Расова класифікація

Поняття раси. У повсякденному житті у вічі впадають фізичні (тілесні) відмінності між людьми. Немає і не може бути у світі двох абсолютно однакових людей, навіть близнюки мають ледь помітні відмінності. Наука, що вивчає варіації фізичних типів людей, відома під назвою антропологія (від двох гр. слів: anthropos – людина та logos – вчення, наука). Особливо помітні зовнішні антропологічні відмінності (фізичні, тілесні) – колір шкіри, волосся і очей, зріст і пропорції тіла, форма лицевої частини черепа, волосатість тіла і обличчя і т. ін. Антропологія вивчає ці фізичні відмінності між людьми, що сформувалися в ході історичних процесів у різноманітних природно-географічних умовах.

Поділ і групування людей за цими зовнішніми та деякими внутрішніми ознаками прийнято називати расовою класифікацією людства. Походження терміна «раса» точно не встановлено. Можливо, він походить від арабського ras – голова, корінь, початок. Допускають, що слово походить від італійського razza – плем’я. У нинішньому розумінні слово razza вжито в 1684 р. французьким вченим Франсуа Берньє.

При групуванні людей у раси антропологи використовують і внутрішні расові показники, зокрема такі, як групи крові, пальцеві узори, зубні випуклості і т. ін. Тому нині при вивченні расових відмінностей все частіше використовують висновки генетики (від давньогрецького слова genos – рід, походження) – науки про закони спадковості і мінливості живих організмів, зокрема антропогенетики – генетики людини.

Усі расові відмінності мають груповий характер, повністю проявляються лише при їх зіставленні з іншими аналогічними групами. Водночас вони завжди спадкові, передаються від батьків до дітей протягом багатьох поколінь, але ніколи не відігравали і не відіграють жодної ролі у визначенні історичних та етнокультурних процесів. Більшість расових ознак набувалася шляхом природного добору і пристосуванням до природного середовища, шляхом мутації, в результаті генетично-автоматичних процесів і дрейфу генів.

Сучасна антропологія зводить формування расових ознак до трьох основних факторів – пристосування до природно-географічних умов, відносної ізоляції та змішання расових ознак. Немає сумніву, що основні расові ознаки негроїдів і австралоїдів сформувалися в умовах жаркого і вологого клімату з посиленою сонячною радіацією. Це сприяло появі темної пігментації, товстих губ, широких ніздрів, а, можливо, і кучерявості.

Монголоїдні ознаки складались у степах і напівпустелях Східної і Центральної Азії з їх сильними вітровими і піщаними бурями, сухим континентальним кліматом з різкими добовими і сезонними перепадами температур. Такі умови вплинули на формування вузькуватого розрізу очей, епікантуса, смаглявої з жовтуватим відтінком шкіри, вузького чи середньої ширини носа, що слабо виступає над обличчям, і т. ін.

Умови поясності помірного клімату Європи значною мірою вплинули на складання основних ознак європеоїдної раси – від світлих до темних відтінків шкіри, очей і волосся, від тонких до середньої повноти губ, виразного носа з вузькими ніздрями і т. ін.

З часів пізнього палеоліту і мезоліту значення пристосування до природно-географічних умов постійно спадало, господарський розвиток та наростаючі міграції населення сприяли змішанню расових ознак, що зумовило складання контактних і локальних рас та антропологічних типів. Особливо швидко цей процес йшов з XVI ст., коли європеоїди колонізували Америку, Австралію, Нову Зеландію і Південну Африку та насильно переселили до Америки значні групи негроїдів. Цей процес посилився з кінця XIX ст., коли соціально-політичні чинники зумовили наростання міграцій і змішання расових ознак. Значну роль у расогенезі відіграла і відносна ізоляція, що сприяла закріпленню расових відмінностей за малими ізольованими ендогамними групами, в яких расові ознаки передавалися по спадковості. Механізм дії відносної ізоляції добре проявився при заселенні Америки і Австралії, що привів до зникнення групи крові «А» у індіанців, а дрейф генів привів до збільшення частки австралійців з групою крові «А».

