Сучасна масоїш-ілформаційііа ситуація 6 страница

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекват­ною реально існуючій, об'єктивнії! дійсності. У цьому відношенні жур­налістика спирається.тише на одну творчу засаду реалізм. їй неприй­нятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художнь­ому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, ні романтиком,

'^> Різун Володимир. Нова журналістська освіта в Україні // Збірник праць кафе­дри української преси. Львів. 2000. - Вин. 3. — С. 269.

'і syh В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К.., 1996. С. 113.

ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знас лише один обов'язок об'єктивно іі правдиво, вичерпно і всебічно інформувати свою ауди­торію про події і явища реальної дійсності.

Знання іі усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЖУРНАЛ (франц. journal від jour - - день) — періодичне друковане ви­дання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, науко­вих, виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відмі­ну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільно­го, політичного, культурного та наукового життя, влііщують обширні на­укові статті, художні твори великого обсягу. Журнал — носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п 'ять разів більше людей, ніж: примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.

Журнали типологізуються за трьома засадами: 1) за періодичніс­тю — такі, що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяця, щокварталу, щороку; 2) за змістом — загальні, громадсько-політичні, літературно-ху­дожні, наукові, спеціальні (галузеві): 3) за читацьким призначенням — для жінок, для дітей і молоді тощо.

Першим журналом у Європі став "Журнапь де Саван" ("Журнал на­уковців", Париж:; 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Перший журнал в Україні (Л і давався у Львові з січня по червень 1795 ро­ку. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву "Zbiorpism ciekawych, sluzacy do poznania roznych narodow і kra-jow, wyjenty z dziennikow і innych dziel peiyodycznych " ("Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань"). У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з фран­цузьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства "Annales Jurispmdentiae" ("Правознавчі аинапи"), що існував до 1811 року, а в 1803 році — журнал з воєнних наук "Militarische Zeitschrift" ("Військовий журнал").

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з 'явилися на почат­ку XIX століття в Харкові: сатиричний "Харьковский Демокрит " (1816) та літературно-художні й наукові "Украинскип вестник" (1816-1819) та "Украинский журнал" (1824-1825). Ці журнали видавалися російською мо­вою, хоча зрідка й надавали свої сторінки для публікації українських творів.

Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журної називався "Основа" і виходив у С-Петербурзі в 1861 1862 роках.

ВИКЛАД ОДИНАДЦЯТИЙ

Дієвість та ефективність журналістської діяльності Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється кон­кретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади за­ходів за матеріалами виступів журналістів. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в ма­совій інформації. Чинники впливовості журналістських матеріалів

Точних одиниць для виміру впливовості журналістського твору зокрема чи якогось видання в цілому не існує. Газети й журнали чита­ють тисячі й десятки тисяч громадян, програми радіомовлення й теле­бачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження інфор­мації від постійного спілкування з тим чи іншим ОМІ. Тим паче, що наслідок буває інколи віддаленим від причини триваліш часом і опосе­редкованим багатьма іншими впливами. Читач часто перебуває в полі дії не одного видання, а кількох, які мають різновекторну спрямо­ваність, що ускладнює врахування впливу на нього конкретного видан­ня чи програми. Проте журналістику як вид прагматичної масово-інформаційної діяльності завжди цікавила міра власної впливовості на життя, а історія журналістики нагромадила немало прикладів такої взаємодії періодичного друкованого слова і розвитку явищ дійсності.

У п'ятому числі українського журналу "Основа" в 1862 році була опублікована невелика публіцистична стаття Миколи Костомарова "Про викладання українською мовою" ("О преподавании на южнорусеком язьі-ке"), що містила програму розвитку української освіти в Російській імперії. Досить годувати народ книжечками віршів і казок, проголосив М. Косто­маров, слід перейти до найбільш істотного — освіти українською мовою.

