Сучасні погляди на освітнє середовище

Концепція Монтесорі

Італійський лікар та педагог Марія Монтесорі (1870-1952рр.) створила унікальну концепцію розвитку дітей, які страждають недоумством. Вона дійшла висновку, що розумова відсталість дітей потребує не стільки медичної допомоги, як виховного патронажу.Вона сама навчає і виховує дефективних дітей впродовж 12 годин на добу. Як результат: розумово недорозвинені й невиховані діти витримали іспити для навчання в загальноосвітній школі. Свій успіх Монтесорі пояснила тим, що ці діти пройшли інший шлях духовного розвитку. В притулку Монтесорі психічний розвиток дітей стимулювався спеціально розробленою методикою, тоді як нормальні діти в народній школі були задавлені формалізмом та догматизмом.

Діти в уяві Монтесорі – це працівники, які творять із себе людей, зайнятих дуже складною справою самовиховання та самонавчання за допомогою дорослих (посилена рефлексія).Особистість, за Монтесорі, вдосконалюється так, як удосконалюється голова, ніс, вухо, розвиваючись у відповідності із внутрішніми силами. Треба виховати людину, здатну спостерігати й розрізняти добро та зло, займатись самоврядуванням, бути діяльною, стриманою, дисциплінованою.

У школі Монтесорі всі діти займалися посильною фізичною працею. Всі! Монтесорі скасувала нагороди та покарання учнів. Вона вважала, що нагороди ображають людську гідність. Основне покарання – ізоляція тих, що провинилися, від дитячого колективу, але так, щоб вони бачили, чим та як зайняті їх товариші. Девізом системи М. Монтесорі було гасло: "Допоможи собі сам".

Наведені вище педагогічні системи – сутність парадигми педагогіки підтримки. Учень знаходився в стані змушеної активності, його інтерес підтримувався вчителем. Основний дидактичний пріоритет – прагнення не демонструвати керівну позицію вчителя.

Змінювалися часи, трансформувалися вимоги, були шкільні революції, "перебудови" та реформи. Реалізувалися різноманітні наукові ідеї, колективні форми (Липецький метод), авторські погляди (Шаталов В.Ф., Гузик М.П., Лисенкова С.М.).

Пропонуємо увазі деякі ідеї з роботи вченого-педагога А.Урбен­ські "Принципи роботи ефективних шкіл".

1. Повинен бути консенсус та розуміння того, що учні повинні знати та що вони повинні робити. Якщо цього немає, ми не мали б уявлення про те, що повинні знати та вміти робити дорослі. Як результат – не буде загального розуміння структури та організації школи. Без взаємної згоди та розуміння "стандартів" у нас не буде спільної мети.

2. Школи повинні бути малими – достатньо малими, щоб учні знали один одного. Архітектура не повинна диктувати педагогічні підходи. Школа повинна бути єдністю людей, які навчаються – з певними обов’язками і невеликою потребою інституційної динаміки.

3. Нам потрібен активний та відповідний до життя процес навчання, а не пасивна діяльність. Учні повинні навчатися з такою швидкістю, з якою вони можуть працювати в групах, читати твори, а не тільки підручники, використовувати першоджерела. Вони повинні розвивати в собі такі "навички" (за Деборе Майер): як думати, а не про що думати; як створювати для себе власне розуміння; як бачити зв’язку та розуміти приклади; як вирішувати проблеми та приймати правильні рішення.

4. Необхідна система оцінювання, різноманітна, така, що базується на досягнутих результатах, а не письмові тести, в основі яких – здогадка. Ця система повинна виявляти не тільки те, що знають учні, але і те, що вони вміють робити.

5. Потрібна впевненість в тому, що вчителі самі володіють знаннями. Вчителі повинні брати до уваги різний рівень культури учнів, навчального розвитку, роботу в групах, різні стилі навчання та розумового розвитку учнів.

6. Без демократичної динаміки діти не навчаються демократії. Ми можемо розповідати їм про демократію, але коли діти не бачать, що дорослі поводяться демократично, вони ніколи не повірять, що демократія важлива або взагалі можлива.

7. Необхідною є безпека та дисципліна. Не може бути ефективного навчання та виховання за умов хаосу та страху. Школа повинна давати опір хуліганству, паскудству та злочинній поведінці. Дітей треба вчити самодисципліні та тому, як жити в світі.

8. Школа повинна тісно співпрацювати з сім’ями учнів, брати на себе частину відповідальності за готовність їх до участі в навчальному процесі. Слід врахувати, що кожна дитина існує в "полі" сім’ї, школи, вчителі повинні знаходити шляхи залучення батьків до навчального процесу.

9. Ми зобов’язані використовувати систему стимулів, щоб сприяти позитивним діям дітей, та систему покарань з метою корекції їх поведінки. Але ці стимули повинні бути сугубо індивідуальними, а не контролюючими. Вони повинні бути логічними результатами: надання більших ресурсів, визначення та надання автономії успішної практики, виправляючи, в той же час, неефективну роботу вчителів.

10. Учні та батьки повинні мати право вибору школи. Школа, так само, повинна мати право встановлювати певні стандарти щодо поведінки, рівня розвитку та навчання.