Усі набуті і успадковані расові ознаки закріплювалися за людськими популяціями та групами близьких популяцій. Схожість за спадковими фізичними ознаками свідчить про спільність походження чи генетичну спорідненість расових і етнічних груп. Тому дані антропології важливі при вирішенні проблем етногенезу і етнічної історії народів. Оскільки групова та індиві­дуальна змінності расових ознак не збігаються, то раси не є простою сукупністю індивідів. Радше вони є сукупностями популяцій, тобто територіальними спільнотами людей з переважаючими внутрішніми шлюбними зв’язками впродовж багатьох поколінь. Спадковий характер і наявність географічного ареалу поширення – дві необхідні умови, щоб зовнішні фізичні ознаки людей могли вважатися расовими. Отже, раси є внутрішньо ви довими категоріями біологічного виду Homo sapiens. Це дає підстави говорити, що формування расових ознак відбувалось у процесі антропогенезу і етногенезу.

Проблема формування рас (расогенез) пов’язана як з природно-географічним простором, так і з історичним часом. Тому в теорії сучасного расогенезу склалися два напрямки – поліцентризм і моноцентризм. Прихильники поліцентризму вважають, що формування расових ознак йшло понад 1 млн. років у кількох центрах Європи, Африки і Азії, що китайським, африканським, яванським і європейським викопним людям (Homo erectus — людина прямостояча) були вже притаманні расові ознаки відповідних монголоїдної, негроїдної, австралоїдної і європеоїдної рас. Це означає, що кожна з сучасних рас мусить походити від різних видів викопних людей, тобто расогенез дає кілька самостійних ліній формування сучасних рас (теорія полігенізму).

Прихильники моноцентризму вважають, що процес расогенезу йшов уже в людей сучасного біологічного виду (40-16 тис. р. до н.е.) у широкому регіоні Середземномор’я з прилеглими областями Південної і Східної Африки та Західної Азії. Отже, формування расових ознак почалось і завершилось у людей сучасного біологічного виду, тобто всі сучасні раси походять від одного виду викопних чи вже сформованих людей (теорія моногенізму). Вони допускають, що у часи неоліту існували два центри расоутворення – східний (Східна і Південно-Східна Азія) і західний (Південно-Східна Африка, Південно-Західна Азія і Південна Європа). Згодом різні популяції людей розселилися на величезних просторах Землі і під дією основних расоутворюючих факторів сформувалася сучасна расова мозаїка людства.

Зміни антропологічних ознак відбуваються дуже повільно, а тому раси характеризуються значною генетичною обумовленістю і стійкістю. При цьому вони не визначають біологічної природи людського організму, а лише проявляються в ряді групових ознак. Хоча раси складаються на основі популяцій, все ж вони пов’язані з ареальними спільнотами соціального характеру, що поєднує расогенез з етнічною історією і етногенезом. Очевидно, найдавніші племена були однорідними не лише за етнічним складом, а й за расовою, належністю. Згодом вони розселялися на все більших просторах, змішувалися з іншими расовими і етнічними популяціями. Тому нині расові ознаки етносів однорідні лише на рівні великих рас. На цьому рівні українці, як і всі інші сучасні європейські етноси, належать до європеоїдної великої раси.

Расові ознаки почали формуватися ще у людей Homo erectus (людина прямостояча) майже одночасно з формуванням основних ознак членороздільної мови, тобто задовго до складання етнічних спільнот. Але мови свого кінцевого звукового і структурного оформлення досягли лише з появою Homo sapiens (людина розумна). Це означає, що первісні ареали мовних сімей сформувалися значно пізніше, ніж вогнища і ареали расових ознак. У формування мовних сімей втягувалися носії різних расових ознак, а тому часто мовні сім’ї не збігаються з расами. Наприклад, монголоїди якути і тувинці та європеоїди азербайджанці і турки розмовляють тюркськими мовами.

