Характеристика складників журналістської майстерності у світлі сучасних вимог

За Здоровегою:

1. a. оперативність

2. b. актуальність

3. c. компетентність

4. d. правдивість

5. e. сміливість

6. f. аргументованість

7. g. переконливість

8. h. цікавість

9. i. стислість і досконалість викладу

Актуальність є важливою прикметою саме журналістики. Вона насамперед присвячена злобі дня, тОму, що хвилює публіку в певний момент. Цю злободенність ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість. У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям.

Оперативність – здатність журналіста і редакції вчасно донести відповідну інформацію до аудиторії.

Зрозуміло, що працівник ЗМІ не може бути компетентним у всіх сферах життя на рівні дипломованого фахівця. Але у ході практичної діяльності він зобов’язаний ці знання постійно набувати всіма доступними засобами. Журналістові, як і письменникові, промовцеві, треба мати насамперед що сказати читачеві/глядачеві/слухачеві, а відтак уміти сказати вчасно, точно, стисло, дохідливо, переконливо, емоційно. Також дуже важливим у журналістиці є вміння бачити. Бачити і розуміти побачене охоплює широту поглядів на явища. Ж-ст має вміти бачити в минулому корінь сучасного, проектувати це сучасне на майбутнє, володіти мистецтвом прогнозу. Потрібен аналітичний склад розуму, здатність зіставляти, робити певні висновки, узагальнення. Особливого таланту вимагає художньо-публіцистичне осмислення сучасності.

Без сумніву, ж-ка стала вільнішою, розкутішою. Значно розширились її тематичні горизонти. Зняті практично всі табу, що не завжди мали позитивний вплив на публіку. Помітно урізноманітнились ЗМІ за типами видань і програм. Виникла досить потужна, небачена ще десятиріччя тому комерційна журналістика. Набагато зменшилась роль державних і партійних видань. Мас-медіа позбуваються догматизму. Ж-ка стала особистіснішою, домашнішою, інтимнішою.

ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвічувати, допомагати управляти державою, розважати і приносити насолоду.

71. Основні сучасні теорії преси (загальний огляд).

“Чотири теорії преси” – книга, щовперше побачила світ у США в 1956 році і відтоді входить в перелік обов’язкової літератури більшості журналістських шкіл. Праця вийшла за редакцією Ф. Сіберта, Т. Пітерсона та В. Шрамма: «…преса завжди набуває форми й забарвлення тих соціальних і політичних структур, у межах яких вона діє…»

1) Авторитарна: преса підтримує чинну владу; власність на засоби масової інформації може бути як державною, так і приватною; медіасистема цього типу була поширена в Англії в XVI і XVII ст. і досі застосовується на засадах філософії абсолютної влади монарха, його уряду або обох. Головна мета - підтримувати і проводити політику чинного уряду та обслуговувати державу. Контроль ЗМІ: урядові патенти, гільдії, ліцензування, іноді цензура. Заборонена критика політичної машини й чиновників.

2) Ліберальна(теорія вільної преси): Панівна у Великобританії після 1688 року та пізніше у США й інших країнах; на засадах роботи Мільтона, Локка, Мілля й загальної філософії раціоналізму та природних прав; мета засобів масової інформації – інформувати, розважати, відкривати правду та служити обмеженням влади; власність переважно приватна; філософська основа – переконання у колективній раціональності суспільства, а відтак – у необхідності забезпечення доступу громадян до правдивої інформації, на основі якої базується їх вибір. Правда не вважається більше власністю владоможців. Навпаки, пошуки правди -- невід’ємне право кожної людини, а преса – партнер у цих пошуках. Імперативом є свобода від урядового контролю і впливу. Для появи істини необхідно створити умови для виголошення всіх думок, тобто заохочується “вільний ринок” ідей та інформації. Менші і слабші суспільні групи повинні мати належний доступ до преси. Обов'язок держави захищати репутацію індивіда від наклепів та образ у пресі, необгрунтованого втручання в його приватне життя.

