Методи діагностики посттравматичних стресових порушень

Не менш важливим завданням, ніж визначення рівня професійного стресу, є розробка адекватних методів діагностики посттравматичних стресових розладів (PTSD).

Основними психодіагностичними інструментаріями диференціальної діагностики всього комплексу PTSD до теперішнього моменту залишаються наступні:

Опитувальник подій, які травмують психологічно (М.В. Леві, С.І. Ловчан). У розробленому МВС Росії опитувальнику описуються ситуації, які є характерними для пожежних. Крім питань щодо ситуацій, які зустрічаються безпосередньо при гасінні пожеж, включено питання про випадки, які можна розцінювати як моральний тиск, який зазвичай виявляється під час розбору й обговорення того, що сталося, і викликає вторинний стрес.

За цією методикою обстежувані відмічають, наскільки часто зустрічалася їм кожна з описуваних ситуацій і наскільки сильними емоційними переживаннями супроводжувалася. Розглядаються три види таких переживань: страх, тривога і безпомічність, наявність яких під час подій, що відбуваються з людиною, є суттєвим фактором, що впливає надалі на розвиток стресових розладів.

Опитувальник побудований відповідно до першого діагностичного критерію (критерію А) посттравматичного стресового розладу за DSM-IV або МКХ-10, що включає два підкритерії:

· індивід пережив подію, пов'язану із серйозною загрозою життю і здоров'ю людей або подію, що виходить за рамки повсякденного людського досвіду;

· подія супроводжувалася інтенсивним переживанням страху, жаху, безпомічності.

Оскільки практично всіма експертами слово “жах” було розцінено як фактичний синонім слова “страх”, воно в опитувальнику було замінено словом “тривога”, тому що переживання тривоги експерти вважали дуже характерним для розглянутих ситуацій. Як кількість зустрічання подій, так і інтенсивність переживань оцінюються за 5-бальною шкалою. В оцінці кількості зустрічання важливо зафіксувати як самий факт зіткнення людини із ситуацією (нехай навіть однократний), так і частоту зіткнення з нею (якщо це відбувається багаторазово). Тому кількість стикань з подією оцінюється в 1 бал, якщо подія (ситуація) мала місце тільки один раз, а оцінкою кількості стикань в 2, 3, 4, і 5 балів вимірюється частота зіткнення людини з подією (ситуацією), що відбувалася неодноразово, причому використовуються формулювання, які дозволяють орієнтуватися на узвичаєні або зрозумілі для обстежуваних одиниці часу (рік, місяць, чергування – один раз протягом 4 діб).

На основі експериментальних досліджень для кожного пункту опитувальника (кожної ситуації) був визначений показник, названий індексом стресогенності (далі – ІС), що обчислюється як середньовиважене значення оцінок емоційних переживань, характерних для конкретної ситуації і наданих обстежуваними й експертами. Обробка даних проводиться з урахуванням ІС, а також індексу звикання до ситуації (ІЗ), що розраховується як коефіцієнт кореляції між значеннями кількості зіткнень з ситуацією і пов'язаних із нею емоційних переживань (чим вищим він є, тим, звичайно, люди менш здатні звикнути до даної ситуації).

Показник “Події” обчислюється за формулою:

Події = ЕІС х (ЕІЗ+1)/2 х ЗСТР+1) п,

де п – число пунктів опитувальника, відмічених обстежуваним (число ситуацій, відмічених ним як такі, що зустрічалися у професійному досвіді); ЗСТР – оцінка досліджуваним частоти зіткнень з даною ситуацією.

