Формування та реалізація воєнно-економічного потенціалу держави

Згідно з Законом України 2003 р. “Про основи національної безпеки України” діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності.

Воєнний компонент продовжує зберігатися як домінуюча складова сфери національної безпеки, тому ВЕП як один із основних елементів підтримки на належному рівні військової могутності держави є головним об’єктом аналізу воєнно-економічної науки.

Обороноздатність держави (воєнний потенціал) залишається необхідним і життєво важливим елементом для забезпечення національної безпеки України і в сучасних умовах. Матеріальною основою обороноздатності є економіка. Її можливості і здатність задовольнити необхідні потреби, включаючи і воєнні, в матеріальних благах і послугах втілюються в таких категоріях, як економічний потенціал, ВЕП, військово-економічна могутність держави. Їх стан, кількісні та якісні параметри прямо впливають на оборонну (військову) могутність країн і коаліцій.

Воєнно-економічний потенціал – це частка економічного потенціалу, що виражає воєнно-економічні можливості держави, які можуть бути спрямовані на задоволення матеріальних потреб та на комплектування збройних сил для ведення війни.

Воєнно-економічний потенціал як частка економічного потенціалу має ту ж структуру й характеризується тими ж якісними та кількісними показниками.

Розмір ВЕП не постійний, а залежить від розміру економічного потенціалу, міжнародної обстановки та зовнішньополітичного курсу держави у зіставлення з характером і потребами збройного конфлікту, ступенем можливого ураження економічних об’єктів. Цей потенціал показує, як держава використовує основні елементи економічного потенціалу для підготовки і ведення збройної боротьби.

На розміри ВЕП, який створюється і використовується, впливають рівні економічного розвитку країни і воєнної загрози для неї, тривалість, інтенсивність збройного конфлікту та його напруження.

Для визначення можливості держави виробляти ОВТ та інші матеріально-технічні засоби збройної боротьби використовують поняття військово-економічна могутність держави, що є реалізованою частиною ВЕП та характеризується обсягом і структурою військового виробництва на цей період часу.

Слід зазначити, що термін “потенціал” вживають при цьому у значенні “можливість”, а термін “могутність” – як реалізована частка цієї можливості.

Між економічною і воєнно-економічною могутністю не існує прямої
залежності. Країни з відносно рівними економічними можливостями можуть мати не однакові військово-економічну та економічну могутність. Світовий досвід показує, що навіть економічно потужні країни можуть виявитися від-носно слабкими у воєнному відношенні. Напередодні Другої світової війни США за розмірами промислового виробництва майже вдвічі перевищували Німеччину, Італію та Японію разом взятих, а за обсягом воєнної продукції значно поступалися країнам фашистської коаліції.

Між економічною і військово-економічною могутністю необхідно вибирати оптимальне співвідношення, яке має відповідати потребам, що історично склалися, і можливостям даної країни, здатності економіки відтворюватися, видозмінюватися й удосконалюватися залежно від воєнно-політичних умов. Іншими словами, не можна допускати заниження військово-економіч-ної могутності, оскільки це призведе до ослаблення обороноздатності, але не можна її надмірно збільшувати, оскільки тим самим уповільнюється розвиток економіки в цілому і в кінцевому рахунку знижується обороноздатність
держави.

Оцінити матеріальне забезпечення оборони можна за двома критеріями. Перший – обсяг і якість воєнно-економічних ресурсів і другий – ефективність їх використання. Воєнна могутність має гарантувати безпеку країни з міні-мальними витратами, а параметри мають відповідати тому новому образу України, без якого їй досить складно знайти гідне місце в сучасному світі.

Таким чином, визначаючи у мирний час військово-економічну могутність як рівень військового виробництва на цей період часу, треба розглядати ВЕП як можливість збільшення військового виробництва в особливий період.

