Землях з середини ХІV до середини ХVІ ст. 4 страница

в суспільстві. Отже, праця художника набула відповідного

вшанування. Перед мистецтвом відкривалися нові можливості, проте

виникали й певні складності. У цьому контексті вироблення нової

малярської системи на ґрунті звернення до західноєвропейського

мистецького досвіду найраніше проходило у львівському сере-

довищі.

Першою пам’яткою нового львівського іконопису вважається

виконана у Львові 1599 р. ікона маляра Федора «Богородиця

Одигітрія з похвалою» з церкви Покрови Богородиці у Ріпневі

(Львівська картинна галерея).

Особливо яскраво зміни в іконописанні пов’язані з творчістю

художників Федора Сеньковича (р. н. невід. – 1631) та Миколи

Петрахновича (р. н. невід. – 1666). Для них характерна активна творча

і суспільно-громадська діяльність (члени братства). Один виходив із

мистецьких позицій іншого, сприймаючи високий норматив традицій

національного живопису з наповненням його новими ідеалами та

пластично-образними вартостями. В їхньому малярстві зросла ціка-

вість до насиченого хроматизму*, формувався естетичний ідеал на ви-

знанні гармонійної єдності тіла і духу, плоті та душі. Отже,

порушувався візантійський умовний світ з його уніформізмом, –

відхід від візантійської іконографії був закономірним. Відповідно у

їхній творчості використання західних графічних зразків особ-

ливо помітно.

* Хроматизмом у живописі позначають багатство фарб.

112 Розділ 4

Це відображено в роботі Ф. Сеньковича над, вже згадуваними,

П’ятницьким (1600–1610) та Успенським (1629–1638) іконостасами*,

яку проводив з Л. Пухальським і М. Петрахновичем.

Популярними серед львівських майстрів були Біблії Пікатора

та Біблія Герхарда де Йоде антверпенського видання 1586–1590 рр.

Графічні роботи з цих видань були використані в кам’яній різьбі

каплиці Боїмів у Львові.

Волинь – ще один регіон, пам’ятки якого засвідчують інтен-

сивний процес становлення нової художньої системи українського

іконопису. На відміну від львівського середовища, на Волині він

проходив за мінімальної наявності європейського компонента.

Глибокий зв’язок з традицією й органічне її переосмислення за умов

нової історично-культурної ситуації яскраво демонструють й намісні

ікони Спаса та Богородиці із Загорівського монастиря (Львівська

картинна галерея). Ікони цього взірця відзначаються вузьким видов-

женим ликом Христа з тонкими аристократичними рисами.

Перші вияви портретного жанру виконувалися в межах ікони.

Постать, зображувана на повен зріст або навколішках, звертається

молитовним жестом до божества. До характерних зразків належать

портрети Яна Гербурта (1578) і Костянтина Корнякта (1604).

Поза Львовом документальні матеріали дають уявлення про

поширення портретного жанру серед волинської еліти.

* П’ятницький іконостас – унікальний зразок ренесансного мистецтва,

зберігає чітку симетричність, гори-зонтальний поділ, декоративне стильове

обрамлення, рівновагу і гармонійну цілісність. Іконостас складається з п’яти

ярусів: 1) намісний – з царськими та дияконськими дверима; 2) празничний— з

«Тайною вечерею»; 3) апостольський; 4) пасійний (страсний); 5) пророчий.

Завершенням іконостаса є розп’яття з пристоячими. Ця система повторена в

Успенському (Львів) та Святодухівському (Рогатин) іконостасах, створених у

першій половині XVII ст.

Повніше нові мистецькі якості художника виявилися в Успенському

іконостасі, замовленому Ставропігійським братством для новозбудованої

церкви (1629 р.). Оскільки майстри користувались декількома європейськими

графічними матеріалами, в сцені «Бичування Христа» М. Петрахнович наслідує

мідерит (графічна робота на міді) І. Вірікса, що належали до циклу робіт

виданого Я. Вішером в Антверпені. Однак іконостас згодом був понищений

пожежею (ліва частина). Ф. Сенькович не брав участі в його поновленні – він

помер всередині 1631 р. Поновив іконостас із добавленням ще двох рядів –

апостольського та пасійного – М. Петрахнович.

Ренесанс в українській культурі 113

Відома у гравюрі корогва гетьмана П. Сагайдачного (1622) –

єдина збережена, бодай у копії, пам’ятка київського портретного

малярства.

Центральною пам’яткою ___________ранньою книжкового малярства Ре-

несансу є мініатюри Пересопницького Євангелія. Ці мініатюри ре-

презентують найвищий професійний рівень книжкового малярства.

Інтенсивний розвиток книжкового малярства у другій поло-

вині XVI ст. завершив його історію. У XVII ст. мініатюра більше не

розвинулась, натомість її місце зайняв новий для мистецької

практики українських земель вид мистецтва – гравюра.