Водночас із найдавніших часів йшло постійне змішування расових ознак. Історія людства засвідчує, що «чистих» рас не існує, а лише виділяються великі, менші і малі групи людей з усталеними фізичними характеристиками. Залежно від рівня вияву антропологічних особливостей виділяються такі групи людей: великі раси, підраси (малі раси), локальні раси, контактні (перехідні і змішані) раси, антропологічні типи. Всі вони визначаються за допомогою комплексу фізичних ознак: пропорцій тіла, довжини і ширини черепа, форм носа і обличчя, відтінків кольору шкіри, волосся, очей, форм волосся, розвитку третинного волосяного покриву, форм зубів, узорів на пальцях, груп крові, даних про гени і т. ін. Водночас французький фізіолог Ж. Лескі та інші європейські фізіологи уже з 50-х років XX ст. почали розрізняти й фізіологічні відмінності між расами. Вони підмітили, що в організмі кожної раси – різний вміст хімічних елементів. Так, у негроїдів більше калію і міді та менше хлору і натрію, ніж у європеоїдів. Біохімічний аналіз африканського етносу фульбе засвідчує, що за цими показниками вони ближчі до європеоїдів, ніж до негроїдів.

Загалом расові ознаки мають груповий характер, передаються по спадковості як на індивідуальному, так на груповому рівнях. Усе це дає підстави говорити, що раси – пов’язані спільністю походження стійкі біологічно та історично сформовані на певних територіях групи людей, котрі характеризуються спільними спадковими морфологічними і фізіологічними ознаками.

Антропологія засвідчує, що всі сучасні люди належать до одного виду Homo sapiens, а всі раси походять від одного чи кількох близьких видів викопних людей. Про це свідчать і процеси метисації, що підтверджують абсолютну повноцінність нащадків від расово змішаних шлюбів. Концепції расової неповноцінності. Твердження про «вищі» і «нижчі» раси – безпідставні, мають не науковий, а політичний характер.

У сучасній антропології використовують дві класифікації людських рас – морфологічну і популяційно-генетичну. Загальноприйнятою є морфологічна класифікація рас, що, спираючись на успадковувані зовнішні ознаки, виділяє монголоїдну (азіатсько-американську), європеоїдну (євразійську), негро-австралоїдну (екваторіальну) великі раси. Нині більшість дослідників екваторіальну расу поділяють на дві самостійні – негроїдну (африканську) і австралоїдну (океанійську). Виділення чотирьох великих рас є найбільш обґрунтованим і виправданим.

Негроїдна (африканська) велика раса. Поширена вона в Африці і характеризується сильно пігментованою темно-коричневою шкірою, чорним кучерявим волоссям, карими і чорними очима, слабо і середньо розвинутим третинним волосяним покривом, помірно виступаючими вилицями, середньою сплющеністю лиця, виступаючими щелепами (прогнатизм), широким носом і товстими губами. Негроїдні риси найповніше виражені у насе­лення, яке проживає південніше пустелі Сахари і відоме під загальною назвою «негри». У складі великої негроїдної раси виділяються раси другого порядку (підраси чи малі раси): негрська, негрильска, бушмено-готентотська.

Негрська підраса характеризується середнім і вище середнього зростом, довгими нижніми кінцівками, тонким тулубом та всіма ознаками негроїдної раси. Найтиповішими представниками негрської підраси є такі африканські етноси: бамбари, волофи, герери, зулуси, йоруби, коси, малави, серери, суахіли, сути та ін.

Негрильська (центральноафриканська чи пігмейська) підраса поширена у тропічних лісах басейну р. Конго. Назва пігмеїв походить від гр. слова pigmajos – великий, як кулак. Вона характеризується низьким зростом (середня висота тіла у чоловіків – 142-145 см, у найвищих – 150 см), темно-світлуватим відтінком шкіри, вираженим прогнатизмом, широким ротом з нетовстими губами, доволі сильним волосяним покривом на лиці та загальними негроїдними рисами. Найтиповішими представниками пігмеїв є такі малочисленні африканські етноси: аки, бінги, бібайї, гіелли, ефи, канги та інші.

