління [16].

Отже, сутність і зміст поняття “менеджмент” може бути розкрито за допомогою декількох визначень, що враховують різні аспекти даного явища. Таким чином менеджмент – це:

– спосіб, манера спілкування з людьми;

– влада і мистецтво управляти кадрами;

– особливі вміння й адміністративні навички;

– орган управління, адміністративна одиниця.

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств.

Дж. К. Лафта зазначає, що ефективність управління являє собою проблему, що має ряд аспектів. Вона може бути оцінена за ступенем досягнення намічених організацією цілей; за кінцевими результатами її діяльності; за якістю та обгрунтованістю планування; ефективності використання капітальних вкладень і т.д. У той же час ефективність управління можна розглядати в плані діяльності безпосередньо керуючої системи за допомогою специфічних критеріїв, що відображають результати її функціонування. Ефективність діяльності системи управління можна визначити і оцінити не тільки за такими параметрами, як швидкість прийняття рішень, витрати на їх розробку і реалізацію, віддача від реалізації рішень. Ефективність окремого рішення виявляється шляхом зіставлення запланованих і фактичних «входів» і «виходів» і вимірювання отриманої віддачі від рішення, тобто відносини «виходів» до «входу» [17].

Кузнєцова В.А. та Магомедалієва О.В. вважають, що проблема ефективності менеджменту є складовою частиною економіки управління яка включає розгляд:

– управлінського потенціалу тобто сукупності всіх ресурсів якими володіє і які використовує система управління;

– витрат і витрат на управління які визначаються змістом, організацією, технологією та обсягом робіт з реалізації відповідних функцій управління;

– характеру управління праці;

– ефективності управління, тобто ефективності дій людей у процесі діяльності організації, реалізації інтересів, у досягненні певних цілей [6].

В управлінському процесі використовуються: людські, матеріальні, інформаційні та фінансові ресурси, і залежно від того, як вміло і цілеспрямовано вони використовуються, досягається той чи інший результат. Тому на думку Іванова А.П. ефективність менеджменту – це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керованої і керуючої систем, тобто інтегрований результат взаємодії компонентів управління. Більш спрощений варіант цього визначення представляють Е. М. Коротков, А. А. Беляев, М. Б. Жернакова: ефективність менеджменту – це зіставлення спожитих ресурсів з отриманим результатом. В оцінці ефективності управління найбільш складним є визначення його результату [18].

За результати управління нерідко приймаються деякі виробничі та економічні результати: темп зростання продуктивності праці, якість, ритмічність роботи та ін., що не можна вважати безперечним. У кожному з цих результатів, безумовно, міститься і матеріалізовану працю персоналу управління. Однак управлінська праця проявляється в цих показниках не прямо, а опосередковано, у вигляді відповідних впливів на тих, хто зайнятий безпосередньо продуктивною працею. При цьому такі дії менеджерів у вигляді наказів, вказівок, розпоряджень у багатьох випадках проходять через ряд ступенів управління у напрямку зверху вниз. У результаті до праці керівників, витраченої на вищому щаблі управління, додається праця менеджерів нижчестоящих щаблів, тобто кінцевий результат управління і його ефективність досягається сукупною управлінською працею. Результати та ефективність управлінської праці в кінцевому підсумку управління в цілому залежать від багатьох умов і передумов. До їх числа відносяться потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти діяльності персоналу і колективу в цілому; культура організації. Вони значною мірою залежать і від особистості самого керівника: його авторитету, стилю роботи і т.п. Тому всі ці фактори діють спільно, в інтеграційній єдності [8].

Рульєв В.А. та Гуткевич С.О. визначають ефективність менеджменту як результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання. Також вони розглядають економічну та організаційну ефективність менеджменту. Тому: економічна ефективність менеджменту – економічна результативність, яка характеризує діяльність організації за певної системи управління; організаційна – організаційна результативність, яка характеризує якість побудови організації, її системи управління, прийняття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо [19].

На відміну від інших науковців, Мескон М.Х., Альберт М., та Хедоурі Ф. кінцевий результат управління називають ефектом управління. Ефект є результатом здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення виробництва, бізнесу і організації в цілому. Ефект управління складається з трьох складових (рис. 1.2)

Рисунок 1.2. Складові економічного ефекту

Економічний ефект – вид ефекту, що має безпосередню вартісну форму, тобто що вимірюється в грошових або натуральних вимірниках.

Соціальний ефект – вид ефекту, який принципово не може бути перерахований в економічний, наприклад, запобігання соціального конфлікту.

Соціально-економічний ефект – має комплексну природу поєднання економічної вигоди і соціальної стабільності і спокою, наприклад, поліпшення умов роботи, зниження рівня професійних захворювань (за певних умов може бути переведений в звичайний економічний ефект) [20].

Аналіз підходів науковців до розуміння сутності та змісту поняття ефективності менеджменту (табл. 1.1) показав, що думки дослідників досить різноманітні та неоднозначні. Разом з тим, варто зауважити, що більшість науковців при тлумаченні поняття ефективності менеджменту вказують на необхідність зіставлення отриманих результатів від управлінської діяльності та відповідних витрат (спожитих ресурсів), необхідних для реалізації певних управлінських дій, для досягнення визначених цілей і завдань (максимізації прибутку, вдосконалення виробництва тощо).