Уперше з гравюрою українська мистецька культура зіткнулася

у краківському виданні Октоїха Швайпольта Фіоля 1491 р. Вміщене

тут «Розп’яття» походить з майстерні німецького гравера.

Аналогічним шляхом пішло українське друкарство на початках своєї

історії. Гравюру львівського «Апостола» (1574) «Євангеліст Лука»

виконав краківський німець Вендель Шарфенберґ.

Перші важливі кроки у поширенні української книжкової

ілюстрації пов’язані з виданнями стрятинської та крилоської дру-

карень, у яких ілюстрації стали невід’ємною складовою. Першість

належить гравюрам «Служебника» 1604 р., серед яких виділяються в

повний ріст постаті Іоанна Златоуста, Василія Великого та Григорія

Богослова, повторювані та наслідувані у пізніших львівських і

київських виданнях.

Початки львівської гравюри XVII ст. засвідчує «Часослов»

(1609). У ньому вміщено п’ять гравюр – чотири на теми великих

празників та зображення царя Давида. Помітним явищем у

львівській гравюрі 1630-х рр. стали ілюстрації анонімного майстра

до «Анфологіона» 1632 р. та «Євангелія» 1636 р.

Від початку заснування друкарні в Києві гравюри з’являються

і на сторінках його видань. У «Часослові» 1616 р. вміщено «Преоб-

раження» зі стрятинського «Требника». Третє видання друкарні

Києво-Печерської лаври – «Анфологіон» 1619 р. – є першим в історії

українського мистецтва багатоілюстрованим виданням.*

* «Анфологіон» прикрашає 29 гравюр з 26 дощок, причому 24 з них

виконані спеціально для цього видання. Серед них перші дереворити

українських святих Володимира, Бориса, Гліба, Антонія та Феодосія Пе-

114 Розділ 4

Загальні культурні зміни не оминули і музики. Важливим

джерелом для вивчення музичного інструментарію XVI–XVII ст. є

згадуваний «Лексикон» 1627 р., який зафіксував декілька десятків

назв музичних інструментів як народних, так біблійних та західно-

європейських. Це струнні інструменти – гудок, гуслі, скрипиця,

арфа, цитра, кінира, ліра, лютня___________, псалтир; духові – труба, пищаль,

флетня, пищавка, перегудниця, дуда, шторт, свірель, сопль, сопілка,

фуяра, сурма, жоломійка, цівниця, шаламан; ударні – брякало,

клепало, звонець, колокол, цимбал, кімвал, тимпан, бубен.

Найповнішою збіркою української побутової музики є

знайдений у бібліотеці Яґеллонського університету рукопис в оправі

унійного Служебника, який походить з Берестейщини і датується

першою половиною XVII ст. Тут містяться популярні європейські

танці, а в деяких творах виразно прослуховуються українські на-

родні інтонації та звороти. Це свідчить, що українські танцювальні

мелодії набули значного поширення в західно-європейській побу-

товій музиці, що фіксується в інструментальних табулатурах** для

органу Яна з Любліна (1540), лютні французького лютніста та ком-

позитора Жан Батіста Безара (XVII ст.) та ін. Носіями цих мелодій

часто були самі українські музики, що з’являлися при дворах

польських королів і магнатів.

До середини XVI ст. переживають найвищого розвитку Ір-

молої – оригінальний українсько-білоруський вид східносло-

в’янської церковної нотної збірки, музичний (гімнографічний)

збірник ___________духовних церковних пісень (ірмосів і катавасій), які вико-

нувалися під час богослужб в православних церквах. Найваж-

ливішою причиною масової появи нотолінійних Ірмолоїв був

рішучий стильовий злам в українській гімнографії, що настав у XVI–

XVII ст. Музично-стильове оновлення відбувалося у взаємодії двох

протилежних тенденцій. З одного боку, відчутною була переорієн-

тація на західноєвропейські стильові здобутки ренесансу і бароко, а

черських. Хоч ілюстрації Анфологіона мають скромний мистецький рівень,

вони констатують вагомі позиції нового виду мистецтва у київському

культурному середовищі.

** Табулятура – схема, в якій мелодія показана на декількох горизон-

тальних лініях, що відповідає струнам відповідних музичних інструментів; ноти

позначені цифрами ладів і розташовані послідовно по долям.

Ренесанс в українській культурі 115

з іншого – намагання зберегти традиційні зв’язки з візантійським

культурним ареалом. Внаслідок тісної взаємодії цих тенденцій і

напрямів формується національний стиль української гімнографії.