Цей виступ сколихнув кола українофілів по всій Росії. Автори по­чали складати підручники для початкової освіти, а проукраїнськи нала­штовані громадяни — збирати гроші на їх видання. Скоро на руках у М.Костомарова опинилася досить велика сума коштів для видання книжок, що мали б забезпечити українську початкову школу. Це так налякало царський уряд, що у зв'язку з польським національно-виз­вольним повстанням він удався до заборони українського слова — з'явився сумновідомий Валуєвський циркуляр 1863 року. Такі події роз­горнулися після публікації невеличкої статті⁶⁷.

⁶⁷ Див. докладніше про це у пр.: Михайлин І. Л. Історія української журналісти­ки: Книга перша. Підручник. — X.: ХІФТ. 2000. — С. 217-219: 250-256. 134

Жан Поль Марат за допомогою газети "Друг народу" став ліде­ром Великої Французької революції, визначивши напрямок її поглиблен­ня. А з газети "Іскра" почався шлях більшовицької партії до влади. Жур­налістика спричинилася й до руйнації політичного режиму російських більшовиків на теренах усього колишнього СРСР у процесі так званої пе­ребудови, нового курсу, проголошеного М.С. Горбачовим. Як відомо, одним із гасел перебудови була "гласність", тобто відкритість для суду громадської думки й публічного обговорення питань історичного мину­лого та сучасної політики комуністичної партії й Радянської держави.

Але як тільки світло правди почало прорізати темряву прихова-ності й заборон, виявилося, що країну до "світлого майбутнього" веде купка злочинців, історично приречених на поразку. Народ, довідав­шись через ОМІ про злочини комуністичної партії проти свого народу і перманентну іромадянську війну, яку вона вела з кількома покоління­ми своїх громадян, прозрів за короткий час, потягнувся до свободи і скинув кайдани тоталітаризму.

Відомий російський політолог Сергій Кургінян висловив це спосте­реження максимально однозначно: "Демократів привали до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних ко­дів і зруйнування старих"⁶⁸. Далі він щоправда відзначив кризу в самому демократичному таборі, який не зміг висунути на той час нові конструк­тивні ідеї, які змогли б статті моментом творчої консолідації суспільства.

Розглянуті події беззастережно доводять, що журналістика сьо­годні стала чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає утверджуватися з організації власної системи ЗМІ (саме ЗМІ, а не ОМІ, бо ОМІ є органами суспільства в цілому, а ЗМІ політич­них партій).

Теорія журналістики виробила поняття для осягнення впливовості журналістики — це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Дійовість — це особлива форма результативності, що визнача­ється як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-еко­номічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється су­купністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами жур­налістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню ре­акцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

У радянській політичній системі, де всі ЗМІ були органами пев­них політичних структур, партійними комітетами створювалися

⁶⁸ Кургинян Сергеіі. Седьмой сценарий. Часть 2: После путча. — М.: Зкспери-ментальньїй творческий центр, 1992. — С. 141.

спеціальні комісії для розгляду й перевірки критичних виступів преси. Висновки таких тимчасових комісії! і служили підставою для прийнят­тя рішень на партійному й державному рівні. Відповідно й газета стежи­ла за тим, щоб її виступи не залишалися без наслідків.

У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв'язок між причинами (виступами преси) й наслідками (урядовими за­ходами) зник. Виступи преси, здасться, нікого ні до чого не зобов'язу­ють. Але в преси заліішається сила правди, пристрасного публіцистич­ного слова, сила гласності, що приводять у рух грандіозний механізм громадської думки, яку не може ігнорувати ніхто.

А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували за­криті, табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена при­кладами дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з'ясу­ванні й розв'язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити публіцистична діяльність А. Цехова, який, вже будучи знамени­тим на всю Росію письменником, відправився на місце каторги й заслан­ня, а потім розповів про побачене в книзі "Острів Сахалін" (1893).

Правомірно говорити, тцо розтривожена книгою Чехова гро­мадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для жінок і зміну закону про шлюби за­сланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).

Приклад А. Чехова надихнув багатьох людей на добрі справи. Сестри милосердя К. Мейєр у 1896 році відправилася на Сахалін, де за-сн\ вала "робітний дім", що дав працю і харчування поселянам, а також товариство опіки над родинами засланців і каторжан.

