Вимоги до управлінських кадрів вищої освіти. Про­фесійно кваліфікована модель менеджера-економіста.

Концепція підготовки управлінських кадрів. Педагогіка. Предмет педагогіки. Педагогічна система. Дидактика як наука і мистецтво. Предмет дидактики. Дидактичні прин­ципі педагогіки. Економічне мислення, як складова економі­чного навчання. Особливості підготовки управлінських ка­дрів. Особливості організації самостійної роботи студен­тів. Зміст освіти. Освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні. Етапи процесу навчання. Професійно-кваліфікаційна мо­дель менеджера-економіста.

2.1. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі економічної освіти

Без висококваліфікованих, творчо обдарованих управ­лінських кадрів, здатних нестандартно вирішувати складні про­блеми сьогодення, неможливо подолати економічну кризу, збере­гти незалежність, побудувати демократичну і правову державу та вийти на рівень високорозвинутих країн. Це повною мірою сто­сується і професійної вищої освіти, яка органічно пов'язана із су­спільним виробництвом і забезпечує відтворення робітничого потенціалу держави та є одним з важливих чинників підвищення продуктивності праці й забезпечення випуску конкурентоспро­можної продукції. Підготовка сучасних управлінських кадрів вищої кваліфікації відповідно до вимог ринкового середовища потребує удоскона­лення змісту, форм і методів навчального процесу. Суспільству потрібен соціально мобільний фахівець, здатний професійно пе­реміщуватись як угору по вертикальних ієрархічних сходинках у своїй галузі, так і по паралелі — із однієї галузі до іншої. Такі фахівці повинні володіти комплексом професійних знань, умінь та навичок, що відповідають інтенсифікації виробництва, пере­довим досягненням науки і техніки. Вони повинні бути здатними творчо вирішувати сучасні проблеми сьогодення, брати на себе роль лідера, вести за собою інших.

Ці вимоги зумовлюють необхідність зростання професійних знань з дисциплін управлінського циклу: менеджменту, психоло­гії, конфліктології та ін. Тому сучасна дидактика повинна адеква­тно реагувати на соціальне замовлення, сприяти формуванню творчої особистості фахівця в різних галузях народного госпо­дарства, активізації його навчально-творчої діяльності (НТД).

Для ефективного засвоєння змісту дисципліни і формування творчообдарованих керівників і спеціалістів вищої освіти необ­хідно побудувати навчальний процес на активних методах на­вчання, довести до слухачів дидактичні закономірності, принци­пи, методи і форми навчання. Ця мета покладена в основу вивчення дисципліни «Методика викладання у вищій школі».

Формування економіко-управлінського мислення є складовою частиною ширшої проблеми економічного виховання — системи цілеспрямованого впливу суспільства на людину з метою форму­вання в неї гуманістичного світогляду, розвинутого економічного мислення, високої культури економічного поводження. Сутністю економічного виховання, його вищою метою і головним завдан­ням є формування зрілої економічної свідомості. Суспільство по­винно сприяти виробленню високої свідомості, культури, профе­сіоналізму в кожної людини. Зміст економічного виховання розкривається у формуванні атомічної психології, високій куль­турі економічного мислення і поведінки.

Економічна свідомість має складну структуру. В ній можна виділити визначені рівні: економічну психологію; повсякденну (емпіричну) свідомість; наукову (теоретичну) економічну свідо­мість.

Економічна психологія є емоційною сферою економічної сві­домості і вольовою стороною економічної діяльності людей. Це відображення людською свідомістю економічної дійсності у фо­рмі почуттів і емоцій (настроїв, суджень, навичок, умінь, спрямованості, волі, звичок економічного поводження). До економічної психології відносяться: настрої, риси характеру (господарність, дисциплінованість, відповідальність, ощадливість та ін.), індиві­дуальні звички тощо. Психологія людей головним чином склада­ється внаслідок повсякденного сприйняття економічного життя.

Повсякденна (емпірична) економічна свідомість є результатом відтворення людьми умов і відносин повсякденного економічно­го життя на роботі і побуті у вигляді визначених поглядів, су­джень, уявлень, ідей. Повсякденна свідомість найчастіше сприй­має лише зовнішню сторону об'єктивних економічних процесів. Тому можливе перебільшення або недооцінювання економічних процесів, перекручування окремих сторін економічного життя. Завданням економічного виховання є підвищення повсякденної свідомості особистості до рівня наукового.

Наукова (теоретична) економічна свідомість являє собою системне відображення сутності і закономірностей розвитку еко­номічного життя у формі економічних ідей, теорій, концепцій. Теоретична економічна свідомість формується в результаті ціле­спрямованого вивчення макро і мікроекономіки, економічної політики та інших суспільно-економічних наук.

Економіко-управлінське мислення — це інтелектуальна влас­тивість людини, здатність пізнавати й осмислювати соціально-економічні явища, засвоювати економічні і управлінські поняття, категорії, теорії, співвідносити їх із практикою господарського життя.

