Форма держави. 9 страница

Ліквідація юридичної особи означає припинення її діяльності без переходу прав і обов’язків до інших осіб (без правонаступництва). Ліквідація відбувається за рішенням власника майна або органу, що утворив її, або за рішенням суду. Підставою для ліквідації є також банкрутство юридичної особи-підприємства, прийняття рішення про заборону її діяльності внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, визнання недійсними установчих актів про її створення та інші підстави, передбачені законом.

Реорганізація юридичної особи означає припинення її діяльності з передачею майна, прав та обов’язків іншій юридичній особі (з правонаступництвом). Реорганізація юридичної особи здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Реорганізація може відбуватися шляхом: злиття (кілька юридичних осіб об’єднуються в одну і припиняють своє існування як окремих суб’єктів); приєднання (одна юридична особа вливається в іншу, яка існує вже в ширшому масштабі, а перша припиняє існування); поділу (одна юридична особа припиняється, а на її основі виникає кілька нових юридичних осіб, кожна з яких перейняла певну частку майна, справ, прав та обов’язків першої юридичної особи). Формою ре­організації є перетворення (на основі юридичної особи виникає нова, яка має іншу структуру, інші цілі, інший предмет діяльності, але переймає майнову основу діяльності старої, її права та обов’язки), коли практично має місце зміна організаційно-правової форми юридичної особи. Перетворення юридичної особи не має наслідком її припинення. Ще однією з форм реорганізації є виділ: зі складу юридичної особи, яка продовжує своє існування, виділяється нова організація, що також має статус юридичної особи). У такому разі припинення діяльності юридичної особи також не відбувається.

Юридична особа може відкривати свої філії та представництва. Це сприяє розширенню сфери її діяльності. Філії та представництва не є новими самостійними юридичними особами, а лише структурно відособленими частинами тієї юридичної особи, що їх утворила.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій і представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про відкриті філії та представництва мають бути внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Розподіл юридичних осіб на види здійснюється за різними класифікаційними ознаками. Залежно від порядку їх створення та цілей розрізняють юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів у зазначеному вище порядку. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим способом органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування.

Відповідно до нового ЦКУ залежно від організаційно-правової форми юридичних осіб поділяють на товариства та установи. Разом з тим, юридичні особи можуть створюватися і в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Вони поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація без членів, створена однією або кількома особами (засновниками) шляхом об’єднання (виділення) майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються спеціальними законами.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами вважаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян, політичні партії, релігійні організації тощо) та установи можуть, поряд з основною діяльністю, займатися підприємницькою діяльністю, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Окремої уваги заслуговують господарські товариства, якими визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів, учасники якого не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, учасники якого несуть субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом.

Повне товариство (ПТ) — це товариство,учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і відповідають за його зобов’язаннями всім майном, що їм належить.

Командитне товариство (КТ) — це товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників, командитистів), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднан­ня громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку, передбачених законом і статутом кооперативу. Законом та статутом кооперативу може бути передбачена участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

4.Об’єкти цивільних прав.

Об’єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб’єкти вступають між собою у зазначені правові відносини.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності,
інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на такі види:засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв’язку тощо) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту і т. п.); речі, що перебувають у цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені у цивільному обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали і каміння у сирому вигляді і т. п.); Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку,
встановлених законом. Нерухомі та рухомі речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать
земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її
цільового призначення (хліб, цемент, рідина тощо). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення(телевізор, автомобіль і т. п.). Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Речі споживні та неспоживні Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її
використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Головна річ і приналежність Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і
пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього і т. п.) Складові частини речі Складовою частиною речі є все те, що не може бути
відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Складні речі Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу
використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Продукція, плоди та доходи є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Майно Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права
визнаються речовими правами. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на
торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Гроші (грошові кошти) Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Валютні цінності. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок
вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента; 2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання; 3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; 4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів. Інформація є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

До об’єктів цивільних правовідносин також належать дії осіб, які мають правове значення (наприклад, дії по відшкодуванню заподіяних збитків) та відповідні послуги (наприклад, ремонт будинку, автомобіля).

5. Право власності та його конституційний захист. Форми і види власності.

Право власності розглядають в його об'єктивному і суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному значенні право власності - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, розпорядження і користування майном.

