Поняття про Символи віри

ТА ДОГМАТИКА ХРИСТИЯНСТВА

Кожна релігія коротко подає основи свого віровчення на основі писаних текстів, що визнані як святі, тобто як такі, що зафіксовані під впливом вищих надприродних сил (Бога, Святого Духа, ангелів чи богів тощо). В юдаїзмі і християнстві визнані богонадхненними книги Біблії, де відображено ідеалістичний світогляд на проблеми людства.

Основні ідеї християнства зафіксовані у Святому Письмі – Біблії (книгах Святого письма Старого й Нового Заповіту) та творах ранніх діячів Христової Церкви, яких прийнято називати апостолами, Отцями і Вчителями Церкви.

Отцями Церкви вважають тих давніх християнських письменників, які відзначились правовірною (ортодоксальною) наукою, святістю життя, й визнані Церквою як свідки Божого Переказу. До яких належать:

Отці Церкви – Кипріян, Григорія Назіянзський (Назіянзін, Григорій Богослов), Василій Великий, Атанасій (Афанасій) Великий, Іван Золотоустий, Теофіл (Феофіл) Олександрійський, Іларій із Пуатьє, Амвросій Медіолянський, Августин Гіппонський, Єронім Блаженний, Лев Великий, Оріген та Євсевій Кесарійський, Тертуліан (останні три визнаються не всіма).

Вчителі Церкви – св. Атанасій (Афанасій, + 373), св. Василій Великий (+ 379), св. Григорій Назіянзький (Богослов, + 390), Іван Золотоустий (+ 407), св. Амвросій Медіолянський (+ 397), св. Єронім-Проспер Аквітанський (Ієронім Блаженний, + 427), Августин (+ 430), св. Григорій Великий (+ 604), Єфрем Сирійський (+373), св. Кирило Єрусалимський (+ 386), св. Кирило Олександрійський (+ 444), св. Іван Дамаскин (+ 750), св. Іларій із Пуатьє (+ 366), св. Петро Хризолог (+ 450), св. Лев Великий (+ 461), св. Ісидор із Севільї (+ 696)

Церковні письменники, які в особливий спосіб відзначилися святістю, богословською та світською наукою і навчанням, діяли за надзвичайно складних ситуацій, називаються Вчителями Церкви [40, с.52-53].

Саме Отці і Вчителі Церкви, пояснюючи тексти Святого Письма (Нового Заповіту) у своїх працях та на перших Вселенських і помісних соборах, проаналізували основні ідеї християнства, сформулювали їх у Символах віри й систематизували в богословську дисципліну, яка називається догматикою, а зараз її можна означити як релігійну філософію християнства.

Стисло ці ідеї християнської віри викладені в християнському Символі віри, затвердженому на І і ІІ Вселенських соборах у Нікеї та Константинополі (див. Додаток А), який більшість віруючих знає як “Вірую”.

Саме поняття “ Символ віри ” в даві часи церквою не використовувалося; уперше воно зустрічається в Амвросія Медіолянського в його посланні до папи Сіріція І. У східній традиції використовували іншу термінологію: учення віри. Перші собори називали короткі тексти основних ідей віри “викладом основ віри” [88].

Cимвол віри – це короткий виклад основ християнської віри, який сформований на основі текстів Святого Письма, тобто навчання Ісуса Христа, апостолів та їх учнів.

Перший Символ віри склали ще апостоли (його прийнято називати Апостольським) на Апостольському соборі в Єрусалимі близько 50 р. н. е., відправляючись проповідувати християнство за межами Палестини та Римської імперії, й вони мусили узгодити між собою основні ідеї проповідей про Ісуса Христа й християнство [36, с.324]. До нас дійшов найстаріший, записаний десь в ІІ ст. текст Символу віри, що зберігся в латинській традиції й називається “Credo”[33, с. 23]. Цей Символ віри розкриває основні ідеї християнства (Див. Додаток А).

Його текст коротший від Нікео-царгородського Символу віри, яким користуються і в Україні віруючі православні й греко-католики. Крім Нікео-царгородського Символу віри вченим, які досліджували історію християнства, стали відомі ще інші тексти символів віри, а саме: Символ віри Григорія Чудотворця, Символ віри святого Атанасія,символ віри Тридентського собору (див. Додаток А) тощо [22, с. 30; 32, с. 34; 16, с.405-406].

Нікео-константинопольський Символ віри був прийнятий і уточнений на двох перших Вселенських соборах: Нікейському (325 р. н. е.) та Константинопольському (381 р. н. е.), що починається словами: “Вірую в єдиного Бога Отця вседержителя...”, а тому саме у “ Вірую ” - так коротко називають Нікео-царгородський Символ віри - розкриваються основні ідеї релігійної філософії християнства, які взято зі Святого письма (зокрема Нового Заповіту) і пізніше лягли в основу християнської догматики католицизму і православ’я.

Згодом Нікео-царгородський Символ віри був доповнений словосполученням “і Сина” ісходить ”. Ця проблема виникла на Заході, коли поширилась у західних християн чергова єресь щодо походження Святого Духа. На одному із помісних соборів у Іспанії: Толедському в 589 році для кращого пояснення суті Пресвятої Трійці до слів: “ І в Духа Святого Господа животворящого, що від Отця ісходить ”, було додане словосполучення: “і Сина ” і речення змінилося так: “ І в Духа Святого Господа животворящого, що від Отця і Сина ісходить ” [16. С.464]. Цей додаток, пізніше відомий під назвою “ Філіокве ” та став “проблемою непорозуміння” між католиками та православними щодо їх уявлення про співдію осіб Пресвятої Трійці між собою, яка є нерозв’язаною й досі (докладніше див. у § 5) [16, с.464-465].

За часів Реформації низка нових протестантських Церков відкинули Нікео-константинопольський Символ віри, деякі повернулися до Апостольського Символу віри, інші створили свої, наприклад Аугсбургзький символ віри (1530 р.) або Символ віри Методистської церкви. Англіканська Церква в добу Реформації створила свій власний Символ віри (Англіканський символ віри), який складається із понад 30 частин, де до основних ідей християнства додано, що главою Церкви в цій країні є король та інші аспекти управління церквою. Новий Символ віри існує в Лютеранській Церкві [див. Додаток А ].

У християнських релігійних течіях нового й новітнього часу були створені свої Символи віри [20, с.1].

Християнський (Нікео-царгородський) символ віри складається із кількох частин. Їх можна об’єднати за такими напрямами: основні ідеї щодо уявлення про Бога, Пресвятої Трійці, кожної Особи Божої, про майбутнє людства та людини, щодо Церкви та її ознак, про Тайну хрещення [25].

Символ віри, започаткований апостолами, був доповнений діячами ранньої Церкви, обговорювався й був затверджений на двох перших Вселенських соборах (325 та 375 рр.).

Через Символ віри апостоли, а відтак їх учні та послідовники поширювали основні ідеї християнського вчення.

Таким чином, у Символі віри в перші століття поширення християнства були записані основні положення християнського віровчення.

Запитання та завдання для самостійної роботи студентів

1. Кого називають Отцями і Вчителями у християнстві?

2. Дати визначення Символу віри.

3. Назвати відомі Вам Символи віри.

4. Де і коли було затверджено відомий сьогодні у Східних Церквах «Нікео-царгородський Символ віри»?

5. На основі додатку А зробити порівняння й назвати спільні й відмінні риси різних Символів віри.

Дата добавления: 2017-02-01