Сутність воєнно-економічної політики

Економіка істотно впливає на розвиток військової справи в цілому, розміри, структуру та організацію збройних сил, форми і методи забезпечення певного рівня оборони та безпеки, стан і розвиток воєнної майстерності. На механізм забезпечення безпеки вона впливає не лише як внутрішній фактор, а й як зовнішній – через середовище, створене цією економікою. На основі розвитку діалектичного взаємозв’язку оборони та економіки частина
суспільного виробництва спрямовується на забезпечення оборонної могут-ності, в результаті чого закладаються концептуальні засади оборонної
економіки. Іншими словами, воєнна економіка – це складова частина національної економічної системи, яка обслуговує оборонні потреби держави,
забезпечуючи її обороноздатність.

Результати будь-якого збройного конфлікту, а особливо тривалої війни, визначаються дією кількох об’єктивних законів. Одним з найважливіших серед них є закон залежності війни від стану економіки.

Ступінь держави вести війну при максимальній для неї напруженості матеріальних і духовних сил визначається категорією “воєнна могутність” або “обороноздатність держави”.

Воєнна могутність є сукупністю воєнно-економічного, науково-техніч-ного, морально-політичного і воєнного потенціалів.

Безпосереднім втіленням воєнної могутності є військова організація,
насамперед, збройні сили держави. Їх бойова могутність залежить від роз-витку в державі продуктивних сил і виробничих відносин, стану науки,
характеру політичного устрою і пануючої ідеології.

Як відомо, предметом воєнної стратегії є теорія і практика всебічної підготовки збройних сил до війни, способів її ведення з найефективнішим використанням усіх ресурсів для досягнення перемоги над агресором.

Економічні умови життя людства завжди мали вирішальну роль в роз-витку військової справи, однак вплив економіки на хід війни, на способи її ведення, на воєнне мистецтво та організацію збройних сил не завжди був однаковим. Цей вплив відбувався поступово залежно від зростання продуктивних сил суспільства, з розвитком виробництва.

Для сприйняття основних положень важливим є усвідомлення існування в суспільстві двох сфер його буття: цивільної і воєнної. Вони не ізольовані одна від одної, а навпаки, – тісно пов’язані. Це обумовлено подвійним призначенням деяких складових згаданих сфер: цивільним і оборонним.

До складу воєнної сфери відносять її ядро – військову організацію, а в ній збройні сили та їх інфраструктуру, а також воєнно-промисловий комп-лекс (ВПК) (систему об’єктів, які виконують або можуть виконувати замовлення на виготовлення оборонної продукції і послуг) та науково-технічний комплекс (НТК) оборонного призначення (систему наукових установ, які виконують або можуть виконувати оборонні науково-дослідні і конструкторські розробки).

Воєнно-економічна політика – це складова політики держави по
узгодженому розвитку її економіки та оборони. Вона використовує еконо-мічні і воєнно-економічні можливості, враховуючи погляди та вимоги воєнно-економічної стратегії.

Воєнно-економічна політика визначає вузлові проблеми створення і
використання економічних основ обороноздатності держави, цілі і завдання для їх вирішення. Воєнно-економічна політика розробляється у тісному взаємозв’язку з воєнно-технічною політикою. Ланкою, яка їх пов’язує, є техніко-економічні проблеми розроблень, виготовлення, експлуатації в мирний час і бойового використання в ході війни та утилізації ОВТ та матеріалів оборонного призначення.

Воєнно-економічна політика держави базується на існуючих в ній економічних і оборонних поглядах суспільства, враховує існуючий і прогнозний стан економіки держави, вимоги її воєнної доктрини та діючого законодавства стосовно розвитку економіки та оборони.

Науковими основами формування воєнно-економічної політики є воєнно-економічні та військово-технічні аспекти воєнної доктрини держави і
дослідження по проблемах воєнно-економічної стратегії.

Воєнно-економічна політика – це сфера спеціальних суспільних відносин і діяльності держави, її політичних інститутів, прямо пов’язаних з розв’язанням воєнно-економічних проблем створення воєнної сфери (тобто всіх її складових: військової організації, ВПК, НТК оборонного призначення); воєнно-економічної підготовки держави і використання її ВЕП під час збройного конфлікту. Воєнно-економічна політика за своєю суттю і змістом є складовою частиною політики держави і тісно пов’язана з воєнною та військово-технічною політикою.

Воєнно-економічна політика відображена у воєнній доктрині через її
воєнно-економічні аспекти, конкретизується у воєнно-економічній стратегії та в ході воєнно-економічної підготовки держави. Воєнно-економічна стратегія підпорядкована політиці держави, але зворотно впливає на неї. Воєнно-економічна політика і стратегія переплітаються між собою, особливо під час війни.

Положення воєнно-економічної політики закріплені в певних законодавчих і нормативних документах. Вона, як і воєнна політика, прямо пов’язана з підготовкою економіки, території і населення до війни, ефективним використанням воєнно-економічного і мобілізаційного потенціалів держави у ході війни.