Крім того, підраховуються суми оцінок за кожним з видів стресових емоційних переживань (страх, тривога, безпомічність), їхні середні значення (указані суми, поділені на п (див. вище)), загальна сума і середнє значення оцінок усіх переживань (страх + тривога + безпомічність). Два останніх показники позначені відповідно як СУМПЖ (сума переживань) і СПРЖ (середнє переживань). Потім із пунктів опитувальника виділяються ті, що відносяться до найбільш стресогенних (за ІС) ситуацій, а також мають високі кореляції з проявами посттравматичних станів. До числа таких ситуацій увійшли:

ü безпосереднє зіткнення із загибеллю людей, пораненням найближчих співробітників;

ü одержання звістки про загибель знайомих колег;

ü неможливість врятувати людей;

ü вибухи або їхня загроза;

ü робота в замкнутому просторі з неможливістю виходу;

ü ураження або загроза ураження електричним струмом або отруйними речовинами.

Із ситуацій, що викликають вторинний стрес, виділені обвинувачення з боку керівників або товаришів, що висловлюються привселюдно. Ці пункти склали скорочений варіант опитувальника, за відповідями на який обчислюються ті ж показники, що були описані вище, названі відповідно ПОДІЇ, СУМПЖ, СРПЖ.

Опитувальник для керівників підрозділів і заступників по роботі з особовим складом (С.І.Ловчан, М.В. Леві, І.О. Котєнєв). Цей опитувальник займає особливе місце в методичному комплексі, тому що заповнюється не обстежуваним, а його безпосереднім керівником. Він використовується для оцінювання вираженості доступних для спостереження збоку поведінкових проявів негативних психологічних наслідків перебування в екстремальних ситуаціях. У ньому містяться питання про 22 види таких можливих поведінкових проявів PTSD, які безпосередній начальник або колега обстежуваного може спостерігати при сумісній роботі й у неформальному спілкуванні, а також знати з розповідей інших людей, близько знайомих із обстежуваним.

Для керівника опитувальник може бути корисним як свого роду підказка про те, на що слід звертати увагу, щоб своєчасно встановити необхідність надання психологічної допомоги підлеглому. Результати опитування можуть слугувати одним із зовнішніх критеріїв достовірності психодіагностичних даних. У модифікованих варіантах опитувальник може застосовуватися для роботи із сім'єю і соціальним оточенням працівника МНС України, але тільки тоді, коли існує певний ступінь довіри до психолога і його професійна етика не піддається серйозним сумнівам. У цих випадках слід виключити з нього питання, що стосуються безпосередньо службової діяльності – 7, 16, 20.

Доцільно дати змогу всім безпосереднім керівникам і товаришам по службі оцінити одного працівника незалежно один від одного за допомогою цього опитувальника. У цьому випадку отримані дані усереднюються.

Потім вибираються ті працівники, у яких виявився явно більший у порівнянні з іншими сумарний бал за цим опитувальником. Вони утворюють групу, що потребує особливої уваги.

Аналіз даних опитувальника для керівників підрозділів дозволив російським колегам виділити в ньому дві шкали, що відповідають факторам, які впливають на розподіл відповідей:

· шкала “Загальний стан” (ознаки 1 – 5, 9 – 17, 21);

· шкала “Соціальна адаптація, контакти” (ознаки 6 – 8, 18 – 22).

Ознака “вживає препарати... і т.п.” увійшла до обох шкал. Крім того, підраховується загальна сума відповідей як інтегральний показник.

У проведених дослідженнях за цими показниками обстежувані були розділені на 3 групи з присвоєнням номерів за убуванням значень, якими керівники оцінили вираженість зовнішніх проявів психічної неблагополучності працівників. У практичній роботі при визначенні цих груп можна орієнтуватися тільки на значення загальної суми відповідей. У першої групи ці значення високі (сума в основному >34). Друга група має середні оцінки (сума в основному >24). У третій групі сума оцінок складала 22 – 24. Дані відповідей не враховуються, якщо в них проглядається явно байдуже (або надмірно обережне) ставлення до опитування, що виражається у проставленні на всіх бланках одних оцінок “ніколи”.