Бушмено-готентотська (південноафриканська) підраса поширена на півдні Африки. її представники характеризуються малим зростом, надмірною кучерявістю волосся, певними монголоїдними ознаками (жовтуватий відтінок шкіри, дещо плоскувате лице зі зморшкуватою шкірою, наявність епікантуса, відкладання жирів у жіночих сідницях). Середній зріст чоловіків 150-155 см. Найтиповішими представниками південноафриканської підраси є малочисельні етноси: бушмени (кунги, конги, кхомани, оваку-руаї, сарави, тваї) та готентоти (кваді, наої, кама-ора-ни, корокваї). Готентоти відрізняються від бушменів лише довшими черепами.

Австралоїдна (океанійська) велика раса. Вона поширена на просторах Південно-Східної і Східної Азії. Для її представників характерні темна шкіра, широкий ніс, товсті губи (цим вони наближаються до негроїдів), кучеряве хвилясте волосся, сильно розвинутий третинний волосяний покрив, середньо виражений прогнатизм. У межах великої австралоїдної раси спостерігаються значні перепади расових ознак, що дало підстави виділити в її складі п’ять підрас: австралійську, ведоїдну, папуасько-меланезійську, негритоську і айнську.

До австралійської підраси належало понад 400 племінних етносів Австралії, в кожному з яких налічувалося від 100 до 2000 чоловік. Вони характеризуються середнім і вище середнього зростом, темно-коричневим відтінком шкіри, низьким широким носом, вираженими надбрівними дугами, середньої повноти губами, наявністю прогнатизму, сильно вираженим третинним волосяним покривом та чорним хвилясто-кучерявим волоссям.

Ведоїдна підраса, назва якої походить від тамільського слова ведан – мисливець. Вона характеризується загальними рисами австралоїдів. Крім того, їх характеризує малий зріст (до 150 см), виражені надбрівні дуги, помітний прогнатизм, помірна ширина носа, чорне хвилясто-кучеряве волосся і слабо виражений волосяний покрив на лиці. Ведоїдні расові ознаки, крім ведів Шрі-Ланки, поширені і в дравідійських етносів: мундів, бхи-лів, сеноїв, кубів, лубів та ряду племінних етносів Індонезії.

Папуасько-меланезійська підраса, крім загальних австралоїдних ознак, характеризується кучерявістю волосся (як у негроїдів), темно-коричневим відтінком шкіри, потовщеними губами, помітним прогнатизмом і низьким зростом. Для папуасів ще характерний ніс з горбинкою і цим вони відрізняються від меланезійців. Папуасько-меланезійська підраса поширена в Східній Індонезії, Іріан-Джайї, Папуа – Новій Гвінеї, Меланезії.

Негритоська підраса, назва якої походить від іспанського слова negrito – маленький негр, близька до папуасько-меланезійської, але характеризується нижчим зростом (середній зріст мужчини – 148 см, середній зріст жінки – 138 см). Негрітопроживають у внутришніх районах о. Нової Гвінеї, на Андаманських островах, на крайній півночі Філіппін, у тропіках Таїланду. Типовими представниками негритоської підраси є також семанги Малайзії.

Айнська під раса займає проміжне місце між австралоїдами і монголоїдами, характеризується темно-світлуватим відтінком шкіри, сильно розвинутим третинним волосяним покривом, широким носом та дещо плоскуватим лицем, чорним кучерявим волоссям, наявністю епікантуса та спадистим лобом. Айни проживають на о. Хокайдо.

Європеоїдна (євразійська) велика раса. Вона характеризується хвилясто-кучерявим чи прямим м’яким волоссям, від світлих до темних відтінків шкіри і волосся, від світло-сірих, голубих, зеленуватих до карих і чорних очей, сильно розвинутим третинним волосяним покривом, слабим чи помірним виступом вилиць, вузьким носом з високим переніссям, видовженим лицем, тонкими чи середньої повноти губами, середнім і вище середнього зростом. Європеоїди формувалися в районах Південно-Західної Азії, Північної Африки та Південної, Центральної і Західної Європи, що знайшло відбиток у виділенні південноєвро-пейської, північноєвропейської і середньоєвропейської підрас.

