Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти

Основна концепція — участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розви­ток і набуття нових якісних ознак, а не втрату кращих традицій і зниження національних стандартів якості.

Слід зауважити, що спроби надати вищій школі загальноєвро­пейського характеру фактично розпочалися ще в 50-ті роки ми­нулого століття з підписання Римської угоди.

У подальшому ці ідеї знаходили свій розвиток у рішеннях цілого ряду конференцій міністрів освіти європейських країн, зокрема:

1. Лісабонська конвенція під егідою Ради Європи— «Про визнання кваліфікацій», 1997 р. Лісабонська угода декларує на­явність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за якими більшість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем вищої освіти і на­уки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці.

2. Сорбонська декларація (1998), коли міністри освіти Фран­ції, Німеччини, Великобританії та Італії підписали Сорбонську декларацію, яка починається словами: «Останнім часом європей­ський процес набув надзвичайно великого розвитку. Та якими б суттєвими не були ці здобутки, вони не повинні затіняти той факт, що Європа — це не лише зона євро, банків та економічних інститутів: вона також має бути Європою знань».

3. Болонська конвенція стала основою для розвитку Болон­ського процесу. Вона підписана 19 червня 1999 р. 29 євро­пейськими країнами. «Болонським процесом» останніми роками прийнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися до 2010р. привести свої освітні системи у відповідність до єдиного стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу в тексті Болонскої деклара­ції формулюються так: «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід'ємною складового зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян.

Болонський процес — один з інструментів не лише інтегра­ції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тен­денції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок у якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Нині східноєвропейські країни лише починають приймати Бо­лонські ідеї.

Продовженням Болонських ідей стали такі навчально-наукові організаційні заходи: Саламанська конференція європейських ВНЗ (Саламанка, 2001); Празьке комюніке міністрів європейсь­ких країн (Прага, 2001); Берлінське комюніке міністрів європей­ських країн (Берлін, 2003); Бергенська конференція міністрів єв­ропейських країн (м. Берген, Норвегія, 19 травня 2005).

Основна ідея цих документів— двоступенева структура ви­щої освіти, використання системи кредитів ЄСТ8, міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі квалі­фікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра в інших європейських країнах.

Причини запровадження Болонської концепції:

1. Докорінні перетворення в економічних системах усіх розви­нутих країн. Можна стверджувати, що нині відбувається небува­ла за масштабами революція в економічній сфері.

2. Друга причина пов'язана з тим, що нині конкуренція все бі­льше переноситься в наукову сферу. Зараз виграє той, хто здат­ний швидше розробити і впровадити у виробництво новий товар. Враховуючи те, що наука і творчість починають відігравати про­відну роль у розвитку економіки, організації та фірми прагнуть набирати собі не просто високоосвічені кадри, а молодь віком до 30-ти років, яка здатна до нестандартного продуктивного творчо­го мислення.

3. Внутрішня зацикленість національної системи освіти. Практика довела, що система освіти, не пов'язана з виробницт­вом, не може готувати спеціалістів для практичної роботи.

4. Прагнення об'єднати розрізнені потенціали європейських країн у єдиний економічний механізм. Адже після створення Єв­ропейського Союзу, введення єдиної грошової одиниці (євро) Європа мала б бути єдиною. Проте реально цього не відбулося. Виникли проблеми з різними рівнями підготовки фахівців та трудовими законодавствами європейських країн, що стало на пе­решкоді переміщенню населення в межах Європи з метою одер­жання роботи через відмінність дипломів про вищу освіту.

5. Сполучені Штати Америки значно випереджають Євро­пейські країни з ряду показників, які відносяться до системи освіти. Перший показник — це частка вже підготовлених фахів­ців, що мають вищу освіту. В Європі цей показник вдвічі ниж­чий, ніж у Сполучених Штатах. Другий показник— кількість іноземних громадян, що навчаються в країні. У США число іно­земних студентів перевищує 500 тисяч осіб. Ця цифра значно пе­реважає кількість студентів-іноземців, які опановують знання в європейських університетах. Третій показник — розвиток науки й інтенсивність нарощення наукового потенціалу. Сполучені Штати Америки на фінансування наукових досліджень щороку виділяють понад 3 % від валового національного доходу. Країни Європи вкладають у науку в середньому 1,9 %.

Отже, постало питання про те, що якщо країни Європейського співтовариства не зможуть інтегруватися повністю, то роздрібне­на і розрізнена економіка Європи не зможе бути економічно ефе­ктивною, протистояти зростаючому конкурентному опору США та Японії.

Мета Болонського процесу:

1) підвищити якість освітніх послуг та набути європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;

2) розширити, доступ до європейської освіти;

3) сформувати єдиний ринок праці вищої кваліфікації в Єв­ропі;

4) розширити мобільність студентів та викладачів;

5) прийняти порівнювану систему ступенів вищої освіти з ви­дачею зрозумілих у всіх країнах Європи додатків до дипломів;

6) підвищити рівень конкурентоспроможності Європейської системи вищої освіти.

Принципи Болонського процесу:

1. Введення двох циклів навчання. Перший цикл для одержання ступеня бакалавра з тривалістю навчання 3—4 роки. Другий цикл — для одержання ступеня магістра (1—2 роки навчання пі­сля бакалаврату) або для одержання ступеня доктора.

2. Введення кредитної системи. Пропонується ввести в усіх національних системах освіти єдину систему обліку трудомістко­сті навчальної роботи в кредитах. Систему пропонується зробити накопичуваною, здатною працювати в рамках концепції «на­вчання протягом усього життя».

3. Контроль якості світи. Оцінювання якості освіти буде ґру­нтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях та навичках, які набули випускники. Оцінку будуть да­вати незалежні акредитаційні агентства.

4. Розширення мобільності. Передбачається на основі вико­нання попередніх пунктів розвиток мобільності студентів та ви­кладацького складу.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Проголошу­ється орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання випускників мають застосовуватись і використовуватись в усій Європі.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із завдань, що мають бути вирішені в ході Болонського процесу, залучення до Європи велику кількість студентів з інших регіонів світу.

7. Вища освіта повинна ґрунтуватися на наукових дослі­дженнях. Викладачі повинні обов'язково мати тему наукових до­сліджень і пов'язувати її з навчальним процесом. Залучати сту­дентів до науково-дослідної роботи.

Вищенаведені принципи ґрунтуються на основі статуту євро­пейських університетів XIX ст., який визначає три основні функ­ції ВНЗ: 1) освітня (просвітницька, виховна); 2) культурологічна; 3) наукова.

(Вільгельм Фон Гумбольт)

Дата добавления: 2017-02-01