Дидактичні основи педагогічного процесу

В основі підготовки управлінських кадрів вищої освіти лежать теоретичні і практичні основи педагогіки. Слово «педаго­гіка» грецького походження («Padios» — діти, «ago» — веду), бу­квальний переклад— дітоведення. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, якому доручали супроводжувати дітей сво­го господаря до школи (нести їх речі). Надалі педагогічна діяль­ність стала професією. Педагогікою називають науку, що вивчає закономірності, принципи, форми і методи процесу виховання і навчання людини. Педагогіка як наука розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими науками: філософією, соціологією, пси­хологією, кібернетикою, етикою, естетикою, менеджментом. За словами А. С. Макаренка,

«... педагогіка є сама діалектична, рух­лива, сама складна і різноманітна наука». Педагогіка пройшла довгий шлях розвитку:

• донауковий етап (накопичення знань у формі народної муд­рості, придбаної емпіричним досвідом);

• виникнення теоретичних концепцій виховання і освіти (на рівні філософських ідей);

• розвиток науки як системи (із XVII ст.).

Велика заслуга в становленні педагогіки як науки належить чеському педагогу і філософу-гуманісту Я. А. Коменскому (1592—1670). Теоретичною основою педагогіки є теорія нау­кового пізнання, психологічна теорія діяльності, концепція управління навчально-пізнавальною діяльністю, психолого-педагогічні концепції засвоєння знань, теорія систем та управ­ління складними процесами, які знайшли відображення в пра­цях психологів та педагогів: В. І. Андрєєва, С. І. Архан­гельського, Ю. К. Бабанського, В. П. Беспалька, П. Я. Гальпе-ріна, В. М. Глушкова, П. Ф. Каптєрєва, Я. А. Коменського, О. М. Лєонтьєва, А. Я. Лернера, В. Я. Ляудіс, А. С. Макаренко, А. Маслоу, С. Л. Рубінштейна, Г. С. Сковороди, В. О. Сухомлин-ського, Н. Ф. Тализіної, К. Д. Ушинського, В. Ф. Шаталова, П. А. Юцявічене, В. О. Якуніна та інших вчених.

В основі педагогічної науки лежать виховання, навчання й освіта. Виховання — це передача й організація засвоєння накопи­ченого людством соціально-історичного досвіду. Навчання — це сам процес засвоєння індивідуумом соціального досвіду, накопи­ченого людством. Освіта — це процес і результат засвоєння ін­дивідуумом соціального досвіду, досягнення ним визначеного освітнього рівня. Таким чином, предметом педагогіки виступають закономір­ності, принципи організації процесу виховання і навчання, що передбачає визначення цілей, змісту, методів, форм, способів за­лучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями з метою забезпечення позитивних змін у формуванні й розвитку особистості.

Рішення приведених вище завдань неможливе без застосуван­ня системного підходу, який розглядає всі елементи педагогічної системи у взаємозв'язку, цілісності і еволюційному розвитку. В. П. Беспалько виділяє такі основні елементи, що створюють педагогічну систему: 1) цілі навчання; 2) зміст навчання; 3) фор­ми, методи і способи навчання; 4) педагоги чи опосередковуючі їх педагогічну діяльність технічні засоби навчання; 5) студен­ти; 6) принципи навчання; 7) дидактичні процеси [6, с. 29—ЗО].

сі ці елементи взаємопов'язані і обертаються навколо дидак­тичних процесів, які постійно відображають динамічний стан розвитку і взаємовідносин між викладачем і студентами. Сама педагогічна система постійно знаходиться під впливом соціаль­ного середовища як системи, являючись однією з її підсистем. Тому залежно від того, який елемент педагогічної системи в кон­кретний момент зазнає безпосереднього впливу соціального се­редовища, відбувається перебудова і адаптація не лише даного системного елемента, а й інших елементів системи (рис. 1).

Структура педагогічної системи у вищому навчальному закладі

Наприклад, широкий розвиток підприємництва і бізнесу в XX ст. потребував від систем освіти підготовки висококваліфіко­ваних менеджерів, що здатні працювати самостійно, активно і творчо. При цьому соціальне замовлення торкнулося не лише змін цілей і змісту навчання, а й інших елементів: удосконалення форм і методів навчання, підвищення рівня кваліфікації педагогі­чного персоналу тощо.

Ядром педагогіки, її основним елементом є дидактика — за­гальна теорія освіти і навчання, що досліджує закономірності пі­знавальної діяльності і відповідає на питання: «Для цього учи­ти?»; «Як вчити?»; «Де вчити?»; «Чому вчити?»; «За якими організаційними формами?» тощо.

Дидактика розглядає загальні положення і закономірності, властиві навчанню всім предметам. Дидактика — це ядро, що поєднує всі предметні методики. Я. А. Коменский не випадко­во назвав дидактику великою, оскільки вона дозволяє учити «усіх всьому». Наприклад, навчання кадрів — одне з головних завдань керівника будь-якого підприємства або організації не­залежно від специфіки, оскільки від рівня підготовки його працівників залежить ефективність виконуваної професійної ді­яльності.

