Спеціалізована школазабезпечує поглиблене вивчення одного або декількох курсів тими, що вчаться від 6-7 до 17-18 років і від 11-12 до 17-18 років

Гімназія — середній учбовий заклад освіти другого і тре­тього рівня, забезпечує загальнокультурну, науково-теоретічну, гу­манітарну підготовку обдарованих дітей.

Коллегіум— середня установа освіти, забезпечує по­мимо державного освітнього мінімуму гуманітарну, суспільно-гуманитарну, гуманітарно-наукову підготовку талановитої молоді певного регіону або всієї України. У колегіуму учні зараховуються, як правило, після закінчення школи II рівня.

Ліцей— середній учбовий заклад, який забезпечує державний загальноосвітній мінімум і здійснює науково-практи­чну підготовку обдарованої учнівської молоді. Лі­цей працює з учнями, які закінчили 8 класів загальноосвітньої школи (4 класи гімназії).

Коллдж— вищий учбовий заклад, готує фахівців на ос­нове повної середньої освіти.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня подго­товки студентів, способами реалізації освітньо-професійних програм, соціальними функціями в системі освіти можуть діяти вищі учбові заклади таких рівнів акредитації *.

Акредитація учбового закладу— це офіційне визначення його права організовувати свою діяльність на рівні державних вимог і стандартів. Освітня мета акредитації полягає у визначенні можливостей учбового закладу здійснювати підготовку кадрів певного рівня кваліфікації і при­своенні йому певного статусу.

Основними принципами акредитації є:

· орієнтація на передові стандарти, що постійно оновлюються, якості вищої шко­ли;

· періодичність і гласність;

· достовірність і об'єктивність;

· авторитетність і не­залежність.

За результатами акредитації вищому учбовому закладу надається право привласнювати випускникам кваліфікацію певного рівня і видавати диплом встановленого державою зразка.

Учбові заклади I рівня акредитації (технікуми, училища і інші прирівняні до них) готують молодших фахівців на базі сред­ньої освіти і на основі базової освіти гарантують отримання середньої освіти і привласнення кваліфікації молодшого спе­циалиста. Вищі учбові заклади П рівня акредитації (колед­жи і інші прирівняні до них за результатами акредитації) готують фахівців на основі повної середньої освіти з привласненням кваліфікації молодшого фахівця, бакалавра. Вищі учбові заклади Ш-го рівнів акредитації готують фахівців на основі повної середньої освіти з привласненням кваліфікації бакалавра, фахівця, магістра; на основі вищої освіти—з присужде­нням наукових ступенів кандидата і доктора наук у встановленому по­рядкі.

Відповідно до статусу учбового закладу його випускники отримують документи певного зразка, встановленого державою. Після закінчення базової школи, музичної, художньої і інших учбових закладів цього типа видається свідоцтво; після закінчення повної середньої загальноосвітньої школи, гімназії, ліцею, спецізованих шкіл—атестат; після закінчення технікумів, коледжів, ін­ститутів, академій, університетів і інших прирівняних до них учбових закладів—диплом встановленого державою зразка.

Післядипломна освіта включає стажування, клінічну ординатуру, підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів. ЇЇ метою є поглиблення теоретичної, спеціальної підготовки фахівців, в першу чергу по профілюючим дисциплінам, ознайомлення їх з новітніми технологіями, перспективами розвитку і організації виробництва, сучасним устаткуванням, опанування математичними методами наукових досліджень і тому подібне. Післядипломна освіта здійснюється по складених освітньо-про­фесійним програмам (стажировка—по індивідуально складеній програмі, витікаючій із загальних вимог по підвищенню кваліфікації), які розробляються і контролюються профес­ійно-технічними і вищими учбовими закладами відповідного рівня акредитації. Нормативний термін навчання визначається програмою. Людина,, яка успішно закінчила курс перепідготовки, отримує документи встановленого зразка. Стажисти пред­ставляють по місцю своєї роботи звіт про роботу і відгук установи, в якій вона стажувалися.

Питання 4. Нормативна і учбово-матеріальна база освіти.

Всі учбові заклади організують свою роботу на основі державних стандартів, що включають базовий учбовий план, який дає уявлення про змістовне наповнення і співвідношення основ­них галузей знань по рокам навчання, додатковому часі для поглибленого вивчення або введення нових курсів, курсів по вибору і факультативів, додаткових заняттях і консультаціях, гранично можливому навантаженню на навчаючогося на тиждень.