Південноєвропейська (індо-середземноморська) під раса характеризується довгоголовістю (доліхокефальністю), смаглявою шкірою, переважно темними очима, кучеряво-хвилястим і прямим м’яким, темним чи чорним волоссям, прямим довгим носом чи носом з горбинкою. Південні європеоїди населяють величезні простори від Гібралтарської протоки до Індії, а тому в її складі виділяється ряд локальних рас (антропологічних типів):

– середземноморська локальна раса (араби, бербери, португальці, південні французи, італійці та ін.);

– індо-афганська локальна раса (гіндустанці, пуштуни, лури, бахтіари та ін.);

– кавказька локальна раса (азербайджанці, лезгини, цаху-ри, удини, абхази, тати, талиші, грузини та ін.);

– адріатична (динарська) локальна раса (короткоголові греки, албанці та інші короткоголові етноси Балкан);

– передньоазіатська (вірменоїдна) локальна раса (вірмени та інші етноси Кавказу і Малої Азії);

– паміро-ферганська локальна раса (таджики, більшість узбеків та малочисельні етноси Паміру);

– каспійська локальна раса (туркмени, частина азербайджанців, цахурів та ін.).

Північноєвропейська (нордична) підраса характеризується середнім і вище середнього зростом, світлою шкірою, переважанням сірих і голубих очей, русявим волоссям. У її складі виділяються дві локальні раси (антропологічні типи):

– північно-західна (атланто-балтійська) локальна раса. До неї належить населення Великої Британії, Нідерландів, Північної Німеччини, Данії, Норвегії, Швеції, Литви, Латвії, Західної Фінляндії;

– північно-східна (біломоро-балтійська) локальна раса. Вона охоплює райони Північно-Східної Європи і характерна для північних росіян, карелів, вепсів, східних фіннів та естонців;

Середньоєвропейська підраса займає проміжне місце між південноєвропейською і північноєвропейською підрасами, характеризується короткоголовістю, середньою пігментацією шкіри, волосся і очей, м’яким хвилясто-кучерявим і прямим волоссям, середнім зростом і т. ін. У її складі виділяються три локальні раси:

– альпійська локальна раса (більшість населення Швейцарії, приальпійських районів Франції, Німеччини, Австрії та Чехії, Словаччини і північних районів Італії);

– центральноєвропейська локальна раса (населення східних частин Німеччини і Австрії, Угорщини, Румунії, Польщі, Правобережної і Центральної України, Молдавії та західних частин Білорусії і Литви);

– східноєвропейська локальна раса (населення східних і центральних районів Росії, росіяни Сибіру, Далекого Сходу, українці Східної України, білоруси Центральної і Східної Білорусії.

Монголоїдна (азіатсько-американська) велика раса. Характеризується вона прямим, тугим, темним волоссям, слабо розвиненим третинним волосяним покривом, жовтуватим відтінком шкіри, карими і чорними очима, плоскуватим обличчям з вираженими вилицями, вузьким чи середньої ширини носом, низьким переніссям, наявністю епікантуса тощо. У їх складі виділяються чотири підраси: континентальна, арктична, тихоокеанська, американська.

Континентальна (азіатська) підраса характеризується послабленою пігментацією смагляво-жовтуватої шкіри, карими і чорними очима, прямим чорним тугим волоссям, широким плоским лицем, тонкими губами, вузьким розрізом очей, розвинутим епікантусом, слабо розвиненим третинним волосяним покривом. У її складі виділяються дві локальні раси:

– північноазіатська локальна раса, що представлена малочисельними етносами Сибіру (евенки, юкагіри, окремі групи буря тів, негідальці, ороки, окремі групи якутів та ін.). їм притаманні всі ознаки континентальної підраси, а крім того, вони характеризуються кремезною будовою тіла і плоским обличчям. Останнє створює ілюзію великого лиця і масивної голови;

– центральноазіатська локальна раса, до якої належать монголи, калмики, південні алтайці, більшість якутів і бурятів, тувинці та інші. Вони характеризуються всіма ознаками континентальної раси, а водночас їм властивий вузький розріз очей і виражений епікантус, смагляво-жовтувата шкіра, слабо виражений ніс, губи середньої повноти.

Тихоокеанська (східноазіатська) підраса, до якої належать корейці, північні і східні китайці, північні тибетці та ряд мало-чисельних етносів південного сходу Китаю. Вони характеризуються незначними домішками австралоїдних ознак (тому жовтувата шкіра має смагляву пігментацію), вузькуватим обличчям, вузьким розрізом очей, слабо вираженим епікантусом.