Твір А. Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін відомого журналіста Уласа Дорошкевича, який за наслідками відвідання острова створив публіцистичні книжки "Як я потрапив на Сахалін" та "Сахалін" (обидві 1903).

Суспільний резонанс публіцистичного твору А. Чехова "Острів Сахалін" — якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці.

На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чи­мало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв'язування воєн між країнами й народами.

Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дипломатичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де нібито місцеве населення потерпало від збиткувань ко­лоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушен­ня прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспі­шати з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської пре­си Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети "Нью-Йорк Джор-нел" відправив до Гавани маляра, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідо­млення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В.Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: "Залишайте­ся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже постачу вам війну".

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни, але не наважувався її оголосити через відсутність підтрим­ки громадськості. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста була розв'язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. "Нью-Йорк Джорнел" відстежувала історію легендарної кубинки, возведеної до рангу місцевої Жанни д'Арк, яка заманила до своєї халупи іспансь­кого офіцера, звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є нена­висть кубинців до іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і Кубу.

Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку ко­лонію та її мешканців. Телеграми газета В. Р. Герста друкувала на першій сторінці найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові газети -вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку і вона невдовзі з'явиться в Нью-Йорку. "Втікачці" була влаштована грандіозна зустріч, на яку вийшло все на­селення мільйонного міста. Президент прийняв дівчину в Білому домі.

У цей час "Нью-Йорк Джорнел" опублікувала секретного листа посла Іспанії у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину нерішучу, "слабку". На наступний день газета вийшла із заголовком:

може бути невдовзі ОГОЛОШЕНА.....

Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.

19 квітня 1898 року американський котреє подав королівству Іспанії ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виве­дення іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася роз­громом Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня 1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіпгани і Пуерто-Ріко.

Так за безпосередньої участі преси була розв'язана американо-іспанська війна 1898 року.

Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на по­чатку першої світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною, але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, 30 липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля "Берлінер Локальанцайгер" у спеціаль­ному випуску повідомила про оголошення в Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не існувшю, але війни праг­нув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала неминучою.

Класичним прикладом використання преси у передвиборчій бо­ротьбі вважається публікація у 1920-х роках напередодні виборів до бри­танського парламенту листа керівника Комінтерн}' Г.В. Зінов'єва, у яко­му йшлося про сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістич­ної революції у Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшив­кою, але, поки це з'ясувалося, консерватори перемогли на виборах.

Не без участі журналістики розв'язувалася й друга світова війна. З цього погляду повчальною є історія, що пов'язана з британською га­зетою "Тайме". 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвяче­на проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю об­ласть до Німеччини. У статті бути й такі слова: "Можливо, чехосло­вацькому урядові слід подумати [...] над перетворенням Чехословаччи­ни на більш однорідну державу шляхом виключення чужого населен­ня..." У політичному світі було відомо, що газета "Тайме" є проурядо-вою, а її редактор Джеффрі Даусон товаришує з прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Великої Британії. А відтак публікація статті, що містила суб'єктивне редакційне судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в тому дусі, що Британія не бу­де заперечувати проти анексії Німеччиною чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю

внаслідок необов'язковості реагування на її виступи органів влади, є за-садничо помилкового і спростовується щоденною практикою діяльності ОМІ. Як приклад наведемо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх сторінках газета інвалідних організацій Харкова і області "Во имя жизни", яка виходить російською і українською мовами тиражем усього І тис. примірників.

6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри Роженко "Протезний" може залишитись без протезів", у якій повідомлялося про припинення державного фінансування Харківсько­го державного протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів регіону залишилися без життєво необхідного їм за­безпечення. До публікації привернули увагу депутатів Верховної Ради України, які на черговій сесії подали до уряду депутатський запит про необхідність негайного поновлення фінансування цього підприємства. Газета сповістила про це в кореспонденції Меланії Дробот "Депутат за­питує уряд" в номері від 1 січня 1999 року. А 23 серпня 1999 року у замітці О.М. Лук'яненка "Журналісти і депутати перемогли" газета повідомила про те, що фінансування заводу відновлене і він знову об­слуговує інвалідів протезно-ортопедичними засобами. Таким був наслідок втручання газети в розв'язання соціально важливої проблеми.