Воєнно-економічний потенціал формується на базі:

виробничого комплексу економіки в тій його частині, яка може залучатися для виробництва оборонної продукції і послуг, а саме: машинобудування, сировинного, енергетичного, аграрно-промислового комплексів, легкої, хімічної промисловості та інших галузей, які забезпечують оборонне виробництво засобами і предметами праці, енергією, а також галузі, де виготовляється ОВТ – бази мобілізаційного розгортання виробництва озброєння;

інфраструктури як сукупності матеріальних об’єктів транспорту, зв’язку, постачання, торгівлі і громадського харчування, медичного, культурного, побутового обслуговування оборонного виробництва та збройних сил;

будівництва в тій його частині, яка забезпечує створення основних фондів оборонного виробництва і його базових галузей, воєнної інфраструктури, в тому числі оперативне обладнання театрів воєнних дій;

матеріальних запасів і резервів, що можуть використовуватися для
потреб оборонного виробництва і забезпечення потреб збройних сил;

кваліфікованих кадрів (робочих, інженерно-технічних працівників, наукових співробітників), які можуть залучатися для потреб воєнної економіки.

На розміри створюваного і використовуваного воєнно-економічного
потенціалу впливають рівні економічного розвитку країни і воєнної загрози для неї, тривалість, інтенсивність збройного конфлікту та його напруження.

Основними складовими ВЕП є:

виробничі потужності по виготовленню оборонної і найважливішої
цивільної продукції та послуг;

науково-технічні можливості оборонного призначення;

інфраструктура оборонного призначення;

економічні ресурси оборонного призначення (людські, матеріальні,
фінансові, природні) та територія.

На формування та реалізацію складових ВЕП впливають такі основні фактори:

розміщення і розвиток складових, в тому числі науково-технічного
прогресу;

їх збалансованість, відповідність складових стратегічним потребам;

ступінь залежності ВЕП від інших країн;

мобілізаційна готовність ВЕП;

стійкість його функціонування, в тому числі і фінансової системи;

активний захист потенціалу від ураження, інтенсивність його викорис-тання та стан управління потенціалом.

Оскільки ВЕП держави не визначає результатів збройного конфлікту, потрібно вжити заходів, які забезпечать його реалізацію на випадок конфлікту. Це є одним з головних напрямів підготовки до можливого конфлікту.

Головною особливістю ВЕП у сучасних умовах є зміна його складових та масштабів виміру. Кількість військової техніки, корисних копалин, підприємств вже не дають повного уявлення про стан ВЕП. Наявність сучасних технологій стає вирішальною під час планування перспективних напрямів розвитку ВЕП.

Найяскравішим свідченням дисбалансу бойових і воєнно-економічних потенціалів США та їх європейських союзників стала операція НАТО у
Косово. Під час цього локального конфлікту було здійснено 9300 бойових вильотів авіації НАТО, спрямованих на ураження 900 цілей, скинуто 24 тис. бомб. В операції брали участь 13 держав-членів альянсу, однак 80% ударів високоточними боєприпасами, 85% польотів у ночі та у важких погодних умовах, 95% ударів крилатими ракетами були здійснені силами США.

Форми та способи розвитку ВЕП та воєнно-економічних потреб змінюються під впливом нових можливостей, наданих “високими” технологіями, та сприяють розвитку засобів та форм збройної боротьби. Те, що у ХХ ст.
вважалось суцільною фантастикою, сьогодні стає реальною можливістю та потребою під час ведення збройної боротьби.

Перед ЗС України постає питання: що робити, які їх воєнно-економічні потреби та потенційні можливості? Необхідно вирішити багато завдань щодо розвитку збройних сил, створення сучасних систем зброї, розвитку інновацій на всіх рівнях та напрямах, розробляти та використовувати новітні технології, навіть такі, які з певним рівнем ризику можуть надати якісну перевагу для збройних сил у майбутньому. Однак ресурси для реалізації найперспективніших проектів завжди обмежені – і це головне, тому виникає проблема формування та реалізації ВЕП України.

Для розв’язання цієї проблеми необхідне використання наукових
результатів та практичного досвіду стратегічного управління і прийняття стратегічних рішень, що існує в багатьох країнах світу.

Реалізація будь-якої програми або технології можлива лише за умов її фінансування. Головним принципом розвитку ВЕП має бути оптимальне та економне використання фінансових ресурсів. Саме на такому підході до фінансування оборони наполягає і МО України. Досягти цього можливо певними кроками:

1. Значним скороченням витрат на інфраструктуру: перебудову, закриття та переобладнання військових містечок.

2. Реформою системи забезпечення суб’єктів оборони товарами та
послугами із залученням приватних підприємств.

