Розділ 1 Розвиток риторики в античності 5 страница

У західній патристиці серед тих, хто продовжив риторичні традиції античності, були два уславлені батьки церкви Аврелій Августин, у церковній традиції Блаженний Августин (354 - 430), автор „Сповіді” й трактату „Про град божий”, і св. Ієронім (бл. 347 - 420), перекладач Біблії латинською мовою, автор канонічної Вульгати. Обидва вони, як люди цілковито римської латинської освіченості, були натхненними прихильниками майстерності Цицерона, чиї твори відіграли велику роль у долі обох. „Цицероніанцем” був і Амвросій Медіоланський, спочатку ритор, а потім єпископ Мілана, що справив безпосередній вплив на художнє мислення Софронія Євсевія Ієроніма й Аврелія Августина, майбутніх „батьків церкви” і найвідоміших латинських християнських письменників.

Слід зауважити, що західну патристику від східної відрізняло те, що їй не доводилося в умовах боротьби з інакомисленням обстоювати істинну віру від різноманітних єресей. Західні батьки церкви робили акцент на співвідношенні дарованої людині благодаті згори і її волі. Риси риторики Ієроніма прослідковуються в його листах, які мають дуже особистісний довірчий характер. За витонченістю психологічного нюансування, жвавістю інтонацій і правдивістю зображення суперечливого образу епохи й людини, вони можуть бути поставлені поруч з листами Цицерона. Витонченим психологізмом, сповідальними інтонаціями позначені й твори Аврелія Августина. Він, автор богословського трактату про утопічну середньовічну християнську державу, майже не відомий нам як оратор. Збереглася лише одна його промова на Карфагенському соборі, коли він був єпископом міста Гібона в Північній Африці. Ця промова є свідченням полемічної майстерності Августина, його вміння будувати переконливі міркування на засадах оригінальної образності: „Той, хто вбиває, і той, хто лікує, обидва ріжуть тіло і обидва гонителі, але один виганяє життя, а другий гнилість... Звичайно, ніхто не може зробитися добрим підневільно, але страх зупиняє настирливість, і, змушуючи вивчати істину, приводить до її знаходження. Коли спричиняють жах в інтересах істини, то це корисне попередження для тих, хто помиляється, хто перебуває в омані”.

Коментуючи подібні міркування, О. Ч. Козаржевський відзначає, що в середні віки подібні тези „повернулися у вигляді інквізиції й католицької експансії” (15, С. 67). Та й сьогодні від запропонованих Августином методів боротьби з інакомисленням холод продирає по шкірі.

Не випадково вже при імператорі Костянтині I, а особливо після офіційного прийняття Римом християнства (380 р.), церква поступово почала прибирати до рук риторські школи і в результаті, після падіння Римської імперії в 478 р., одержала повну монополію на освіту в середньовічній Європі. З того часу основою богословської освіти (тривій) на довгі століття стала риторика разом з діалектикою й граматикою – допоміжними дисциплінами елліністичних риторських шкіл.

Великі християнські письменники IY ст. н. е. Аврелій Августин, Іоанн Златоуст та Ієронім вже органічно сприймають і здійснюють блискучий за вишуканістю синтез риторичної традиції античності з емоційною напруженістю християнства. „Ієронім вже здатний у перекладі на латинську мову Старого й Нового Завіту зумисне відтворювати специфіку їх стилю, наскільки цю специфіку його міг схопити вихований на Цицероні смак, а Августин створює у своїй „Сповіді” органічний і цілісний сплав Вергілієвої класики, біблейського ліризму псалмів і пафосу Павлових послань. Одночасно в грекомовній літературі... Іоанн Златоуст працює над таким же синтезом новозавітних інтонацій з традиціями аттичного красномовства”, - робить висновок С. С. Аверинцев (1, Т. 1. С. 515).

Література

1. Аверинцев С. С. Истоки и развитие раннехристианской литературы // История всемирной литературы: В 9 т. М., 1983. Т. 1. С. 506-507, 508, 511, 515.

2. Аверинцев С. С. Античная риторика и судьбы античного рационализма // Античная поэтика. М., 1991. С. 9.

3. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. М., 1997. С. 234, 303.

4. Аверинцев С. С. Византийская литература. С. 342, 343.

5. Античные риторики / Собр. текстов, коммент. и общ. ред. А. А. Тахо-Годи. М., 1978. Кн. 3: Аристотель и античная литература. М., 1978. С. 150.

6. Апология Сократа ритора Либания. Цит. соч. в пер. М. А. Райциной // Суд над Сократом. СПб, 1997. С. 92.

7. Аристотель и античная литература. М., 1978.

8. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М., 1975. С. 408 – 446.

9. Борухович В. Ораторское искусство Древней Греции // Ораторы Греции. М., 1985. С. 21.

10. Гаспаров М. Л. Цицерон и античная риторика // Цицерон Марк Тулий. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1994. С. 9 – 10, 15-16, 27, 68, 350.

11. Зелинский Ф. Ф. История античной культуры. СПб, 1995. С. 188.

12. Исаева В. И. Античная Греция в зеркале риторики. М., 1994. С. 30 – 31.

13. Ісократ. О мире. Филипп. Цит. В пер. Л. М. Глускиной // Исаева В.И. Античная Греция в зеркале риторики. Ісократ. М., 1994.

14. История всемирной литературы: В 9 т. М., 1984. Т. 1. С. 485; Т.2. С. 441.

15. Козаржевский А. Ч. Античное ораторское искусство: Пособие к спецкурсу. М., 1980. С. 50, 67.

16. Корнилова Е. Н. Риторика – искусство убеждать. Своеобразие публицистики античной эпохи: Уч. пос. – М.: Изд-во УРАО, 1998. – С. 172.

17. Курбатов Г. Л. Риторика // Культура Византии. Т. 1. М., 1984. С. 343, 345, 348, 352.

18. Лисий. Речи / Пер. С. Соболевського. М., 1994. С. 141.

19. Маринович Л. Г., Кошеленко Г. А. Предисловие к изданию речей Лисия// Лисий. Речи. М., 1994.

20. Маханьков И. И. Комментарий к „Государству” Платона // Платон. Собр. Соч.: В 4-х т. Т. 3. С. 565.

21. Миллер Т. А. К истории литературной критики классической Греции Y – IY в. до н. э. // Древнегреческая литературная критика. М., 1975. С. 27.

22. Миллер Т. А. Основные этапы изучения «Поэтики» Аристотеля // Аристотель и античная литературная теория. М., 1978. С. 43.

23. Ораторы Греции. М., 1985. С. 261.

24. Платон. Апология Сократа. 30, е / Пер. М.С. Соловьева. // Платон. Собр. соч.: В 4 т. М., 1990. Т. 1; Т. 2. С. 488; Т. 3. С. 565.

25. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. М., 1994. Т. 2. С. 49, 325.

26. Соколов Г. И. Олимпия. М., 1981. С. 8.

27. Фрейберг Л. А., Попова Т. В. Византийская литература IY – YI вв. // Памятники византийской литературы IY – YI вв. М., 1968. С. 29.

28. Фукидид. История / Изд. подг. Г. А. Стратановский, А. А. Нейхард, Я. М. Боровский. М., 1993.

29. Цицерон Марк Тулий. Речи: В 2 т. М., 1993. Т. 1. С. 5.

30. Цицерон М. Т. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1972. – С. 350.

Дата добавления: 2017-02-01