Паротитна інфекція

Паротитна інфекція – гостреінфекційне вірусне захворювання з повітряно-краплинним шляхом передачі з переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.

Етіологія. Збудником паротитної інфекції (ПІ) є РНК-вірус із родини параміксовірусів Pneumophilus parotidis. Вірус ПІ має сферичну форму, діаметр 90-300 нм. Геном його – однониткова РНК. Нуклеокапсид (комплекс генома і капсида – оболонки віріону) має в своєму складі нуклеокапсидний протеїн (NP), який зв’язаний з вірусною РНК, та полімеразний протеїн (Р), який має транскриптазу. Нуклеокапсидні білки являються внутрішніми розчинними (S) антигенами вірусу. Вони виявляються в РЗК, яка буває позитивною вже в ранні періоди хвороби.В РЗК виявляються і інший компонент – антиген V – нерозчинний, ідентичний вірусу. Матрична оболонка, що покриває нуклеокапсид, має матричний білок (М), який приймає активну участь в морфогенезі віріону. Поверхнева оболонка вірусу представлена суперкапсидом, який знаходиться над матричною оболонкою. Його основні антигени: гемаглютинин-нейрамінідаза (HN), глікопротеїд F.

Вірус ПІ в зовнішньому середовищі не стійкий. Його можна знайти в слині, крові, СМР, отриманих від хворого в останні 1-2 дні інкубаційного і 3-4 дні від початку хвороби.

Епідеміологія. Єдиним джерелом ПІ є хвора людина (антропонозна інфекція). Шлях передачі повітряно-крапельний. Тому що вірус не стійкий в зовнішньому середовищі контактно-побутовий шлях не має істотного значення. Сприятливість до ПІ досить значна, особливо серед дітей 5-15 років. Про високу контагіозність інфекції свідчить те, що у 80-85% дорослих, навіть із числа тих хто не хворів на ПІ і не був щепленим проти неї, виявляються специфічні антитіла. Сезонність – січень-квітень. Періодичність підвищення захворюваності – 2-3 роки. Імунітет – стійкий, повторні захворювання не реєструються.

Класифікація. Згідно МКХ-10 виділяють:

- В26 – Епідемічний паротит;

- В26.0 Епідемічно-паротитний орхіт;

- В26.1 Епідемічно-паротитний менінгіт;

- В26.2 Епідемічно-паротитний енцефаліт;

- В26.3 Епідемічно-паротитний панкреатит;

Клініка. Інкубаційний період триває 11-21 день, іноді може продовжуватися до 23-26 днів. На початку хвороби іноді з’являються продромальні явища у вигляді розбитості, нездужання, болю в м’язах, головного болю, розладу сну, зниження апетиту. Типова клінічна картина характеризується підвищенням температури тіла (від субфебрильної до 40˚С, гарячка триває 4-7 днів), інтоксикацією і ураженням слинних залоз. Частіше ураженню піддаються привушні, рідше підщелепні та під’язикові залози. Уражені слинні залози збільшені, заповняють ретромандибулярну ямку (при паротиті), підщелепну ділянку (при субмаксиліті) або пальпуються у вигляді щільного інфільтрату під язиком (при сублінгвіті) мало болючі під час пальпації, тістуватої консистенції.

Ураження залоз може бути однобічним і двобічним. Відзначаються сухість у ротовій порожнині, біль в вусі, який посилюється під час жування та розмови. Біль особливо виражений спереду та позаду часточки вуха, в ретромандибулярній ямці, при постукуванні по куту нижньої щелепи та в ділянці соскоподібного відростка (точки Філатова). Шкіра над ураженою залозою стає напруженою, лискучою, але колір її не змінюється. Набряклість може поширюватись на шию. Обличчя за рахунок припухлості привушних залоз набуває типової грушоподібної форми. Хвороба досягає максимального прояву протягом 3-х днів. Ураження залози з іншого боку або залучення в процес нових груп залоз супроводжується підвищенням температури тіла. При ураженні привушних слинних залоз відзначаються зміни на слизовій оболонці ротової порожнини: набряклість зовнішнього отвору стенової протоки, гіперемія слизової оболонки навколо нього (симптом Мурсона). Порушується слиновиділення, секреція слинних залоз може зменшуватися більш ніж наполовину, внаслідок чого в роті з’являється відчуття сухості.