Шкала тяжкості впливу події, що травмує (Impact of Event Scale – IOES). Ця шкала дозволяє визначити в обстежуваного наявність PTSD-синдрому за вираженістю однієї з двох тенденцій: прагнення до нав'язливих переживань із приводу травми (постійне повернення до думок і переживань щодо події, яка сталася, незалежно від волі людини) або уникання всього, що пов'язано з нею (прагнення зменшити вплив спогадів про подію на емоційний стан і поведінку, аж до повного прагнення забути саму подію), а також за наявністю підвищеної нервової збуджуваності.

Шкала містить 22 твердження, що дозволяють визначити ступінь вираженості цих тенденцій протягом останніх семи днів. Показники, що обчислюються за методикою, вимірюють 3 основні сфери відповідних реакцій на травматичний стрес:

· феномен нав'язливих переживань, або вторгнення (Intrusion, IN);

· феномен уникання будь-яких нагадувань про травму (Avoidance, AV);

· феномен фізіологічної збуджуваності (Arousal, AR).

Пропонуючи обстежуваному заповнити цей опитувальник, треба нагадати йому, що питання стосуються події, яку він вважає найбільш важкою і страхітливою з того, із чим доводилося стикатися на роботі й у житті, або такою, що залишила найважчий слід у пам'яті. Перед тим, як відповідати, він за бажанням може написати у спеціально відведеному для цього рядку, що це була за подія, або не робити цього.

Опитувальник травматичного стресу (ОТС) Котєнєва. Призначений для оцінювання вираженості симптомів постстресових порушень на основі критеріїв, що містяться у DSM-IV. Формулювання більшості пунктів опитувальника базується на результатах багаторічних досліджень наслідків психічної травматизації у працівників МВС Росії.

Виходячи з концепції PTSD як нормальної реакції людини на екстремальні обставини, І.О. Котєнєвим були виключені із стверджень ті, що мали явний психопатичний підтекст і негативно сприймалися випробуваним.

Опитувальник складається з інструкції, 110 пунктів – тверджень і бланка для відповідей. Застосовується 5-бальна шкала Лікерта, що дозволяє досліджуваному упорядкувати кожне із тверджень (від “абсолютно вірно” до “абсолютно невірно”) залежно від його відповідності власному стану. 56 пунктів є ключовими для оцінювання виразності симптомів постстресових порушень, 9 пунктів становлять 3 оціночних шкали – неправди, агравації та дисимуляції. Вони дозволяють контролювати ступінь щирості досліджуваного, його схильність підкреслювати тяжкість свого стану або заперечувати наявність психологічних проблем. Крім того, до опитувальника включені резервні і “маскуючі” ствердження, що перешкоджають мимовільному розумінню досліджуваним основної спрямованості тесту.

Спочатку підраховуються значення контрольних і основних субшкал PTSD і ГСР^[11]:

L (неправда), Ag (агравація), Di (дисимуляція);

PTSD: А (1) (події травми), В (повторне переживання травми – симптоми вторгнення), С (симптоми уникання), D (симптоми гіперактивації), F (дистрес та дезадаптація);

ГСР: А (1) (подія травми), b (дисоціативні симптоми), с (повторне переживання травми – вторгнення), d (симптоми уникання), е (симптоми гиперактивації), f (дистрес і дезадаптація).

Підсумкові показники PTSD і ГСР одержуються в результаті підсумовування значень основних субшкал:

PTSD =А(1) +В+С+D+F;

ГСР=А(1)+b+c+d+e+f.

Для інтерпретації значення необхідно перевести в нормалізовані показники, або Т-бали. Вони є найбільш зручними для розгляду результатів, тому що дають наочну картину “місця” досліджуваного стосовно статистичної норми: чим далі результат у Т-балах відхиляється вгору від 50, тим сильніше виражений постстресовий стан.

Формула для переведення “сирих” результатів у Т-бали:

Т= 50 +

10х(Х-М),

Дата добавления: 2014-11-20