Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 5 страница

У журналістиці історія актуалізується, перестає бути сумою знань про минуле, а завжди виступає у своїй спонукальній ролі. Роз'яснюючи зміст історичних подій, журналістика перетягує їх у сучасне, прагне зро­бити так, щоб вони промовили до читачів як істина, тобто постати як певна незаперечна субстанція. З цього погляду творення історіософії по­стає як елемент виконання ідеологічної функції органів масової інфор­мації. На жаль, не завжди історична концепція, поширювана журналісти-

⁶³ Ґадамер Ганс Ґеорґ. Що є істина? // Возняк Тарас. Тексти та переклади. — X.. 1998. — С. 377-378.

кою, с правдивою, відповідає достовірним фактам, встановленим на­укою. Так, радянські ЗМІ були комунікаційним каналом для поширення псевдонаукової історіософії, створеною для захисту імперської ідеології.

Українська журналістика зробила дуже багато для спростування псевдоісторичних концепцій російської історіографії про Київську Русь як нібито не українську державу, а міфічну колиску трьох братніх на-родіп; про росіян як "старшого брата" українців, про другосортність української національної культури. Натомість сміливо утверджувала правду про давність українців, питомість їх походження на своїй землі, викривала сталу антиукраїнську політику Російської держави, що дуже часто запроваджувалася збройними методами.

Є цілковитим спрощенням витлумачувати пропаганду лише як брехню чи напівправду, адже український народ постав у своїй державі перед проблемою пропаганди правди про свою історію, пропаганди за­гальнолюдських життєвих цінностей, які протистоять класовим ідеалам комуністичних реваншистів.

А відтак, виконання журналістикою ідеологічної функції нале­жить до її прямих обов'язків і не може бути критерієм для оцінки видан­ня як гарного чи поганого. Тут маємо справу з об'єктивною, іманент­ною властивістю журналістики.

4. Культурна функція журналістики.

Журналістика сама є частиною духовної культури суспільства. У предмет історії культури входить також історія журналістики. Поруч з цим система ОМІ виконує доволі широку культуротвірну функцію. Во­на може бути розглянута в трьох аспектах.

По-перше, журналістика виконує функцію поширення культури. Розвинутий літературний процес неможливий без розгалуженої системи лі­тературно-художньої журналістики, яка є місцем першодруку великої кіль­кості художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва. Таким чи­ном, журналістика, поруч з книгою, є найважливішим носієм культури.

У нові часи що роль разом з друкованими виконують також і еле­ктронні ОМІ. У сучасному світі дія радіомовлення створюється велика кількість радіоп'єс, інсценізацій, музичних програм, а для телебачен­ня — документальних та художніх фільмів, серіалів, музичних програм. А відтак, уся система ОМІ сьогодні є головним комунікаційним кана­лом, для якого створюється і з якого надходить до публіки естетична інформація. Журналістика є способом створювати мистецькі (літера­турні, естрадні, малярські) авторитети.

По-друге, журналістика подає широку хроніку мистецького жит­тя, інформує про події в світовій культурі; уводить свої національні явн-

ща в контекст міжнародних художніх процесів. Розмаїтий світ культу­ри: малярські виставки, театральні прем'єри, книжкові новинки, збори чи з'їзди творчих спілок, проведення мистецьких конкурсів та іон. такі і подібні явища стають предметом відображення на сторінках ОМІ.

По-третє, журналістика с руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналістики, і сьогодні, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, за­лишається в значній мірі складовою частиною діяльності ОМІ. З огля­ду на величезні обсяги книжкової продукції, що існують у сучасному світі, критика править для читачів за компас у книжковому морі, допо­магає зорієнтуватися в доборі лектури. З певною мірою метафоричності можна сказати, що сьогодні література залишається річчю в собі без критики, покликаної дати витлумачення художнім творам, осмислити шляхи й напрямки літературного руху.

З цього погляду прикметною є думка одного з чільних філософії) і теоретиків літератури XX століття Ролана Варта (1905-1980), вислов­лена ним у праці "Критика та істина". "Критика не є наука, — твердив він. — Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (...) Відношення кри­тики до твору є відношенням змісту до форми"⁶⁴.

Критика здійснює зв'язок між літературою й читачем, сприяє йо­го естетичній освіті, виробляє естетичні смаки, іншими словами, знову ж — формує громадську думку на терені літератури і мистецтва.