Арктична (ескімоська) підраса, до якої належать ескімоси, алеути та палеоазіатські етноси (юкагіри, нівхи, кети та ін.), характеризується невисоким зростом, кремезною будовою тіла, плоскуватим вилицюватим лицем, вузьким розрізом очей, вираженим епікантусом, прямим тугим волоссям, вузьким слабо вираженим носом, ледь помітною тенденцією до прогнатизму, великозубістю, відкладенням підшкірних жирів на обличчі та кінцівках і рядом фізіологічних особливостей жіночого організму.

Американська підраса, до якої належать індіанці Америки, характеризується середнім зростом, смагляво-червонуватим відтінком шкіри, прямим тугим чорним волоссям, карими або чорними очима, вузькуватим розрізом очей, слабо вираженим епікантусом, вузьким продовгуватим обличчям, вираженим вузьким носом, європеоїдним виразом обличчя.

Контактні раси. У зонах контактів великих рас, підрас і локальних расових типів під впливом різноманітних чинників завжди проходили процеси змішування антропологічних ознак. Змішування расових ознак продовжується вже багато тисячоліть і засвідчується наявністю контактних рас. Нині до них належить близько 30% населення Землі. Залежно від часу і глибини між-расових контактів, від їх пов’язаності з територіями, в контактних расах виділяють: перехідні та змішані раси.

Перехідні раси. Склались вони у давні часи і нині важко встановити, чи є вони результатом змішання двох рас, чи зберігають ті давні ознаки, які колись існували у великих рас до їх диференціації. У Європі міжрасові контакти йдуть принаймні 18-12 тис. років, у Африці і Азії – не менше 40-20 тис. років.

До перехідних контактних рас належать уральська, південносибірська, південноазіатська, полінезійсько-мікронезійська, ефіопська та південноіндійська.

Уральська (уральсько-лапоїдна) перехідна раса склалась у зоні контактів європеоїдів і монголоїдів близько 10-7 тис. р. до н.е. У її формуванні взяли участь депігментовані елементи давніх саамів – лапоїдів, які населяли територію між Уралом і р. Єнісеєм. Нині представники уральської перехідної раси населяють територію південного заходу Сибіру, крайньої півночі єв­ропейської частини Росії та Середнього Поволжя і Приуралля і Найтиповішими представниками цієї перехідної раси є ханти, мансі, комі-перм’яки, марійці, удмурти, окремі групи мордвинів. Для представників уральскої перехідної раси характерна смаглява шкіра з ледь помітним жовтуватим відтінком, вузькуватий розріз карих чи чорних очей, слабо виражений епікантус, темне пряме чи хвилясте волосся, помірно розвинутий волосяний покрив, вузький кирпатий ніс з глибоким переніссям добре виступає на європеоїдному обличчі.

Південносибірська (туринська) перехідна раса з перших століть н.е. формувалась між Південним Уралом і р. Єнісеєм, де проходили активні контакти між монголоїдами і європеоїдами. Найтиповішими представниками туринської перехідної раси є казахи і киргизи. У південносибірської перехідної раси переважають монголоїдні ознаки з широким лицем, вираженою короткоголовістю, вузькуватим розрізом очей.

Південноазіатська (малайська) перехідна раса поширена у південних китайців, в’етів (кінь), лао, кхмерів, більшості етносів Таїланду, М’янми, Індонезії, Філіппін та ін. Південноазіатська перехідна раса поєднує риси монголоїдної і австралоїдної великих рас, а тому характеризується смагляво-оливковим відтінком шкіри, низьким лицем, відносно широким носом, потовщеними губами, темними відтінками очей і волосся.

Полінезійсько-мікронезійська перехідна раса займає проміжне місце між всіма великими расами. їй притаманні ознаки трьох великих рас: смаглява шкіра, повнуваті губи, виражений ніс середньої повноти, хвилясто-кучеряве волосся, європеоїдне, але більш масивне обличчя.

