Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування

Визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, регулюється ст. 135³ КЗпП України і залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру порушень працівника, виду майна організації й характеру виробничої діяльності підприємства.

Основою для визначення розміру шкоди є дані бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік – це впорядкована система збору, реєстрації і узагальнення інформації в грошовому вираженні про майно, зобов’язання організації та їх руху шляхом суцільного, безперервного і документального обліку всіх господарських операцій. Бухгалтерський облік містить відомості щодо вартості (собівартості) основних і обігових засобів.

Порядок ведення бухгалтерського обліку регулюється Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні. Відповідно до нього основні засоби, до яких належать, зокрема, будівлі, обладнання, транспортні засоби, прилади та інше майно тривалого використання, обліковуються за залишковою вартістю, що утворюється вирахуванням із початкової вартості майна, суми його зношеності в процесі експлуатації. Ця вартість і є балансовою вартістю основних засобів.

Водночас обігові засоби (сировина, матеріали, паливо, комплектуючі вироби, тара та інші матеріальні ресурси, готова продукція, незавершене будівництво) відображаються в обліку та звітності за їхньою фактичною (виробничою) собівартістю. При цьому до фактичної собівартості матеріальних ресурсів включаються витрати на їхнє придбання, до яких входять: виплати постачальнику відсотків за наданий кредит, націнка, комісійні, винагороди, вартість послуг товарних бірж, митні збори, транспортні витрати, витрати на схов та доставку тощо.

Товари на підприємствах роздрібної торгівлі відображаються в балансі за продажними (роздрібними) цінами, а на оптових торговельних підприємствах – запродажними цінами або цінами, за якими вони закуплені. Тому залежно від порядку бухгалтерського обліку визначається й розмір заподіяної шкоди – чи відповідно до балансової, тобто залишкової вартості майна, чи відповідно до його собівартості.

Л.П. Грузінова і В.Г. Короткін указують, що вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, що діяли в день прийняття рішення про відшкодування шкоди[164]. Ураховуючи, що розмір шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості чи собівартості матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зношеності, слід зробити висновок, що за загальним правилом, зазначеним у частині 1 ст.135³ КЗпП України, працівники зобов’язані відшкодувати лише заподіяну з їхньої вини пряму дійсну шкоду.

Однак подібний порядок визначення розміру матеріальної шкоди не застосовується в таких випадках: у разі розкрадання, нестач, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей та в разі,коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Для цих найбільш небезпечних видів посягань на майно підприємств, організацій, установ, що характеризується явним ігноруванням зобов’язання поважати власність інших, правомірно запроваджено особливий порядок визначення розміру шкоди.

У цих випадках ст. 135³ КЗпП України передбачена можливість визначати розмір прямої дійсної шкоди не на основі балансової вартості (собівартості) майна, а за визначеними в законі цінами або із застосуванням спеціальних коефіцієнтів (тобто кратне обчислення розміру шкоди). Так, відповідно до ч. 2 ст. 135³ КЗпП України в разі розкрадання, нестачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, діючими в цій місцевості на день відшкодування шкоди.

Ринкові ціни, що діють протягом певного періоду у цій місцевості, можуть бути визначені на підставі довідок, торговельних чи постачальних організацій про рівень цін, даних про рівень цін, опублікованих у засобах масової інформації; газетах, журналах, рекламних виданнях, а також висновків експертів про ринкову вартість товарів. Частиною 3 ст. 135³ КЗпП України передбачено, що розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарівнапідприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) визначається за цінами, установленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів, у ч. 4 ст. 135³ КЗпП України передбачено спеціальний (кратний) порядок обчислення розміру шкоди щодо деяких видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний порядок обчислення застосовується в разі спричинення шкоди, зокрема, під час робіт із дорогоцінними металами, іноземною валютою, у зв’язку з крадіжкою чи недостачею м’яса та м’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей. Зазначене передбачено Законом України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р., затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (з подальшими змінами від 20 січня 1997 р.) та іншими нормативними актами.

