Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 3 страница

никнення в масову свідомість явищ української мас-культури) вже з'явилася в нашій державі.

ОМІ, якою б мовою вони не видавалися, повинні передусім ціну­вати власну свободу, незалежність як Гарант свого професійного рівня, вільно висловлювати свою думку, завойовувати читача. Державна підтримка ні в якому разі не повинна кайданами лягати на редакційний колектив і сковувати його масово-інформаційну діяльність, а навпаки, допомагати йому відчути себе вільними, потрібними народові, зорієнтованими на інформаційні запити своєї аудиторії.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

БРИФІНГ (аигл. briflng — інструктаж) — коротка нарада для пред­ставників друкованих та електронних ОМІ, на якій спеціально уповноваже­ними на те особами викладається позиція уряду з певного питання або по­зиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних перегово­рах, засіданнях, конференціях, повідомлення про їх хід, про погляди сторін тощо. Брифінг організовується для передачі інформації журналістам, пе­редбачає виклад інформації, а не роз яснення проблеми. На відміну від прес-конференції брифінг не передбачає постановки запитань журналістами і відповіді офіційних представників. Часто на брифінгах поширюються прес-релізи, які містять необхідні для журналістів цифрові, фактичні та інші дані.

ВИКЛАД ВОСЬМИЙ

Свобода слова і журналістська діяльність.

Загальні уявлення про свободу. Діалектика свободи і необхідності. Свобода і піінавальна діяльність людини. Свободи слова як найваж­ливіше завоювання і гарант демократичного суспільства. Поняття про свободу преси. Свобода преси і партійність. Поняття про цензуру. Засади ліберальної теорії свободи преси та умови й здійснення. Свобода

творчості. Свобода слова в законодавствах розвинутих країн та

міжнародних правових документах. Конституція України як гарантія

свободи преси й журналістської діяльності в нашій країні

Прагнення до свободи один з невід'ємних атрибутів людний. Під свободою розуміється право на будь-яку діяльноість, наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю. Поняття "діяльність" охоплюс як фізичні, так і духовні, інтелектуальні вчинки тіодннп Понятгя "завдання нікоди" включає в себе не тільки принесен­ня фізичних чи економічних збитків і втрат окреміш людям і суспільству п цілому, але й нематеріальну іяльність, спрямовану на об­меження свободи, заклики до насильства, національної чи класової не­терпимості та ін.

Свобода дія її.носі і г. будь якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставніи певні цілі іі боротися за їх ідііісіісіііія на основі вільного свідомого вибору іі творчого рішений. З прагнення лю іп пі до свободи виникає розвиток науки, мис гецтва, а та­кож і журналістики як інформаційної дія т> пості, що мас яскраво вира­жену гносеологічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості. У св')іо чергу творчість можлива ли­ше!п умов свободи.

При іц>ом\ слід чітко уявляти, що абсолютна свобода людської діяльності иемож шва. Людина завжди обмежена:

1) іаконамн природи,

2) законами суспільства,

що діють незалежно від суб'єкта, а також

3) мірою власного суб'єктивного пізнаїпгя цих законів.

Лише діяння у згоді із законами природи п суспільства робить людину ні іьною іі спроможною до досягнення покладених перед собою цілей. Свобода полягає в пізнанні необхідності іі в подоланні не­обхідності на основі її пізнання. Голландському філософу Бенедиктові Спінозі (1632 1677) належнії, визначення "Свобода це усвідомлена необхідність. що увійшло як крилатий вислів \ філософську свідомість

людства. Отже, подолання необхідності можливе лише за допомогою пізнання необхідності. Свобода

1) обумовлена рівнем оволодіння законами природи й
суспільства і прийняттям їх як умов і меж діяльності суб'єкта;

2) неможлива без бажання й волі, користуючись знаннями за­
конів і творчо застосовуючи їх на практиці, створювати найважливіші
для людини цінності в межах необхідності;

3) досягається тоді, коли суб'єкт діє на загальнолюдських заса­
дах, прагне служити людству, своєму народові;

4) керується почуттям суспільної відповідальності у вільному по­
водженні з фактами та їх інтерпретаціями.

Будь-яке пізнання має щонайменше два аспекти:

1) знання фактів,

2) розуміння й пояснення їх.

Це ніби два поверхи пізнавальної діяльності людини. Із нагрома­дження знань про факти починається пізнавальний процес. Але факти лишаються мертвими без пояснюючої їх теорії. У свою чергу будь-яка теорія, концепція може бути побудована лише на ґрунті міцної і обшир-ної фактичної бази.

