Українська культура у другій половиш XVII – XVIII ст

ЛЕКЦІЯ 13

1. Основні тенденції розвитку української культури у зв’язку з утвердженням козацької держави. Література і мистецтво українського бароко.

2. Розквіт української культури у першій половині XVIII ст. Меценатство гетьманів і козацької старшини.

3. Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку.

Приступаючи до вивчення теми, необхідно мати на увазі, що наявність політичної автономії на Лівобережній Україні (Гетьманщині) забезпечила подальший розвиток української культури, незважаючи на послідовне посилення деспотичного режиму російського самодержавства, яке виснажувало економічні та духовні сили українського народу. Після ліквідації козацтва на Правобережжі перетворення його у напівзруйновану провінцію Польщі, занепаду національно-культурного руху в Галичині та на Волині Гетьманщина на невеликому просторі української землі зуміла створити культурні цінності, які на довгі роки забезпечили самобутність духовного розвитку українського народу.

Слід наголосити, що найважливішим культурним центром у цей час залишався Київ. Тут на зламі XVII і XVIII ст. досягла свого найвищого розвитку Києво-Могилянська академія, яка тривалий час була єдиним вищим навчальним закладом не лише в Україні, а й в усій Східній Європі. Її вихованці були носіями науки й освіти в Росії, Білорусі, Сербії, Угорщині, Болгарії, Молдові.

Центральною дисципліною, як і у західноєвропейських університетах, була філософія, яка мала свою традицію з часу заснування Братської школи (1615) і стала однією з найяскравіших сторінок розвитку науки в Україні ХVIII ст. Українські філософи глибоко осмислили твори античних філософів, Декарта, Спінози, Бекона. Після філософських творів С. Яворського, Ф.ІІрокоповича, Ю. Кониського найвищим досягненням філософської думки була творчість Григорія Сковороди (1722–1794), якому судилося відіграти в українському культурному процесі ту роль, що її у французів відіграли Декарт і Паскаль, у англійців – Бекон і Юм, у німців – Лейбніц і Кант. У той час як у другій половині XVIII ст. в українському суспільстві під тиском російського самодержавства посилювалися конформістські настрої, відмова обстоювати свій самобутній розвиток і внаслідок цього деморалізація, гонитва за чинами й матеріальними благами, Сковорода проголошував палке слово проти «плоті», в оборону добра, всього високого і духовного. Центральним питанням його філософії була проблема людини, її щастя, пошуків шляхів до нього. З філософії Сковороди випливали його етичні і суспільно-політичні погляди, які набували форми протесту проти соціальної нерівності, експлуатації, неосвіченості й темноти.

Студентам слід звернути увагу на розмаїття літературної творчості, яка, з одного боку, спиралася на традиції XVII ст., а з іншого – звільнялася від церковно-релігійного змісту, набувала світського характеру. Найяскравішою сторінкою української літератури цього періоду була драма (свою найвідомішу драму «Володимир» Ф. Прокопович присвятив І. Мазепі). Її теорія була вироблена у стінах Києво-Могилянської академії і ґрунтувалась на творчості Есхіла, Арістофана, Плавта, Теренція та ін.

Важливе місце в літературному процесі займала поетична творчість, в широкому розмаїтті жанрів якої були представлені вірші релігійно-моралістичні, панегіричні, історичні, ліричні, гумористично-сатиричні та ін. Все послідовніше утверджується світська лірика, речниками якої виступаютьпоети С. Климовський, Р. Корецький, В. Пашковський, І. Бачинський, О. Подальський,

Танський та ін.

Традицію української історичної літератури XVII ст. продовжили літописи Г. Граб’янки і С. Величка. З’являються перші спроби систематичного викладу історії в Україні у працях П. Симоновського, В. Рубана О. Рігельмана. У багатожанровій українській прозі XVIII ст. студентам слід звернути увагу на щоденники М. Ханенка (1691–1760) і Я. Маркевича (1696-1770) в яких занотовано розмаїті факти державно-політичного та економічного життя Гетьманщини, «Мандри...» В. Григоровича-Барського, який фактично започаткував українські наукові студії в галузі географії, археології, етно­графії, історії церкви тощо.

