Заощадження як джерело та межа пропозиції на ринку капіталу

Основи функціонування ринку капіталу

Ринок капіталу, на якому торгують «довгими» грошима, функціонує за тією ж схемою, що й ринок грошей. Тут теж діють сили попиту і пропозиції та формується ціна на гроші як капітал у вигляді процента. Суб’єктами цього ринку є ті самі економічні агенти, що й на ринку грошей: домогосподарства, фірми, державні структури та фінансові посередники. А процентна ставка як ринковий чинник, по суті, є спільною для обох ринків, що свідчить про їх тісний взаємозв’язок як складових єдиного грошового ринку. Можливо, через це ринок капіталу досліджено і висвітлено в українській літературі значно менше, ніж ринок грошей, що ускладнює розуміння механізму функціонування всього грошового ринку та його окремих складових.

Незважаючи на внутрішню єдність ринків грошей і капіталу, у механізмах їх функціонування є суттєві відмінності. Вони стосуються насамперед характеру формування попиту і пропозиції на цих ринках. Якщо на ринку грошей попит і пропозиція проявляється як залишок грошей у їх найліквідніших формах (готівка та поточні депозити), то на ринку капіталу вони виступають у формі інвестицій та заощаджень і мають характер грошових потоків. Змінюється також характер взаємодії попиту і пропозиції на цих ринках. Якщо на ринку грошей переважає попит на гроші, обсяг якого визначає межу безінфляційного нарощування пропозиції грошей, то на ринку капіталу – пропозиція грошей, обсяг якої визначає межу нарощування попиту – інвестицій – без порушення ринкової рівноваги та без інфляційних наслідків.

Пропозиція грошей на ринку капіталу може формуватися з кількох джерел: заощаджень, зовнішніх позик, емісійних джерел. Найбільш безпечним для підтримання економічної рівноваги джерелом пропозиції є заощадження, під якими в цьому контексті маються на увазі грошові доходи економічних суб’єктів, не використані на задоволення поточних потреб. Такі заощадження можуть формуватися в усіх економічних суб’єктів – домогосподарств, фірм, державних та громадських структур тощо, які є носіями пропозиції грошей на ринку капіталів. Представники кожної з цих груп заощадників одночасно беруть участь і в формуванні попиту на ринку капіталів. А в таких групах, як «фірми», «державні структури», «громадські структури», їх попит, як правило, перевищує обсяги власних заощаджень (пропозицію). Тому при аналізі формування пропозиції на ринку капіталу від них можна абстрагуватися і розглядати як єдине джерело пропозиції на цьому ринку лише заощадження домогосподарств, які значно більші їх власного попиту на капітал і можуть протистояти попиту всіх інших груп інвесторів, не покритому власними заощадженнями. Це й дає підстави науковцям визнавати рівність заощаджень домогосподарств та інвестиційних фірм при побудові економічних моделей.

Опираючись на модель грошового обороту (див. рис. 2.1), побудуємо модель «заощадження-інвестиції» як силових чинників ринку капіталу (рис. 3.10).

Заощадження

Рис. 3.10. Заощадження та інвестиції в кругообігу національного доходу

Як видно з наведеної схеми, заощадження формуються під впливом трьох чинників: обсягу доходів домогосподарств, обсягу чистих податків, обсягу споживання.

Ці ж чинники впливають автоматично і на обсяг пропозиції на ринку капіталів: чим вищі обсяги доходів домогосподарств, менші обсяги поточного споживання та чистих податків, тим більшим буде обсяг заощаджень і, відповідно, більшим обсяг пропозиції на ринку капіталів, і навпаки. Проте не весь сформований обсяг заощаджень трансформується в пропозицію на цьому ринку: частина їх пропонується на ринку грошей, а частина взагалі залишається «на руках» у заощадників і не надходить на ринок, якщо його кон’юнктура не сприяє цьому (високі ризики, низькі реальні процентні доходи, високе оподаткування цих доходів тощо).

Завдяки діяльності уряду на ринку капіталу не всі заощадження домогосподарств, що запропоновані на цьому ринку, спрямовуються безпосередньо на задоволення попиту фірм в інвестиційних ресурсах – частину їх уряд (центральний та місцеві органи влади) позичають для задоволення загальнодержавних потреб. Якщо ці потреби переважно пов’язані з капітальними вкладеннями в загальнодержавну інфраструктуру (дороги, мости, метро, соціально-культурні, природоохоронні, ресурсорозвідувальні об’єкти тощо), то є підстави вважати, що ці кошти, як і чисті податки, значною мірою повертаються в потік інвестицій. Це забезпечуватиме успішне балансування обсягів заощаджень та інвестицій і високу ефективність ринку капіталів. Якщо ж позичені урядом кошти на ринку капіталів будуть використані на поточне споживання, то роль заощаджень як джерела інвестиційних ресурсів, як і роль ринку капіталу, значно знизиться, що негативно вплине на економічне зростання.