На нашу думку, доречним є виділення основних видів ефективності менеджменту, тому розглянемо деякі з них:

– за коштами впливу: цільова, стратегічна і тактична, планована, прогнозна, програмна, концептуальна, мотиваційна і стимулююча, ресурсна і потенційна;

– за змістом ефекту: економічна, соціальна, інноваційна, організаційна, екологічна;

– за рівнем прояву ефекту: регіональна, галузева, на рівні організації, зовнішньоекономічна;

– за формами ефективності: діяльність менеджера, апарату управління, процесу управління, системи менеджменту, управлінських нововведень;

– за видами систем менеджменту: маркетингова, інноваційна, виробнича, фінансова [22].

Таблиця 1.1

Підходи науковців до розуміння сутності та змісту поняття “ефективність менеджменту”

№ п/п	Джерело	Визначення
1.	Тейлор Ф. [2]	Ефективність менеджменту - це забезпечення максимального прибутку для підприємця у поєднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого в підприємстві працівника.
2.	Мескон М., Альберт М., Ходоурі Ф. [20]	Кінцевий результат управління називають ефектом управління. Ефект є результатом здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення виробництва, бізнесу і організації в цілому.
3.	Іванов А. П.[9]	Ефективність менеджменту – це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керованої і керуючої систем, тобто інтегрований результат взаємодії компонентів управління.
4.	Коротков Е. М., Бєляєв А. А., Жернакова М. Б. [21]	Ефективність менеджменту – це зіставлення спожитих ресурсів з отриманим результатом.
5.	Кузнєцова В. А., Магомедалієва О. В. [6]	Ефективність менеджменту є складовою частиною економіки управління, яка включає розгляд: управлінського потенціалу; витрат на управління; характеру управління праці; ефективності управління.
6.	Рульєв В. А., Гуткевич С.О. [19]	Ефективність менеджменту– це результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання.

Розглянемо основні фактори, які впливають на ефективність управління.

За тривалістю впливу виділяють фактори, вплив яких позначається протягом тривалого часу (технічний рівень виробництва, стиль управління тощо) і які діють нетривалий час (прогули, простої, порушення трудової дисципліни тощо). За характером впливу розрізняють фактори інтенсивні та екстенсивні. Перші забезпечують підвищення ефективності менеджменту за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, вдосконалення організації праці управлінських працівників і поліпшення його умов, підготовка кадрів управління. Другі передбачають залучення додаткових ресурсів – збільшення чисельності управлінського персоналу, розширення технічного оснащення праці управлінців на якісно незмінній основі. За змістом розрізняють науково-технічні (рівень механізації і автоматизації праці); організаційні (раціональна структура апарату управління, розстановка кадрів, трудова дисципліна і т.д.); економічні (система матеріального заохочення і матеріальної відповідальності); соціально-психологічні (мотивація праці, міжособистісні відносини) та ін. За формою впливу розрізняють фактори прямі (кваліфікація персоналу, стан устаткування) і непрямі (психологічний клімат, групова динаміка). Перші безпосередньо впливають на ефективність управлінської праці, другі – опосередковано.

Кожен з перерахованих факторів може впливати на систему управління в окремо, а також в сукупності з іншими. При сумісній позитивній дії вони забезпечують істотне зростання результативності менеджменту, при негативному – знижують її. Роль менеджерів полягає в тому, щоб планомірно впливати на вказані чинники. Зростання ефективності повинно бути об'єктом постійної управлінської діяльності на всіх рівнях організації. Таким чином, ефективність управління – один з основних показників вдосконалення управління, який визначається зіставленням результатів управління і ресурсів, витрачених на їх досягнення. Вивчення ефективності менеджменту є досить складним процесом, оскільки передбачає врахування різних факторів і передумов, які надають сукупний вплив на управлінську діяльність [23].

В управлінській літературі економісти розрізняють такі аспекти ефективності менеджменту організації:

– внутрішня ефективність – з погляду використання внутрішніх можливостей організації або з погляду керування внутрішніми ресурсами (витратами і капіталом);

– зовнішня ефективність – з погляду використання зовнішніх можливостей організації;

– загальна ефективність – як композицію двох її складових: внутрішньої і зовнішньої ефективності;

– ринкова ефективність – наскільки повно задовольняються запити споживача в порівнянні з альтернативними способами їхнього задоволення;

– ідеальна ефективність – усупереч зусиллям менеджменту по оптимізації організаційної структури така ефективність недосяжна ні при яких, обставинах;

– цільова, або стратегічна ефективність відображає міру досягнення цілей організації;

– витратна, або тактична ефективність відображає економічність способів перетворення ресурсів у результаті виробничої діяльності організації;

– глобальна ефективність економіки – наслідок способів функціонування економічної системи (у тому числі міжнародної) на організації мікрорівня (фірми) [21].

Згідно з нашими міркуваннями ефективність менеджменту є досить складною категорією. Її вивчення потребує врахування різних факторів, які мають різноманітний вплив на процес управління. Ефективність менеджменту залежить від професіоналізму та особистих якостей керівника, від забезпеченості підприємства ресурсами, системи комунікацій на підприємстві, організаційної структури управління, системи підбору персоналу та багато іншого. Тому можна сказати, що кожному підприємству необхідно періодично проводити оцінку ефективності менеджменту, а також розробляти різні заходи щодо її підвищення. Це сприятиме збільшенню ефективності та результативності діяльності підприємства в цілому.

Дата добавления: 2017-01-13