Порядок кратного підрахування розміру шкоди визначено Кабінетом Міністрів України у наведенійПостанові№ 116 від 22.01.96 р.

Відповідно до зазначеного Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей щодо різного роду матеріальних цінностей застосовуються різні коефіцієнти кратності. Так, вартість втрати в результаті розкрадання, недостачі, знищення (зіпсуття) вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, не закінченої виробництвом, які підприємства виробляють для внутрішньовиробничих потреб, визначається за собівартістю з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на відповідну продукцію із застосуванням коефіцієнта 2. У разі втрат із цих самих причин спирту етилового питного, спирту етилового ректифікованого, спирту етилового-сирцю, спирту, що використовується для виготовлення вин, шампанського, коньяків оброблених, спирту коньячного, соків спиртових, збродженоспиртових та спиртових настоїв вартість для обчислення розміру шкоди визначається за оптовою ціною підприємства-виготовлювача з урахуванням податку на додану вартість та акцизного збору із застосуванням коефіцієнта 3. Вартість плодово-ягідних соків, консервованих із застосуванням сірчаного ангідриду або безокисного натрію визначається за оптовими цінами виготовлювача та ПДВ із застосуванням коефіцієнта 2.

У разі розкрадання чи загибелітварин сума збитків визначається за закупівельними цінами на момент відшкодування збитків із застосуванням коефіцієнта 1,5. Продовольчі товари, роздрібні ціни на які дотуються, оцінюються з додаванням до роздрібних цін суми дотації. Це саме є той випадок, коли дійсна шкода насправді перевищує номінальну.

Набагато більші коефіцієнти застосовуються в разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів і документів суворого обліку:

Застосовуючи кратність під час визначення розміру шкоди, зазначені Правила мають на меті запобігати розкраданню, знищенню та псуванню матеріальних цінностей. Визначений у цьому Порядку розмір шкоди не завжди можна в повному обсязі покласти на відповідальну особу. Стаття 137 КЗпП України надає суду право зменшити розмір шкоди, який підлягає відшкодуванню працівником відповідно до чинного законодавства. Зазначене право суд може реалізувати з урахуванням таких обставин:

1) ступеня вини працівника;

2) конкретних обставин, за якихбулозаподіяно шкоду;

3) матеріального становища працівника;

4) інших обставин трудової справи.

Будь-які інші обставини не можуть ураховуватися судом у разі вирішення питання про зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню. Слід зазначити, що таке право надане тільки суду, а адміністрація не має права на свій розсуд зменшувати розмір відшкодування. Урахування ступеня вини працівника не слід ототожнювати з урахуванням форми вини (умисел чи необережність). Перше поняття ширше, ніж форма вини. Ступінь вини працівника в заподіянні шкоди залежить від різних обставин – об’єктивних і суб’єктивних, що характеризують як саму особу працівника, так і його ставлення до вчиненого. Такими обставинами можуть бути вік, стан здоров’я, психічний стан, що не виключає дієздатність, відсутність професійних знань, фізичних сил тощо.

Іншою підставою, що надає суду право зменшити розмір відшкодування, є конкретні обставини, які перешкоджали працівнику належним чином виконати покладені на нього обов’язки зі збереження матеріальних цінностей. Як свідчить судова практика, найчастішими є обставини, зумовлені протиправними діями інших осіб, перш за все службових; явища природи чи інші події, що не залежали від волі людини. У першому випадку шкода є наслідком вини не лише працівника, а й відсутності умов для збереження матеріальних цінностейз вини адміністрації (власника).