Розрізняють два основні типи свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обира­
ти сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати
себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на
власність над продуктами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода духовних пошуків, яка реалізується в праві
мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й переконання.

Журналістика народжується на певному етапі історичного роз­витку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку осо­бою свободи, із потреби робити інформацію (тобто знання про факти та їх витлумачення) здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, головну умову забезпе­чення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завою­вання світової цивілізації.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

1) як свобода преси і

2) як свобода творчості.
98

Свобода преси — це право громадян та їх організацій вільно ви­кладати свої погляди через газети, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова.

У радянських джерелах відстоювалася думка, що лише ко­муністична партійність є тою обов'язковою умовою, за якої можлива свобода преси. У довіднику Д.С. Григораша "Журналістика у термінах і виразах" читаємо: "Саме комуністична партійність забезпечує цю сво­боду, забезпечує вільне виявлення народом своїх дум і прагнень. (...) В експлуататорському суспільстві не може бути свободи слова, як і свобо­ди преси. Лозунг свободи преси в устах буржуазії наскрізь фальши-вий.(...) Справжня свобода преси стала можливою внаслідок перемоги соціалістичної революції"⁴⁸.

Зрозуміло, що в радянську добу так думав не лише автор цього довідника, це було загальновизнане положення марксистської ідеологіч­ної доктрини. У ній ретельно приховувалося, що запровадження найпе-редовішого суспільного ладу, який мав на меті ощасливити всіх грома­дян, перетворилося на перманентну громадянську війну партії влади із своїм народом, коштувало цьому народові мільйонні жертви. На цьому тлі залежність капіталістичної преси "від грошового міїпка буржуазії", залежність, яка насправді об'єктивно існує, виглядала значно меншим лихом, ніж залежність соціалістичної преси від партійних комітетів, що представляли на різних рівнях партію влади, від всюдисущої цензури і від загрози фізичного знищення шляхом репресій, прикладами чого на­повнена історія радянської преси. Тим часом, у радянській теорії жур­налістики гасло комуністичної партійності служило способом легалізу­вати й виправдати цілковиту жорстку залежність преси від партії.

Наявність цензури в СРСР ретельно приховувалася за невинною назвою "Державний комітет з охорони державних таємниць у пресі". Жодна книжка, журнал, газета чи інша продукція для масового поши­рення не могла вийти без санкції на те даного комітету.

Захопивши владу в країні за допомогою збройного повстання, російські більшовики негайно вдалися до переслідування вільної думки. У жовтні 1917 року, тобто за п'ять днів, що більшовики перебували при владі, ними були закриті 33 "буржуазні" і 4 "дрібнобуржуазні" газети, у листопаді відповідно — 20 і 10, у грудні — 20 і 3, у лютому 1918 року — 16 і 13, у березні — Зі 14, у квітні — 13 і 22.

Львів: Вища школа,

Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. 1974. — С. 220.

У січні 1918 року Петроградська Рада прийняла ухвалу про на­дання до комісаріату в справах друку п'ятії примірників кожної о твору одночасно і його надходженням із друкарні в продаж. А в 1919 році вже жоден рукопис не міг бути відданні і до набору без дозволу Держвидаву чи його місцевих органів. Так наступна цензура була амшена поперед­ньою, найбільш цинічною її формою.

Законодавчо справа завершилася 6 черві іч і¹)^' пок\ ухвалою урядового рішення про створення Комітету з охорони державних таємниць у пресі, що у побуті дістав назву Головліт (голок ній і над;пе ратурою) в столиці і облліт — на місцях. Відтоді цензура в Радянській Росії, а потім і в СРСР існує не тільки фактично, але й здоб\ил< шконні, юридичні підстави⁴⁹.

Під цензурою розуміється систематичний контроль за пильністю журналістики ти книговидання шляхом конституційних, о ювпх, адміністративних, фінансових або чисто фізичних заходів, що прова­дяться владою або за її рекомендацією.

Цензура така ж давня, як і друкарський верстат. У 1485 рощ і о"> то через 35 років після винайдення Й. Гутенбергом книгодрукування з'явилися всі ознаки церковної цензури. У німецькому міси Кельні дру­карня була заснована в 1469 році, а вже в 1475 році вийшла перша книж­ка з цензурним дозволом місцевого університету. У 1559 році було оп) ліковано перший список заборонених книг, обов'язковий для всієї vi о -католицької церкви.

