Форма держави. 7 страница

Виборчий процес — один з основних елементів виборчої систе­ми. Він передбачає призначення виборів (як правило, це прерога­тива глави держави чи законодавчого органу); реєстрацію виборців у встановленому законом порядку; організацію виборчих округів, районів тощо, які формуються за принципами представництва — територіальним, національним, виробничим та ін. (створюються також виборчі дільниці й пункти для голосування); утворення ви­борчих комісій; висування кандидатів (зазвичай політичними пар­тіями, виборчими блоками, іноді зборами виборців); проведення передвиборної агітації; власне голосування (один чи два тури); ви­значення результатів голосування (підрахунок голосів) і розподіл депутатських мандатів, що здійснюють місцеві й центральні ви­борчі органи.

Виборча кампанія — система агітаційних заходів, які здійснюють політичні партії та незалежні кандидати з метою забезпечення собі максимальної підтримки на виборах, що мають відбутися. У ви­борчій кампанії беруть участь також різні групи підтримки, гро­мадські організації, засоби масової інформації тощо. До основних форм (способів) агітації під час виборчої кампанії належать перед­виборчі збори і мітинги, статті й памфлети у газетах, передвиборчі афіші та плакати, виступи на радіо й телебаченні. Сучасні виборчі закони зазвичай доволі детально регламентують проведення вибор­чої кампанії.

Виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для об­рання одного депутата. Вона може визначатись як для кожного ви­борчого округу окремо, так і для країни загалом.

Виборчі комісії — спеціальні колегіальні органи, які утворюють­ся з метою проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утво­рення і повноваження виборчих комісій визначаються, як правило, законами про вибори. У систему виборчих комісій входять Цент­ральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.

Виборчі округи — територіальні одиниці, у яких обираються чле­ни виборних державних органів. Залежно від того, яка кількість депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють виборчі округи одномандатні та багатомандатні. Виборчі округи можуть бути також загальнодержавними (за пропорційної виборчої системи, під час виборів глави держави) і регіональними (завжди за мажоритарної й іноді за пропорційної виборчої системи).

Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які утворюються з метою проведення голосування і підрахунку голосів.

Виборчі цензи (кваліфікації ) — умови для отримання і здійснен­ня виборчого права, які встановлюються конституцією чи вибор­чим законом. Конституційній практиці різних країн відомі такі виборчі цензи: віковий, громадянства, майновий, освітній, осі­лості, статі, расовий, службовий, мовний.

Виборчий бюлетень — виборчий документ затвердженої форми для таємного голосування.

Мажоритарна виборча система — система виборів, за якої об­раними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, де балотувалися. Розрізняють мажо­ритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості кандидат вважається обраним у разі отримання в окрузі більше половини загальної чисельності голосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, канди­дату достатньо отримати більшість голосів в окрузі порівняно з іншими кандидатами. За мажоритарної виборчої системи квалі­фікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встанов­лену більшість, яка перевищує половину голосів, наприклад, 2/3, 3/4. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному ви­борчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, втрачаються. Незважаючи на явні недоліки, ма­жоритарна виборча система існує в більшості сучасних держав, але часто в комбінації з пропорційною.

Пропорційна виборча система — порядок визначення результатів голосування, коли мандати між партіями, що висунули своїх кан­дидатів до представницького органу, розподіляються відповідно до набраної ними кількості голосів. За пропорційної виборчої системи утворюються великі виборчі округи, у яких кожна партія подає власний список кандидатів, а виборець віддає голос за список відповідної партії. Для визначення результатів голосування вста­новлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного де­путатського мандата. Всередині списку партії мандати розподіляються зазвичай відповідно до порядку, у якому кандидати розмі­щені в цьому списку.

Змішана виборча система містить елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем.

Активне виборче право — право брати участь з вирішальним го­лосом у виборах чи відкликанні членів виборних державних ор­ганів, а також у референдумах.

Пасивне виборче право — право бути обраним до виборних дер­жавних органів.

Абсентеїзм — добровільна неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, тобто їхня відмова від реалізації свого активного виборчого права.

У конституційному праві під виборами розуміють участь гро­мадян у здійсненні влади народу через виділення зі свого осередку шляхом голосування представників для виконання функцій у дер­жавних органах чи органах місцевого самоврядування зі здійснення влади. Шляхом виборів формуються різні органи державної вла­ди — парламенти, президенти, глави адміністрацій, судові органи, органи місцевого самоврядування.