Термін дидактика походить від грецьких слів: «didactios» — повчаючий і «idasko» — вивчаючий. Вважається, що термін «дидактика» був запроваджений у 1613 р. німецьким мовозна­вцем і педагогом Вольфгангом Ратке (1571—1635). А першою фундаментальною працею з теорії навчання є «Велика дидак­тика» Ява Амоса Коменского, написана ним у 1632 р. й опуб­лікована в 1657 р.

Як розділ педагогіки дидактика в сучасних умовах здобуває риси самостійної наукової дисципліни. Саме завдяки підвищен­ню якості освіти, наприклад, Японія за післявоєнний період збі­льшила обсяг промислового виробництва у 25 разів і приступила нині до здійснення мети про вищу освіту кожного громадянина. За 12 років у Японії одержують такий обсяг знань, який у США за 16 років. Головне для цієї країни — сформувати навички запо­взятої навчальної праці, уміння інтенсивно трудитися й навчати­ся протягом усього професійного життя, зберігаючи при цьому вірність своїй фірмі.

Предметом дидактики є процес освіти і навчання. Дидактика розкриває сутність ланцюжка таких наукових понять: мета, за­вдання, закони, закономірності, принципи, зміст, методи, форми, засоби, прийоми в навчальному процесі. Мета — це ідеальне уявлення, запрограмоване передбачення результату освіти. За­кон — внутрішні, стійкі повторювані об'єктивні зв'язки між ком­понентами навчально-виховного процесу. Наприклад:

• закон відповідності меті освіти характеру, рівню і тенденці­ям суспільного розвитку;

• закон відповідності змісту навчання його меті;

• закон відповідності змісту навчання засобам його реа­лізації;

• закон цілісності і єдності педагогічного процесу;

• закон виховного і розвивального характеру навчання. Закономірності процесу навчання — це послідовні прояви дії

того чи іншого педагогічного закону. Вони виражають стійкі по­вторювані взаємозв'язки між визначеними явищами, наприклад:

• навчання — активний процес;

• тільки знання, які застосовуються на практиці, залишаються у пам'яті;

• зв'язок і взаємодія в навчальному процесі студента і дослі­джуваного об'єкта;

• навички формуються в процесі тренування;

. • міцність знань забезпечується при прямому і відстроченому повторенні;

• процес навчання зумовлюється потребами суспільства в різ­нобічному розвитку особистості.

Принципи навчання — це вихідні положення про способи до­сягнення цілей з урахуванням законів і закономірностей навчаль­но-виховного процесу. Наприклад:

• оптимальний рівень труднощів;

• провідна роль теоретичних знань;

• зв'язок теорії з практикою (студенти повинні вміти і мати можливість застосувати отримані знання на практиці);

• оптимальний темп вивчення матеріалу;

• виховний характер навчання (виховується, насамперед, культура творчої праці);

• систематичність і послідовність (зв'язок між предметами з урахуванням закономірностей у кожній частині курсу, у кожному предметі);

• наочність навчання («золоте» правило дидактики);

• відповідність змісту освіти методам навчання й особливос­тям студентів);

• індивідуальний підхід до студентів в умовах колективної роботи (створення відповідних індивідуальних умов ефективної навчально-творчої діяльності).

Індивідуалізацію навчання розуміють у контексті таких ви­значень:

• організація навчального процесу, за якої вибір способів, те­мпу навчання здійснюється з урахуванням рівня розвитку здібно­стей студентів до навчання;

• система виховних і дидактичних заходів, що відповідають цілі діяльності і пізнавальним можливостям студентів;

• зміна методів навчання, коригування мети навчання, крите­ріїв визначення рівня успішності;

• удосконалення самостійної роботи студентів відповідно до індивідуальних здібностей тощо.

2.3. Структура вищої освіти, рівні підготовки спеціалістів, система вищих навчальних закладів

Як уже було сказано, освіта — це цілеспрямований про­цес і одночасно результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, а також розвиток творчих здібностей, наукового світогляду, моральних та інших якостей. Термін «освіта» тісно пов'язаний з такими поняттями, як навчан­ня і викладання.

Навчання — цілеспрямований процес взаємодії викладача й учнів, у ході якого здійснюється освітня функція і вноситься іс­тотний вклад у виховання й розвиток особистості. Навчання при­пускає єдність викладання і навчання.

Викладання — організація процесу навчання в системі дидак­тичних методів і прийомів з передачі учням знань, умінь, нави­чок, способів діяльності і життєвого досвіду.

Освіта, як зазначалося вище — це цілеспрямований процес і одночасно результат придбання визначених знань, умінь і навичок.

До структури вищої освіти входять: освітні й освітньо-кваліфі­каційні рівні.

Освітні рівні:

• неповна вища освіта (освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її професійних якостей за осві­тньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста);

• базова вища освіта (освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її професійних якостей за осві­тньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра);

* повна вища освіта (освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її професійних якостей за осві­тньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра);

♦ післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення осві­ти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розши­рення і оновлення її професійних знань, умінь та навичок на ос­нові здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практич­ного. досвіду. Післядипломна освіта здійснюється ВНЗ післядипломної освіти.

Дата добавления: 2017-02-01