Воєнно-економічна політика спирається на аналіз співвідношення воєнно-економічних потенціалів своєї та інших країн, насамперед можливих противників.

Центральне місце у воєнно-економічній політиці займають воєнно-економічні проблеми створення і вдосконалення воєнної сфери держави, насамперед, її військової організації, оснащення ОВТ, визначення перспектив розвитку воєнно-економічного і мобілізаційного потенціалів, воєнно-еконо-мічного співробітництва з іншими країнами.

З утвердженням державності України, тривалою і глибокою кризою її економіки і воєнної сфери розвиток воєнно-економічної політики України набуває стратегічного значення для забезпечення національної безпеки на цей час і в перспективі.

Для розвитку воєнно-економічної політики України, яка перебуває на етапі становлення, надто важливими постають спеціальні дослідження, своєчасне вивчення досвіду зарубіжних країн у розв’язанні воєнно-економічних проблем, притаманних Україні.

Для сучасної України, яка водночас будує і реформує економіку і воєнну сферу, здійснює перехід до ринкової економіки, особливо важливим є своєчасне формування воєнно-економічних поглядів, які відповідають етапам економічних і оборонних перетворень. В зв’язку з цим актуальним є розгортання комплексних наукових досліджень з проблем воєнно-економічної стратегії та вивчення зарубіжного досвіду у розробленні та здійснення заходів
воєнно-економічної спрямованості.

У зв’язку з інтенсифікацією розвитку матеріальних засобів ведення сучасних війн, зміною технологічних укладів суспільства перед воєнно-економічною політикою всіх країн світу постають все складніші проблеми. Це пов’язано з виникненням нових можливостей розробок, виготовленням і застосуванням новітнього ОВТ, військових технологій і матеріалів, як показали події в 90-х pp. XX ст. в Іраку та Югославії.

Реалізація воєнно-економічної політики України пов’язана зі своєчасним урахуванням її вимог у законодавчому і нормотворчому процесах, у діяль-ності органів усіх гілок влади. Провідне місце в цих процесах займають
Комітет Верховної Ради України з питань національної оборони і безпеки та її деякі інші її комітети, Рада національної безпеки і оборони України, спе-ціальні підрозділи Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, МО України. Для розроблення і
реалізації воєнно-економічної політики в Україні важливого значення набуває підготовка кадрів для проведення спеціальних досліджень та організації підготовки і проведення заходів воєнно-економічної спрямованості.

Заходи щодо забезпечення діяльності ЗС України, інших військових
формувань та правоохоронних органів спрямовані на створення умов їх ефек-тивного функціонування, використання наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законодавства.

Економічне забезпечення воєнної безпеки України здійснюється в межах економічних і фінансових можливостей держави шляхом формування та
реалізації науково обґрунтованої воєнно-економічної, військово-технічної і воєнно-промислової політики.

Національна безпека України згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” забезпечується проведенням виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм, в тому числі в економічній та воєнній сферах.

Складовою політики держави з питань національної безпеки щодо узгод-женого розвитку економіки та оборони держави в інтересах гарантованого захисту її національних інтересів є воєнно-економічна політика, яка базується на існуючих в державі економічних і оборонних поглядах суспільства, враховує існуючий і прогнозний стан економіки держави, вимоги її воєнної доктрини та чинного законодавства стосовно розвитку економіки та оборони.

Воєнно-економічна політика відображена у Воєнній доктрині України у розділі IV “Воєнно-економічна та військово-технічна складові Воєнної доктрини”, де визначається, що заходи щодо забезпечення діяльності ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів спрямовуються на створення умов їх ефективного функціонування, використання наявних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законодавства.

Головною метою економічного забезпечення воєнної безпеки України у Воєнній доктрині визначено всебічне задоволення потреб ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів у фінансових і матеріальних ресурсах при раціональному обсязі оборонних витрат держави.Основними принципами економічного забезпечення воєнної безпеки України згідно з Воєнною доктриною є відповідність характеру, масштабів, пріоритетів і спрямованості воєнно-економічної діяльності держави завданням воєнної політики (потребам воєнної безпеки), а також фінансово-економічним можливостям України.

Результати Оборонного огляду доводять, що основою досягнення
ЗС України обрису 2015 р. є повноцінне фінансове та ресурсне забезпечення цього процесу.

Для розв’язання зазначеної проблеми Урядом було здійснено всебічний аналіз економічного розвитку України упродовж останнього десятиріччя та його перспектив на майбутнє. Аналіз засвідчив про певні позитивні результати, що були досягнуті Україною у минулі роки, та прогресивну динаміку
макроекономічних показників на період до 2015 р., у тому числі подальше зростання національного валового внутрішнього продукту (ВВП) у межах
5–6% у 2010–2015 рр. Поряд з цим світові кризові економічні явища можуть негативно впливати на цей процес.

