Боротьба Сталiна з внутрiшньопартiйною опозицiсю

Оцiнка В.Ленiним особи Сталiна.

Якщо мати на увазі, з якими труднощами колеги ладнали зі Сталіним, можна лише дивуватися, що його стосунки з Леніним так довго залишалися добрими. Час від часу, починаючи з епізоду в 1911 р, між ними виникала напруженість, але вона ніколи не досягала такого рівня, щоб пошкодити їх взаєминам. Ленін, мабуть, відчував, що у зверненні зі Сталіним потрібен особливий такт і, як видно, вважав, що шкурка варта вичинки. Він цінував в Сталіні його сильні сторони політичного лідера, рахувався з його думкою з певних питань і ніколи не сумнівався в його найбільшої відданості справі. Сталін зі свого боку у присутності Леніна, ймовірно, поводився досить стримано, і тому Леніну не довелося переживати такі неприємні моменти, які випадали на долю деяких інших відомих більшовиків.

Но приблизно в 1921 р в їх відносинах почали з'являтися перші ознаки розладу. Поряд з іншими факторами тут зіграла свою роль перемога, здобута Леніним на X з'їзді партії.

Ленін, безсумнівно, високо цінував відомі риси Сталіна. Твердість характеру, чіпкість, завзятість, навіть нещадність і хитрість, - якості, необхідні у війні, отже, і в її штабі. Але Ленін зовсім не вважав, що ці дані, хоча б і у винятковому масштабі, достатні для керівництва партією і державою. Ленін бачив у Сталіна революціонера, але не політика великого стилю. Значення теорії для політичної боротьби стояло в очах Леніна занадто високо.

Лист до з’ізду «Тов. Сталін, коли став генсеком, зосередив у своїх руках безмежну владу, і я не впевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою. <…> Сталін занадто брутальний, і цей недолік, що його ще можна стерпіти у нашому середовищі та в спілкуваннях між нами, комуністами, стає нестерпним на посаді генсека, тому я пропоную товаришам обміркувати спосіб переміщення Сталіна з цього місця та призначити на це місце іншу людину, яка з усякого погляду відрізняється від тов. Сталіна лише однією перевагою, саме, більш терплячий, більш лояльний, більш ввічливий та уважніший до товаришів, менш примхливий і таке інше.»

У квітні 1922 року Пленум ЦК РКП (б) обрав Сталіна Генеральним секретарем ЦК партії. На цій посаді йому випала складна і відповідальна обов'язок - очолювати політичне та господарське керівництво країною під час хвороби і після смерті Володимира Ілліча Леніна. Невдачі господарського й політичного управління спричинили гостру боротьбу всередині більшовицької партії. Ще за життя Леніна гострі суперечки точилися між Сталіним і Троцьким, які виступали за примусові, адміністративні методи управління господарством

1920 р. – очищення КП(б)У від “децистів” – противників “воєнного комунізму”;

Саморозпуск УКП (боротьбистів) та борьбистів

Грудень 1927 р. – XV з’їзд ВКП(б) – виключення Л. Троцького із партії за звинуваченням у прихильності до “надіндустріалізації”; У 1926 році колишні противники - Троцький, Зіновєв, Камєнєв, які виступили єдиної (обєднаної) фракцією, опинилися в опозиції до офіційної політики проти четвірки більшості в Політбюро Й. В. Сталіна, М. 1. Бухаріна, А.И. Рикова, М.П. Томська..

Опозиція зазнала поразки. Троцького і Каменева вивели зі складу політбюро. були виключені з партії, а разом з ними ще 93 члена опозиції. У 1928 р. Л. Д. Троцький і 30 його прихильників були вислані за межі СРСР

Листопад 1929 р. – пленум ЦК ВКП(б) –виведення М. Бухаріна зі складу Політбюро за “правий ухил” – прихильність до непу.

Почали визрівати протиріччя між Сталіним та Бухаріним стосовно непу й запровадження надзвичайних заходів щодо заможного селянства, які окреслились на квітневому (1928 р.) пленумі ЦК ВКП(б). Бухарін та його нечисленні прихильники виступали за збалансований, гармонійний розвиток усіх галузей промисловості.

У 1929 р. на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК (Центральна контрольна комісія) почалася гостра боротьба між прихильниками цих двох напрямів щодо індустріалізації та колективізації. Бухарін відкрито критикував політику надзвичайних заходів Сталіна, ще не до кінця усвідомлюючи, що в країні розпочався процес, який повинен замінити нову економічну політику командно-адміністративними методами. У боротьбу з «надзвичайщиною» вступили також Риков, Томський та Угланов. Цю опозицію Сталін відразу ж затаврував як «правий ухил»

Дата добавления: 2017-01-14