Російська історіографія осмислення Сталінізму

Сталінізм в Росії все частіше розглядали саме як феномен тоталітаризму. Фундамент у дослідженнях тоталітаризму в Росії після 1991 року було закладено у статтях К.С.Гаджиєва, Ю.Борисова та А.Голубєва, Н.В.Загладіна, які вийшли протягом 1992 року. Науковці розглядали класичні моделі тоталітаризму, в тому числі сталінізм або більшовизм.Зокрема, Н.В.Загладін відмічав, що феномен сталінізму багатьма науковцями на початку 90-х років розумівся достатньо вузько — або як форма збочення соціалістичної теорії, відхід від ленінізму, або як специфічна форма історичного шляху Росії. Найбільш повне й глибоке визначення сутності й характерних рис Сталінізму міститься в політологічному енциклопедичному словнику за редакцією Ю.І.Аверьянова. Сталінізм автори визначають як систему суспільних відносин і політичної влади, що панували в СРСР в період терористичної диктатури Сталіна. Характеризуються прояви сталінізму в політичній, партійній, економічній, соціальній, національній, ідеологічній сферах. Відмічаються бюрократизація, ліквідація будь якого плюралізму, диктатура, терор, Ірина Терлецька- формування вождізму й «культу особистості» тощо. Автори вважають, що після смерті Сталіна частина сутнісних рис сталінізму як системи залишалась фактично до розвалу Радянського Союзу. Сталінізм як система тоталітарного типу розглядається у працях історика І.В.Павлової. Не зважаючи на зростання у Росії з кінця 1990-х років критики теорії тоталітаризму стосовно до сталінської епохи, І.Павлова наполягає на доцільності і адекватності її використання саме відносно сталінської системи38. Докладне трактування змісту сталінізму надається російськими дослідниками Я.С.Драбкіним, В.В.Дам’є. До його основних, сутнісних рис автори відносять: крайню форму етатизму; однопартійну вождистську диктатуру; формування партійно-державної номенклатури як панівного класу; утвердження великодержавного шовінізму; обґрунтування і насадження в суспільній свідомості постулату про побудову «соціалізму в одній країні» — СРСР; замість рівності — теза про «загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму»; міф про реальний соціалізм; заперечення цінності людської особистості. Сталінські часи характери- зуються як тоталітарна диктатура. Водночас існували й інші точки зору. Деякі дослідники замість терміну «сталінізм» оперували поняттям «сталінщина», під яким розуміли негативні явища у здійсненні курсу правлячої партії на чолі із Сталіним. Такої точки зору дотримувались В.П.Наумов, А.І.Завелєв та ін. Також частина істориків продовжувала вважати сталінізм саме ідеологією, створеною Сталіним (А.Соколов та ін.). Згодом, наприкінці 1990-х рр. інтерпретації сталінізму отримали новий ракурс. Термін «тоталітаризм» почали «звинувачувати» у схематизмі, шаблонності, називати пропагандистським штампом Заходу, російських лібералів тощо. Якщо використовували дефініцію «тоталітаризм», то говорячи про «російський варіант тоталітаризму» чи про тоталітарну систему при Сталіні, але пояснюючи, що російський варіант був іншим, кращим ніж західний. Поняття «сталінізм» використовували, але ясного бачення його змісту так і не склалося. Змінились і оцінки сталінізму: від засуджуючо-критичних до схвальних. Дмитро Волкогонов, який присвятив монографії, наукові статті цій проблематиці, писав: «Сталінська система, виконуючи волю партійної диктатури ВКП(б), постала як тотальна псевдокультура». «Ця псевдокультура давно (і сьогодні також!) паразитує на християнській ідеї соціальної справедливості, популістській ідеї захисту бідних». Негативна оцінка Сталіну як диктатору і сталінізму надається у працях О.В.Хлевнюка, А.Н.Сахарова. Іншим є погляд на сталінізм історика Юрія Жукова. Він пише, що у грудні 1934 — січні 1935 років «стало явним народження того, що і слід Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії розуміти під терміном «сталінізм», але безсторонньо, без особистісної, заздалегідь негативної оцінки». Це — відмова від орієнтації на світову революцію, проголошення пріоритетним захист національних інтересів СРСР і вимога закріпити все це в Конституції. Це є нічим не прикритий етатизм. Саме сталінська Конституція, на думку деяких істориків, є свідоцтвом того, що сталінські часи не можна називати тоталітарними. Нині набули поширення з одного боку, критика концепції тоталітаризму, з іншого, виправдання сталінізму Популярною стала теза, що сталінські перетворення в цілому відповідали національно- державним інтересам СРСР, сприяли модернізації і прогресу країни і суспільства. Проблемі історії сталінізму була присвячена міжнародна наукова кон- ференція, що відбулась у грудні 2008 року у Москві. Ірина ТерлецькаОгляд російської історіографії дозволяє зробити наступні висновки. Протягом 1990-х років концептуальне обґрунтування отримала теорія тоталітаризму при визначенні сутності системи влади і суспільства, створеної в сталінські часи. Але з кінця 1990-х років така інтерпретація зазнала серйозної критики у Росії і замість неї почали все частіше писати про теорію модернізації або цивілізаційний підхід. Термін «сталінізм» не отримав універсального тлумачення. Одні науковці продовжують вважати сталінізм ідеологією (А.Соколов та ін.); другі називають його політикою «революції зверху» (О.В.Хлевнюк та ін.) або просто особливим типом політики (Ю.Жуков). Частина фахівців намагається поєднати ці точки зору (Ю.Ігрицький). Частина розуміє під сталінізмом суспільну систему тоталітарного типу (І.Павлова, Я.Драбкін, В.Дам’є). У будь якому разі, російські дослідники прагнуть відокремити західні моделі тоталітаризму від власної, вітчизняної моделі.

Дата добавления: 2017-01-14