Надалі історія книжки й історія журналістики в значній мірі вияв­лялася через боротьбу різних суспільних сил за, з одного боку, мож­ливість щонайповніше інформувати читацький загал з якнайширшого кола проблем, а, з другого боку, за приборкання преси й обмеження вільно висловлювати свої погляди й думки. Боротьба за демократичні свободи обов'язково включала в себе й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства відбувалося дедалі більше звільнення жур­налістики від тиску на неї держави.

Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна думка: наявність цензури — перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо забо­ронена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й ор-

⁴¹⁾ Ііавлюк І. 3. Митець як апологет політичної системи // Збірник праці. Науко­во-дослідного центру періодики / За ред М. М. Романюка. Львів. 1997. — Він і. 3/4. — С. 286.

і ани влади) розв'язують лише в судовому порядку.

Партійна журналістика завжди залежна від програми партії, її лідерів та орі анів управління (комітетів). Те. що вона свідомо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях, не міняє справи по суті Якщо партія захоплює владу, партійна журналістика обслуговує і! піду. Із встановленням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації пере­творюється на партійну й виконує лише службову функцію. За цих об­ставин журналістика сама ніколи не спроможна стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно службова, причому вона слу­жить не істині, а людям, групі людей, партії.

Саме тому в СРСР не існувало жодного закону про пресу чи ма­сово-інформаційну діяльність. Однопартійне суспільство їх просто не погребувало, для розв'язання проблемних ситуацій чи конфліктів до статньо було рішень партійних з'їздів чи пленумів місцевих партійних комітетів, а дуже часто й конкретної вказівки першого секретаря. Іібе-ралізація суспільних відносин і спроба надати соціалізмові людське об­личчя відразу потягла за собою необхідність законодавчого регулюван­ня діяльності мас-медіа. У 1989 році в СРСР був прийнятий перший і ос­танній закон у цій галузі. Називався він закон СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації".

На сьогодні набутком суспільної свідомості стала думка про те, що лише непартійна, незалежна журналістика здібна сама виконали функції "четвертої влади", поруч з існуючими в кожній державі трьома владами: законодавчою, виконавчою й судовою. Із наймички, покоївки влади вона перетворюється на повноправного ч ієна суспільства, здібного стати поруч з іншими піками влади. У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова правдивої інформант ні гопомогою чого вона формує іромадську думку. Влада преси, чином, - непряма влада. Преса не приймає ніяких рішень і не лжує їх у жп і ля. Але вона володіє більшим за ма теріл.льні скарбо> ми. свідомістю людей, формує погляди на і і чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах іалижать \ кінцевому підсумку дер­жавні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади.

У цивілізованих країнах іен\є розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократич­не суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту'' влад\ вбачаючи в цьому найважливішу і арантію власної тотожності й трива­лого буття, контролю за суспільною рівновагою.

10-1

У сучасному сві п виробилися і.ікі t ас а; ці иосральної ісоріі сво­боди преси:

1. Люди прагнуть інати істину, щоб керуватися нею.

2 Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція по­глядів па вільному ринку ідей.

3. Кожній людині Mat бути надане право висловлювати свою точ­
ку зор\ за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджува­
тися й набувати загального визнання те. що буде найбільш раціональ­
ним і доцільним.

На базі цих засад один $ провідних дослідників преси на Заході професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здійснення свобо­ди преси:

І Безпристрасна, всебічна інформація.

2. Коментування, незалежне від напрямків громадської думки та
партійних поглядів.

3. Видання масової преси (та функціонування електронних ОМІ)
і! живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідаль­
ності.

4. Духовна незалежність талановитих журналістів, які мають
сміливість і мужність відстоювати істину.

5. Вивільнення преси під необхідності враховувати урядові інте­
реси, але при суворій самовідповідальності.

6. Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свобо­
ди журналістів⁵⁰.

Окрім свободи преси, надзвичайно істотне значення для жур­налістики мас свобода творчості, оскільки діяльність представників мас-медіа має безсумнівний творчий характер.

Свобода творчості — цс визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати н витлу­мачувати об'єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та соціологічному.

У гносеологічно-естетичному аспекп свобода творчості залежить від широти й глибини світогляду автора, його вміння проникати в сутність речей, розуміти явища та їх взаємозв'язок, від його таланту й майстерності та від його володіння мовою обраного типу журналісти­ки. Творча уява й фантазія, здатність бачити найбільш істотне й цікаве,

⁵⁰ Див. про це у праці: Москаленко А. З Теорія журналістики Підручник. — К... 1998. С. 83.