Південноіндійська (дравідійська) перехідна раса є проміжною між південними європеоїдами та австралоїдами. Найвиразніше дравідійські расові ознаки проявляються у каннарів. Для них характерне вузьке видовжене обличчя, середньої повноти губи, помірно широкий ніс, що виділяється на обличчі, смагляво-коричнева шкіра, карі очі, чорне кучеряве волосся і т.ін.

Ефіопська перехідна раса займає проміжне місце між європеоїдами і негроїдами. Зберігаючи темну пігментацію шкіри, карі і чорні очі, чорне кучеряве волосся негрської раси, вона характеризується європеоїдним обличчям з вузьким виступаючим носом, середньої повноти губами, відсутністю прогнатизму і т.п. Найтиповішими представниками цієї перехідної раси є тиграї, тигри, амхари, гураги, сідами, ороми, опари, кунани, сомалійці та ін.

Змішані раси (расові типи). Сформувалися вони у процесі метисації як у давнину, так і у середні віки, новий і новітній час. У їх складі, залежно від рівня і часу змішання расових ознак, виділяються східноіндонезійська і центральноазіатська змішані раси, змішані расові типи Сибіру, змішані групи Східного і Західного Судану, антропологічні типи південноафриканських кольорових, американських метисів, мулатів, самба та етнічні антропологічні типи японців, малагасійців та інших.

До східноіндонезійської змішаної раси належать такі малочисельні етноси Індонезії, Зондських і Молукських островів: атони, галели, лоінанги, макасаї, ретійці та інші. Східноазіатську змішану расу характеризує поєднання ознак монголоїдної і австралоїдної великих рас з переважанням останніх. Тому для неї характерна смагляво-темна шкіра, чорне кучеряве волосся, виступаючий широкуватий ніс, повні губи, вузькуватий розріз очей і т.п.

Центральноазіатські (паміро-ферганські) змішані расові групи характеризуються змішаними європеоїдними ознаками з незначними монголоїдними домішками. Останні проявляються у певній короткоголовості, прямому чорному волоссі, вузькуватому розрізі очей. Типовими представниками паміро-ферганських антропологічних типів є частина таджиків, уйгури, салари, частина узбеків.

Змішані расові групи Сибіру сформувались у результаті змішування європеоїдно-російських расових ознак з монголоїдними расовими ознаками малочисельних етносів Сибіру. Процес метисації, що йшов тут упродовж XVII-XX ст., спричинив формування змішаних антропологічних груп якутян, коломчан, камчаданів, марковців, затундрових селян та ін.

Змішані расові групи Східного Судану поширені у середній і нижній течії р. Ніл та на територіях африканського Міжозер’я.

Ці антропологічні групи утворилися в результаті змішування ра­сових ознак південних європеоїдів Північної Африки з носіями негрських ознак Східної Африки. Інколи ці расові типи об’єднують спільною назвою «нілоти». їх характеризують такі негрські ознаки: високий зріст (середній зріст 182 см), довгі нижні кінцівки, темний колір шкіри, чорне кучеряве волосся, чорні і карі очі. Європеоїдні ознаки найвиразніше проявляються у вузькому обличчі, вузькому виступаючому носі, середньої повноти губах, відсутності прогнатизму і т. ін. Найтиповішими носіями цих расових ознак є дінки, шіллуки, нуери, бутутси, баїруї та ін.

Змішані антропологічні типи Західного Судану склались упродовж XI-XV ст. на межі південних європеоїдів Північної Африки з негроїдами Сахари і Гвінейського узбережжя. Вони характеризуються переважанням негроїдних ознак, зокрема: смагляво-темним відтінком шкіри, широким виступаючим но­сом, повними губами, чорним кучерявим волоссям, середнім і вище середнього зростом. Європеоїдні ознаки проявляються в європеоїдному овалі і виразі обличчя та окремих фізіологічних властивостях. Найвиразніше ці антропологічні ознаки проявляються у мандінгів, окремих груп фульбів та волофів.