У суб'єктивному аспекті — це закріплена у відповідних нормах права сукупність повноважень власника з приводу володіння, розпорядження і користування належним йому майном. Так, ЦКУ визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В свою чергу, володінням визнається фактична наявність майна в особи, яка вважає його своїм. Цивільне законодавство передбачає законне і незаконне володіння. Володіння визнається законним у разі, коли особа здійснює володіння на законних підставах, тобто на основі закону чи договору. Володіння без будь-яких правових підстав вважається незаконним. Незаконне володіння може бути добросовісним і недобросовісним, перше має місце, коли особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не зобов'язана знати про його незаконність; друге - коли особа знає або зобов'язана знати про незаконність свого володіння.

Користування - це отримання від речей їхніх корисних якостей для задоволення своїх особистих та майнових потреб, а розпорядження - вирішення юридичної долі речі (продаж речі, обмін, дарування тощо).

Отже, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження власником належним йому майном.

Право власності Українського народу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Право приватної власності Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні
особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Право державної власності У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти,
яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності
здійснюють відповідно органи державної влади. Право комунальної власності У комунальній власності є майно, у тому числі грошові
кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Колективна власність — це майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об’єднан­ня, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо).

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, який здійснюється в позовному порядку судом.

Для захисту права власності застосовуються речово-правові і зобов’язально-правові позови. До перших належать: віндикаційний позов, тобто вимога про усунення перешкод у здійсненні права власності, не пов’язаних з позбавленням володіння річчю; негаторний позов, тобто повернення або відшкодування всіх доходів, що були або могли бути здобуті за час незаконного володіння майном.

6. Інтелектуальна власність

Ст. 41 Конституції України наголошує на тому, що кожен має право на володіння, користування та розпорядження результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ЦКУ право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім як у випадках і порядку, встановлених законом.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є громадяни, юридичні особи і держава.

ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності відносить:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначек

• комерційна таємниця;

• захист від недобросовісної конкуренції.

•

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цивільним законодавством.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності
є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не
залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Лекція 7. Загальні положення договірного права. Спадкове право.

1. Поняття цивільного договору. Види договорів.

2. Загальна характеристика окремих видів договорів:

а) договір купівлі-продажу;

б) договір найму;

в) договір позики;

г) договір дарування.

3. Поняття цивільно-правової відповідальності.

4. Основні положення спадкового права.

1.Поняття цивільного договору. Види договорів.

Відповідно до ст. 626 Цк України договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків.

Зміст будь-якого договору складають умови, як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові в силу чинного законодавства. Традиційно розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Істотними визнаються такі умови договору, без яких договір не може вважатись укладеним (предмет договору, ціна, строк виконання договору тощо). Так, ЦКУ наголошує, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. До звичайних ум ов відносяться ті, які передбачаються чинним законодавством (наприклад, місце виконання договору).

Випадковими визначаються такі умови договору, які звичайно в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін (наприклад, винагорода повіреному в договорі доручення).

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами та належним чином оформили угоду. В процесі укладення договору розрізняють дві послідовні стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Якщо пропозиція укласти договір була зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним за тієї умови, коли друга сторона негайно заявила особі, що зробила пропозицію, про прийняття пропозиції. Якщо така пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана впродовж необхідного для цього часу.

За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими. Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (наприклад, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк понад одного року).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених у законі. Таким чином, укладаються договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші. Таке посвід­чення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення даної нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне недійсність договору лише в разі, якщо такий наслідок безпосередньо обумовлений у законі.

Цивільні договори поділяються за різними критеріями - за змістом, характером правовідносин, формою укладення, розподілом прав та обов'язків між сторонами тощо. Отже, розрізняють такі види договорів:

- односторонні і двосторонні. Односторонні - це договори, в яких одна зі сторін бере на себе обов'язок перед іншою стороною вчинити певні дії або утриматись від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Тобто одна сторона мас тільки права, а інша тільки обов'язки, наприклад, договір займу. Двосторонні - договори, в яких кожна із сторін наділена правами та обов'язками, наприклад, договір купівлі-продажу;

- реальні і консенсенсуальні. Реальні - це договори, які для свого укладення потребують вчинення певної дії (наприклад, передачі майна). Прикладом реального договору є договір позики. Консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з основних умов договору, наприклад, договір найму, підряду;

- оплатні і безоплатні Якщо у договорі кожна зі сторін має вигоду, то він є оплатним; якщо у договорі одна сторона має вигоду з договору, то такий договір є безоплатним, наприклад, договір дарування:

- усні і письмові.

Крім того, ЦКУ виокремлює такі види договорів, як публічний і попередній, договір приєднання, договір на користь третіх осіб.

Так, публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається (роздрібні торгівля, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, перевезення транспортом загального користування).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

При цьому підприємець не має права:

- надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом;

- відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Дата добавления: 2014-12-10