ші іюиати свої думки і ка] тпнн цйсиосіі в слові, - усі ці якостл (обов'язковими \ В''ми тво] мої о процесу журналіста.

Соціологічний аспек ■■ свободі, творчості поляї at в залежності ав­тора від поглядів, прагнень і ці.теіі оціальних груп (класів, верств насе­лення) та органів їх осмислення п віц аження — партій чи іромадських організацій. Історія знає численії спроби поставити пі,> контроль пмртііі чи держав вільну творчість. 'Рукописи не юрять' говорить приказка, але "і орять їх автори,, мш ід, журналісти, з яким і леїко мо­жуть розправитися шипі пі в іадп помшаючись за неслухняність.

З розвитком суспільства, усктадненням ного політичної структл-ри, з усвідомленням цінності демокр гіичноі о шляху історичного рух} проблема свободи слова висунулася в числі першорядних проблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї що­до цього теоретик і практик американської революції XVI11 ст. Томас Джефферсон (1743 1826). Наша своіода залежить від свобода пре си, - твердив він, — а цю останню не можна обмежувати, не загубив­ши її цілком. Свобода не така небеїпечна, як її придушення'.

На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси Сво­бода преси забезпечена т\ і першою поправкою (1791) до конституції США. яка містить таку категоричну внмоіу: "Конгрес США не має права приймати ніяких законів, що обмежують свободу слова и преси

Цю норму прийняли бі іьшість країн, що розвивалися по шлях\ демократії. Свобода преси, однак, не означає уседозволеність і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонені руйнівні дії преси, що мож>ть привести до соціального вибуху, пращо юті. на дестабілізацію країни. Показове з цього run ляду законодавство Великої Британії. Тут у розділі 1053 глави 2 законів про злочини про пі уряду й суспільства заборонені усні іі друковані виступи, що мають на меті викликати "дискредитацію чи обурення про їй суверена, уряду конституції З'єднаної о королівства, будь-якої і паїат парламент чи судової системи, (...) збудження невдоволення чи обурення серед підда них його величності, розвиток почуття злоби,і ворожості між рннимп класами ціг: підданих"

Основні засади єною їй преси сформулі >вані іі у міжнародних правових документах У "Декларації прав людніш ', що була пригінній на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 194Н року н виконання якої не ребуває під міжнародним контролем,} статті 19 зазначено: "Кожн; по­дана має право па свободу переконані, і на цільне висловлювання їх це право включає свободу безперешкодно дотримувашея своїх переко­нань і свободу шукати, одержувати іі поширювати інформацію та ідеї

будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів¹'.

А стаття 29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слова. "При здійсненні своїх прав і свобод, — записано в ній, людина повинна підлягати тільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково з метою забез­печення безпеки, належного визнання й поваги прав і свобод інших лю­дей і задоволення вимог моралі, громадського порядку іі загального до­бробуту в демократичному суспільстві".

Право кожної людини на свободу слова Гарантується і Європейсь­кою конвенцією про права людини (повна назва: "Конвенція про захист прав людніш і основних свобод"), що була підписана державами — чле­нами Ради Європи 4 листопада 1950 року, а вступила в силу 3 вересня 1953 року. Стаття 10 цього Конвенції проголошує: "1. Кожна людина мас право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свобо­ду дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів.. 2. Здійснення цих свобод накладає обов'язки і відповідальність, може бу­ти пов'язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безпорядків і злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації та прав інших осіб, за­побігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя".

Стаття 17 Конвенції захищає викладе!іі в ній самій права та свобо­ди людини. "Ніщо у цій Конвенції не може бути тлумачене як таке, за­значено тут, — що означає, що будь-яка держава, група осіб чи людина мають право займатися будь-якою діяльнісіто чи здійснювати будь-які дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у ціп Конвенції, чи на їх обмеження у більшій мірі, ніж це передбачено Конвенцією"⁵'

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли в нову Конституцію України Стаття 15 містить ка-'сгоричне положення: "Цензура заборонена¹'. Стаття 34 гарантує сво­боду слова. "Кожному гарантується право на свободл думки і слова, па вільне вираження своїх поглядів і переконань, читаємо в ній. Кожен мас право цільно збирати, зберігати, використовувати і поши­рювати інформацію усно, письмово або і! інший спосіб на свій вибір.