Таким, чином, журналістика є не лише носієм безпосередньої ес­тетичної інформації, але й способом формування критичних оцінок, інтерпретацій творів та мистецького процесу в цілому, створення попи­ту на явища культури та мистецтва.

5. Розважальна функція журналістки.

Вона є об'єктивно необхідною, оскільки людина не може працю­вати цілодобово, перебувати повсякчас у напруженні, а потребує роз­слаблення й відпочинку. А відтак і від журналістики як універсальної моделі дійсності та людської діяльності вона очікує участі п процесі сво­го відпочинку.

Ро іважальна функція виявляється в публікації на сторінках преси кросвордів, анекдотів, сторінок гумору, у створенні на радіо П телеба­ченні розважальних програм. Розважальна частіша в сучасних ОМІ дає приємне й корисне проведення часу, забезпечує відновлення фізичних сил, психічне розвантаження читача.

^г4 Варт Роллан. Кришка її истнна // ЗіфуОежная зстетпка и теорпя ліпературьі XIX XX ви. Грак гатм. сгатьи. зсее. М.. 1987. ■-■ С. 377.

Є два погляди на з.ц'нснсння журналістикою розважальної рункції. Перший поляки в створенні відповідним чином спрямованих кидань чи тематичних сторінок, які не містять поважних серйозних ма­теріалів. Згідно і другим поглядом, розважальність мусить бути пред­ставлена в кожному матеріалі на будь-яку поважну тему; автор повинен уміти принагідно пожартувати, розповісти анекдот на суголосну тему, привести цікавіш історичний приклад; таким чином читач, навіть сприймаючи серйозний політичний матеріал, разом з інформацією дістане відпочинок і цікаво проведе час.

У сучасному інформаційному просторі України, де загальні ви­дання часто зазнають морального чи економічного піску, створилися плідні середовище та умови дія активного зросту розважальних друко­ваних видань. Переважають розважальні програми на радіо й телеба­ченні, витісняючи з найкращого ефірного часу глибокі та проблемні журналістські матеріали. Така ситуація не може не викликати тривоги.

6. Рекламна функція журналістики.

Реклама — це популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою друкованих чи електронних органів масової інформації або поширення відомостей про кого-небудь чи що-небудь з метою підви­щення їхнього авторитету, привернення суспільної увага.

Найважливішим носієм реклами є журн&тістика. Наприклад, у Швейцарії 5 Зо іага U.H11X витрат на рекламу вкладено в періодичні ви­дання, а 45% в інші форми її поширення (пряму поштову розсипку, пла­кати і стенди, кіно тощо). Реклама — це також важливий вид інфор­мації, зокрема економічної, тому киїотовлення й поширення її вва­жається ф\ нкціао журналістики.

Реклама в с\ часннх ОМІ — важливий чинник їхнього фінансуван-н:і За оцінками фахівців, навіть найелабші ОМІ покривають не менш як іретинч своїх витрат іа рахунок реклами. Комерційні ОМІ тяжіють до юго, щоб не тільки цілковито відшкодувати кошти на видання за раху­нок рекламної діяльносгі, але іі маги якомога більші прибутки.

У сучасном) світі відбувається зрощення жчрналістики і реклам пою діяльністю. Від \ спішного ведення її залежить успіх видання н цілому.

Розмаїті функції журналістики відбивають те величезне місце, яке відіграє вона в е\ часному світі. У найширшому розумінні характер діяль­ності журналіста може бути визначений як соціальна педагогіка, оскільки сутність його фах) \ постійному впливі на свідомість читача. Жур­налістики доробляє і є. що, можшшр, не зробили свого часу батьки і і учи­телі: освічує читацькі часи, виховуї їх на засадах заі атьнолюдських іде­алів і цінностей, згуртовує на засадах українського патріотизму.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

КРИТИКА (від гр. kritikos — здатність, мистецтво розбирати, су (Піти) розгляд, аналіз, обговорення яких-небудь явищ.життя чи мистець ких творів з мстою дати оцінку, з'ясувати сутність і природу явища.

У суспільному житті критика — метод виявлення і пошуку шляхів подолання суперечностей і проблем, що об 'єктивно виникають у дійсності. А відтак критика є важливою складовою журналістики і виявляється у всіх її тематичних напрямках: політичному, соціальному, економічному, культурному і т.д.