Вибори як форма волевиявлення народу здійснюються за пев­ними принципами, найпоширенішими з яких є принципи вільних виборів, а також загального, рівного, прямого й таємного голосу­вання. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлення, справді демократичні вибори як форма безпосередньої демократії.

Проголошення зазначених принципів на конституційному рів­ні, зокрема, у статті 71 Конституції України, робить їх обов'язко­вими в Україні для будь-яких виборів. У законах про окремі види виборів закріплюються й інші принципи, зокрема гласності, від­критості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії.

За часом проведення вибори в Україні розрізняють чергові, по­зачергові та повторні.

За суб'єктами пасивного виборчого права розрізняють вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Авто­номної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, міських, селищних, сільських голів.

Порядок проведення в Україні виборів до представницьких органів держави регулюється кількома законами України: "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р. і "Про Центральну виборчу комісію" від 30 серп­ня 2004 р.

Відповідно до статті 70 Конституції України "право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу гро­мадяни, яких визнано судом недієздатними".

Громадяни України мають право голосу на виборах незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майново­го стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Виняток, як бачимо, становлять громадяни України, визнані судом недієздатними. Будь-яких інших підстав позбавлення права голосу (цензів) Конституція України не визнає. Це стосується і тривалості проживання (цензу осілості), і освіти (цензу освіти).

За змістом право голосу на виборах багатогран­не. Право обирати включає право не тільки голосувати, а й брати участь у передвиборній агітації, робити пожертвування до особис­тих виборчих фондів кандидатів, бути довіреною особою кандида­та, ознайомитися зі списком виборців та ін.

Розглянемо основні положення Закону України "Про вибори на­родних депутатів України"від 25березня 2004р. Зазначений Закон встановлює, що народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (стаття 1),а вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: де­путати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у бага­томандатному виборчому окрузі (стаття 3).

Згідно зі статтею 9 Закону народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двад­цяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п 'яти років.

Правом висування кандидатів у депутати наділені громадяни України, які мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки).

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше як за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за 365 днів до дня ви­борів, а висування кандидатів у народні депутати України розпо­чинається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.

Громадянин України, який має право бути обраним народним депутатом України, може погодитись балотуватися кандидатом у депутати від партії (блоку).

Чергові вибори народних депутатів України відбуваються в ос­танню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України, термін яких визначено Конституцією України. Виборчий процес чергових виборів народних депутатів починається за 120 днів до дня виборів, а вибори проводяться в єдиному загаль­нодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який охоплює всю територію України. При цьому для проведення виборів тери­торія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів, кількість яких в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою ко­місією з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу та кількості виборців на підставі даних спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі статистики. У те­риторіальний округ може входити один або кілька районів, міст, районів у містах.

Крім зазначених територіальних виборчих округів утворюється також закордонний територіальний виборчий округ, до складу яко­го входять усі закордонні виборчі дільниці.

Рішення про утворення територіальних виборчих округів прий­має Центральна виборча комісія не пізніше як за 110 днів до дня виборів. Виборчі дільниці за місцем проживання виборців (які на­зиваються звичайними) утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких органів — за пропозицією відповідно сіль­ських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повнова­ження. Територіальна виборча комісія своїм рішенням визначає межі (перелік житлових будинків) кожної звичайної виборчої діль­ниці й місцезнаходження дільничної виборчої комісії. Закордонні виборчі дільниці за поданням Міністерства закордонних справ Ук­раїни утворює Центральна виборча комісія.

Зазвичай виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців 20—3000 осіб не пізніше як за 50 днів до виборів.

Повноваження Центральної виборчої комісії поширюються на всю територію України, територіальної виборчої комісії — на тери­торію виборчого округу, дільничної виборчої комісії — на терито­рію виборчої дільниці. Повноваження територіальної виборчої комісії закордонного виборчого округу здійснює Центральна ви­борча комісія.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання та уточнення списків виборців;

2) утворення виборчих округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;

10) припинення діяльності виборчих комісій.

Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.

Суб'єктом виборчого процесу є:

1) виборець;

2) виборча комісія;

3) партія (блок), що висунула кандидатів у депутати;

4) кандидат у депутати;

5) офіційний спостерігач від партії (блоку) - суб'єкта виборчого процесу.

Підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються публічно і відкрито.

Виборчі комісії:

1) інформують громадян про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про утворення територіальних виборчих округів і виборчих дільниць, про місце і час голосування виборців, про основні права виборців, у тому числі про право оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій та їх членів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових та службових осіб;

2) забезпечують можливість для ознайомлення суб'єктів виборчого процесу зі списками виборців, з виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, порядком заповнення
виборчих бюлетенів;

3) роз'яснюють виборцям порядок голосування, а також порядок заповнення виборчих бюлетенів;

4) оприлюднюють підсумки голосування і результати виборів депутатів;

5) надають іншу інформацію у випадках та в порядку, передбачених цим Законом.

Рішення виборчих комісій, а також рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, доводяться ними до відома громадян через друковані засоби масової інформації або, у разі неможливості,
оприлюднюються в інший спосіб.

Засоби масової інформації зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів. Представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю у день виборів - на умовах, визначених частиною третьою статті 34 цього Закону. Виборчі комісії, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів депутатів.

Дипломатичні та інші офіційні представництва, консульські установи України, при яких утворені закордонні виборчі дільниці в державах, де проживає значна кількість громадян України, які мають право голосу, забезпечують опублікування в місцевих засобах масової інформації відомостей про час і місце голосування, про місцезнаходження відповідних виборчих дільниць, про порядок та строки звернення до дільничних виборчих комісій, зокрема з питань включення виборця до списку виборців на закордонній виборчій дільниці.

4. Принцип поділу державної влади. Система державних органів за Конституцією України

Державна влада - це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою (певною системою органів) для керівництва суспільством..

У ст.6 Конституції України закріплено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Основним призначенням законодавчої влади є здійснення державної влади шляхом законотворення, тобто вона є однією з гілок державної влади, що наділена сукупністю повноважень щодо прийняття законодавчих актів. Відповідно до теорії розподілу влади Дж.Локка та Ш.Монтеск'є законодавча влада є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Особливість її виявляється у тому, що прийняті законодавчим органом закони мають вищу порівняно з актами інших гілок державної влади юридичну силу.

Відповідно до ст.75 Конституції єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.

Виконавча влада репрезентується системою державних органів і посадових осіб, що здійснюють повноваження для управління державою. Органами виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації. За певних умов до органів виконавчої влади можуть бути включені органи місцевого самоврядування. Так, в ст. 143 Конституції України сказано, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Головною функцією судової влади є захист прав і свобод людини. Крім того, судова влада має своїм завданням здійснювати контроль за законністю дій виконавчої влади, а саме: розглядати і вирішувати скарги громадян щодо дій (прийнятих актів) органів державного управління та їх посадових осіб. Органами судової влади в Україні є Конституційний Суд України, суди загальної та спеціальної юрисдикції.

Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України.

Отже, керуючись конституційним принципом поділу державної влади, система державних органів України за Конституцією України виглядає наступним чином:

Глава держави - Президент України. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.Повноваження народних депутатів України починаються з моменту
складення присяги.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються
достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Верховна Рада України працює сесійно.

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного,скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх. Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та
інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків,
передбачених цією Конституцією.

органи виконавчої влади, вищі - Уряд (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим); центральні - міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві - обласні і районні державні адміністрації.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови ірозпорядження, які є обов'язковими до виконання.

органи судової влади, орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

наглядові органи: прокуратура (Генеральна прокуратура України та її органи на місцях - обласні, районні, міські прокуратури);

представницький орган Автономної Республіки Крим - Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

До органів місцевого самоврядування Конституція відносить обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські ради.

5. Правовий статус органів місцевого самоврядування

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначено ст.ст. 140-146 Конституції України, Законом України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України від 11 липня 2001року "Про органи самоорганізації населення".

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст.2 Закону Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, первинним суб'єктом місцевого самоврядування виступає територіальна громада як певна спільність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Слід наголосити, що місцеве самоврядування здійснюється не тільки безпосередньо територіальною громадою, а й через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Отже, система місцевого самоврядування в Україні включає (ч. 1 ст.5 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"):

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення (органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети).

Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.
Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на
рік. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Складання і виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно з Бюджетним кодексом України (2456-17).Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17).

Дата добавления: 2014-12-10