Кольорові групи Південної Африки – це групи змішаного (метисованого) населення, яке сформувалось упродовж XVII-XIX ст. у результаті контактів європеоїдів (бурів) з південноафриканцями. Виняткова більшість цього змішаного населення (кольорових) – позашлюбні нащадки бурів та негритянок. Політика сегрегації сприяла ізоляції «кольорових» і закріпленню їх змішаних расових ознак.

Змішані антропологічні типи Америки склались у результаті змішування расових ознак індіанців з європеоїдами і негроїдами та європеоїдів з негроїдами. Серед них виділяються: метиси – нащадки від змішаних шлюбів індіанців з європеоїдами; мулати – нащадки від змішаних негроїдно-європеоїдних шлюбів; самба – нащадки від змішаних негроїдно-індіанських шлюбів.

Японський етнічний антропологічний тип характеризується переважанням східноазіатських рис з незначними домішками австралоїдних (айнських) антропологічних ознак. Відносна ізоляція островів сприяла закріпленню расових ознак на рівні японської етнічної популяції. Австралоїдні ознаки проявляються у смаглявому відтінку шкіри, доволі вираженому носі, середній повноті губ, більш розвинутому, ніж у монголоїдів, третинному волосяному покриві. Мальгашський етнічний антропологічний тип є перехідним між монголоїдами і австралоїдами. Антропологічний тип сформувався вже на о. Мадагаскар у результаті змішування переселенців з Індонезії і негроїдів Східної Африки. У центральній частині острова переважають давні елементи, для яких характерні світло-темнувата шкіра, ледь помітний прогнатизм або його відсутність, наявний епікантус, менш кучеряве, ніж у негроїдів, волосся. На заході і на південному заході негроїдні риси проявляються виразніше.

Популяційно-генетична класифікація рас. Вона спирається на вчення про еритроцити групи крові і білки сиворотки, деталі будови зубів, узори на подушечках пальців рук і ніг, особливі лінії (борозни) на долонях і підошвах, смакові відчуття, види кольорової сліпоти та інші морфологічні, фізіологічні і біологіч­ні особливості. Географічні простори виділених на цій основі рас не збігаються з ареалами поширення великих рас морфологічної класифікації. Популяційно-генетична класифікація дає можливість поставити питання поділу людства на раси на генетичну основу, уточнити генетичні складові кожної з рас і навіть кожного з етносів – популяцій. Цим дана класифікація уточнює етногенез і етнічну історію етносів.

Популяційно-генетична класифікація виділяє два великі расові стовбури: західний і східний. Одні учені, беручи до уваги волосяний покрив тіла і будову черепа, до західного стовбура зараховують європеоїдну і екваторіальну (негроїдну і австралоїдну) великі раси, а до східного – монголоїдну велику расу. Інші, виходячи з особливостей будови зубів, узорів на подушечках пальців, властивостей сиворотки крові, до західної (атланто-серед-земноморської) раси включають негроїдів і європеоїдів, а до східної – монголоїдів і австралоїдів.

Нині популяційно-генетична класифікація пропонує таке групування рас:

Східний (американсько-азійський) расовий стовбур

Американська гілка:

північноамериканська локальна раса; центрально-південноамериканська локальна раса.

Азіатська гілка:

південномонголоїдна локальна раса; східномонголоїдна локальна раса; арктична локальна раса;

тибетська локальна раса;

південноазійська локальна раса;

південноіндійська локальна раса; уральська локальна раса.

Західний (євро-африканський) расовий стовбур

Європеоїдна гілка:

балтійська (північноєвропейська) локальна раса; центральноєвропейська (середньоєвропейська) локальна раса; середземноморська (південноєвропейська) локальна раса.

Негроїдна гілка:

південноіндська локальна раса; ефіопська локальна раса; негрська локальна раса; центральноафриканська локальна раса; південноафриканська локальна раса.

Австралоїдна гілка:

андамандська локальна раса; негритоська материкова локальна раса; негритоська філіппінська локальна раса; австралійська локальна раса; меланезійська локальна раса; тасманійська локальна раса; полінезійська локальна раса; айнська локальна раса.

Таким чином, популяційно-генетична класифікація виділяє 25 локальних рас, які об’єднує у п’ять гілок, що входять до складу двох расових стовбурів.

Дата добавления: 2015-05-08