У згоді з цим викладає свої погляди на розвиток сучасної школи психолог-педагог О.О.Леонтьєв у своїй авторській концепції:

А. Ми вважаємо нашу концепцію особистісно орієнтованою.

1. Школа повинна бути "школою для всіх", в ній повинні знайти своє місце, "відчувати себе вдома" всі учні, незалежно від їх індивідуальних здібностей та особливостей. Школа в нашому розумінні повинна бути адаптивною... Вона не повинна бути ні елітною (хоча ми цілком підтримуємо існування таких елітних шкіл; мова йде, нагадаємо, про масову школу!), ні перетворюватися в допоміжну, компенсаційну школу.

2. Школа повинна бути не тільки "школою для всіх", але і "школою для кожного". Її головне завдання – розвиток учня, причому не тільки розвиток його мислення, а – в першу чергу! – цілісний розвиток його особистості та готовність особистості до подальшого розвитку – за стінами школи... За вдалим висловом американського психолога А.Маслоу "освіта в демократичному суспільстві не може бути нічим іншим, як допомогою кожній особистості (а не лише еліті) в тому, щоб вона повністю реалізувала в собі людські якості".

Б. Ми вважаємо нашу концепцію культурно орієнтованою.

1. Не набір і навіть не система окремих знань учнів, а узагальнена, цілісна уява про світ, про місце в ньому суспільства та людини – ось основне в змісті навчання. Ключовим поняттям для нас є поняття образу світу школяра.

2. Ми вчимо нашого учня так як начебто його голова влаштована за зразком додатку до шкільного атестата зрілості – розподілена на окремі графи або клітинки. Але розум його єдиний, як єдине і його серце.

3. Початкова школа – не підготовка до майбутньої "справжньої" школи, а її частина. З самого початку навчання повинно бути систематичним і входити в спільну систему безперервної освіти...

4. Образ світу в дитини – це не абстрактне, холодне знання про нього. Це не знання для мене: це мої знання. Це не світ навколо мене: це світ, частиною якого я є і який так чи інакше переживаю й усвідомлюю для себе.

5. Знання – орієнтири у світі, необхідні, щоб уміти жити та діяти в цьому світі.

6. Культура – це образ світу та здатність орієнтуватися в цьому світі, щоб в ньому діяти та його переробляти.

В. А тепер зупинимося на деяких питаннях… принципових.

1. Навчає не тільки школа – вона частина освітнього середовища, куди відноситься сім’я, спілкування з однолітками поза школою...

2. Наше навчання не просто развиваюче – воно покликане забезпечити в школяра готовність до подальшого розвитку. Ось наш критерій: навчати дітей так, щоб ніякі, навіть найглибші зміни в оточуючому світі не змогли б поставити їх у безвихідь.

Декілька слів про те, що таке "соціальне замовлення" від сьогоднішнього (завтрашнього) суспільства на випускника школи. На нашу думку, воно складається з таких компонентів:

− готовність до виробничої праці в найбільш широкому розумінні – фізичної, і (перш за все) розумової;

− готовність до подальшого навчання, а в перспективі – до безперервної освіти;

− сформованність, хоча б у загальному вигляді, природничо-наукового та соціально-філософського світогляду;

− сформованність загальної культури;

− сформованність потреб та вмінь творчої діяльності;

− сформованність педагогічних (у широкому розумінні) вмінь, необхідних і в сімейному, і в соціальному житті.

Закінчимо цей розділ чудовими словами французького педагога ХІХ сторіччя Альфреда Фул’є:"Дитину треба адаптувати до майбутнього людства".

3. Школа зобов’язана запропонувати учням зміст освіти за максимальним рівнем. Учень зобов’язаний засвоїти цей зміст за мінімальним рівнем.

У цих педагогічних системах учень займає позицію довільної активності. Його інтерес виникає через усвідомлення самого себе, свого потенціалу, своєї унікальності. Дидактичний пріоритет – індивідуальність дитини, його інтереси та можливості. Основне гасло – "Я разом з Вами".

Російський психолог О.Г.Асмолов зпроектував перспективну стратегію подальшого розвитку освіти з посиленим ціннісно-психологічним аспектом:

ª від діагностики добору – до діагностики розвитку;

ª від адаптивної-дисциплінарної моделі засвоєння суми знань і навичок – до народження образу світу в спільній діяльності з дорослими та однолітками;

ª від інформаційної когнітивної педагогіки – до смислової ціннісної педагогіки;

ª від технології навчання за формулою "відповіді без питань" – до життєвих задач і пізнавальної мотивації дитини;

ª від "вивченої безпомічності" дитини – до надситуативної активності і постановки надзадач;

ª від уроку як авторитарного монологу – до уроку як сприяння і співтворчості;

ª від мови адміністративних "наказів" – до мови "договорів" і "рекомендацій";

ª від школоцентризму – до дітоцентризму;

ª від культури корисності – до культури гідності.

Ми вважаємо це перспективною парадигмою розвитку особистості учня і школи в цілому.

Дата добавления: 2017-02-01