Нормативні документи регламентують найбільш важливі сторони діяльності коледжу, технікуму, інституту і ін.

До основних норма­тивным документів, що визначають зміст, порядок і якість підготовки фахівців, відносяться:

· кваліфікаційна характеристика;

· учбовий план певного виду учбового закладу;

· графік учбового процесу;

· типова учбова програма;

· робоча учбова програма дис­циплини.

Крім того, вузи самі розробляють наскрізні плани і про­грами (наприклад, економічнї, комп'ютерної і інших видів под­готовки фахівців).

Кваліфікаційна характеристика — документ для кожної спеціальності, що визначає професійне призначення фахівця, перелік знань, навиків і умінь, необхідних для успішного виконання трудових обов'язків.

Учбовий план регламентує з міст підготовки, послідовність вивчення дисципліни, види учбових занять по курсам і се­местрам.

Графік учбового процесу визначає календарні терміни всіх ви­дов занять, екзаменаційних сесій, канікул, виконання дипломних робіт, виробничої практики, складання державних іспитів.

Типова учбова програма — це основа вирішення завдань фунда­ментальної і професійної підготовки фахівців. У такій про­грамме розкриваються роль і значення даної дисципліни в підготовці фахівців, зміст учбового матеріалу, інформаційно методичне забезпечення. Робоча учбова програма розробляється на ос­нові типової і відображає зміни, що сталися, в науці і техніці.

Учбово-матеріальна база учбового закладу передбачає наявність класних кімнат, лабораторій з відповідним устаткуванням, програм, учбових планів, підручників і навчальних посібників, а також технічних засобів навчання (дидактичних матеріалів і технічних пристроїв інформаційного характеру: візуальних, до яких відносять­ся машини, пристрої, статичні і рухливі моделі, кольорові і чорно-білі схеми і т. п.; аудіальних (слухових—магнітофонних стрічок з магнітофонами, радіоапаратури); аудіовізуальних (зрительно-слу­ховых) —телевізорів, кінопроекторів, відеомагнітофонів, комп’ю­теров і т. п.).

Ефективне використання учбово-матеріальній бази в учбово-виховному процесі сприяє поліпшенню як учбової, так і професійної підготовки майбутнього фахівця.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Доповните визначення: "Дидактика — це... науки... проблеми навчання...".

2. Назвіть відомих українських громадських діячів і дидактиків минулих століть, що внесли гідний вклад до розвитку теорії освіти і навчання.

3. Назвіть сучасних дидактиків і практичних діячів, які сприяли виходу сучасної дидактики на світовий рівень.

4. Доповніть визначення: "Навчання—система... дій..., спрямована на... учбово-... завдань. Це складний... оволодіння... уміннями...".

5. У чому соціальна суть змісту освіти?

6. Чим відрізняється технікум від коледжу?

7. Хто надає звання бакалавра, магістра?

8. Що означає акредитація учбового закладу?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.: Вища
шк., 1995. — С. 27-36.

2. Державна національна програма "Освіта" (Укрїна XXI століття) //
Освіта. — 1993. — № 44-46. — С. 2.

3. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк.,
1987. —351с.

4. Закон України "Про освіту" // Право України. —1996.—№ 7. — С. 68-84.

5. Коменский Я. А, Великая дидактика. — М.: Изд. Дом Шалвы Амонашвили,
1996. — 224 с.

6. Москаленко П. Г., Гадецький М. В. Основи теорії навчання. — Харків:
Вид-во ХДН ім. Г. С. Сковороди, 1992. —143 с.

7. Педагогика. За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 543 с.

8. Педагогика. Под ред. Ю. К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1988.—608 с.

9. Положення про середній загальнооевггнш навчально-виховний заклад // Ос-
віта. — 1992. — 3 верес.

10.Рейнгард И, А., Ткачук В. И. Основы педагогики высшей школы.—Днепро­
петровск: Изд-во ДГУ, 1980.—92 с.

11.Рогинский В. М. Азбука педагогического труда. — М.: Высш. шк., 1990. —
С. 14-20; 66-72.

12.ФіцулаМ. М. Педагогіка: Пошб.—К.: Академія, 2000.—С. 76-111.

Дата добавления: 2014-12-07