Наведеш приклади свідчать про величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих супе­речностей, посилення дестабілізації і навіть до виникнення воєн. Вели­чезне значення журналістики в суспільному житті накладає тягар що­денної моральної відповідальності на кожного представника цієї про­фесії, зобов'язує його служити правді, а не особам, шукати істину, а не покровительства можновладців, і завжди пам'ятати про гуманізм як найважливішу засаду журналістики.

.Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характерис­тик журналістики, то поняття ефективності — до стратегічних.

Ефективність — це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задово­лення потреб аудиторії в масовій інформації. Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов'язується пере­дусім статей вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а

який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практи­ки і оцінка якого можлива в погляду історичного процесу.

В основі терміну "ефективність" лежить слово "ефект". Це спорід­нені, але й істотно відмінні поняття. "Ефект" — це будь-який наслідок ді­яльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень ау­диторією; з цього погляду в діяльності ОМІ може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. "Ефективність" же— це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей в процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі викорис­тання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духов­них, творчих) засобів і ресурсів.

З цього погляду найважливішого значення для журналістики набу­ває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцін­ки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людапгу того чи іншого ор­гану масової інформації. Мета — це майбутній рівень суспільної свідо­мості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важли­во, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, виплива­ла з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

Особливу ефективність мають щоденні газети (програми елек­тронних ОМІ), що виконують величезну роботу, непосильну фундамен­тальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.

Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її "точки зору", знайомлячись із застосуванням цієї' точки зору до всіх га­лузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає за­своювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійно; вона щодня з'являється до читача, при- носячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме завдання. 1 так триває цілі роки.

Газетний читач непомітно й невільно засвоює погляди й теорії, що розвиваються газетою, її авторським колективом. І саме тому, що газета веде пропаганду своїх ідей щоденно, на прикладі тисячі і одного

випадку з буденного житія. Величезна більшість сучасних освічених людей, до краю заклопотаних усілякими справами, підтримують, роз­вішають і поповнюють свою освіту виключно шляхом читання газет, з яких вони черпають свої знання, а часто й "свої" погляди на довко­лишнє життя. Ніяка злива неспроможна розмити камінь, а краплина во­ди, спадаюча безперервно, розмиває його. Так і газета: діючи безпе­рервно, щодня, вона може поступово досяіти того, що недосяжне для незграбної пропаганди книжкою й журналом.

В оповіданні Федора Крюкова (1870-1920) "Із щоденника вчителя Васюхіна" (1903) описано читання головним героєм отриманої за час йо­го відсутності на канікулах преси. "Знову я у своєму училищі, читаю га­зети, яких за мою відсутність зібралася ціла купа. Коли читаєш — не приходить у голову думка про самотність свого існування. Тісний світ ніби розсувається. Відчуваю себе в товаристві людей, які теж, можливо, не весело живуть, але бадьорі, красномовні, розумні, сміливі, що не скла­дають зброю у життєвій боротьбі. І бажання трудитися, відгукнутися на їх заклик, потиснути їм руки — охоплює мене усякий раз, і я бадьоріше й пильніше придивляюся до навколишнього життя, і широкі, іноді про­сто фантастичні плани зароджуються в голові й не дають мені спати..."⁶⁹ Так було на початку XX століття. Пізніше подібні функції перей­шли до інформаційних та публіцистичних програм радіомовлення й те­лебачення, які виходять не лише щодня, але й кілька разів на день, справляючи ще глибший вплив на суспільство, ніж щоденна газета.