До нашого часу дійшло близько 1000 списків нотолінійних Ір-

молоїв, що охоплюють проміжок часу з кінця XVI до середини

XIX ст. Центри гімнографічного мистецтва передовсім були розта-

шовані в Києві – Печерська лавра, Софійський собор, Михайлівсь-

кий, Межигірський, Видубицький монастирі. Інтенсивне перепису-

вання Ірмолоїв здійснювалося також в інших провідних політичних і

культурних центрах України – у Львові, Острозі, Володимирі, Пол-

таві, монастирях Спаському, Лаврівському, Манявському скиті та ін.

Насамкінець зазначимо, що професійний рівень музики визна-

чає і те, що вона була обов’язковим предметом викладання у всіх

освітніх закладах, які впроваджували систему «семи вільних наук».

Отже, розвитку та утвердженню ідеалів Ренесансу в українській

культурі передував процес збереження та захисту культурно-

історичної спадщини княжої доби в умовах перебування українських

земель в складі Великого князівства Литовського і Польщі. Зрештою,

очевидно, що перебування західноукраїнських земель в складі Поль-

щі, інтегрованої в західноєвропейський культурно-освітній простір,

позитивно позначилось на проникненні ідей ренесансу, а найваж-

ливіше – гуманістичних цінностей. У результаті це дало поштовх до

відродження та динамічного розвитку національної культури у

галузях освіти, друкарства та видавництва, літератури, науки, архітек-

тури, скульптури, образотворчого мистецтва тощо. Позитивним стало

те, що відродження національної культури проходило в декількох

осередках України, що з одного боку забезпечило долучення до

культурних змін широкого загалу, а з іншого надало культурно-істо-

ричним процесам певної продуманості, організованості, концентрації

кращих інтелектуалів та митців і навіть можливості конкурувати

з єзуїтськими культурними впливами.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте особливості культурно-історичних процесів

на теренах України з середини XVI ст. до середини XVI ст.

2. Розкрийте шлях проникнення європейських гуманістичних ідей

на український культурно-історичний простір.

116 Розділ 4

3. Ранній гуманізм в українській культурі: діяльність Ю. Дро-

гобича, С. Оріховського та П. Русина.

4. Роль князя Василя-Констянтина Острозького у відродженні

національної культури.

5. Діяльність Острозького науково-освітнього осередку.

6. Діяльність науково-освітнього осередку Львівського Успенсь-

кого братства.

7. Розвиток українського друкарства та видавничої справи.

8. Діяльність науково-освітніх та видавничих осередків Києва.

9. Полемічна література.

10. Значення єзуїтських, протестантських та уніатських освітніх

закладів в українській культурі доби Ренесансу.

11. Пам’ятки архітектури та скульптура.

12. Розкрийте основні напрями розвитку образотворчого мистецтва.

13. Особливості музичної культури України цього періоду.

Найважливіші факти:

1491 р. – надруковано перші книги кирилицею – «Часослов» і

«Осмогласник».

З кінця XIV ст. основними освітніми закладам на західно-

українських землях стають латинські школи, через які молодь

знайомиться з гуманістичними ідеями.

Ю. Дрогобич (1450–1494), П. Русин (1470–1517), С. Оріховський-

Роксолян (1513–1566) сприяли проникненню гуманістичних ідей в

українську культуру.

1556–1561 рр. – укладення «Пересопницького Євангелія».

«Острозьку академію» як науково-освітній та видавничий осе-

редок засновано в 1576 р.

1577 р. – вийшла праця П. Скарги «Про єдність Божої Церкви під

одним Пастирем» яка фактично започаткувала формування полемічної

літератури.

12 серпня 1581 р. – надруковано «Острозьку Біблію».

1587 р. – світ побачила праця Г. Смотрицького «Ключ царства

небесного».

1585 р. – на базі Львівського Успенського братства відкрито

братську школу.

1574 р. – І. Федоров надрукував перші в Україні книги «Апостол» і

«Буквар».

1586 р. – видано статут Львівської братської школи «Порядок

шкільний».

1591 р. – видано грецько-слов’янську граматику «Адельфотес».

Ренесанс в українській культурі 117

1608 р. – відкрито єзуїтську колегію у Львові.

1615 р. – при Богоявленській церкві в Києві на Подолі відкрито

братську школу.

1616 р. – з друкарні Києво-Печерської лаври вийшла перша книга

«Часослов».

1627 р. – надруковано «Лексикон славенорусскій і імен толкованіє»

Памви Беринди.

1632 р. – відкрито Києво-Могилянську колегію при Києво-

Печерській лаврі.

1617 р. – розпочалась реформа чернецтва в уніатській церкві

(греко-католицької), за її результатами створено орден отців Василіянів.

1591–1629 рр. – будівництво Успенської церкви у Львові.

Художники Ф. Сенькович (р. н. невід. – 1631) та М. Пет-

рахнович (р. н. невід. – 1666) – працювали над іконостасами П’ят-

ницького та Успенського храмів Львова.

118 Розділ 5

Дата добавления: 2015-01-03