3. Пошуком нових альтернативних джерел фінансування:

приватизації;

перебудови методів діяльності;

активного використання наявних можливостей приватного сектору
(аутсорсингу);

переведення на контрактну основу допоміжних служб та подальше скорочення оборонної інфраструктури.

Можна впевнено сказати, що майбутнє оборонного потенціалу України безпосередньо залежить від того, наскільки правильно сьогодні будуть підготовлені та прийняті стратегічні рішення щодо перспективного розвитку ВЕП.

Стратегія розвитку ВЕП, що враховує позитивний досвід провідних держав світу, має передбачати:

створення ефективної моделі сучасного періоду реформування ЗС України, визначення пріоритетів і напрямів розвитку системи державного регулювання економічних відносин, дієвого механізму прийняття та реалізації
рішень щодо організації оборони держави, раціональний розподіл повноважень між рівнями державної влади, нову кадрову політику, спрямовану на ефективну діяльність в умовах ринкової економіки;

удосконалення законодавчої та нормативної бази, усунення внутрішніх суперечностей, які на сьогодні є джерелом виникнення дестабілізуючих чин-ників (розбіжності між процесами планування соціально-економічного розвитку та розроблення державного бюджету, між засадами оборонної політики та можливостями держави);

формування концептуальних засад, стратегії структурної перебудови
воєнної економіки з урахуванням міжнародних інтеграційних процесів, вимог та впливу з боку геоекономічних систем, які потужно впливають на
воєнно-економічну політику держави. Збройні Сили України стоять перед необхідністю тотального переозброєння у недалекому майбутньому.

Внесок України та її роль у новій архітектурі європейської безпеки
визначатиметься не приєднанням до якоїсь з європейських організацій, а
визначенням свого місця та цілеспрямованою діяльністю в кожній із складових європейської безпеки.

В Україні зберігся науковий і технологічний потенціал для розроблення інтелектуальних, високоточних та наукомістких озброєнь і військової техніки. Через це пріоритетом державної промислової політики є подолання негативних тенденцій у цій сфері, що забезпечить Україні гарантовані можливості робити істотні внески в колективну оборону.

Створення сил швидкого реагування, яке вже відбувається, пов’язане з необхідністю використання військово-транспортної авіації, космічних засобів розвідки та зв’язку, відповідної наземної інфраструктури для забезпечення їх функціонування, високоточної зброї. Саме на цих напрямах Україна має певні науково-технічні можливості, які необхідно залучити задля розвитку процесу євроатлантичної інтеграції.

У загальному обсязі експорту української оборонної продукції 4% припадає на країни Західної Європи і близько 0,5% – на США та Канаду.
Головною проблемою просування військової продукції на європейські ринки є історична самодостатність Європи та вже створені потужності для забезпечення переважної більшості воєнних потреб. При цьому політика європейських країн передусім спрямована на захист національного виробника. Через це здатність України виробляти конкурентоспроможну продукцію військового або подвійного призначення ще не означає готовність країн-членів НАТО її імпортувати.

Стратегія розвитку ВЕП має також передбачати:

маркетингове забезпечення на усіх рівнях воєнно-економічної діяльності, що сприятиме створенню балансу експортно-імпортних операцій у воєнній промисловості, підвищить ефективність приватизаційних процесів та конкурентоспроможність продукції українських підприємств на зовнішніх ринках, в тому числі світовому ринку ОВТ (особливого зараз, коли Україна втрачає свої позиції на ринку зброї);

активізацію кредитно-банківської системи до акумулювання фінансових ресурсів на забезпечення процесу розвитку ОПК, інвестиційних процесів в оборонній промисловості;

координацію взаємодії та залучення ресурсів приватних підприємств, активізацію системи захисту інтелектуальної власності, особливо у сфері оборони.

По суті, додаткове фінансування так чи інакше розповсюджується на кожну функцію обслуговування міністерства оборони, всіх допоміжних
функцій на військово-повітряних базах, навіть в інших державах, де можуть залучатись підприємства інших держав.

Поставки в ЗС України мають здійснюватися через проведення тендерів і аукціонів з метою зниження ціни та підвищення якості поставок, а також запобігання можливих зловживань і корупції, що вже робиться, але потребує вдосконалення.