Характеризуючи аудиторію, до якої звертається будь-який ОМІ,

слід мати на увазі таке:

1) аудиторія буває первинна і вторинна; первинна аудиторія —
безпосередні читачі, слухачі й глядачі певного ОМІ;

2) але особливо цікаві матеріали вони "транслюють" далі на своїх
родичів, друзів, знайомих, створюючи тим самим значно ширшу за по­
чаткову аудиторію, яка й називається вторинною; тут і містяться джере
ла для розширення впливу ОМІ на громадянство, для зростання його

ефективності й дійовості;

3) ще розрізняють аудиторію реальну, тобто ту, що постійно
звертається до даної газети чи.журналу, слухає певні програми
радіомовлення, дивиться той чи інший канал телебачення;

4) але поруч з цим існує поняття аудиторії розрахункової, тобто
тієї, на яку розраховане дане видання і над залученням якої весь час
працює редакція.

'⁹ Крюков Ф. Д. Рассказьі. Публнциетика. - М.: Сов. Россия, 1990. — С. 71.

Головною ознакою ефективності діяльності друкованого ОМІ є його тираж, а електронного ОМІ — кількість його слухачів чи глядачів. Ефективність діяльності ОМІ має дві головні сфери вияву: 1) у сфері духовній, у свідомості великих соціальних гр}'^{п та} окремих людей та 2) у їхній поведінці і вчинках. Відповідно до цього правомірно гово­рити й про два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її критеріїв. Критеріями ефективності духовної є 1) знання; 2) моральна активність; 3) переконання.

За допомогою журналістики читачі створять у своїй свідомості образ світу, дізнаються про події в своїй батьківщині й за рубежем, фор­мують свою історичну свідомість, виробляють реакцію на сучасні політичні події. Серед наших співгромадян є велика кількість людей, що, завершивши свою середню, а, можливо, і вищу освіту, користують­ся надалі лише журналістикою для примноження своїх знань. Дорожне­ча книги й зруйнування державних каналів її циркуляції в Україні при­звели до того, що вона стає важко доступною, перетворюється на пред­мет розкоші. Натомість інформація, що вільно надходить до громадян каналами масової комунікації, служить для багатьох з них єдиним вікном у світ, втамовуючи жагу пізнання, стаючи надійним руслом, у якому здійснюється їхня гносеологічна діяльність. З другого боку, став­лення читачів до газети також формується залежно від того, наскільки вона задовольняє їхні пізнавальні інтереси, служить засобом розширен­ня загального світогляду людини.

Журналістика бере активну участь у формуванні моральної позиції своїх читачів, запліднює їх уявленнями про добро і зло, вчить розрізняти й шанувати перше й протистояти другому. Роль соціального педагога, що роз'яснює й переконує, на живих і свіжих прикладах показує цінність моральної активності, завжди відзначала вітчизняний тип журналістики. Провідним критерієм духовної ефективності ОМІ є переконання. У цьому понятті органічно з'єднані наслідки раціонального пізнання об'єктивної дійсності та емоційного ставлення до неї. Переконання — це стрижень особистості, серцевина світогляду людей. Виявляється пе­реконання як непорушна впевненість у непохитності певних поглядів, засад, ідеалів. Переконання реалізуються як у сфері політики, ідеології, суспільної дійсності, так і в приватному житті, моралі, художніх уподо­баннях. Із переконання вже безпосередньо виростає характер поведінки людини та формуються її вчинки.

Роль журналістики у спонуканні людини до безпосередньої діяль­ності значна й безсумнівна. ОМJ допомагають людині 1) прийняти пра­вильне рішення; 2) зробити важливий крок в особистому житті; 3) пере- 142

конати кого-небудь у власній правоті; 4) визнати свою помилку; 5) по­долати сумнів, змінити свої погляди.

Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування.

Завдання ОМІ полягає в тому, щоб роз'яснювати людям спільність їх індивідуальних, особистих інтересів з інтересами суспільства в цілому, адже добробут кожного в ньому залежний від до­бробуту всіх. Від гармонійності співіснування особи й суспільства, індивіда й держави залежить загальний стан світу. Має ця проблема і зворотний бік: журналістика повинна й у державних службовців і суспільних інститутів виховувати почуття єдності з громадянами, усвідомлення того, що держава — це вони, ті, хто складає величне по­няття "народ". Суспільно -політична активність виявляється в тому, що здібна зробити особистість на користь суспільства, який позитивний внесок зробити в його розвиток.

Дата добавления: 2014-11-20