Питома властивість журналістики — бути в опозиції до влади, слу-жгіти суспільному прогресові, контролювати дотримання в суспільному житті загальнолюдських норм. У великій мірі це досягається через крити­ку неправомірних рішень і дій влади чи конкретних урядовців. Якщо за допо­могою формування громадської думки і масових емоцій журналістам вдасться домогтися виправлення ситуації, то це відразу підносить пре­стиж- їхнього видання і його тираж:. А тому через ефективну критику ви­являється результативність журналістики.

У сучасній масово-інформаційній ситуації в Україні через невідрегульованість вітчизняного законодавства журналістика не може повноцінно виконувати функцію соціальної критики (''сторожового соба­ки"). Поява матеріалів з наведенням негативних фактів і принципових ко­ментарів до них думсе часто стає підставою для висунення судових позовів проти періодичного видання, у яких задля компенсації моральних збитків виставляються такі суми, що призводять до економічного банкротства газети чи журналу. Перший наслідок цього - майже цілковитий занепад в українському інформаційному просторі сатиричних жанрів.журналістики, які є прямими носіями критичного змісту.

Важливе місце посідає є журналістиці мистецька критика, а()ж'е відділи культури чи навіть спеціально — критики і бібліографії містять, як правило, більшість загальних газет і журналі':. Залежно від виду мис­тецтва, що аналізується в критичному матеріалі, критика може бути літературною, театральною, музичною, художньою, кінокритиюю.

Суспільна критика мас бути коректною, побудованою не на вимис­лах, а на точних фактах, нестися з конструктивних іюл/цій. Критикуючи діяча чи його вчинок, пам 'ятайте, що критики ш любить ніхто, тому во­на повинна бути максимально доказовою, аргументованою, спертою ті до­кументальну базу. Критика явищ і постановка проолем повинна узгоджува­тися з пошуком шляхів їх розв'язання і подолання тнфчіктів.

Мистецька критика є завжди одним із розділів певного виду мис­тецтвознавства (літературознавства, театрознавства, музико птаства і т.д.). Предметом мистецької критики с сучасний мистецький процес або класичні надбання, сприйняті через призму сучасності. Головне завдання критики давати інтерпретації (тобто витлумачення, пояснення) тво­рам чи всьому мистецькому процесові, обгрунтовано показувати позитивні якості н хиби творів. Критика вчить розуміти твір, здійснює зн 'язок між літературою й читачем.

ВИКЛАД ДЕСЯТИЙ

Соціальна поліцій журналіста. Засади журналістики Гуманізм як синтез вимог до журналістської діяльності, розуміння лю­дини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху. Патріотизм як захист інтересів своєї країни і свого народу. Інтернаціоналізм — знайомство читача з

світом. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, до­ ступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність карти­ни світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Опера­тивність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян

у стислі терміни

Здійснюючи Масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші жіптсві ситуації, мусить вивчати суспільні су­перечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайня­ти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить форму­вання громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреност) його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методо-логічні основи журналістської дія іьності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру. їх по­рушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, во­ші — реальна даність масово-іііформацііїної діяльності, склалися в над­рах історії, їх дія Неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і на­стає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масо-во-інформацінної дія:іьності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави іі виданих від її імені законів та при­мусових способів забезпечення їх дотримання людська спільнота керу­валася звичаєвим правом, гак і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галл si Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова "вічних" вимог, що висува­ються суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади жур­налістики — це неписані закони її функціонування.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяль­ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в

свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх про­фесійних обов'язків. Адже свобода — це не свавілля і не вседозво­леність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішньо­го редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи ба­жаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені ко­муністична партійність, класовість і народність. Журналістика під ку­том зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який роз­глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до­сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, пе­реконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відобра­женні життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інте­ресам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структуроване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі за наявності лише однопартійної системи прин­цип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за програму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до ство­рення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними для певного роду ЗМІ, не мо­жуть розглядатися як провідні засади журналістики.

Це стало 'зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли особ­ливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до-

щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, най­важливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загально­людських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичними країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі:

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до жур­налістської діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе­ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути Гаран­товані державою.