У такому випадку до обставин, що перешкоджають створити належні умови праці, суди найчастіше відносять неналежну організацію праці, незабезпечення власником умов для зберігання матеріальних цінностей (наприклад, відсутність відповідної тари, транспорту для перевезення), відсутність складських приміщень, безконтрольний доступ сторонніх осіб до матеріальних цінностей, недостатньо надійна охорона об’єктів з матеріальними цінностями в нічний час, запущеність бухгалтерського обліку, відсутність технічних засобів, устаткування, котре забезпечувало б тривале зберігання продукції, перевантаження працівника через неукомплектованість кадрами, недостатність досвіду роботи молодого працівника, якому адміністрація не надала відповідної допомоги у вивченні законодавства, відповідних інструкцій, не проводила інструктаж, покладаючина нього трудові обов’язки.

Оскільки обов’язок зі створення працівникам належних умов для нормальної роботи і забезпечення збереження матеріальних цінностей лежить на адміністрації (власнику), неналежне виконання або невиконання посадовою особою цього обов’язку, що негативно вплинуло на якість роботи працівника, створило перешкоди чи значно ускладнило виконання ним своєї трудової функції, суттєво вплинуло на утворення й обсяг збитків підприємства, є тими конкретними обставинами, які підлягають урахуванню відповідно до ст.137 КЗпП України.

Водночас недоліки в організації роботи щодо створення належних умов праці, які хоч і були передумовою виникнення шкоди, однак не перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладеніна нього обов’язки, не підлягають урахуванню під час вирішення питання про зменшення розміру стягуваної шкоди.

Не можуть братися до уваги при визначенні розміру шкоди й ті недоліки в організації й умовах роботи, які виникли з вини самого працівника. Якщо ці недоліки виникли не з вини працівника, суд має з’ясувати, чи мав у такому разі працівник можливість вжити певних заходів для їх усунення, чи вимагав він від власника створення належних умов праці, що він зобов’язаний і міг зробити для попередження виникнення шкоди чи її зменшення.

Як зазначалося вище, за наявності конкретних обставин, що відповідно до ст. 137 КЗпП України підлягають урахуванню, невідшкодована безпосереднім заподіювачем частина шкоди має відшкодовуватись посадовими особами, винними в неправильній постановці обліку і зберігання матеріальних цінностей, у невжитті заходів до попередження їх крадіжки, пошкодження, знищення, якщо буде встановлено, що шкода виникла не лише з вини працівника, а й з вини посадових осіб. Так, наприклад, у результаті халатних дій комірників складу, а також посадових осіб торгу, які не забезпечили належну роботу насоса для перекачування олії, було допущено її витікання, чим торгу завдано шкоди. Працівники складу, з якими було укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, маютьнести відповідальність на підставі договору в повному обсязі. Але, зважаючи, що у виникненні, шкоди є вина і посадових осіб, які не забезпечили належну роботу насоса, разом з матеріально відповідальними особами за цю шкоду мають відповідати й посадові особи.

Іншу групу конкретних обставин становлять обставини, які не залежать від волі людей, але безпосередньо впливають на збереження матеріальних цінностей, до яких належать такі явища природи, як землетруси, грози, шквали, снігові замети, ожеледиця, шторми, зсуви тощо. Їхнє існування і несприятливий вплив на збереження матеріальних цінностей може повністю виключити вину працівника у виникненні шкоди, якщо він належно виконував свої обов’язки, вживав усіх потрібних за цих умов заходів, щоб запобігти виникненню шкоди або зменшити її. Якщо буде встановлено, що працівник не вжив усіх потрібних заходів для збереження майна, стихійне лихо може розглядатись лише як підстава для зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Передбачене ч. 2 ст. 137 КЗпП України право суду зменшувати розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням майнового стану працівника, переслідує гуманні цілі, оскільки рішення суду не має ставити працівника, його сім’ю у важке матеріальне становище. Якщо під час вирішення справи стане очевидним, що фактичний розмір шкоди набагато перевищує матеріальні можливості працівника, то є всі підстави для застосуванняч. 2 ст. 137 КЗпП України.