Економіко-управлінська поведінка — це поведінка людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріаль­них благ. Про рівень розвитку мислення менеджера-економіста, рівня його відповідності досягненням економічної науки і прак­тики свідчить його культура. Вона включає формування високого рівня працьовитості, професійної майстерності, виробничих на­вичок і умінь, розуміння соціально-економічних аспектів і зна­чущості різних сфер виробництва. Формування економіко-управлінського мислення припускає єдність освіти, навчання і виховання.

Економічна освіта потребує, насамперед, оволодіння систе­мою суспільно-економічних знань і розвитку на їх основі само­стійного управлінського мислення. Теоретичним фундаментом формування системи управлінських знань є філософія і політична економія.

Економіко-управлінське навчання — це процес формування умінь, навичок, якими повинні володіти керівники і фахівці у виробничій або обслуговуючій сферах. Насамперед, це вміння і на­вички: виконання управлінських функцій з планування, організа­ції, мотивації та контролю; прийняття науковообгрунтованих управлінських рішень; оптимізації кількісної та якісної структури виробничих колективів; економічного аналізу господарської дія­льності підприємств і організацій; визначення ефективності опе­раційних систем; застосовування ефективних прийомів і методів мотивації і організації праці керівників і спеціалістів; ефективно­го володіння комп'ютерними технологіями; оцінювання економі­чних стратегій, пошуку і використання науково-технічної інфор­мації тощо.

Одним з найважливіших завдань формування економіко-управлінського мислення на сучасному етапі є здатність мислити категорією «ефективність», зіставляти витрати і результати, роз­кривати і використовувати наявні резерви. Важливо відзначити, що економічні і управлінські знання найповніше реалізуються на практиці тільки тоді, коли управлінська праця ґрунтується не тільки на знаннях, вміннях та навичках, а й на досвіді творчої ді­яльності, який є результатом сукупності інтелектуально-еври­стичних умінь, та суспільно-орієнтованому, науково-практично­му світогляді.

Економіко-управлінське виховання покликане.об'єднати суспі­льно-економічні знання, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації і норми професійної поведінки. У контексті управління, вихован­ня — це процес цілеспрямованого формування ціннісних орієн­тацій керівників і спеціалістів підприємств і організацій, які по­кликані науковообґрунтовано розв'язати протиріччя в соціально-економічних системах. Економіко-управлінське мислення ґрун­тується на формуванні ціннісних орієнтації господарника — ефе­ктивного виробника, споживача і реалізатора матеріальних цін­ностей. Ціннісні орієнтації менеджера закріплюються в таких економічних якостях особистості, як: працьовитість, ощадливість, справедливість, принциповість, ініціативність, заповзятливість, ді­ловитість, дисциплінованість, відповідальність, орієнтація на най­кращий кінцевий результат тощо.

Одним з факторів формування економіко-управлінського мис­лення є економічна дійсність (практика господарювання, рівень життя людей, психологічний мікроклімат в колективі, особистий авторитет керівника та ін.). У зв'язку з цим варто домагатися ре­алістичної оцінки досягнутого, не перебільшуючи і не примен­шуючи його. При цьому бажано опиратися на реальні умови та ресурси, якими володіє підприємство. Відомий французький спеціаліст у галузі менеджменту А. Файоль зазначав: «Керувати — означає «вести» підприємство до своєї мети, вишукуючи макси­мум можливостей із наявних ресурсів».

За умов вищенаведеного, викладач дисциплін економіко-управлінського циклу повинен: викликати у студента зацікавле­ність до навчального предмету, надавати можливість самостійно і індивідуально вирішувати виробничі ситуації, виявляти ініціати­вні погляди на сучасні проблеми, розвивати у слухачів творчу ак­тивність. При цьому основне завдання викладача — сформувати спеціаліста-професіонала, того, хто раніше, глибше й далі за ін­ших бачить, що необхідно зробити, знає, як це здійснити і швид­ше береться за справи. Той, хто цього навчиться, на ринку праці буде знаходитися на більш високому професійному рівні порів­няно з тими, хто цієї школи не пройшов. Тому вмілим і ефектив­ним викладачем може бути лише той, хто сам веде експеримен­тальну роботу, не втратив зв'язку з виробництвом.

Для того щоб кого-небудь навчати, спочатку необхідно ознайомитися з основними психологічними концепціями фор­мування пам'яті, знань, розумових дій та реальних вмінь. Про­цес формування знань у довгостроковій пам'яті людини вклю­чає ряд етапів:

1. Сприйняття інформації.

2. Розуміння суті питання. На цьому етапі студент може пояс­нити суть досліджуваного питання, користаючись нотатками, конспектами.

3. Запам'ятовування. Алгоритм запам'ятовування інформації психологами визначено наступним алгоритмом:

• перегляд — ознайомлення;

• структурування на блоки;

• визначення головних думок;

• уважне читання, виділення в пам'яті;

• об'єднання думок — опорні пункти;

• довести інформацію до рівня послідовності і прокласти «до­ріжки» до запам'ятовування.

4. Формування уміння застосувати вивчену ситуацію (наяв­ність чіткого алгоритму).

5. Формування навичок застосування теорії в конкретній практичній ситуації.

6. Формування уміння самостійно застосувати знання в нети­повій ситуації.

7. Формування уміння застосувати знання в нетипових ситуа­ціях в умовах обмеження інформації і ризику.

Дата добавления: 2017-02-01