-Томас Джефферсон: «Якби я мав вирішувати, чи що нам потрібно – влада без газет чи газети без влади, я без жодного вагання вибрав би друге. Втім, тут обов’язково треба зауважити, що кожен мав би отримувати ці газети і міг їх прочитати». Джеферсон стояв на тому, що журналісти повинні відповідати за моральні збитки, заподіяні приватній особі, але уряд має спокійно реагувати навіть на несправедливу критику з боку преси.

- Джон Міль доводив, що навіть коли мотиви цензури доброчесні і вмотивовані необхідністю захищати розум, добро і правду, цензура все одно прирікає суспільний інтелект на стагнацію, тримає суспільство в умовах розумового рабства, пригнічує його життєздатність.

-Мільтон «Ареопагітика»: «Ми не мріємо про таку свободу, за якої б у республіці ніколи не виникало жодних труднощів — такого ніхто не наважиться хотіти; але коли незадоволення вільно вислуховуються, уважно розглядаються та швидко задовольняються, тоді досягається найвища межа громадянської свободи, про яку може тільки мріяти розумна людина».

-Робесп’єр «Про свободу»: «Свобода слова є найболючішою різкою, кийком для деспотизму». «Свобода друку не може відрізнятися від свободи слова, і та, і інша — священні, як природа: свобода друку необхідна як і саме суспільство».

Існує свобода від і свобода для. Свобода без істини — ніщо. Свобода потрібна для пошуку правди, істини. З поняттям свободи найтісніше пов’язане поняття етики, моралі. Карлейль: «Брехня — ніщо. З нічого ви не отримаєте нічого, але тільки змарнуєте час та працю». Треба шукати шевченкової «святої правди». Маркс «Дебати про свободу друку»: «Найголовніша свобода друку полягає в тому, щоб не бути промислом». У Німеччині поняття свободи преси одне з ключових поруч з верховною владою народу та виборчим правом у понятті республіки. Високо цінують внутрішню свободу журналіста, яку контролюють моральні постулати самого журналіста.

3) Радянська тоталітарна: характерна для суспільств тоталітарного типу, передусім радянського, але також у певних аспектах нацистського; на засадах марксистсько-ленінсько-сталінського вчення з додаванням Гегеля й російської філософії ХIX ст.; мета медіа – захищати і зміцнювати соціалізм, допомагати у його експансії, пропагувати цінності, сприяти успіхові й підтримці радянської соціалістичної системи, зокрема диктатури партії; власність на ЗМІ – державна; конфлікти, відкрита і неконтрольована критика є свідченням слабкості. Людина вважається залежною істотою, якою слід керувати. Правда виступає атрибутом влади.

4) Соціальної відповідальності: розвинулась на базі концепції вільної преси. Теорія соціальної відповідальності, подібно до своєї попередниці, найважливішими функціями преси вважає такі: 1. Обслуговування політичної системи інформацією, забезпечення можливості полемізувати і дискутувати. 2. Просвітництво, яке робить населення більш придатним для самоврядування. 3. Захист прав індивіда шляхом контролю за адміністрацією, нагляду за діяльністю уряду. 4. Обслуговування економічної системи, здебільшого зведенням виробників і споживачів товару через рекламу. 5. Дозвілля і розваги. 6. Забезпечення власної фінансової самостійності.

Теорія соціальної відповідальності позначає перехід журналістики від орієнтації на необмежену свободу до усвідомлення певної відповідальності перед суспільством. Етичний кодекс Асоціації керівників інформаційних служб радіо і телебачення (Code of Ethics Radio-Television News Directors Association), наприклад, акцентує на усвідомленні відповідальності радіо і телебачення, які повинні "служити громадськості" на засадах "чесної гри", акуратної, збалансованої подачі новин, на засадах поваги до людської гідності, прав і свобод особистості.

Дата добавления: 2015-05-08