Висновок про реальність чи нереальність стягнення суми шкоди з працівника суд може зробити лише після вивчення обставин, що характеризують матеріальне становище працівника. Такими обставинами є розмір заробітної плати працівника і членів його сім’ї, наявність інших джерел доходів (земельна ділянка, пенсія, аліменти), склад сім’ї. Ураховується також наявність працездатних і непрацездатних дітей, хворих, осіб похилого віку, інвалідів, на утримання і лікування яких вимагаються підвищені витрати; забезпеченість сім’ї предметами першої потреби; інші утримання за виконавчими листами. Оскільки матеріальне становище працівника характеризується також і наявністю належного йому майна, у разі, якщо позовні вимоги перевищують розмір частини заробітної плати і прирівняних до неї виплат, на яку може бути звернене стягнення, потрібно з’ясовувати, чи є у відповідача майно (чи його частина).

Лише після з’ясування всіх обставин можна зробити висновок про можливий розмір сум, що підлягають стягненню з працівника. Передбачена ст. 137 КЗпП України можливість зменшити розмір суми відшкодування з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин заподіяння шкоди та майнового стану працівника стосується всіх видів матеріальної відповідальності. Зменшення розміру стягнення, що відшкодовується, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Під користю слід розуміти один із мотивів правопорушення, який полягає в прагненні до збагачення, наживи. Користь може виявлятися не лише в прагненні заволодіти конкретним майном, а й отримати будь-які права. Серед корисливих злочинів, учинених працівниками, можна назвати крадіжку, шахрайство, зловживання службовим становищем, одержання хабара тощо. Злочини, вчинені через необережність, не містять корисливих мотивів, тому в цих випадках може бути застосовано ст. 137 КЗпП України. Норма ч. 2 ст. 137 КЗпП України не завжди правильно застосовується на практиці.

Оскільки заподіяння працівником шкоди в стані сп’яніння є грубим порушенням трудових обов’язків і відповідно до п. 4 ст. 134 КЗпП України тягне за собою повну матеріальну відповідальність, зменшення розміру відшкодування за таку шкоду, як правило, не допускається. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, визначено ст. 136 КЗпП України. Відповідно до нього шкода в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, відшкодовується працівниками за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу; керівниками підприємства, установи, організації та їх заступниками – за розпорядженням вищого за підлеглістю органу відрахуванням з їхньої заробітної плати (див. п. 13.10 цього розділу).

Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше ніж за два тижні від дня виявлення шкоди і звернене до виконання не раніше семи днів від дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а в разі незгоди з рішенням КТС – у суді. Працівник також має право без звернення до КТС відразу звернутися до суду. В інших випадках шкоду відшкодовують за поданням власником позову до місцевого суду (див. п. 13.10 цього розділу). Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої інвентаризацією, ревізією чи перевіркою фінансово-господарської діяльності підприємства, є день підписання відповідного актаабовисновку.

Якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності в порядку регресу у зв’язку з відшкодуванням шкоди третій особі, днем, коли власник дізнався про виникнення шкоди, слід вважати день виплати на користь третьої особи. З того самого дня відраховується строк, установлений для притягнення працівника до матеріальної відповідальності, у разі заподіяння шкоди у формі втрат підприємства з вини працівника. Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник має довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України.

Таким чином, дана норма закону покладає на власника (адміністрацію) тягар доказування в суді передбачених законом умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності, а саме, наявності прямої дійсної шкоди, вини працівника і порушення ним трудових обов’язків та наявності причинного зв’язку між порушенням і шкодою.

У деяких матеріалах ЗМІ висловлено думку про те, що зазначена норма, покладаючи обов’язок доказування на власника, певною мірою порушує його права. З такою точкою зору не можна погодитися, оскільки ця норма узгоджується з нормами ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України (який регулює порядок провадження в цивільних справах судами України) і виходить з того, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дата добавления: 2015-05-10