Субмаксилит проявляється набряком в підщелепній ділянці, іноді у вигляді ущільненого валику. Набряк спускається на передню поверхню шиї. При сублінгвіті набряк локалізується під язиком, інколи утруднює його рух. Набряклим є і сам язик. Ураження статевих залоз частіше спостерігається у дорослих і підлітків у період статевого дозрівання. Із статевих залоз найчастіше уражуються яєчка (орхіт або орхоепідидиміт). Захворювання починається з високої температури, іноді з ознобу, супроводжується болем у калитці, інколи визначається біль по ходу сім’яного канатику. Частіше орхіт буває однобічним. Яєчко збільшується в 2-3 рази, дещо ущільнюється. Відзначається різка болючість, біль посилюється під час руху. Калитка розтягується, набрякає, шкіра стає гіперемійованою. Набряк яєчка триває протягом 3-5 днів, потім поступово зменшується і повністю зникає через 7-10 днів. Після перенесеного орхіту може настати атрофія яєчка з подальшою азоспермією. Дослідження останніх років показали, що порушення сперматогенезу може бути і в разі ПІ, що перебігає без клінічних ознак орхіту. Причиною цього може бути не тільки атрофія яєчок, але і порушення функцій статевих залоз і кори надниркових залоз. Запалення підшлункової залози (панкреатит) може розвиватися водночас з ураженням інших залоз, інколи воно передує або виникає через декілька днів після ураження слинних залоз. Клінічно панкреатит проявляється різкими нападами болю в животі, підвищенням температури тіла, повторною блювотою, нудотою. Перебіг звичайно сприятливий, є дані про зв'язок паротитного панкреатиту з цукровим діабетом.

Ураження ЦНС клінічно проявляється серозним менінгітом та менінгоенцефалітом. Початок хвороби завжди гострий, відзначається підвищення температури тіла, повторне блювання, головний біль, менінгеальні симптоми виражені помірно. В лікворі високий цитоз лімфоцитарного характеру. Вміст білку та цукру нормальний або дещо підвищений. Симптоми менінгіту зберігаються від 2 до 8 днів, зміни у СМР тривають до 3-4 тижнів і більше. Перебіг його сприятливий. Менінгоенцефаліт має тяжкий перебіг, спостерігаються загальномозкові симптоми та ознаки вогнищевого ураження головного мозку та черепних нервів. Після перенесеного менінгоенцефаліту може залишитися гіпертензійно-гідроцефальний синдром, епілепсія, глухота тощо.

Діагностика. В загальному аналізі крові визначаються лейкопенія, відносний лімфоцитоз, еозінопенія, іноді моноцитоз та підвищення ШЗЕ. Проводиться дослідження аналізу сечі на діастазу. Серологічна діагностика – ІФА (виявлення в крові специфічних антитіл класу Ig M до вірусу паротиту).

Лікування. У гострий період рекомендується постільний режим при ізольованому ураженні слинних залоз до 7 днів, серозному менінгіту – до 14, орхіті – ще 10 днів після зникнення гострого періоду.

Паротитна інфекція супроводжується різкою біллю при жуванні, зменшенням салівації, зниженням функцій залоз шлунково-кишкового тракту і, насамперед, з утягненням в патологічний процес підшлункової залози, тому їжа повинна бути механічно та хімічно щадною з нормальним за віком калоражем і співвідношенням харчових інгредієнтів. Призначається молочно-рослинна дієта з включенням фруктів, овочів. Дітей треба частіше поїти фруктовими соками, відварами сухофруктів, теплим чаєм з 5% цукру. Якщо паротитна інфекція перебігає з панкреатитом то дієтотерапія набуває велике значення в загальному комплексі терапії. На протязі першої доби призначається голодна дієта (проводиться парентеральне годування), оральна регідратація розчинами 5% глюкози, сольовими розчинами. На другий день призначаються молочні суміші через 3 години по 50-70 мл і часткове парентеральне годування. В подальшому рекомендується молочно-рослинна дієта з обмеженням жирів і білків. Білки вводяться за рахунок молочних продуктів і частково з паровими стравами з нежирних сортів м'яса і риби. Діти повинні отримувати фрукти, овочі з обмеженням капусти, картоплі, цибулі, виключенням бобових, меду, солодких компотів і варення.

Етіотропна терапія показана при тяжких формах ПІ. Застосовують рекомбінантні інтерферони (курс лікування 7-10 днів), індуктори ендогенного інтерферону, препарати з противірусною та імуномодулюючою дією (інозин пранобекс).

Симптоматична терапія включає полоскання порожнини роту після прийому їжі 5% розчином борної кислоти, відваром ромашки тощо. На привушні слинні залози накладається сухе тепло.

При паротитному орхіті призначаються протизапальні засоби (нестероїдні протизапальні препарати, в тяжких випадках – глюкокортикостероїди), носіння суспензорію.

Профілактика. Хворих на ПІ ізолюють не менш ніж на 9 днів (при клінічному одужанні). У дитячому закладі карантин накладається на 21 день. Діти у віці до 10 років, що були в контакті з хворим на ПІ, в дитячий заклад не допускаються з 11 по 21 день контакту. Для специфічної активної профілактики ПІ використовують живу паротитну вакцину. Вакцинація проводиться у 12 місяців одночасно з імунізацією проти краснухи і кору (КПК). Перша ревакцинація – у 6 років (КПК). Друга ревакцинація проводиться лише хлопчикам в 15 років моно вакциною

Граф – логічних структур теми «Дифтерія, інфекційний мононуклеоз та паротитна інфекцію у дітей».

Інфекційний мононуклеоз  

Дифтерія

Змістовний модуль 12.

Дата добавления: 2014-10-22