Зі схеми «заощадження - інвестиції» (див. рис. 3.10) випливає ще один висновок: по каналу «заощадження» відволікається частина грошей з обороту національного доходу (потік втрат), по каналу «інвестиції» ці гроші повертаються в оборот національного доходу (потік ін’єкцій). Постійне збалансування цих двох потоків має важливе значення для підтримання у збалансованому стані сукупного грошового обороту та економіки в цілому.

Згідно з класичною економічною теорією ключовим чинником, що визначає динаміку реальних заощаджень, є зміна реальної процентної ставки (Р_t) на ринку капіталів, яка визначається, як різниця між номінальною Р та рівнем інфляції. Інші чинники, зокрема зміна сукупного доходу, визнаються незмінними. За цих умов залежність динаміки реальних заощаджень від зміни реальної процентної ставки процента ілюструється таким графіком (рис. 3.11).

Позитивний нахил кривої пропозиції позичкового капіталу означає, що обсяг пропозиції грошей як капіталу змінюється пропорційно до рівня реальної процентної ставки: в міру її зростання обсяги заощаджень та пропозиції позичкового капіталу будуть зростати, і навпаки. Наприклад, якщо при реальній ставці 4 % заощадження становили 200,0 одиниць, то при збільшенні її до 6 % заощадження зростуть до 300,0 одиниць, а при ставці 7 % – до 350,0 одиниць.

Рис. 3.11. Графік заощаджень, аналог кривої пропозиції

на ринку капіталу (за чинниками класиків)

Дж. М. Кейнс та його послідовники, на відміну від класиків, вирішальне значення в зміні заощаджень, а отже, і в пропозиції позичкового капіталу, надавали змінам реального доходу. Вплив реальної процентної ставки на заощадження вони явно недооцінювали і від нього абстрагувалися у своєму аналізі. Крива пропозиції на цьому ринку в трактуванні кейнсіанців набула такого вигляду (рис. 3.12).

Дж. М. Кейнс увів до наукового обороту поняття гранична схильність до споживання та гранична схильність до заощаджень як коефіцієнти, що виражають відношення, відповідно, споживання (К_с) і заощаджень (К_з) до національного доходу. Оскільки обсяги споживання і заощаджень разом дорівнюють обсягу національного доходу, то сума К_с і К_з дорівнюватиме 1. Отже, гранична схильність до заощаджень визначається так: К_з = 1 - К_с. Цю величину кейнсіанці вважали об'єктивно даною (такою, що фактично склалася), а тому обсяг заощаджень за даного К₃ визначається обсягом реального доходу: якщо обсяг національного доходу становить 600,0 одиниць, то за умови К₃ = 1/3 обсяг заощаджень дорівнюватиме 200,0 одиниць. При зростанні обсягу доходу, відповідно, і обсяг заощаджень зростатиме, а при зниженні – знижуватиметься.

Рис. 3.12. Графік заощаджень і пропозиції

капіталу за чинниками кейнсіанців

Кейнсіанський підхід, як і підхід класиків, характеризується певною однобокістю, тому обидва вони не враховують усіх чинників впливу на пропозицію грошей як капіталу і не відповідають реальній дійсності. Це було визнано у тривалих взаємних дискусіях неокейнсіанців та неокласиків. Зближення позицій у процесі кейнсіансько-неокласичного синтезу дає підстави побудувати графік пропозиції грошей на ринку капіталу з обох ключових чинників впливу – реальної процентної ставки та обсягу доходів (рис. 3.13).

Рис. 3.13. Графік заощаджень відповідно

до сумарного впливу ключових чинників

Крива пропозиції позичкового капіталу може зміщуватися вправо чи вліво від положення 3 під впливом непроцентних чин­ників, насамперед зміни доходів домогосподарств. Наприклад, політика зростання реальних доходів, зменшення податкового тиску чи посилення бажання відкласти споживання на майбутнє змістить криву 3 вправо в положення З₁. Зміна напрямку дії цих чинників на протилежний змістить криву З вліво в положення З₂. Подібні зміщення кривої заощаджень призведуть до збільшення пропозиції позичкового капіталу чи до зменшення, відповідно, за умови незмінності ставки процента. Наприклад, при ставці 4 % обсяг З в першому випадку зросте з 200,0 одиниць до 300,0 одиниць (З₁), а в другому випадку зменшиться до 100,0 одиниць (З₂). Але в реальній дійсності обидва чинники діють одночасно і можуть підсилювати один одного чи послаблювати. Так, якщо зміщення кривої заощаджень вліво зменшує пропозицію з 200,0 до 100,0 одиниць, то збільшення ставки з 4 % до 6 % збільшує пропозицію на 100,0 одиниць, тобто повертає її на попередній рівень, а точніше, нейтралізує негативний вплив попереднього чинника.

Дата добавления: 2017-02-01