Як антитеза, антигуманізм — це заклики до насильства, про-паґанда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дес­табілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького зни­щення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мораль­них заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзна­чається ствпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформо­вані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі "Вихід" з п'ятикнижжя Мойсеевого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біб­лії — книга Вихід, розділ 20, вірші 2-17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними — частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11, регламен­тують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п'ятої по десяту, вірші 12-17, містять моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імпера­тиви: "Шануй своїх батька та матір", "Не вбивай!", "Не чини перелю­бу!", "Не кради!", "Не кривосвідчи!", і навіть "Не жадай дому ближнь­ого свого ані майна його!" (Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю й конкретністю, представлені в зрозумілих, кожному доступних словес­них формулах, і мають особливе значення для організації співжиття лю-

дей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть бути ні спростовані, ні іаперечені навіть з погляду атеїзму. На їхньому грунті сформувалася система європейського гуманішу як епіко-філо-со(|)ська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей А істо­ричні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перма­нентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного екс­перименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незапереч­ній цінності миру, злагоди, любові, гармонії н рівноваги як основ роз­витку суспільства. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших грома­дянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямован н на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина Україна, тому діяльність української жур­налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить були спрямована па зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, на­лагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв'язання виникаючих соціальних супе­речностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянсько го Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду цент­ра іьної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як український буржуазний націоналізм". На такому розумінні українсь­кого патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому іі тепер деякі з громадян неспроможні остаточно подолати колишні упе­редження й забобони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до ук­раїнської культури як до меншовартої, є тенденції економічні негаразди с\часного періоду пов'язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Усе це накладає великі обов'язки на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання, мусить терпляче іі послідовно запро­ваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захища­ти соборність України, пропагувати надбання української куш.тури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків еко­номічної й соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи п ие-

прийнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи іі ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безу­мовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності іі зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтер­націоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтер­націоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зрос­танні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне — не без­національне, але міжнаціональне, міжнародне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється оз­найомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутка­ми світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати ук­раїнському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвину­тих країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної ор­ганізації суспільства.

В другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу з Україною. З'явившись зовсім недавно на політичній карті світу як неза­лежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасною, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, про­мислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших, ви­дань чи телерадіокомпанін. Але тут слід виходити з того, що турбота про об'єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна ля­гати на українськії журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові найкраще і о їхню Батьківщину?

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється про­паганда в журналістці ідеї міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина —- багатонаціональна держава, її доб-

робут і процвітання залежать не і! останню чергу від того, наскільки гармонійними іі збалансованими будуть стосунки між націями вссрс-диш країни. Журналістика повніша вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги іі терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягнен­нями культур різних народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практика викоренена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній сис­темі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтер­націоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно викори­станий у його безсумнівній продуктивній сутності.

4. Демократизм — також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає наро­довладдя, — це така форма політичної організації суспільства, що ха­рактеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія — форма керівництва будь-яким колек­тивом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід'ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь іромадян в уп­равлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає мож­ливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демокра­тизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й по­треби, в постановці й розв'язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журналістики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали ЗМІ мають бути до­ступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демокра­тизм суміжний із поняттям народності, шмагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причо­му просі ота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки "Усе геніальне — просте", вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Третій аспект демократизму журналістики — економічний, вона

має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений

¹ омуиікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. А відтак,

ціна його видання повинна співвідноситися з купівельною спро­можністю читачів. А втім, \ нинішній ринковій ситуації ціна періодич­ного видання також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціпи на продукцію ОМІ.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об'єктивність його у висвітленні подій, не\-породжений підхід до явищ життя, а здатність органів масової інформації подавані неспотворену кар піну дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

При цьому слід пам'ятані таке: "Об'єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням"⁶⁵. "Факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності, — пише цей же дослідник у спеціальному дослідженні і даті роз'яснює: — Фактом ми називаємо відо­бражені у свідомості стороші дійсності різного рівня узагальнення і різно­го предметного змісту"⁶⁶. Ці важливі тези професора В. В. Різуна означа­ють те, що правдивість і об'єктивність у журналістиці не може буга досяг­нута лише за рахунок викладу фактів, а обов'язково потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, та­ким чином, полягає не в інформащйності, а в аналітичності журналістики. Але підставою для формування пояснюючих теорії! і концепцій можуть бути лише достеменні, документально зафіксовані факш.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючії іі публіцистику, мусить лежати передусім прав­диве, об'єктивне й вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, представлення в журналістському творі на неї різних, включ­но з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираю­чись на факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Дата добавления: 2014-11-20