Таким чином, в українській економіці можуть бути створені передумови для переходу від екстенсивного фактора економічного зростання до інтен-сивного. При розрахунках вартісних показників утримання та реформування ЗС України, інвестицій на ОВТ, підготовку військ (сил) враховувалися
прогнозні темпи інфляції, зростання цін на озброєння, товари і послуги, темпи збільшення розмірів грошового утримання військовослужбовців та заро-бітної платні цивільного персоналу ЗС України.

В основу фінансово-економічного обґрунтування були покладені най-сучасніші методики та технології:

спрямування необхідних фінансових, матеріально-технічних та інтелектуальних ресурсів для вирішення ключових завдань забезпечення воєнної безпеки України.

Однією з головних цілей фінансово-економічного обґрунтування є
досягнення максимальної ефективності використання коштів, передбачених на потреби оборони. Це важливо, тому що із збільшенням оборонних витрат ефективність їх використання набуває все більшого суспільного значення. Помилки і прорахунки у плануванні витрат коштів на оборону призведуть не тільки до руйнації планів реформування і будівництва армії нового типу, а й до дискредитації самої ідеї оборонного планування в Україні та поставлять під сумнів здатність державних органів якісно виконати це завдання.

Водночас зменшення обсягу фінансування з будь-яких причин може негативно вплинути на терміни та якість виконання планів створення армії
нового типу, перенесення термінів реалізації головних програм, таких як розвиток ОВТ, підготовка військ (сил), будівництво житла тощо. Все це неминуче призведе до зриву оборонної реформи в Україні, завдасть непоправної шкоди справі будівництва армії нового типу та іміджу України на міжнародній арені;

створення сприятливих умов для функціонування підприємств, установ та організацій, які визначають виробничо-технологічну і науково-технічну стабільність ОПК України.

Внаслідок більш як двадцятирічного фінансування ОПК за залишковим принципом зв’язок між ЗС України і ОПК майже втрачено. Нині ОПК здатний задовольняти воєнною продукцією власні збройні сили лише на 5%. Якщо в Україні у 1991 р. понад 700 підприємств розробляли та виготовляли ОВТ, що становили 27% від загального обсягу машинобудівної продукції, то вже у 1994 р. кількість підприємств, що розробляли ОВТ, становила 149 одиниць, а загальний обсяг оборонного замовлення – лише 4%.

Економічний стан ОПК України характеризують такі показники:

незбалансованість структури оборонних виробництв через зниження
рівня завантаження виробничих потужностей ОПК (до 50%), особливо для казенних підприємств, 70–75% яких є збитковими;

високий рівень зношеності основних фондів – у середньому майже 50%, що зумовлене низькими темпами технологічного оновлення виробництв;

значний дисбаланс між обсягами матеріальних витрат на виробництво продукції та обсягами витрат на оплату праці (відповідно 55 та 15%) від
сукупних операційних витрат, що впливає на конкурентоспроможність продукції;

низька рентабельність роботи галузей – у середньому на рівні 5–8%;

низький рівень амортизаційних відрахувань, питома вага яких становить у середньому лише 5,5%, що негативно впливає на темпи оновлення основних виробничих фондів;

недостатня технологічна гнучкість виробництв при високому рівні механізації та автоматизації у підгалузях з масовим і багатосерійним типами виробництва;

недостатня адаптація організації виробництв до сучасних ринкових умов тощо.

Все це потребує проведення комплексних заходів щодо структурної перебудови ОПК, технологічного оновлення оборонних виробництв та впровадження новітніх енергозберігаючих технологій; забезпечення науково-технічного, технологічного, інформаційного,
ресурсного потенціалу у розробленні та виробництві основних видів воєнної продукції.

Основні напрями економічного забезпечення воєнної безпеки України:

своєчасне (у межах наявних оборонних ресурсів держави) виконання програм реформування і розвитку та планів підготовки і застосування
ЗС України, інших військових формувань;

оптимізація витрат оборонних ресурсів та здійснення контролю за їх використанням;

розвиток науково-технічної, технологічної і виробничої бази ОПК;

забезпечення створення, виробництва та удосконалення (модернізації) ОВТ;

зменшення залежності України від поставок ОВТ та матеріально-технічних ресурсів з інших держав;

забезпечення правового захисту об’єктів інтелектуальної власності, що містяться в продукції, виготовленій для потреб оборони, а також у технологіях її розроблення і виробництва;

забезпечення функціонування і вдосконалення мобілізаційної підготовки національної економіки;

формування та підтримання в належному стані державного матеріального резерву, резервних фондів грошових коштів;

формування та здійснення взаємовигідного міжнародного воєнно-полі-тичного, військового і військово-технічного співробітництва, виконання міжнародних договорів України у воєнно-економічній сфері;

забезпечення соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їх сімей, працівників ЗС України, інших військових формувань та правоохоронних органів;

здійснення заходів щодо екологічної безпеки (ліквідація наслідків військової діяльності, утилізація техногенно небезпечних видів озброєння, військової техніки, боєприпасів, майна, інших матеріальних засобів тощо);

розвиток системи воєнно-економічного аналізу і прогнозування фінансових, матеріальних потреб для забезпечення обороноздатності України.

Дата добавления: 2014-11-29