Постійна боротьба з різними виявами деспотизму, що точилася в Україні формувала в свідомості передової української суспільності ідеї утвердження такої політичної системи, яка б забезпечувала вільний козацький устрій, права різних станів, суверенність вільної і соборної України. Ці концепції знайшли своє втілення у написаній в еміграції гетьманом П. Орликом «Дедукції прав України» – яскравому документі української політичної думки початку XVIII ст. В ній проголошувався пріоритет суспільних інтересів, демократизму і свободи, боротьби з насильством. Ці ідеї знайшли своє продовження у творчості В. Капніста, вимогах українських делегатів до «Комиссии по составлению уложення» Катерини II, патріотичному настрої «Історії Русів»; вони дали підстави великому Вольтерові зазначити, що «Україна завжди бажала бути вільною».

Слід, проте, зазначити, що більшість гетьманів XVIII ст. не зуміла на лагодити тісної співпраці з українською духовною елітою і зміцнити з її допомогою козацьку державність відповідною ідеологією. Величезний потенціал української інтелігенції, покликаної в різні періоди царським урядом до культурно-просвітницької діяльності в Росії, значною мірою виявився втраченим для України. З початком реформ Петра І вихідці з України посіли більшість єпископських кафедр в імперії, відзначились як проповідники, вчені, громадські діячі. Відплив української молоді до культурних центрів імперії посилився з поступовою втратою Києво-Могилянською академією світського характеру. Царський уряд вперто відкидав усі проекти заснування університету в Україні, штучно консервуючи церковно-схоластичний характер освіти в Гетьманщині, тоді як у Росії утверджувалася світська школа. Українська молодь у цій ситуації, наслідуючи давню традицію, продовжувала освіту м університетах Німеччини, Італії, Франції, Англії, Польщі та ін. Показником високого культурного рівня Гетьманщини у XVIII ст. був стан народної" шкільництва. На території семи її полків було 866 шкіл, що забезпечували школою кожну тисячу населення.

Наступ на політичну автономію супроводжувався імперською нівеляційно русифікаторською політикою в Україні. Студенти мають ознайомитися з на казами Петра І, Катерини II, що були спрямовані на переслідування українського слова та української книги. В 1765 р. у Києво-Могилянській академії запроваджено російську мову, яка стала викладовою для всіх дисциплін Поступово славнозвісна академія була перетворена на звичайний церковним навчальний заклад.

Розглядаючи процес розвитку культури наприкінці XVII – на початку XVIII ст., студенти повинні знати, що в цей період у руках старшини були зосереджені значні матеріальні цінності, що дало можливість новій українській аристократії сприяти інтенсивному зростанню будівництва, розвитку всіх галузей мистецтва в Україні. В роки гетьманування Мазепи в українській архітектурі остаточно утвердився стиль, який дістав назву «українського бароко» (або козацького, або ж мазепиного бароко). Заходами гетьмана було побудовано чимало архітектурних шедеврів як у Києві, так і інших містах, оновлено Софійський та Успенський собори, інші давні споруди у Києві, які одержали яскраве барокове оформлення. Від меценатської діяльності гетьманів прагнула не відставати козацька старшина, яка споруджувала величезні муровані храми, палаци, брами, адміністративні та навчальні будинки. Поряд із Києвом архітектурні ансамблі зводяться у Чернігові, Переяслові, Стародубі, Ніжині, Батурині, Глухові та ін.

Після деякого послаблення темпів будівництва внаслідок політичних обставин у 30-70-х р.р. XVIII ст. знову спостерігається розквіт української архітектури, яка поступово проймається впливами нових стилів рококо і класицизму. Значні досягнення монументальної архітектури тісно пов’язані з традиціями українського дерев’яного будівництва, яке мало свої неповторні

Невід’ємною окрасою культових, світських і громадських споруд, будинків козацької старшини був монументальний живопис. Дедалі глибше світська тематика проникала у релігійний живопис, у результаті чого відбувався процес творення самостійних світських жанрів живопису. Студенти мають ознайомитися з блискучим розвитком портретного мистецтва в Україні, творчістю Д Левицького, В. Боровиковського, А. Лосенка, плеядою талановитих представників української гравюри європейського рівня – І. Щирського, братів Тарасевичів, І. Мигури, Н. Зубрицького, Г. Левицького, А. Козачківського. Нарешті, слід мати на увазі високий рівень розвитку української музики XVIII ст., найвищим досягненням якої була творчість М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. Таким чином, попри всі несприятливі політичні обставини, існування нехай і обмеженої української державності дало можливість для створення розмаїтої культурної спадщини, яка стала значним внеском у загальноєвропейський культурний процес.

Дата добавления: 2013-12-12