Визначаючи функції, забезпечення яких доцільно здійснювати завдяки додатковому залученню ресурсів приватних підприємств, МО України зосереджує увагу на таких напрямах:

управління матеріально-технічними ресурсами;

комерційні послуги щодо обслуговування військових гарнізонів та містечок;

матеріально-технічне забезпечення та ремонтні роботи;

комунальні послуги та будівництво;

фінансові та бухгалтерські послуги;

освіта та навчання;

бази даних та операції з ними.

Стратегія розвитку ВЕП має передбачати:

реалізацію державної науково-технічної політики, формування пріоритетів у науково-технологічній сфері, що дасть можливість для зростання технологічного і наукового рівня освіти фахівців оборонної сфери держави;

скорочення “тіньової” економіки, забезпечення ефективного контролю з боку держави за діяльністю підприємницьких структур та активізацію прозорих процедур використання приватного капіталу в оборонній промисловості;

забезпечення прав, пільг, гарантій і компенсацій військовослужбовцям, цивільному персоналу як тим, що будуть звільнені із лав ЗС України, так і тим, хто продовжуватиме службу. Для досягнення цієї мети передбачаються витрати;

реалізацію стратегії розвитку ВЕП, яка неможлива без суспільної підтримки воєнно-економічної політики держави, зростання довіри з боку населення до можливостей держави щодо організації ефективної оборони та
забезпечення безпеки кожного громадянина України.

Формування і використання ВЕП здійснюється через реалізацію воєнно-економічної політики держави.

Науково-обґрунтована стратегічна оцінка та аналіз стану і прогноз розвитку ВЕП своєї та інших країн, можливостей його ураження під час конф-лікту та інтенсивності навантаження на цей потенціал у мирний і воєнний час є обов`язковими під час планування оборони держави та підготовки воєнної організації, економіки, території і населення до збройного конфлікту.

Реалізація ВЕП залежить від факторів, що істотно впливають на неї,
серед яких особливе значення мають такі:

характер розміщення складових потенціалу (їх концентрація на території, в можливих пунктах збройного впливу, транспортного сполучення між цими складовими);

збалансованість складових ВЕП, наявність структурних і регіональних пропорцій;

відповідність обсягів, структури і розміщення складових та всього ВЕП стратегічним потребам (або вимогам) збройних сил і, насамперед, завданням по їх стратегічному розгортанню;

інтеграція ВЕП України з потенціалом інших держав, стан воєнно-економічного і військово-технічного співробітництва, воєнно-економічна взаємозалежність України та інших держав;

мобілізаційна готовність ВЕП, яка характеризує готовність ВЕП до реалізації у загрозливий період та під час збройного конфлікту (наявність і якість планів та системи управління економічною мобілізацією; наявність, збалансованість мобілізаційних потужностей та ресурсного забезпечення);

стійкість функціонування в загрозливий період та під час збройного конфлікту, коли можуть виникати нові дестабілізуючі фактори та збільшувати свою дію ті дестабілізуючі фактори, які залишаться від мирного часу;

стан і можливості активної (збройної) оборони складових ВЕП. Слабкість оборонного потенціалу під час конфлікту може звести нанівець всі
зусилля по створенню і відмобілізуванню потенціалу;

стан і можливості управління по створенню, відмобілізуванню і забезпеченню функціонування ВЕП можуть істотно впливати на можливості його ефективного використання. Навіть у разі позитивній оцінці всіх складових потенціалу і факторів його функціонування слабкість системи його управління може значною мірою обмежити їх позитивний вплив.

Створення достатніх економічних основ обороноздатності держави
потребує розвитку її економічного потенціалу і, насамперед, зростання ВЕП. Для цього потрібен економічний розвиток на основі досягнень науково-технічного, і в тому числі військово-технічного прогресу, збалансоване зростання провідних галузей економіки, які мають вирішальне значення для виробництва оборонної продукції.

Необхідне підвищення ефективності економіки, вдосконалення управління нею, забезпечення її високої мобільності.

У зв’язку з цим набуває актуальності проблема виходу на режим розвитку економіки, поступової стабілізації економічного становища в державі та її воєнній сфері, забезпечення зростання економіки, соціально-економічного добробуту громадян України, особового складу збройних сил.

1.5. ВІЙСЬКОВЕ ВИРОБНИЦТВО
ТА ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНА ПОЛІТИКА

Дата добавления: 2014-11-29