^м Ціп. міжнародних документів за нр.: Основи мисово-інформацінної діяль­ності: Підручник. -- К... 1999. - С. 295-246.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського по­рядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для за­побігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

Свобода творчості також гарантується Конституцією України. У статті 54 зазначено: "Громадянам Гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної влас­ності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що ви­никають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законами".

Для діяльності журнашета важливими є ще дві статті Конституції України, знання яких для нього обов'язкові. Стаття 32 захищає приват­не життя громадянина. "Ніхто не може зазнавати втручання в його осо­бисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією Ук­раїни, — стверджується тут. — Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національ­ної безпеки, економічного добробуту та прав людини".

Оскільки партійна преса є і буде об'єктивною реальністю ук­раїнського політичного життя, то журналістові необхідно знати й стат­тю 37, яка сформульована так: "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямо­вані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, ра­сової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здо­ров'я населення, забороняються".

Законодавство України забезпечує широкі можливості для твор­чої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами й закріплені в міжнарод­них правових документах.

Однак немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практиці задекларованої в законодавстві свободи. Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна почути скарги на втручання у їхні творчі спра­ви органів влади, конкретних урядовців, депутатів Рад різного рівня, за-

сновників та ін. зацікавлених осіб. Вони твердять, що, замість розбитих політичних кайданів, українська журналістика опинилася в лещатах еко­номічної кризи, а фінансовий тиск виявляється не менш дошкульним, ніж тиск політичний, і служать вони одній меті — примусити жур­налістів відмовитися від правдивої об 'єктивної і всебічної інформаційної діяльності, і вдатися до тенденційного висвітлення подій в інтересах пев­них осіб чи партій. У декого виразно простежується ностальгійна нотка за "старими добрими часами", коли редакції не турбувалися ні про папір, ні про поліграфічну базу, ні про заробітну плату, а отримували все це як винагороду за сумлінне служіння комуністичній партії.

Заперечити, що таке становище має місце в нашому інфор­маційному просторі неможливо. Разом з тим слід добре розуміти різни­цю між тоталітарною і соціально відповідальної моделями існування журналістики. Тоталітаризм вдається до репресій, фізичного винищен­ня непокірних, а то й просто незручних, яскравих в силу природної та­лановитості осіб. У Радянському Союзі такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих гро­мадян.

На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність пре­си від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'яза­ною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві.

Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опано­вує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельноспроможного читача, а відтак і зростання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти розвинених держав світу.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ГАЗЕТА (іпигл. gazzetta) — періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними ма­теріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного і культурно­го життя. Спочатку газети виконували лише інформативну функцію, але в процесі розвитку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися за тематикою й на­прямками.

Знаменитий німецький журналістиколог Отто Ґрот, автор семитом­ного дослідження "Непізнана культурна сила. Основи газетної науки (періо­дики)" (Берлін [Західний], mm. 1—7, 1960-1972) виділив такі чотири консти­тутивні ознаки газети: 1)періодичність виходу в світ, 2)універсальність зміс­ту, 3)актуальність інформаційних повідомлень, 4)гласність у подачі новин.

Головна функція газети — подавати через певні невеликі проміжки ча­су оперативну, актуальну, різноманітну, загальноцікаву інформацію. У дослід­женні німецького науковця Еміля Довіфата "Учення про газету" (1955) міс­титься така кваліфікація: "Газета повідомляє широку громадськість через найкоротші відрізки часу про новітні події сучасності у відповідності із зло­бою дня, але з усвідомленням відповідальності і громадського обов'язку"¹².

Відомий чеський письменник і журналіст Карел Чапек у жартівливій праці "Якробиться газета " так описував процес її народження: "Газети, як і деякі інші великі підприємства, цікаві не стільки тим, як вони робляться, скіль­ки тим, що вони взагалі існують і виходять регулярно щодня. Ще не було випад­ку, щоб газета друкувала лише коротке повідомлення про те, що за минулу до­бу нічого вартого уваги не сталося і тому нічого писати. Читач кожного дня одержує і політичну статтю, і події, і спорт, і відділ культури, і економічний огляд. Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все ж вийде, і в ній будуть всі звичайні рубрики, так що читач ні про що не здогадається "".

Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок, мати вишу­кане оформлення, кольорові фотографії, що робить проблематичним вста­новлення чіткої межі між: газетою і журналом. Дослідник Вальтер Гатеманн у залежності від мети видання виділяє в сучасній журналістиці такі три го­ловні типи газет: 1) газета думок, 2) інформаційна газета, 3) газета як засіб здобування максимальних прибутків".

Дата добавления: 2014-11-20